В Україні бушують локальні економічні війни
В Україні бушують локальні економічні війни

В Україні бушують локальні економічні війни

14:25, 15.06.2007
13 хв.

Якщо "дерибанять" спільно, то це - ніяка не корупція, а політика і бізнес. Що, на жаль, на берегах Дніпра - одне і те ж...

Локальні економічні війни, малопомітні на фоні всеосяжної політичної кризи, продовжують точитися в Україні, відлякуючи і без того не дуже наполегливих інвесторів.

З приходом до влади на берегах Дніпра т.з. "помаранчевої команди", особливо на тлі її "майданних" гасел і клятв, у певних ділових кіл на Заході виникли цілком простимі ілюзії щодо прийнятного майбутнього України. Як правило, помилялися люди, що не є вихідцями з пострадянського простору і, отже, не знаються на тонкощах "східної" політики, де, як, правило, говорять одне, думають інше, а роблять третє. Або не роблять взагалі нічого, вже через п`ять хвилин забувши, що вони говорили.

Подив посилився буквально з перших кроків нової влади. Було оголошено війну всім, хто приватизовував майно "не правильно". Зазвучали цифри: 200, 500, 3000 об`єктів. Діловий світ був глибоко шокований. Іноземний - не менше: адже західні компанії сяк-так увійшли на місцевий ринок. Граючи за встановленими правилами. Які відтепер мінялися. Зі всіма можливими наслідками.

Відео дня

ХТО НЕ УХИЛИВСЯ, Я НЕ ВИНЕН

Що за подібними кроками ховалося? Виконання "майданних" обіцянок? Елементарний економічний абсурд? Чи добре продумана стратегія?

Одержати відповідь на це запитання міжнародне співтовариство не встигло. Реприватизувавши одне з найбільших підприємств країни металургійний комбінат "Кри-воріжсталь" і перепродує його повторно, "помаранчеві", як виявилося згодом, тим і обмежилися. Проте на той момент голова Фонду державного майна України В. Семенюк погрожувала мало не поголовною націоналізацією. І до її слів навіть серйозні люди ставилися з цілком обгрунтованим побоюванням: Валентина Петрівна вже довгі роки - один з лідерів Соціалістичної партії, своїх антипатій до капіталізму ніколи не приховувала. До речі, ключове відомство вона очолює й досі...

На щастя для України, у процес тоді м`яко втрутилося міжнародне співтовариство. Зазвучали критичні голоси поважаних персон. Зокрема, віце-президент з регіону Європи і Середньої Азії Всесвітнього банку Ш. Катцу у вересні 2005 р. висловив думку, що реприватизація на інвестиційний клімат впливає приблизно так, як підвищення вуглекислоти в атмосфері на глобальне потепління, тобто, ситуацію різко погіршує. І дипломатично "натякнув": мовляв, для поліпшення бізнесової "погоди" в країні повинна існувати певна стратегія, права власності мають бути захищені, а суди, нарешті, стати незалежними.

Підлеглого підтримав директор ВБ П. Бермінгем. Він наголосив, що в звіті на дану тему шановного відомства справи офіційного Києва виглядають далеко не блискуче. Україна, традиційно трохи образилася, але стурбованість цю все ж таки сприйняла і вже до кінця року затвердила "План поліпшення інвестиційного клімату", створивши Консультативну раду для контролю за його виконанням. На презентації останньої перший заступник глави Секретаріату Президента І. Васюник назвав документ "дуже конкурентною "дорожньою картою" ...що створює всі умови для приходу інвестицій".

В той самий час глава компанії "Ернст енд Янг Глобал" П. Остлінг, в цілому підтримуючи документ, висловив обережні сумніви щодо його кінцевої ефективності через недосконалість податкового законодавства і повсюдну корупцію. І, можемо сьогодні впевнено констатувати: він мав рацію. Як свідчить російський крилатий вислів, податковий і антикорупційний "віз і нині там".

Справедливості ради треба сказати, тому була і об`єктивна причина, а саме: перманентна політична криза, яка жодною мірою не сприяє зниженню інвестиційних ризиків, а, скоріше, навпаки - значно їх підвищує. На жаль, від цього нікому не легше! В першу чергу, страждають, звичайно ж, ділові люди.

Парадокс, але факт: власні невдачі Україна, як і в усі роки незалежності, намагається перекласти на чужі плечі. В кінці березня поточного року керівник сектора у взаємодії зі ЗМІ Міністерства палива і енергетики М. Грищенко висловив, мабуть, офіційну точку зору, стверджуючи: "Це провокація, направлена на підрив інвестиційного клімату в Україні". Про що мова і хто в даному випадку звинувачується у відверто недружній "підривній діяльності"?

