Володимир Рижов: Головне завдання влади зараз – позбутися троцькізму в економіці

Куди рухатися нашій країні? До Європи або до Росії? Що робити з економікою? На ці та інші запитання дає відповідь незалежний експерт Володимир Рижов...

Ситуація, що склалася в Україні після парламентських виборів, народила більше запитань, ніж відповідей. Куди рухатися нашій країні? До Європи, або до Росії? Що робити з економікою? Яка історична вимога важливіша – хліб чи видовища? Все це результат того, що українці практично порівну розділилися на «лівих» і «правих», хоча, в нашому випадку, більше підходить – на «помаранчевих» і «біло-блакитних». При цьому керівники кожної із сторін стверджують, що тільки вони знають точну відповідь на одвічне питання «Камо грядеши?». Сьогодні ми вирішили поговорити про сучасне і майбутнє України з незалежним експертом – колишнім главою Української іноваційної компанії, ініціатором створення Українського банку реконструкції і розвитку, людиною, залученою свого часу до співпраці з Адміністрацією Президента – Володимиром Рижовим.

УНІАН: Володимире Леонідовичу, зараз в суспільстві активно обговорюється тема майбутньої парламентської коаліції. Хтось говорить, що починати потрібно з принципів її діяльності, хтось стверджує, що головним є розподіл портфелів. Що є найбільшим пріоритетом, на вашу думку?

В.Р.: Як відомо, тільки формування коаліції дасть можливість сформувати новий український уряд. Тому, я б говорив про те, що є найважливішим саме для майбутнього уряду. При цьому виходити треба все-таки з двох найглобальніших, я б сказав, стратегічних задач, які необхідно поставити новому уряду перед собою. Отже, задача номер один – розвиток українського фондового ринку. На сьогодні цей ринок існує, але він абсолютно розірваний, частковий, часто розділений по спеціалізації або по галузях. Таке поняття, як єдина фондова біржа в Україні з національним індексом котирувань цінних паперів відсутнє. Тому ми абсолютно точно не знаємо, скільки ми взагалі коштуємо, адже ті котирування, які у нас є, вони, по суті, більше показують тенденції галузеві, ніж оцінюють економіку України і показують тенденції української економіки в цілому. Країна з 50-мільйонним населенням, якщо хоче нормально будувати економіку і рухатися вперед, просто не може не мати такого інструментарію, як національний індекс котирування цінних паперів компаній, які визначають розвиток економіки країни.

