Напередодні трагічної загибелі заробітчан у Польщі дружині водія приснився віщий сон

Але чоловік її заспокоїв, сказав, що в нього не може нічого поганого статися. Але вийшло, що той сон таки був на біду.

На Тернопільщині – жалоба за загиблими в аварії заробітчанами. 

У селі Мечищів Бережанського району, в якому проживала більшість жертв тієї страшної аварії, усі вкрай пригнічені. Односельчани приходять до тями після звістки про смерть своїх сусідів, знайомих, а також переживають за родичів загиблих, яким перенести втрату буде найважче.

В аварії загинули 9 українців, Фото з сайту Gazeta Wyborcza

Про сумні наслідки зіткнення автомобіля з потягом не знає хіба 21-річна жителька села Марія Мазуркевич – вона єдина з 10-ти українців вижила в аварії. Аби не травмувати психіку жінки, лікарі їй досі не говорять про долю решти пасажирів авто. Марія вірить, що її чоловік Іван живий і що все ще в них буде добре…

«Потрібна не хірургічна, а психологічна  допомога»

Марія з чоловіком поїхала на заробітки вперше. Обидва були без роботи. Аби прогодувати сім’ю, вирішили спробувати щастя з іншими односельцями у Польщі.

«Марія тільки відійшла від одного болючого шоку, як на неї чекає чергове пережиття. Не так давно після важкої хвороби померла її мати, батько потім пішов в іншу сім’ю, залишив на неї з молодшою сестрою догляд за старою хворою бабцею. А в січні цього року сестра загинула, отруївшись чадним димом», – розповідає сільський голова Мечищева Євгенія Скрепецька.

У липні через скруту Марія відвезла 2-річну дитину до чоловікової матері в Бережани, а сама з 23-річним Іваном подалася на заробітки. Для чоловіка вони завершились фатально.

«Стан Марії після аварії і операцій вже покращився. Лікарі спочатку зробили операцію на одній нозі, бо Марія була у важкому стані. А тепер зробили другу, ця операція тривала десь 6 годин, їй вставляли пластини, бо стегнові кістки після аварії усі роздроблені. Лікарі кажуть, що стан Марії вже стабільний, але лікування на місяці розтягнеться. Хоча після  всього, що сталося, їй, насамперед, потрібна не хірургічна, а психологічна  допомога», – переживає Євгенія Скрепецька.

Мати померла на руках у сина

Намагається усвідомити те, що сталося, 44-річний Роман Мосьондз. У Польщі загинула його дружина Олександра, на щастя, у машині не було 22-річного сина Василя, який теж поїхав на заробітки з матір’ю.

«Роман досі не може повірити в те, що сталося. У нього хворе серце і нирки. Він служив в Афганістані і та війна була для нього серйозним стресом. Зараз йому доведеться пережити ще одну шокуючу подію», – каже Євгенія Скрепецька.

Олександра працювала прибиральницею у школі. На час літніх канікул вирушила з сином до Польщі підзаробити коштів на лікування чоловіка.

«Самі розумієте, із зарплатою прибиральниці на лікування не заробиш… Пощастило, що напередодні аварії хлопців з нашого села польський господар ще попросив залишитися, бо було багато роботи, і вони не опинилися в тій машині. Люди, які їхали позаду і бачили, як все сталося, одразу подзвонили Василеві, той швидко приїхав, бо то недалеко. Мати померла в нього на руках, казав, що було чути, як стихає стукіт її серця, а до свідомості вона не приходила. Потім він сам кілька разів втрачав свідомість», – каже Євгенія Скрепецька.

Сусідка Олександри, директор Мечищівської школи Ірина Надбережна розповідає, що після трагедії хлопці-односельці підтримували Василя, як могли: «Від стресу він вночі кричав, на подвір’ї їхнього гуртожитку чергувала швидка допомога, бо не знали, як хлопці перенесуть побачене. Вони ж ще молоді», – зауважує Ірина Надбережна.

Вона також з болем переносить загибель сусідки: «Ці події без сліз неможливо осмислити. Леся дуже сумлінно ставилися до своєї роботи у школі, це була чудова сусідка. Досі не можу збагнути, що її вже не має».

Після загибелі Олександри без матері залишилися 13- річний син, 20-річна дочка, а також 22-річний Василь, який залишається у Польщі, щоб доставити додому тіло мами.

Причиною аварії стала погана видимість?

У розмові з сільським головою Мечищева Василь Мосьондз розповів, що на місці переїзду залізничної колії була дуже погана видимість. Через це водію Володимиру Метесюку доводилось під’їжджати дуже близько до переїзду, а іноді навіть висовувати голову з вікна, щоб заглянути за чагарі, чи не їде потяг.

«Володимир мав 30 років, був без роботи, тому часто їздив у Польщу, працював там водієм. 2 місяці тому в них з дружиною народилася дитина. Жінка – теж без роботи, щоб прогодувати дітей, він подався на заробітки. Володя – досвідчений водій, в Україні ще трохи «таксував». Хлопці казали, що завжди за кермом був дуже зосередженим. Напевно, на переїзді через ті дерева міг виглядати в одну сторону, чи не їде потяг, а той над’їхав з іншого боку», – припускає Євгенія Скрепецька.

Згадує, що напередодні аварії дружині Володимира приснився дуже поганий сон і вона почала тривожитися.

«Потім не втрималася і, хоч в суботу тільки говорила з чоловіком, в неділю йому знову зателефонувала. Бо снилося їй, що вона ріже дуже багато м’яса, і який шмат не вріже – з кожного вилазять хробаки. Але чоловік її заспокоїв, сказав, що в нього не може нічого поганого статися, мовляв, їздить не в місті із жвавим рухом, а спокійними дорогами, причому підвозить робітників на незначну відстань. З приводу сну настановив дружину, щоб вона більше пильнувала себе і дітей, а за нього не переживала. А вийшло, що той сон таки був на біду», – каже сільський голова Мечищева.

На закордонні поневіряння – через безробіття

Якщо говорити про закордонні заробітки, то Мечищів – показове село для Тернопільської області, та й для західного регіону загалом.

До складу Мечищівської сільради ще входять села Надорожнів, Кути та хутір Червоне. Всього в них прописано 1 тис. 34 людини, з них близько 100 – на заробітках. У самому Мечищеві – 580 людей, з них кожен десятий – теж на заробітках.

«Всі працездатні і ті, хто має на кого лишити дітей, їдуть шукати роботу за кордон – в Росію, Польщу, Італію. Раніше була в Бережанах робота, працював консервний завод, склозавод, зараз все стоїть. В селі теж немає роботи. По кілька людей лише працює в школі, в сільраді, у ФАПі – фельдшер і санітарка на чверть ставки, ще є пошта, клуб і магазин. А так в селі нема роботи, тому люди змушені виїжджати, щоб себе прогодувати», – каже Євгенія Скрепецька.

Здавалося б, після такої трагедії принаймні у Мечищеві кількість заробітчан уже не збільшуватиметься. Втім, Євгенія Скрепецька з даного приводу налаштована не надто оптимістично.

«Звісно, навряд чи хто захотів би після всього цього їхати на заробітки... Але біда заставить», – з сумом констатує сільський голова.

Андрій Вацик

УНІАН в Google News