Олігархи приходять на зміну гончарам і кожум`якам

Перше масове заселення найкрутішого району Києва – урочища Гончарі–Кожум`яки, відбудеться 1 грудня цього року. Тут є будинок, який приписують Януковичу...

Перше масове заселення «найкрутішого» району Києва – урочища Гончарі–Кожум`яки, відбудеться 1 грудня цього року. Тут є будинок, який приписують Януковичу.

Перший новосел

Це відбулося якось непомітно. Ще років п`ять тому в історичному київському урочищі Гончарі–Кожум`яки стояли переважно залишені будови, що потопали в недоглянутій зелені. Потім оголосили, що тут з`явиться культурно-політичний центр «Площа Європи» з 52 будинків, кожний з яких за образом і подобою архітектури певної європейської країни. У цьому місці планувалося розмістити культурні центри, офіційні представництва, кафе і ресторани, готелі тощо. Спочатку міська влада схвалила такий проект, але незабаром історичну землю було передано ВАТ «Київміськбуд-1» для спорудження кварталу найдорожчих житлових будинків у столиці. Ціна одного квадратного метру тут – від трьох тисяч доларів. «Київміськбуд-1» вже виконав велику частину цього завдання.

Сьогодні Гончарі–Кожум`яки наповнені гуркотом і запахами будівництва, тут по коліна бруду, тому звичайних роззяв тут практично не зустрінеш. По чотирьох вулицях урочища – Воздвиженській, Кожум’яцькій, Діхтярній і Гончарній – діловито снують будівельники, що приїхали сюди на заробітки з усієї України. Більшість будинків вже зведена, активно ведуться сантехнічні та опоряджувальні роботи. Найбільш завершена частина – непарна сторона Воздвиженської. Ми заходимо з двору до під`їзд будинку №29б, стукаємо в двері невеликої комірки. Перед нами з’являється людина, представиляється ключником:

- Бачите, всі ці ключі – від дверей будинків по цій стороні вулиці. Будівельники беруть їх і працюють усередині.

- А є вже перші мешканці в нових будинках на Воздвиженській?

- Наскільки я знаю, у всьому урочищі тільки один новоселець. Він живе в першій квартирі цього будинку.

- А хто він?

- Його звуть Володимир Стецюк. Він приїжджає сюди на крутому джипі і працює чи то в адміністрації президента, чи то в прокуратурі. Не знаю.

Стукаємо до квартири номер один, щоб привітати її власника з новосіллям. На порозі з`являється благовида жінка.

- Здрастуйте, Володимир Стецюк вдома?

- Ні.

- А коли буде?

- Зазвичай він приїжджає ввечері.

- А ви, в деякому роді, господиня оселі?

- Ні. Я їсти готую… Ой, не треба мене фотографувати.

Двері квартири першого новосельця Гончарів-Кожум`як різко закриваються, а ми йдемо нижче по Воздвиженській. На одному з будинків написано: «Стій! Вхід заборонений!» Тобто, нам сюди. Оглядаємо приміщення: перші поверхи явно призначені під офіси, на тих, що вище, – квартири. Вражає висота стель. Як нам сказав один будівельник, вона стандартна – три двадцять. Переходимо на інший бік вулиці. У гаражі одного з шикарних будинків також зустрічаємо ключника. Микола Іванович родом з Тернопільщини, але живе в Києві і завідує ключами від квартир на парному боці Воздвиженської.

- Розкажіть про ваших жителів, – просимо ми.

- Я точно не знаю, хто вони. Але тут є один українець з Англії. Він там народився, але приїхав сюди, щоб купити житло.    

- А покажете яку-небудь квартиру?

Микола Іванович бере ключ і веде нас на третій поверх одного будинку. За дверима відкривається житло, яке, за словами будівельників, належить молодій жінці Олені. Тут кожен з легкістю може відчути себе невдахою: господиня на чесно зароблені гроші побудувала двоярусну квартиру, площа якої більше 200 квадратних метрів. А ми збилися з ліку, намагаючись визначити, скільки тут кімнат. Зате – це точно! – шість санвузлів. Схоже, господиня вкрай серйозно ставиться до проблем особистої гігієни. Утім, як сказав нам ключник, Олена збирається продавати квартиру:

- Може, купіть?

- А скільки?

- Мільйон. Десь близько чотирьох тисяч доларів за квадрат.

- Ну, так…А що це за Олена?

- Не знаю, хлопці.

«Будинок Януковича» і інших

Ключник заводить нас до червоного триповерхового будинку на тій же Воздвиженській. Микола Іванович висловлює припущення, що вона належить директорові «Укрсиббанку». Тут ще просторіше, ніж в сусідніх будинках.

- Ось тут, схоже, буде кухня, – кажуть будівельники.  

- А ми думали, баскетбольний майданчик…

Так, тут все справді зроблено з розмахом. Люди, які обіцяли, що Україна заживе, як Європа, вочевидь не збрехали. Нові жителі Гончарів-Кожум`як справді живуть, як в Європі, і навіть краще. Проте бентежить те, що місцева публіка практично не переймається зеленими насадженнями. На подвір`ях «крутого» кварталу практично відсутні газони та клумби. Є, звичайно, подекуди маленькі ділянки для висадки дерев і квітів, але їх погано видно на тлі рясної цеглини і брущатки. Так і хочеться запитати: ви що, панове багаті, не любите матір вашу (природу)?

Микола Іванович показує нам триповерховий рожево-білий дім на перехресті Воздвиженської і Гончарної - Воздвиженська, 46/2.