Задача номер два – створення інститутів довгострокового прогнозування. На жаль, сьогодні ми абсолютно не знаємо, що робиться навколо нас. Або знаємо, але тільки інтуїтивно. Приведу кілька прикладів. Туркменбаши підписав договір з Китаєм про будівництво газопроводу продуктивністю 30 млрд. кубометрів газу на рік вже до 2009 року. Після цього наш міністр палива і енергетики Іван Плачков заявив, що це ніяк не позначиться на Україні. І все, і на цьому всі замовкли. Так, дійсно, Китай і Туркменістан домовилися, що освоюватимуть нове родовище на Амудар’ї. Але, я ось не полінувався, і подивився, скільки ж можна взяти з цього нового родовища. Виявилося, що не більше 10 млрд. кубометрів на рік, а контракт передбачає 30, виходить 20 млрд. кубометрів братимуть з уже розвіданих і експлуатованих родовищ. Крім того, Туркменбаши пообіцяв Ірану збільшити поставки газу з сьогоднішніх 8 млрд. до 15, а до 2010 року – до 20 млрд. кубометрів газу. Це ще додатково 12 млрд. Таким чином, лише 10 млрд. кубометрів газу реального, який розвіданий і видобуватиметься, залишається для України. Сьогодні ж у нас договір на 40 млрд. Що ми маємо робити в такій ситуації? Відповіді немає, тому що в країні немає довгострокового прогнозування, а, отже, немає і довгострокових планів розвитку країни, і, врешті-решт, виникають проблеми навіть з формування бюджету на кожен рік. Або, інший приклад – КГЗКОР. Зараз ухвалено рішення його приватизувати. Добре, а що буде далі? Його добудують чи ні, якщо добудують, то як додаткові потужності, введені в дію, позначаться на цінах на окатиші, які виробляє сьогодні, припустимо, Полтавський ГЗК? Як вплине збут з КГЗКОРА? Чи потрібно нам будувати новий меткомбінат для виробництва сталі з окатишів, вироблених на КГЗКОРі? Такого прогнозу немає, в результаті, ми часто просто викидаємо бюджетні гроші. Ще одна ситуація з літаком Ан-70. Було ясно, що таке тривале затягування підйому літака в повітря, його доробки свідчить про те, що щось не так, потрібно робити якісь кроки, щоб ця машина все-таки вироблялася і продавалася. Зрештою Росія з політичних і економічних мотивів фиркнула і сказала: «Все хлопці, з Ан-70 ми закінчили з вами працювати». І далі що? Це можна було передбачити «на березі» напередодні, хоча б виходячи з того, що в Європі жодна країна індивідуально не потягнула таку галузь як літакобудування. 11 країн Європи об`єдналися в корпорацію «Аеробус» і збирають свою серію «А». Росія теж сьогодні об`єднала зусилля з США: КБ «Сухий», «Іл’юшин» і компанія «Боїнг» створюють корпорацію. Тобто, навіть такій країні як Росія важко потягнути самостійно літакобудування. І США теж, тому що цей сумісний російсько-американський проект передбачає, що розроблятиметься напівуніфікована машина, яку США використовуватимуть як пасажирський варіант, а Росія як транспортний. А Україна раптом вирішила сама по собі, що вона ах яка крута авіабудівна держава, і…? І результат ми бачимо. Треба було наперед дивитися, куди вбудовувати нашу авіабудівну галузь, чи то в європейську, чи то в російсько-американську систему. Але потрібно було кудись йти, тому що врешті-решт ми виявилися покинутими. Це все через відсутність довгострокового наукового прогнозування. І кожного разу ми, як кажуть, носом об стінку – бах-трах – і нічого не виходить.

УНІАН.: Але ж колись в країні починали працювати цілі інститути довгострокового прогнозування? Та і зараз від високопосадовців ми часто чуємо, що прогнозування просто необхідне…

В.Р.: Ця практика зародилася в 1996 році, коли Леонід КУЧМА викликав мене, Олександра Разумкова і Валерія ЛИТВИЦЬКОГО і сказав, що йому набридло не знати того, що робиться навколо України, що він кожного разу натикається на всілякі такі рішення ззовні, які в Україні не передбачали. Тоді була почата ця робота. Фінансами займався ЛИТВИЦЬКИЙ, світовою глобальною політикою займався Разумков, я займався економічними процесами. Все це зводилося разом і раз на місяць подавалося Президенту. Потім був створений Інститут стратегічних досліджень при РНБО, який очолив Анатолій Гальчинський. Він теж мав займатися цією роботою. Проте, десь з 2003 року діяльність цього інституту почала в`янути і перетворилася насправді на наукове підтвердження думок високих людей. КУЧМА, як правило, до цього не доходив, а ось керівники адміністрації давали завдання і одержували, нібито науково обгрунтований прогноз. Інститут перестав функціонувати за своєю сутністю. Але проблема ще і не в цьому. Я знаю як працюють подібні інститути в інших країнах. Вони починають з того, що посольства і торгпредства збирають всю інформацію по всіх країнах про державні проекти, про рух капіталу, про те, куди пішло найбільше державне субсидіювання, фінансування. Далі спеціальні інститути чи то при Мінекономіки, чи то при Міністерстві промисловості і торгівлі збирають цю інформацію, а потім видають уряду на стіл не просто факти, що, де відбувається, але і рекомендації, як ці факти можна використовувати з вигодою для своєї країни. Візьмемо той самий приклад з Туркменбаши, який вирішив будувати трубопровід. Труби йому потрібні? Перекачуючі станції потрібні? Турбодетандери потрібні? І так далі. Виходить, ми можемо на сьогоднішній момент мінімізувати подальший брак газу сьогоднішньою пропозицією для Туркменбаши узяти у нас, припустимо, труби, зберігши при цьому частину грошей? Можемо. Ось це і є те, що повинні зробити торгпредства і посольства, прислати сюди, тут обробити, і це повинне стати задачею уряду, яка буде вирішена державними або приватними фірмами. Ось що таке довгострокове прогнозування на маленькому прикладі. А таких прикладів по кожній країні по декілька штук.

