Ющенко хоче, щоб Тимошенко і вовків нагодувала, і овець не зачепила

Запевнення Президента про те, що він не підпише зміни до бюджету 2008 році у разі, якщо його дефіцит перевищуватиме два відсотки ВВП, слід запам`ятати.  І не лише Мінфіну...

Запевнення Ющенка про те, що він не підпише зміни до бюджету 2008 році у разі, якщо його дефіцит перевищуватиме два відсотки ВВП, слід запам`ятати.  І не лише Мінфіну.

Звісно, якщо Президент, в якому політик дедалі помітніше витісняє собою економіста, дотримається свого слова.

Якщо вимога про максимальну стелю в два відсотки бюджетного дефіциту є не просто побажанням, а вимогою до безапеляційного виконання, то це ставить перед урядом чіткі обмеження.

Можна сказати, що уряд, а особливо його солісти, всі ці післяноворічні дні розучували одну оперну арію, готуючись до вистави, однак режисер-постановник запропонував  співати за дещо іншою партитурою. Втім, до вистави ще є час, щоби репетирувати за новими нотами. Або ж приспати режисерову пильність, виконавши ту саму мелодію, однак в іншій тональності. Мелодію, яка вже зараз зриває гучні оплески.

Що таке два відсотки ВВП 2008 року в українському виконанні? Припустімо, що на час перегляду бюджету макроекономісти погодяться, що цьогоріч номінальний ВВП сягне отієї фетишизованої цифри в один трильйон гривень.

Отже, дефіцит не має перевищувати 20 мільярдів гривень. Станом на сьогодні він становить 2,11 відсотка ВВП. Себто, видатки держбюджету на 19 мільярдів гривень перевищують доходи, при ВВП в 890 мільярдів гривень. Для порівняння – дефіцит державного бюджету минулого року склав 1,6 відсотки; витрати держави перевищили її доходи на 11 з половиною мільярдів гривень. Якщо брати до уваги запозичення місцевих урядів, передусім євробонди Києва, то дефіцит публічних фінансів України в цілому 2007 року склав близько тих самих два відсотки ВВП.

Поставимо питання руба: чи можна вкласти «Український прорив» Тимошенко в прокрустове ложе двовідсоткового (як частка ВВП) дефіциту бюджету?

Основу фінансування дефіциту в Україні складають чисті запозичення (нові борги за вирахуванням погашення) та надходження від приватизації. Трактуючи доходи від роздержавлення як фінансування бюджетного дефіциту, Україна керується здоровою економічною логікою, яка заперечує проти того, щоби одномоментні доходи спрямовувалися на постійні видатки. Іншими словами, зарплата бюджетника не може фінансуватися за рахунок продажу активів. Сьогодні актив є, завтра його немає, а сім`я бюджетника їсти хоче перманентно.

Приватизаційні плани уряду Тимошенко на 2008 рік наполеонівські (такі, якими вони були до Березини). В тому, що аукціони з продажу 67 відсотків Укртелекому, Одеського припортового, Луганськтепловозу, шести чи більше обленерго та ще кількох «блакитних фішок» пройдуть видовищно і апетитно, сумнівів майже немає. При цьому події на світових ринках можуть мати діаметрально протилежний вплив на перебіг вітчизняних приватизаційних процесів. З одного боку, рецесія на світових фондових ринках вивільнить з акцій значні ресурси, які шукатимуть, де «припаркуватися», і українська приватизація може стати для цього зручним майданчиком. З іншого боку, західний капітал може обійти приватизаційну Україну стороною через проблеми з ліквідністю: насьогодні «чорні дірки» спекулятивних фінансових деривативів поглинули вже десятки мільярдів доларів. На допомогу збитковим акулам капіталізму, що зганьбилися у фінансовій кризі – від Сітігруп до Блекстоуна – приходять суверенні арабські, південноазійські та китайські інвестиційні фонди.

Однак повертаймося до України. Скільки отримає держава за виставлені на продаж активи? За оцінкою експертів, 67 відсотків акцій Укртелекому можуть коштувати до чотирьох мільярдів доларів; Одеський припортовий – до 700 мільйонів доларів; контрольні пакети шести обленерго – не менше 450 мільйонів доларів. Додаємо Луганськтепловоз (за вирахуванням повернення сплаченої росіянами суми) – і виходимо на суму в понад п`ять мільярдів доларів. Ці двадцять п`ять мільярдів гривень автоматично «лягають», за бюджетною методологією, в дефіцит бюджету.

З цього дефіциту маємо відрахувати те, що поточного року держава має повернути своїм кредиторам – два мільярди триста мільйонів гривень на внутрішньому ринку і три мільярди шістсот мільйонів – за зовнішніми позиками. Отже, нетто-дефіцит становитиме близько двадцяти мільярдів гривень.

Чи здійснюватиме уряд Тимошенко нові запозичення? Здогадуючись про «любов» Пинзеника до зовнішніх позик і беручи до уваги подорожчання ресурсів на зовнішніх ринках, є підстави стверджувати, що нових євробондів не буде. Від чого держава не відмовиться, так це від 500 мільйонів доларів порівняно дешевої позики від Світового Банку та ще трьохсот мільйонів доларів на так звані «проекти розвитку». Виберуть ці гроші чи ні – ще невідомо, однак в бюджеті вони, швидше за все, будуть. Навряд чи також Мінфін обезкровить і без того немічний ринок внутрішніх запозичень – держава перефінансується новими внутрішніми запозиченнями і випустить нові казначейські облігації, щоб хоча частково абсорбувати надмірну банківську ліквідність. За орієнтир візьмемо вісім мільярдів гривень внутрішнього фінансування, вже «заведені» у чинний варіант бюджету.

У підсумку маємо бюджетний дефіцит у тридцять два мільярди гривень, що перевищить три відсотки ВВП і, згідно президентської обіцянки, наразиться на його вето.

До речі, це за умови, що до розрахунку береться обсяг ВВП в трильйон гривень. Але хіба не пахне за версту від цифри в трильйон гривень інфляційним душком? Коли нас годуватимуть казками про ВВП-Гаргантюа розміром в трильйон гривень, не забуваймо, що частково він накачаний інфляційними стероїдами. Логіка проста – чим вищий номінальний ВВП,  тим більше коштів можна загнати в дефіцит, утримуючи його при цьому на штучно пристойному рівні як частку ВВП.   

Звичайно, на папері можна намалювати все і, занизивши приватизаційні показники чи пожертвувавши внутрішніми позиками, спробувати загнати бюджетного джина у горловину ритуального двовідсоткового дефіциту.

Певна річ, це може вдатися. Бюджетна казуїстика в Україні бачила ще й не такі фокуси. Однак лякає і турбує не стільки ширина горловини – вона завелика, – скільки вигляд джина. Кожна волосина з бороди двовідсоткового джина рветься виключно на соціальні програми: пенсії, виплату заощаджень, запровадження єдиної тарифної сітки для зарплат бюджетників. Скажімо, якщо видатки на соціальний захист в бюджеті 2007 року становили 7,2 відсотки ВВП, то в бюджеті 2008 року – вже 8,2 відсотки. Можна вважати, що це зростання розміром в один відсоток ВВП саме і фінансується за рахунок дефіциту бюджету. Символічно також, що фінансова підтримка держави Пенсійного Фонду саме і вимірюється в два відсотки ВВП – двадцять з лишком мільярдів гривень. При цьому уряд вже більше не називає цей трансферт «дотацією на фінансування дефіциту Пенсійного Фонду» - він натомість йменується «фінансуванням пенсійних програм».

Банкіри мають апробований століттями рецепт доцільності кредитів – кредити мають збільшувати активи, а не зменшувати їх. Українці, які беруть споживчі кредити на пральні машини та мобільні телефони, чинять якраз навпаки.

Як і наш уряд.

Станіслав Голубенко

УНІАН в Google News