Історик Андрій Лопушинський: На дні Каховського моря проводити археологічні дослідження зараз небезпечно

Історик Андрій Лопушинський в інтерв’ю УНІАН розповів, які знахідки чекають на дні Каховського водосховища та чому там немає здобичі для "чорних археологів", які об’єкти найбільше постраждали від затоплень, та якою є доля української історичної спадщини на окупованих територіях.

Вночі 6 червня російські окупаційні війська підірвали греблю Каховської гідроелектростанції в м. Нова Каховка Херсонської області. Ця подія стала однією з масштабних катастроф під час війни, розв'язаної Росією, спричинивши загибель людей, значні економічні та екологічні збитки.

Після повернення Дніпра у природне русло обміліле водосховище відкриває фахівцям можливості для досліджень історичних українських об’єктів і земель, які перебували під водою майже 70 років.

Херсонський історик Андрій Лопушинський працював в Запорізькому обласному краєзнавчому музеї та у філії "Кам’янська Січ" Національного заповідника "Хортиця". Через окупацію міста російськими військами разом із сім'єю переїхав до столиці і зараз є співробітником Музею історії міста Києва. Він розповів УНІАН, чому зараз досліджувати дня Каховського моря небезпечно, як протидіяти "чорним археологам" та які пам’ятки, скоріше за все, втрачені назавжди.

Пане Андрію, чи проводилися масштабні історико-археологічні дослідження до створення Каховського водосховища, яке було наповнене водою в 1955-1958 роках?

Будівництво ГЕС як новобудови вимагало проведення археологічних досліджень територій, які будуть затоплені. Спроби їх проведення були, але за участі недостатньої кількості археологів для такого значного обсягу робіт. Крім цього, КПРС на той час погоджувала не всі теми досліджень. Сьогодні ми, на жаль, не можемо сказати, що дослідження були проведені в повному обсязі та якісно.

Було сформовано сім археологічних експедицій, кожна з яких мала свою тему. Найчастіше у контексті створення Каховського водосховища згадується козацький період. Так ось, експедиція козацького періоду складалася… аж із двох археологів, потім вони знайшли ще лаборанта. Експедиція працювала в 1951 році, а потім – у 1953-му. Рік археологи через особисті обставини не могли проводити дослідження. 

Уже після створення водосховища окремі фахівці планували роботи, мабуть, уже підводні. Тобто, вони усвідомлювали, що не змогли дослідити затоплені об'єкти повноцінно.

Також проводилися палеонтологічні дослідження. На березі Дніпра є кам'яні кручі, де безпосередньо видно зрізи кам'яних шарів.  У цих пластах знаходили залишки багатьох давніх тварин, які вимерли або тривалий час не живуть на нашій території. Це, наприклад мастодонти, жирафи, антилопи, газелі тощо. Щодо палеонтології, то з упевненістю можна сказати, що вона найменше постраждала від затоплення. І після сходження води ці дослідження можна продовжувати…

Я припускаю, що ніхто напевно не може сказати, які історичні та культурні цінності ми втратили в 50-х роках, бо тоді все робилося швидко та з економічною доцільністю. Можливо, окремі краєзнавці фіксували затоплені об'єкти, але єдиного переліку я не зустрічав. 

Як впливало Каховське водосховище на збереженість і можливість досліджень окремих історичних об'єктів?

Ми втрачали окремі історичні пам'ятки через поступове руйнування берега Дніпра ще за існування водосховища. Приміром, Кам'янська Січ. Упродовж часу функціонування водосховища приблизно 20 м її території обвалилося в Каховське море. І ті предмети, які впали на дно, мають мінімальну історичну цінність.

Для археологів окремі артефакти цікаві в комплексному сприйнятті, коли вони перебувають у залишках будівель і в цьому контексті стає зрозумілим їх використання, побутове призначення. Або вони перебувають у сміттєвій ямі, і цим теж дають уявлення про традиційне життя, наприклад, на Січі. Перебування предметів умовно на своїх місцях дозволяє уявити, де і як розташовувалися будинки, з якого боку були майстерні. А коли це все падає у воду і змішується, то нічого незрозуміло. Цей історичний пласт просто втрачається для дослідників: окремі предмети є, але їхня інформативність занадто низька. Після відходу води ці предмети можна знайти, але вони мало нам скажуть про життя козаків, у цьому випадку – на Кам’янській Січі.