УНІАН: Що зараз потрібно зробити, щоб така система запрацювала? Для цього потрібен спеціальний закон?

В.Р.: Потрібно просто або взяти британську практику форсайтних досліджень і її переписати, або навіть російський закон про державний довгостроковий науковий прогноз, і прийняти відповідний закон в Україні. Цим законом має бути поставлено в обов`язок торгпредам і послам займатися цією роботою, а інституту стратегічних досліджень – обробляти ці матеріали і видавати уряду. При цьому в законі має бути написано, що цей науковий прогноз є основою для бюджетного планування на довгострокову і короткострокову перспективу. Свого часу я написав таку пропозицію, яка була підтримана і КУЧМОЮ і Миколою АЗАРОВИМ (віце-прем`єром в уряді Віктора ЯНУКОВИЧА), і одержав з Мінекономіки за підписом Володимира ПЕРШИНА таку відписку, що, мовляв, шановний Володимире Леонідовичу, якщо такий прогноз вам потрібен для вашої діяльності, прошу його фінансувати і організовувати. Крапка. З повагою, В.Л. ПЕРШИН. Я навіть, для того, щоб не накликати гнів керівництва на ПЕРШИНА, цей папір нікому не показав, але припинив цим займатися.

УНІАН: Повертаючись до вашого твердження про необхідність створення фондової біржі не можу не запитати, як це може вплинути на приватизацію і реприватизацію, про яку ми всі так багато чули в останній рік?

В.Р.: Знаєте, тільки позитивно. Адже, якби у нас була солідна фондова біржа, то зараз ми могли б 10-15% державних акцій тих підприємств, які збираємося продавати, вилучити і котирувати на цій біржі, щоб зрозуміти до моменту приватизації, скільки взагалі все це коштує. Тоді б у нас не було питань, як ми, наприклад, продали «Криворіжсталь»: дешево або дорого? Дешево ПІНЧУКУ або дорого Лакшмі МІТТАЛУ? Чи то, може, Лакшмі МІТТАЛ і сам не доплатив? Ми цього не знаємо. Зараз, наприклад,  у нас приватизовуватиметься «Укртелеком». Скільки він коштуватиме? Стільки, скільки за нього дадуть з аукціону? Але це ж позаминуле століття, коли продавали методом стуку молотком. А потрібно знати, як це зараз оцінюється ринком. На мою думку, «викид» 10-15% акцій на біржу навіть варто було б ввести в правило передприватизаційної підготовки, щоб уникнути всіляких судових процесів, які потім вкрай дратують інвестора і роблять його дуже обережним при роботі з українською приватизацією. Адже зараз нічого не можна довести: прокурор говоритиме «дешево», а адвокат – «дорого». А далі потрібно сподіватися тільки на рішення суду.

