"Геловін, як і українські осінні "Діди" - день вшанування мертвих. На веселе свято його перетворив Голлівуд", - письменниця Громовиця Бердник

Дослідниця традиційної культури, письменниця Громовиця Бердник в інтерв’ю УНІАН розповіла про особливості сприйняття Геловіна в наш час та століття тому, та як день вшанування померлих вписався в українську традицію.

Кожен, хто читав "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського або бачив блискучу екранізацію цього твору Сергієм Параджановим, пам’ятає момент, коли Іван та Палагна запрошують до себе на вечерю душі предків. Дійство це відбувалося на Різдво, хоча українці поминали пращурів щонайменше тричі на рік. Два інші рази припадали на період після Великодня та на осінні "Діди", або Дмитрівську суботу – традиційний час для вшанування предків, які вже відійшли в інший світ.

У європейців для цього існувала одна дата – День всіх святих. Він, як і Дмитрівська субота, припадав на 1 листопада. А у переддень – 31 жовтня – у Європі відзначали Геловін (Самайн) – свято з давнім кельтським корінням. Про це коріння і його зв'язок з Україною УНІАН поспілкувався з дослідницею традиційної культури, керівницею культурно-мистецьких програм ГО "Українська духовна республіка", письменницею Громовицею Бердник.

Пані Громовице, давайте почнемо з визначень. Що таке День всіх святих, або Геловін, або Самайн? Який його сакральний сенс?

Наші предки, як і предки європейців, в старі часи жили за певним календарем. І цей календар включав в себе як етапи землеробного року, так і певні сакральні точки. Власне, Самайн або Савань – транскрипція може бути різна – це одне із великих свят древніх кельтських племен. Це - поворотна точка. Точка, коли у світі починає панувати темна сторона Світобудови. Тобто, це не добро і зло християнства. Це - дві сторони Світобудови, які змінюють одна одну, а цією рівновагою і умовною боротьбою тримається світ.

Тож Савань – це перехід у остаточне настання темної пори року, коли після осіннього рівнодення день поступово стає меншим.

Вважалося, що оскільки світ занурюється в темряву, ми можемо спілкуватися з тими, хто вже за межею. В першу чергу, це наші покійні предки. Ті, хто дав нам життя, тілесне, духовне тощо. Тому ці дні у всіх європейських народів були пов’язані із вшановуванням мертвих. Причому мова як про рідних мертвих, так і про так званих неблагих мертвих (тих, хто помер наглою смертю, хто загинув у чужій стороні, кого не дочекалися з війни, далекого походу, з далеких країв, хто зник безвісти абощо).

Але чи можна стверджувати, що це те саме, що питомо українське поминання предків?

Я б так не сказала.  Я переконана, що в усіх культурах знаючі люди однаково сприймали світ, і через них приходило розуміння, якими повинні бути традиції, обряди тощо. Наші предки відчували ритми природи, відчували контакт з іншим світом, і все це випрацьовували впродовж віків… Але говорити прямо, що наші "Діди" – це Савань, ми не можемо. Занадто багато часу вже пройшло.

І Європа, і наші території занадто довго були християнськими, і традиції модифікувалися. На Русі тривалий час був сильним момент народного християнства, традиція двовір’я: люди, прийнявши християнську віру, вписали в нову релігію усі древні традиції, щоб через них відчувати зв'язок із сакральним простором.

Але наші "Діди" – це вже не ті "Діди", що були 100-200 років тому, і Геловін – як переддень свята Всіх святих – уже не той Геловін, бо нині це веселе комерціалізоване свято. Мені здається, тут доцільніше говорити про тонкий перегук культури і традицій.

При цьому, наші "Діди" нині набувають нового значення, адже маємо дуже багато безвісти зниклих, трагічно загиблих, померлих наглою смертю (смерть від ракети теж можна вважати такою). Ми не знаємо, скільки людей загинуло в окупації, тобто скільки з’явилося душ, які потребують поминання. Адже наші осінні "Діди", або ж Савань з його традицією запалювання вогню і входження в темну пору року, – це помин не тільки за своїми рідними, але також за всіма тими загиблими душами, чиїх імен ми не знаємо, але кого мусимо вшанувати.

Геловін у своєму теперішньому вигляді запозичений із західної культури. Як нам вписати українську традицію у "геловінські" заходи, і чи варто це робити?

Насправді традиція такого маскараду прийшла в Америку з ірландськими переселенцями. Там вони сформували велику общину і довго зберігали залишки прадавніх кельтських святкувань та своє двовір'я. Кельти з початком християнізації стали відзначати День всіх святих, поминаючи і рідних, і нерідних – всіх.

В Ірландії цей день завжди супроводжувалося маскарадом, як у нас Маланка. Але чому саме маскарад? Бо, поминаючи благих духів, люди побоювалися, що разом із ними можуть прийти й інші – злі. Недарма все відбувалося у темний час. Тому треба зробити вигляд, що ми – точно такі, щоб злі духи нас не відрізнили. Звідси і йде традиція страшних масок.

До речі, вони дійсно були страшні – достатньо подивитися на фото з Ірландії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Саме так і у нас вбиралися на Маланку. І вимога "ласощі чи пустощі" у тодішній Ірландії звучала буквально, бо якщо учасники дійства не отримували свої ласощі, то могли наробити господарям збитки – віз на дах хати закинути абощо.

Але так було у давнину. У 1950-х в Америці вирішили це свято комерціалізувати - після Другої світової потрібно було піднімати дух народу. Так само після війни комерціалізували й Різдво. Це зробили великі американські універмаги, яким потрібно було продавати багато подарунків. Саме так з'явилися Санта Клаус та усі інші супутні персонажі – олені, гноми тощо. А потім свою справу зробив Голлівуд …

Як все це поєднати з нашою традицією? А ніяк. Їх не треба поєднувати. Веселе свято – це одне, а поминання покійних – зовсім інше. Дітям, які цікавляться Геловіном як маскарадом, треба поступово пояснювати витоки цього дня. Так само і з Різдвом: діти спочатку просто отримують подарунки, а потім батьки пояснюють, чому Різдво Христове ми святкуємо саме в ці дні.

Дітям, гадаю, до певного віку цікавіші ритуали як такі, аніж пояснення, звідки походить їх коріння. До речі, традиція вирізати гарбузи – суто європейська?

Ні, в наших предків оці гарбузяні історії зі свічками теж були. Вони згадуються в записах етнографів приблизно кінця ХІХ – початку ХХ століття… Десь - на осінні "Діди", а десь - на Андрія (30 листопада, раніше – 13 грудня, - УНІАН) в Україні теж видовбували гарбузи або ріпу, вставляли свічки, чіпляли на ворота… Це - загальна традиція, яка була покликана освітити шлях рідним душам і відлякати чужих та недобрих.

До речі, ці гарбузи можуть бути пов’язані і з тими, які дівчата підносили небажаним нареченим. Бо сваталися в Україні до Дмитрівської суботи, а це якраз і був день поминання мертвих… Якщо дівчина не хотіла заміж, вона підносила гарбуза. Можливо, ті гарбузи, які залишалися там десь в коморах, потім і вирізували на День всіх святих.

А які ще традиції, обряди, заборони чи перестороги діяли у цей День?

Якщо взяти увесь комплекс казок, переказів, легенд, то з них випливало, що в цю ніч небажано було виходити з дому. Але якщо ти вже йдеш, то йти треба обов’язково зі свічкою. І бути перебраним у маскарадний одяг та маску, щоб неблагі духи не могли до тебе підступитися. А якщо вони все ж зустрінуться, то щоб не розпізнали, хто це, і не забрали з собою. Третя пересторога: не варто було відгукуватись, якщо тебе хтось гукає.

В Європі вважали – і про це є багато історій – що в цю ніч відбуваються Дикі Лови, коли Великий Бог у своїй темній іпостасі востаннє полює на душі, які чимось завинили, у чомусь згрішили… Тож, якщо у День всіх святих на вулиці мела хуртовина, був вітер, сильна буря, то люди казали, що це йдуть Дикі Лови. У цей час краще було не виходити з хати, а перебувати в домі – в колі найближчих – й палити вогні для своїх пращурів.

Взагалі наші предки боялися смерті?

Ні. Насправді вони її, звичайно, намагалися відтермінувати, але для них смерть – це був інший бік Світобудови. Тобто, для наших предків смерть – це було не небуття, це був перехід в інший світ. Тому й виникали оці всі свята, поминання, коли вважалося, що рідні, які вже померли, можуть приходити, а ми їх можемо бачити. Хай навіть і не фізично - очима, але ми можемо їх відчувати.

УНІАН в Google News