Йдеться не тільки про пам'ятки козацького часу, є й пам'ятки давньогрецького часу, які обвалювалися у воду. Предмети залишаються, але їхня інформативна цінність знижена.

На які знахідки і відкриття можна розраховувати, досліджуючи дно Каховського водосховища? Адже вивільнено історичні об’єкти і землі: Великий Луг, частину Нової Січі, залишки Покровської Січової церкви.

Тут маємо дещо іншу ситуацію, історичні предмети були у воді, і найчастіше їхнє взаємне розташування зберігається, а відтак й інформативність. Звісно, що перебування у воді не найкращим чином позначається на збереженості, від вологи вони псуються.

Про Нову Січ – ще поки вона існувала були складені її плани – ми маємо чимало попередньої інформації, і про церкву в тому числі. Територія Нової Січі у наступні історичні періоди була забудована сільськими хатами, і там археологічні дослідження провести було неможливо у минулому столітті. Є згадки, що історик Дмитро Яворницький (1855-1940 років) ходив поміж сільськими будинками і дворами, коли дивився залишки Нової Січі, перелазив через паркани, йшов городами, намагаючись побачити січові вали на цій території.

А в 50-х роках ХХ століття, коли створювали водосховище, там було ще гірше, ніж при Яворницькому, і дослідження не проводилися. З одного боку, сільська забудова могла зруйнувати культурний шар, а з іншого – окремі предмети могли й залишитися в ґрунті. Тому теоретично дослідження мають перспективу, хоча колеги 70 років тому перспектив археологічних досліджень там не бачили. Але я схильний вважати, що надія є завжди.

Що ми можемо там знайти? Це може бути посуд, пічні кахлі, козацька зброя, човни, залишки побутових речей тощо. І, судячи з соцмереж, їх уже знаходять. Але вважаю, навряд чи можуть бути якісь срібні речі, монети з датуванням тощо. Проте для археологів навіть залишки шлаку мають цінність. Археолог може побачити згустки кородованого заліза й зробити певні висновки про розвиток ремесел, зокрема, ковальства. Я хочу підкреслити, що цінні красиві предмети, які можна виставити у вітринах музеїв, навряд чи ми знайдемо на дні водосховища. Однак прості предмети навіть у поганому стані для істориків несуть інформацію, яка дозволяє краще зрозуміти життя на Січі. Її плани збереглися, але деякі моменти матимемо змогу уточнити.

Ймовірно, відкриються можливості для досліджень і населених пунктів, які раніше були затоплені?

Я добре обізнаний з ситуацією в селищі Нововоронцовка на півночі Херсонської області, яке було раніше на березі Каховського водосховища. Там окремі вулиці населеного пункту були затоплені, й розроблявся туристичний проєкт – встановити інформаційні стенди, які розповідали б про втрачену на той час частину селища. Зараз він, звісно, не актуальний, бо частина вулиць виринули з-під води.

Факт перебування вулиць, будинків під водою – це цікавий процес, важливий для історичних досліджень. Ми можемо спостерігати археологізацію як процес: був будинок, він руйнувався і через умовну тисячу років його знаходять археологи. Зараз ми можемо побачити, як археологізувалися ці будинки затоплених сіл, що з ними сталося за кілька десятків років, як відбувається руйнація. З моєї точки зору, це може бути окремою лінією наукової роботи.

Фахівці говорять про справжній археологічний клондайк на дні Каховського водосховища. Тому після обміління водосховища з'явилися повідомлення про "чорних" археологів. Як їм протистояти?

Скарбошукачі завжди мають надію на скарб. Понад 100 років тому засновник Херсонського обласного краєзнавчого музею Віктор Гошкевич писав про пошуки скарбів як душевну хворобу. Він наводив приклади, як люди цілими селами полишали свою роботу й шукали скарби в курганах. Хоча нічого не знаходили, однак продовжували шукати, тому це справді схоже на залежність.

І сьогодні ми не можемо просто сказати: не ходіть на берег водосховища. Бо це має зазвичай зворотній ефект – люди ще більше будуть туди йти. Зупинити, звісно, можуть правоохоронці та служби охорони, які працюють в заповідниках. У Національному заповіднику "Хортиця" така охорона є, далі, нижче по Дніпру, вже немає. Міністерство культури зверталося до військових адміністрацій з проханням забезпечити охорону пам'яток, але це можна зробити на окремих об'єктах – поселеннях, городищах тощо. До того ж, наближення до зони бойових дій несе багато небезпек. Окрім цього, можна натрапити на боєприпаси, як Другої світової, так і нинішньої війни...