Пояснюємо: таким чином коментувалася офіційна інформація... Міністерства юстиції США, яке завершило ретельне розслідування по виявленню дійсних власників спільного підприємства "RosUkrEnergo", зареєстрованого в Швейцарії. Чому такий інтерес саме до нього? Тому що ця мало кому відома структура тільки минулого року поставила природного газу з Росії і Туркменістану до Європи на $2,2 млрд. (!!!). По суті, йдеться про стратегічну залежність мало не цілого континенту від одного-єдиного українського бізнесмена Д. Фірташа, якому у вищеназваному підприємстві належить 45 відсотків акцій. І чиє ім`я  незмінно пов`язують з оголошеним у міжнародний розшук "інтернаціональним" бізнесменом С. Могилевичем, якого до речі, ФБР звинувачує, як мінімум, у рекеті, шахрайстві і корупції.

Що стосується "підриву інвестиційного клімату" в Україні, то винуватцем цього вселенського гріха пан Грищенко і іже з ним призначили аж ніяк не вищезазначених ділків, а... Вашингтон. Така ось відверто незграбна спроба перекласти з хворої голови на здорову.

До речі, про корупцію. Відомий український політолог, активний учасник "майданної революції" Д. Видрін недавно публічно заявив: "Корупція - це те, в чому ти не береш участь. Тому, коли "помаранчеві" (місцеве уособлення демократії - Н. С.) не беруть участь в тому, що роблять "сині" (місцеве уособлення консерваторів - Н. С.), вони кричать, що це корупція. І навпаки". З чого легко зробити логічний висновок: якщо "дерибанять" спільно, то це - ніяка не корупція, а політика і бізнес. Що, на жаль, на берегах Дніпра - одне і те ж.

НЕ ВМЕР ДАНИЛО, БОЛЯЧКА ЗАДАВИЛА

Нас, західних журналістів, завжди дивував наступний факт: у країні, нібито західної демократії, що обрала курс, загальнолюдських цінностей, ключові економічні пости займають... соціалісти. Причому не в звичному нам розумінні, а вчорашні затяті комуністи. В першу чергу, це вже згадувана голова Фонду державного майна В. Семенюк і глава Міністерства транспорту і зв`язку Н. Рудьковський.

Іншими словами, в Україні приватизацію здійснює людина, яка всіма фібрами душі її не приймає. Що стосується її колеги по партії, то у випадку, якщо, раптом, соціалісти затіють революцію, пошту, телефон і телеграф (і навіть транспорт, за винятком танків і військових літаків!) їм захоплювати ні до чого: все і так уже - в їхніх руках.

Так, ми розуміємо: СПУ входить до парламентської коаліції, що сформувала уряд. Але чому партії, яка набрала на виборах всього 7 відсотків голосів, довірили ключові пости в державі - незрозуміло. Чи, може, всі території, які входили колись до складу СРСР, за менталітетом, що склався, незважаючи на географічне розташування, - все-таки Схід? Який, як відомо, - “дело тонкое”. У сенсі - темне, каламутне.

Але повернемося до інвестицій, які в Україні нині, ніде правди діти, дуже міцно пов`язані... з соціалістами.

Недавно "солодка парочка" публічно оголосила про складений нею черговий "чорний список", до якого входять 25 компаній (слава Богу, що не 25 тисяч!). Всі вони мають відношення до діяльності морських і річкових портів. Тобто, йдеться про цілу галузь!

Який формальний привід винайшли на цей раз, в чому угледіли кримінал? У діючих договорах про спільну діяльність.

Для того, щоб читачам було зрозуміло, про що йде мова, зробимо невеликий екскурс в недавнє минуле.

Після розвалу Радянського Союзу економіки республік, які ще вчора входили у "єдиний і незламний", опинилися у становищі китів, яких жорстокий шторм викинув на розпечений берег. По-перше, відразу розірвалися десятиліттями налагоджувані зв`язки, і переважна більшість партнерів опинилася за кордоном. По-друге, господарники не звикли працювати в умовах ринку: навіть провідні фахівці не знали, наприклад, як оформити митну декларацію. Не дивно, що левова частка ще недавно потужного промислового потенціалу України прийшла у повний занепад. Безробіття стало масовим явищем і у визначений момент перевищила навіть аналогічну у США за часів Великої депресії.

Багато фабрик і заводів з колін так і не піднялися. Ті ж, чиї керівники виявилися здатними сприйняти незвичні новації, залишилися на плаву. Одне з них - державне підприємство "Одеський морський торговий порт" (ГП "ОМТП"), очолюване М. Павлюком.