Втім, навіть до раніше приватизованих підприємств можна відноситься цивілізованіше, ніж, скажімо, було у нас з «Криворіжсталлю». Достатньо подивитися хоча б на російський досвід, застосований при продажу «дочці» «Юкоса» - компанії «Сібнефть». Були найняті німецькі експерти, аудитори, які приїхали, подивилися скільки вона коштувала на момент входження до «Юкоса», і визначили, що її ціна була приблизно 12 млрд. доларів. Якби у нас було також з «Криворіжсталлю», то, після оцінки на суму недоплати потрібно було б зробити додаткову емісію акцій, запропонувати попередньому покупцю викупити їх, а у разі відмови - виставити у вільний обіг. Таким чином немає варварства, немає реприватизації, є дооцінка недооціненого. І інвестор в такій ситуації сприймає те, що відбувається, як звичне явище: так, була помилка, підтверджена експертами. Тобто, ось цей троцькізм, який останнім часом все більше і більше завойовує виконавчу владу, він повинен бути викоренений з нашої практики, його не повинно бути. Я говорю це, зокрема, і тому, що на сьогодні формується коаліція з трьох сил, де Юлія Володимирівна ТИМОШЕНКО, а я вважаю її типовим стовідсотковим троцькістом, має всі шанси стати прем`єр-міністром. Я розумію, що дві інших політичних сили сьогодні шляхом принципів, угод, намагаються обмежити її, скажімо так «хвацьку» діяльність, але, проте, треба розуміти, що прем`єр є прем`єр, і мені б хотілося, щоб в Україні зазвучали слова про те, що пора припинити революційну доцільність, що світ відпрацював безліч цивілізованих прийомів для того, щоб вирішувати державні питання демократичним, цивілізованим шляхом.

УНІАН: Отже, зараз правильніше було б взагалі припинити приватизацію?

В.Р.: Та ні, просто повинні бути розроблені критерії приватизації.

УНІАН: Тобто, потрібно запросити експертів для оцінки вартості підприємств?

В.Р.: Так, як один з варіантів. Плюс до всього, давайте сьогодні візьмемо частину акцій того ж «Укртелекому» або Одеського припортового заводу і почнемо їх котирувати. Просто. І подивимося, як за ними ганяються. Виставимо навіть на ці наші маленькі біржечки, просто для того, щоб ми зрозуміли, що це таке. Народ же знає, що так чи інакше ці підприємства підуть на приватизацію. Почнуть купувати акції такого-то підприємства за такою-то ціною, наприклад «Укртелекому», знаючи, що він на приватизацію все одно піде. Значить, хтось почне їх перепродавати, торги підуть туди-сюди, і ми визначимо скільки стоїть одна акція, скільки акцій, і почому взагалі можна його продати. Це дуже просто.

УНІАН: І зараз інвестори готові торгуватися за ці папери, і будуть готові до серйозної приватизації за великі гроші?

В.Р.: Зараз ні. Вони подивляться, що вийде у нас по осені. Зараз можна не розраховувати. Всі подивляться, що виходитиме у новоствореного уряду, скажімо, десь через півроку. Всі дивляться так: 4-5 місяців, і уряд себе проявить. Скажімо так, що уряд Юлії Тімошенко проявив себе рівно через 4 місяці. Коли у неї не вистачило самовпевненості: «Як це так, всі крадуть!» Сюди важіль, туди важіль, і почалося. На це все дивитимуться. Якщо все вгамується, все піде цивілізовано, троцькізм зникне, тоді підуть потихеньку інвестиції. Але найменше підтвердження колишнього троцькізму – все. Про нас забудуть надовго.

УНІАН: У такому випадку, що чекає Україну, якщо не робити сьогодні серйозних змін? Наприклад, глава політради Партії Регіонів Микола Азаров стверджує, що економічний крах може відбутися дуже скоро, а слідом за ним неминучі і позачергові парламентські вибори?

