Як виїхати до Криму, обійшовши перекупника квитків

Кажуть, квитків на Крим немає. Вокзальні перекупники продають їх у два – два з половиною рази дорожче. Але не поспішайте втрачати гроші. Мені вдалося недорого придбати товар, позначений у прайсі як неіснуючий.

Так вже історично склалося, що відпустка у більшості наших громадян припадає на період з середини липня до середини серпня. До того ж чимала частина цих самих громадян воліє проводити його в Криму. І також, за традицією, трапляється, що на залізниці квитків у розпал сезону в південному напрямі не виявляється. Деякі наші колеги радятьдіставатися місця відпочинку з таких крупних міст, як Харків, Київ і Донецьк навіть електричками. Ми зважили, що це аж надто, і самі вирішили спробувати купити квиток на південь.

Купе – 250 гривень, плацкарт – 150 

– Купейних на сьогодні до Криму взагалі немає. Є тільки на двадцять три нуль п`ять, люкс. Триста тридцять три гривні, – повідомили мене в довідці на вокзалі. 

– А на вашому сайті написано, що є купейні квитки.

– На чому написано?

– Ясно.

Перекупник, який слухав цей діалог, одразу сказав:

– До Сімферополя: двісті п`ятдесят – купе, сто п`ятдесят – плацкарт. 

Він розмовляв низьким  голосом, звідкість ізсередини, майже не ворушивши губами. Ще б пак, навіть через вокзальне радіо лунали оголошення про те, щоб громадяни не купували квитки з рук у незнайомців. Самі ж «незнайомці» живуть явно непогано, враховуючи, що місце в купе коштує приблизно від дев`яноста до ста п`ятдесяти гривень.

– Все одно до мене прийдеш, якщо хочеш їхати. 

Я ж не стільки хотів їхати, скільки розвідати обстановку, а заразом дати людям раду, як купити квитки в умовах їх нібито повної відсутності. По-друге, я вважав своїм людським обов’язком поділитися з читачами порадами, як ще при цьому пом`якшити удар по кишені.

Річ у тому, що вокзальні перекупники не можуть існувати самі по собі, це тільки частина багатоступінчатої структури, де все пов`язано. І тому годувати весь ланцюжок немає сенсу, краще відразу вийти безпосередньо на касира і заплатити йому.

Отже, порада. Якщо вам кажуть, що квитків немає, а в цей час на вас тиснуть перекупники, відразу ж сміливо йдіть до каси і пропонуйте гроші самому касирові. Зазвичай відповідний проїзний документ одразу ж знаходиться, а вам не доведеться переплачувати вдвічі-тричі. Особиста практика показує, що касирам достатньо запропонувати додатково чверть ціни квитка. Тепер головне: як це зробити? Все доволі просто: ви пишете касирові записку, кладете її в паспорт і протягуєте крізь віконце. 

Тихий, екологічно чистий спосіб, при якому черга так і залишається необізнана, що ви придбали товар, який записаний у прайсі як неіснуючий. При цьому ви не підставляєте саму касирку.

Касири хабарів не беруть!

Так, уже вкотре в житті, мені довелося зробити 25 липня 2007 року в приміщенні Південного терміналу Центрального залізничного вокзалу Києва. Вчіться: я стояв у черзі до вокзальної каси, щоб купити один квиток на найближчий до Сімферополя потяг (№12, час відправлення 17.51). І це тоді, коли всі квитки на нього «були розкуплені». У мене було двісті редакційних гривень, сам квиток коштує сто сорок п`ять гривень сімнадцять копійок. Але в моєму паспорті лежала записка. «До Сімферополя, 12-й, на сьогодні один купейний. 200 гривень», – було зазначено на папірці в клітинку. Таким чином, я пропонував касирці хабар в п`ятдесят гривень, що дорівнює третині ціни квитка.

Черга підійшла. Я сунув паспорт у віконце №53, касирка взяла його, розгорнула, побачила записку, заходилася клацати по клавішах. «Ковтнула наживку», – подумав я, зрадівши, що мої ноу-хау діють в будь-яких умовах. За хвилину мав у руках потрібний квиток. Щоправда, при цьому касирка дала мені здачу – трохи більше п`ятдесяти гривень. Тобто хабар, який я пропонував їй, просто не був нею прийнятий.

Колеги в редакції, почувши мою розповідь, висунули різні теорії події. З одного боку, додаткові квитки на не найдешевший потяг могли просто раптово «впасти» за годину до відправлення. Їх могли здати або хтось відмовився від броні тощо. З іншого боку, мене повідомили, що у мене, м`яко кажучи, зовнішність співробітника правоохоронних органів або когось схожого на нього. А посадовці бояться «підстав»: один такий продаж, і людина може легко втратити своє місце, або й знайти нове, причому дуже далеко. Проте, думаю, що це не серйозний аргумент, адже «ментовська фізіономія» у мене була завжди. Що, втім, не заважало касиркам брати хабарі, одержуючи за це потрібні папірці. Тому в мене своє пояснення події – воно просте, як рецепт приготування яєшні: жінка не узяла грошей тільки завдяки своїй чесності.

Одержавши квиток, я пішов одразу здавати його. Черга практично не рухалася, тому, коли до мене підійшов чоловічок з тих таки перекупників і запропонував продати його йому, я з радістю погодився. Адже часу, щоб повернути проїзний документ до відходу потягу, вже не залишалося. Перекупник дав мені шістдесят гривень за квиток (все ж таки працює він в зв`язці з касами, інакше – навіщо йому прострочений документ, та ще з моїм прізвищем?). На питання, скільки б мені дали в касі, він відповів, що на три гривні більше. Той же мужик сказав, що коли треба, він посадить мене на євпаторійський потяг, який відходить за півтори години. «Там квиток вісімдесят вісім гривень коштує. Я домовлюся з провідником. Доїдеш до Сак за сотню, а звідти до Сімферополя – тільки плюнь».

Ось загалом і все. Розвідка боєм довела, що, побачивши написи «квитків немає», рано хвилюватися. Натомість треба сміливо рушати до кас. Можна спробувати одразу купити квиток в касі, а можна вкласти перед цим відповідну записку і спробувати дати скількісь гроші зверху. Готуйтеся до того, що «чайові» можуть не прийняти, а проїзний документ – дати. Адже не виключено, що у вас теж зовнішність співробітника правоохоронних органів, і касирка буде перелякана. А може, випише вам зайвий квиток просто тому, що він є, або за волошкові очі. Та хіба мало причин для позитиву! Якщо ж дістати квиток не вдасться, все одно не поспішайте платити «черевомовцям» ті ціни, які хочуть вони: порожніх місць у потягах багато, і все одно їх треба кимось заповнювати. 

Що ж до перекупників, то відправимо цю статтю керівництву Української залізниці і поставимо їм відповідні питання. Наприклад, такі. Чи збирається керівництво залізниці впорядкувати роботу перекупників? Чи планується створення спеціальної профспілки для них? Чи видадуть перекупникам спеціальну форму? Тощо. І це цілком серйозно. А вам – приємного відпочинку. І пам`ятаєте: все на порядок краще! 

Антон Зікора