Сьогодні вже не й згадаєш, кому першому спала рятівна думка - пустити в галузь приватний капітал, який вже став на ноги. Точно відомо інше: стрімголов, у вир не кидалися. Вивчали досвід, у тому числі і Сполучених Штатів Америки. І лише потім почали укладати звичні для всього цивілізованого світу договори про спільну діяльність. Кожен - строком на двадцять років. Інвестори зобов`язалися відновити зруйновану інфраструктуру,   забезпечити   наявність постачальників вантажів, брати участь у поточних господарських справах. В якості дивідендів передбачили - святе діло! - ряд пільг при обслуговуванні їх вантажів.

Результат, якщо подивитися з висоти сьогоднішнього дня, одержали приголомшливий. Ось декілька цифр. Якщо на момент розвалу СРСР вантажообіг ГП "ОМТП" складав 33 млн. т., то до 1993 р. знизився більш ніж удвічі - до 15 млн. т. Скоротилася значна кількість робочих місць, навіть мізерна зарплата виплачувалася з перебоями. Sic: до 2002 р. основний показник -  вантажообігу - знову досяг 33 млн. т. Про пристойне грошове утримання колективу вже не йдеться, як і про терміни його виплати - про це благополучно забули.

Звичайно, не втратила і держава (нагадаємо: ГП "ОМТП" належить їй). Тільки портові збори за минулий період склали $325 млн. До держбюджету перераховано $40 млн.

Чому ж міністри-соціалісти, які на словах печуться про благо народу, надумали різати курок (у списку 25 договорів), що несуть, хай не золоті, але великі і цілком їстівні яйця?

Відповідь проста, як статут СПУ: у державному секторі капіталістами не повинно навіть пахнути. А, отже, укладені договори мають бути... денонсовані.

Дехто міністерського преса не витримав: узяв, як то кажуть, під козирок. З деякими діловими людьми вдалося поспілкуватися. Загальний лейтмотив такий: робити нічого, упрешся - втратиш взагалі все. І ще просили не називати прізвищ - щоб уникнути все тієї ж перспективи "втратити все": кому охота повторити долю росіянина М. Ходорковського?

"А як же закони?" - здивується нормальний читач, який живе в нормальній країні. - Хай несправедливо скривджені звернуться до суду – та й по всьому".

На жаль, для соціалістів закон - це горезвісна "революційна доцільність", що в перекладі з К. Маркса означає приблизно "що хочу, те й роблю". Що ж до судів, то надії згадуваного на початку статті Ш. Катцу не виправдалися: чесними і справедливими вони так і не стали. Скоріше навпаки, самі по вуха загрузли в корупції. Отже діловим людям на берегах Дніпра доводиться не солодко, всупереч численним просторікуванням з високих трибун про зворотнє

Та все ж, всупереч усьому, М Павлюк не здався. Він бореться. Пліч-о-пліч з ним - ті, хто теж не має наміру терпіти чиновницьке свавілля, яке б політичне забарвлення воно не мало: директор ЗАТ "Синтез ойл" С. Залевський і голова правління ВАТ "Ексимнафтопродукт" А Романовський.

- Де ж логіка? - ставить риторичне запитання С. Залевський. - Наприклад, міністерству вдасться розірвати наш договір з портовиками. "Синтез ойл" одномоментно втратить $20 млн., вкладених в інфраструктуру об`єкту. Плюс поточні витрати, сума яких, уточню, теж не маленька. Гаразд, звернемося в суди, не виключаючи міжнародних, і гроші, впевнений, повернемо. Паралельно переорієнтуємося на інший порт (не обов`язково український) – вантажопотоки ж наші. Безумовно, витратимо нерви і час. Так, на початковому етапі впадуть прибутки. Але, врешті-решт, все увійде в норму.

А що матиме Україна в особі ДП "ОМТП"? Тільки мінуси. Вкладені гроші нам так чи інакше доведеться повернути, а, значить, їх витягнуть з активного обороту, що саме по собі вже не добре. Якщо ж для цієї мети доведеться брати кредит в банку, - ситуація взагалі ахова. І не забудьте: ми відведемо з собою близько 40 відсотків вантажопотоку. Таким чином, портовики потраплять між леза щонайгостріших ножиць, які не знають пощади. З одного боку, потрібно гасити кредит і відсотки по ньому, з іншого - доходи скоротилися мало не  наполовину.

- А інвестиційний імідж країни? - включається в розмову голова правління ВАТ "Ексимнафтопродукт" А. Романовський. - Хто в неї поткнеться, знаючи, що навіть довгостроковий договір тут можуть за примхою окремо взятого чиновника в будь-який момент анулювати в односторонньому порядку?!

Заперечити що-небудь в даному випадку важко. Насправді, в державу, де правим незмінно виявляється той, у кого більше адміністративних прав, де бушують внутрішні "локальні економічні війни", серйозні інвестиції не прийдуть ніколи. Що б там її лідери з найвищих трибун не декларували.

Така сумна істина...

Нік Старр, тижневик Chicago review (№24, 15-21 червня)

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся