Після українсько-російського столу до Брюсселя захотілося з особливою силою

Спочатку під час бесід щодо двосторонніх відносин дверима хряснув Тарас Чорновіл. Потім «для балансу» вийшов представник Росії. А ще один з них погрожував, що прийде до України захищати Росію...

«Треба зустрічатися експертними групами, треба дружити народами, треба вступати в діалог парламентами», – хто з апологетів поліпшення українсько-російських відносин тільки не закликав до спілкування. Інформагентство УНІАН спільно з російським «РІА Новости» надали майданчик для такого діалогу і провели першу дискусію. «Україна–Росія: 15 років нарізно або разом» – так називався круглий стіл, на який були запрошені експерти і журналісти з Росії і України. Круглий стіл відбувся в Києві, в УНІАН.

Запрошенням гостей від України займався УНІАН, від російської сторони – партнери «РІА Новини». Він пройшов з емоціями і супроводжувався непростою дискусією. Але показав головне – спілкуватися потрібно частіше, тоді ми зможемо не тільки слухати, а й чути один одного.

Я думаю, що не тільки мене, а й абсолютну більшість присутніх українських журналістів це неабияк вструсило. Але я зрозуміла, в чому драма Росії. Уся біда в тому, що в них на одного скандального журналіста з прізвищем, на жаль, Шевченко припадає тільки один Бордюгов. Геннадій Бордюгов – керівник дослідницьких програм Асоціації істориків і дослідників, єдиний член російської делегації, хто серйозно готувався до зустрічі з українськими експертами і журналістами. Єдиний з росіян, хто цього дня знайшов слова, з яких реально можна починати діалог і шукати взаєморозуміння.

Геннадій Бордюгов, керівник дослідницьких програм Асоціації істориків і дослідників (Росія)

«У нас особливі рахунки з далеким і близьким минулим. Будьмо професійно чесними і мужніми в оцінці нашого нищівного досвіду. Сучасна Росія була багато в чому створена Київською Руссю. У нас були спільні проекти з німецькими науковцями, ми видали двотомник. І це не загальна історія, я в таке не вірю, це – нещадний, але коректний діалог, це оцінка застарілих і болісних суперечностей, це культурне тяжіння і політичне відторгнення. І ми можемо почати такий діалог з Україною». Такий доброзичливий і серйозний початок, заданий Геннадієм Бордюговим, обіцяв, що діалог буде продуктивним.

Валерій Чалий, директор міжнародних програм центру Разумкова (Україна)

Цю мирну тональність продовжив Валерій Чалий, директор міжнародних програм центру Разумкова.

«Я хотів би перейти до новітньої історії останніх п`ятнадцяти років наших відносин, – сказав Валерій Олексійович. – Ставлення російської влади до померанчевої влади було різке негативним, і тепер настав новий період, і ми заповнюємо пропуски і запускаємо нові механізми співпраці. Невдовзі відбудеться  візит Президента Росії до України, але я впевнений, що одним візитом проблеми не вирішити. У кабінетах Президентів питання українсько-російських відносин не вичерпуються. Потрібний широкий діалог народів і еліт. Наступний період наших відносин, сподіваюся, буде чеснішим. Він приведе до нового алгоритму, нового стилю, нової якості партнерства наших країн. Від успіхів наших країн залежить майбутнє народів цих країн».

Здавалося, що й далі все пройде мирно.

Віталій Третьяков, редактор газети «Московские новости»

Та ба. Спочатку на розігріві публіки виступив Віталій Третьяков, редактор газети «Московские новости» і журналу «Политический класс». Його, загалом, стриманий виступ увінчувала історійка, розказана нібито українським депутатом минулого скликання. «Якщо ви так пишаєтеся незалежністю, чого ж ви несете її до Брюсселя?» – «На фіг нам ця незалежність – вона зараз вже нічого не варта», – буцімто відповів депутат.