В.Р.: Є два дуже жорстких і невідворотних моменту, які поки не хочуть «помаранчеві» враховувати. По-перше, по всіх розрахунках, якби не помінялася влада, і вся стара команда просто б продовжувала працювати в нормальному режимі, то вже тоді прораховувалося, що до 2009 року буде повністю використаний відновний ресурс, тобто будуть запущені всі ті виробництва, які існували в СРСР, ну не всі, а більшість, а також з урахуванням того, що буде щось створюватися нове. Все. Відновний ресурс України, як економічного організму, закінчувався в 2009 році, це теоретичне питання. Тоді вже була почата розробка того, як не допустити уповільнення економічного зростання. Зрозуміло, що одразу в постіндустріальне суспільство ми б не вискочили, тому пропонувалося сумістити перехід від індустріальної до постіндустріальної економіки з формуванням інформаційного суспільства. Ми хотіли створити тоді таку ситуацію, щоб дійсно перетворити Україну на своєрідний європейсько-російський технопарк. Ми були дуже зручні і європейцям, і росіянам. Освічене населення, достатньо кваліфікований робочий клас, достатньо зручні природа і інфраструктура. Тому, коли почали тоді розвиватися технопарки і вільні економічні зони, це було не від дурі, і не для того, щоб вкрасти. Звичайно, помилки були, і ніхто їх не заперечує. Але це робилося для того, щоб за 4 роки, що залишалися, залучити до України високі технології Європи і Росії, фінанси, і використовувати наші технології. Це було зроблено від розуміння того, що інакше Україна може провалитися в 2009 році на смерть. На жаль, виявилося так, що шляхом абсолютно невмілих і неякісних дій за минулий рік ця ситуація наблизилася. Тому, я вважаю, що вже точно в 2007 році, якщо нічого не буде зроблено, тепер уже екстреного, по заміщенню зникаючого відновного ресурсу на нову економіку, ми звалимося.

І другий аспект чому з економікою буде погано. Ми чудово розуміємо, що ситуація неузгодженості географічного положення України із зовнішньою політикою, привела до того, що Росія спробує позбавитися нас по всіх статтях. Їй не цікава Україна на сьогоднішній день. Росія вибрала собі вектор геополітичний – це Шанхайська організація співпраці, Китай, як протистояння домінуючій Америці. Росія сама не може протистояти Америці, але Китай, який теж протистоїть Америці, він вийшов природним союзником Росії. Тому вони разом, підтримуючи один одного формуватимуть другий полюс світу. Звичайно, Росія вкрай зацікавлена, щоб Західна Європа (на нову Європу, на неофітів Європи Росія взагалі уваги звертати не збирається серйозної), щоб Стара Європа теж стала полюсом світу. Тому що, я ось спілкувався з російськими високими мужами, вони кажуть, що трьохопорний світ - він стійкий. Двохопорний – це конфліктний світ. Як було під час холодної війни. І ось, з їхньої точки зору, краще всього під третій полюс світу, звичайно, підходить Західна Європа. Але до цього моменту дуже довго йти. А Україна, яка устряла між Західною Європою (яка, у принципі, вже мріє про те, щоб стати своєрідним полюсом впливу світового) і Росією в проамериканський балточерноморський простір роздражнила цим Росію і стурбувала Європу. Росія спробує економічно дати зрозуміти Україні, що, «люди добрі, якщо ви хочете весь час знаходитися на сторожовому посту на кордоні з собаками і кулеметами проти Росії – це ваші проблеми, але економічних відносин не буде». Але ще гірше те, що є вже і перша негативна реакція з боку Західної Європи. Я маю на увазі деякі заяви, які прозвучали під час «газової» війни. Я хочу подивитися, як через півроку-рік, ця перша негативна реакція щодо того, що Україна вередує і починає задиратися з Росією, як вона обернеться негативом дуже жорстким проти України. Ми ризикуємо опинитися на висілках Євразійського простору, коли нас боятимуться в Західній Європі, як скандальну країну, а росіяни відторгнуть, як санітарний кордон, і де ми будемо? Вирватися з ситуації економічної ізоляції – це дуже важливе питання для будь-якого уряду. Судячи з того, що змін антиросійської спрямованості зовнішньої політики не помічається, я боюся, що антиукраїнська економічна політика з боку Росії посилюватиметься. Це не сприятиме нашому економічному зростанню.

І ще. Я завжди згадую вислів Дізраелі: «У Британії немає довічних ворогів, у Британії немає довічних друзів. У Британії є її інтереси». Хотілося б, щоб подібний принцип застосовувався і в Україні.

Розмовляв Сергій Воропаєв

УНІАН в Google News