- Цей будинок називають «будинком Януковича»

- Чому?

- Нібито він дав розпорядження про його будівництво, коли ще вперше був прем`єром. Говорять також, що у  всіх будинків тут є офіційні власники, а у цього – ні.

Не стверджуватимемо, що будинок належить прем`єрові, але якщо вам запропонувати визначити будинок Януковича, ви напевно вкажете саме на нього. Не можна сказати, що це рожево-біле житло більше за інші, але воно стоїть на розі Воздвиженської  і Гончарної, а це фактично в самому центрі урочища. Двері «будинку Януковича» опломбовані, на пломбах написано: «Відкрите акціонерне товариство «Київміськбуд-1» імені Загороднього, окремий підрозділ будівельно-монтажного управління №2». Просто і суворо.

Слід сказати, Володимир Стецюк, працівник чи то прокуратури, чи то адміністрації президента, якого ми так і не застали вдома, – новий мешканець Гончарів-Кожум`як. Але в урочищі залишилися ще старі жителі. Так, на будинку № 27 по вулиці Воздвиженській ми знаходимо табличку: «Ветеринарна клініка П.Нагорного». Тут же вислів: «Медичний лікар лікує людину, а ветеринарний – людство».

- Наша сім`я живе тут ще з дореволюційних часів, коли клініку на цьому місці заснував мій прадід, – розповідає один з жителів двадцять сьомого будинку Іван. – Під час війни, коли до Києва прийшли німці, вони почали винищувати всю інтелігенцію, але його не чіпали, оскільки в місті було багато тварин, і, щоб від них не розповсюджувалася зараза, потрібен був ветеринар. Зараз тут прийом веде мій батько Микола.    

- Багато у вас останнім часом клієнтів?

- Через це будівництвом стало набагато менше. Раніше тут було дуже красиво: стояв ліс, проходила чиста дорога. Зараз усе запаскудили.

- Ви живете в цьому будинку, при клініці?

- Так. До речі, був час, коли будинок впав, і нам довелося проводити його реконструкцію.

- А вам не було пропозицій продати будинок?

- Ні.

Справді, кому з нових господарів урочища спаде на думку купувати будинок позаминулого століття, хіба що заради землі, на якій він стоїть. Так само ніхто не намагався купити житлоплощу у стареньких з будинку номер один по тій же вулиці.    

- Квартиру тут отримав мій чоловік від Київського механічного заводу, – каже одна з них (назватися відмовилася). – Він помер, а я живу тут чотирнадцятий рік. У нас тут було дванадцять квартир, тепер більшість стали офісами. А навколо поселилися крутелики, депутати ці нещасні.

Старожилка разом зі своєю сусідкою бабою Галею розповідає, як боролася з новими мешканцями сусіднього дому (№ 3) за дерева, які вони вирубували біля будинку. Довелося повоювати, але частину рослин все ж таки врятувати. Далі баба Галя говорить, що вище в урочищі є «будинок Суркіса».

- Звідки ви знаєте, що саме Суркіса?

- А в сусідньому будинку ще залишилися люди. Вони його там часто бачать.

Пробираючись через бруд, ми підходимо до того, що умовно назване «будинком Суркіса».

- Кажуть, це «будинок Суркіса». Ви не в курсі? – запитуємо у молодого будівельника.  

- Гадки не маю, – каже він. На прохання представитися каже: Артем Федоренко з Фастова. Артем працює в Спеціальному управлінні сантехнічних і електромонтажних робіт Київміськбуду. Прокладає труби, каналізацію.

- На життя не скаржитеся?

- Яка може бути скарга на зарплату, якщо я отримую півтори тисячі гривень на місяць? Ставка офіційна, все по білому. У нас тут переважно люди з Житомирської і Вінницької областей. Вони теж не скаржаться.

- А де ви живете?..

…Всередину будинку з написом «Штаб будівництва об`єкту «Забудова урочища «Гончарі–Кожум`яки» за адресою Воздвиженська, 5–7 нас не пустили. Ми хотіли більше дізнатися про побут простих будівельників, і нам повідомили, що тут також розташований їх гуртожиток. Один виконроб, що не побажав представлятися, в розмові з нами сказав, що ніякого гуртожитку тут не спостерігається (для гуртожитку існують певні норми. – Авт.), і взагалі цей будинок належить конкретній особі. Але будь-який перехожий може побачити на дверях напис: «Увага! Після першої ночі до п`ятої ранку гуртожиток відчинятися не буде». Отже, все-таки «гуртожиток»...

Що там усередині? Артем Федоренко сказав, мовляв, тісно. «Живемо по п`ятеро в кімнатах приблизно чотири на сім метрів. Ліжка стоять в два яруси, як в армії. А в іншому все добре», – сказав він. Справді добре, якщо врахувати, що багато будівельників живуть у вагончиках. А щодо приміщень завбільшки сім на чотири, це тільки робітники можуть назвати їх кімнатами. За мірками місцевих нуворишів, це в кращому разі місця для неслухняних дітей, куди їх замість кутка ставлять.

До речі, остаточно будівництво в урочищі планується завершити 2008 року, але перше масове заселення Гончарів–Кожум`як, за словами Миколи Івановича, відбудеться вже 1 грудня цього року. Нам же стала зрозумілою інтрига київського мера, який вирішив з цієї дати підвищити ціни на послуги ЖКГ в три з половиною рази. Якщо всі жителі, що в`їхали сюди, користуватимуться електрикою і газом для опалювання своїх величезних будинків, як же зростуть надходження міської скарбниці?

Олексій Просєкін, фото Дмитра Стаховського