Напевно, не всі російські журналісти, мислителі і громадські діячі такі далекі від українського народу. Мабуть, Віталій Третьяков не вважав, що для учасників круглого столу з українського боку і журналістів, присутніх в залі, «незалежність» означає дещо більше, ніж для того віртуального депутата. Цікаво, що дуже дипломатичний Валерій Чалий зауважив, що, мовляв, нічого дивного, що депутат не потрапив до нинішнього парламенту. Так буде з усіма, хто ставитиме під сумнів українську незалежність.

Журналіст з Росії на прізвище Шевченко

Але промова Віталія Третьякова – просто поезія порівняно з тими пасажами, які видавав журналіст з Росії на прізвище Шевченко, або, як він сам себе представив, «російський інтелектуал, популярний тележурналіст».

«Російський інтелектуал» приїхав, зокрема, захищати український народ від культурного геноциду. «Ви Голодомор геноцидом оголосили? То давайте викопаємо трупи решти людей і визначимо їх національність. Ми бачимо, як нащадки тих, хто сидів в карпатських лісах, знищують ідентичність значної частини людей України. Те, що відбувається зі Сходом, ми називаємо «геноцидом», – проголосив російський журналіст.

Мимоволі згадується сумне пророцтво Анни Політковської про те, що російські журналісти або зникають, або перетворюються на ланцюгових псів влади.

Народний депутат України Тарас Чорновіл

Тарас Чорновіл, народний депутат України, виступ якого був раніше, заявив, що він як «регіонал» не згоден зі своєю фракцією, яка не голосувала за закон про Голодомор.

Після виступу «російського інтелектуала» він скипів. «Я не збираюся брати в цьому участі», – заявив депутат від Партії регіонів, відреагувавши таким чином на антиукраїнський виступ Шевченка.

У коментарі УНІАН Чорновіл пояснив, що дуже багато зробив для українсько-російських відносин, щоб «непрості моменти загальної історії не заважали становленню теплих людських відносин між нашими народами». «А з Росії привозять людей з такими поглядами шовіністів, – сказав Чорновіл, – неадекватними не тільки для українських громадян, а й для російської інтелігенції, більшості громадських діячів Росії. Я не можу своєю присутністю освячувати зборище людей, що піддають сумніву саму українську незалежність».

Слідом за ним вийшов російський гість – Віталій Третьяков. Як він сам потім зізнався, «для балансу», якщо вийшов один українець, то повинен вийти один росіянин.

Цей «обмін виходами» пом`якшив і прокоментував директор головної дирекції країн СНД і Балтії «РІА «Новости» Алан Касаєв:

– На жаль, згоден з українськими політологами, треба терміново займатися комусь формуванням експертних груп різного рівня для обговорення дуже дискусійних питань наших відносин. При цьому абсолютно зрозуміло: нікуди нам не піти від гострих питань, навіть якщо вони не опрацьовані на рівні наукових громад або вузької експертної спільноти. Виходи з залу і хряскання дверима – зрозумілі, але це не вихід.

– А чому ви не визнаєте російську мову державною, – наступально запитував під час кофе-брейку Максим, звертаючись до українських журналістів.

– Ми хочемо дати зміцніти українській мові, – м`яко опонували ми.

– А навіщо дати їй зміцніти? Націю хочете сформувати? – безглуздо огризався «інтелектуал».

– Хочемо, – я продовжувала посміхатися, і на якийсь момент, здавалося, обеззброїла його відвертістю.

– Але ми прийдемо сюди захищати свою батьківщину, – войовничо сказав той.

– Ви має на увазі вашу етнічну батьківщину? – перепитала я.

– Політичну.

Потім він узяв мобілку і почав давати комусь коментарі про «культурний геноцид» в Україні.

Який жаль, що громадську думку в Росії формують не дійсно інтелектуали, які там вистачає, а ось такі «російські журналісти», стукачі, колишні і нинішні агенти спецслужб і просто недалекі люди.

Осторонь сумно посміхався Геннадій Бордюгов. Він помітно ніяковів за своїх колег.

– Ви теж хочете захистити нас від геноциду? – запитала я.

– Ні, – посміхнувся Геннадій. – Пробачите вже його, він завжди такий.

Лана Самохвалова