У нинішніх умовах потрібно проводити охорону від мародерства. Не думаю, що археологам край необхідно йти та проводити дослідження, ризикуючи своїми здоров’ям і життям. Достатньо зараз забезпечити охорону, хоча це зробити не так і просто.

Через близькість лінії фронту масштабні археологічні дослідження – це, мабуть, трохи віддалена перспектива.

Звісно, поблизу лінії фронту небезпечно. Але на острові Хортиця в Запоріжжі зараз працюють археологи. Вони збирають матеріали, які виходять з-під води.

Взагалі майбутнє археологічних робіт в Україні складне тому, що, крім звичайних труднощів з організацією археологічних експедицій, ще додається необхідність перевірки території на наявність вибухонебезпечних предметів. Це дуже ускладнить роботу експедицій. В Україні мало археологів, порівняно з іншими країнами світу, але вони проводять багато експедицій, і буде складно забезпечити розмінування усіх цих територій.

Упродовж сезону один археолог, наприклад, може дослідити розкоп розміром 20 на 20 метрів, але ж має десь розташовуватися база експедиції, там мають жити, працювати, пересуватися працівники, студенти, тому перевіряти потрібно буде значно більшу територію, аніж там, де копають безпосередньо. І потім ми розуміємо, що в розмінуванні першочергова увага приділятиметься об'єктам життєзабезпечення громад.

Водночас у процесі відновлення пошкодженого може вестися і нове будівництво, тому археологам варто очікувати відкриття нового фронту робіт. Існує карта археологічних пам'яток, забудовники звертаються в інспекцію охорони пам'яток і, за необхідності, проводиться археологічний нагляд таких робіт. Сподіваюся, що після війни буде багато нового будівництва, і воно супроводжуватиметься там, де необхідно, археологічними дослідженнями.   

Внаслідок руйнування греблі щось відкрилося, але з іншого боку, значні території зазнали підтоплень, у тому числі постраждали й історичні об’єкти. Яка там ситуація зараз?

Насправді важко оцінити всі втрати серед історичних, археологічних пам’яток, оскільки не було живого обстеження, а чимало територій продовжують залишатися небезпечними. У першу чергу постраждала гребля Каховської ГЕС, яка була пам'яткою науки і техніки. Історичний центр міста Нова Каховка з особливим плануванням був під об’єктом охорони як пам'ятка архітектури й містобудування. Чимало фасадів будинків мали унікальне оздоблення – рельєфні орнаменти, виконані з вапна – в сучасній назві "кам'яні вишиванки". Вони могли постраждати в першу чергу. Та й всі будинки мають шанс просохнути та почати руйнуватися, і фасади теж. Звісно, хочеться помилятися.

Біля села Тягинка Херсонської області розташована фортеця "Тягин" (Тягинек). Там маємо нашарування різних історичних періодів: в епоху бронзи там люди жили, пізньоскіфське поселення, місто в Золотоординський період. А найкраще збереглася фортеця литовської доби. Внаслідок підриву греблі ГЕС її територія була частково затоплена. Наразі складно сказати, наскільки постраждали об'єкти. Вода підіймалася і відходила не дуже швидко, тому хочеться сподіватися, що великі розмиви ґрунту не утворювалися.

Також варто згадати про пам'ятку давньогрецького часу "Золотий Мис" вздовж Дніпра нижче Херсона. Вона розташована на виступі берега, що поступово розмивався річкою. А підтоплення могло ще пришвидшити цей процес і частина території могла просто обвалитися у воду через замокання.

Постраждала й культурна спадщина ХХ століття. У місті Олешки мешкала сільська художниця-самоучка Поліна Райко, яка працювала в техніці наївного малярства. Вона розмальовувала свій будинок і була відомою за життя. Після її смерті громадськість відстоювала створення музею в її будинку, однак цей процес не завершився. Я бачив фото після сходження води, всередині будинку половина штукатурки вже обвалилася. Інша може впасти пізніше. Це був дуже цікавий туристичний об'єкт, який, схоже, ми вже втратили.

У районі Херсона вода піднялася на шість метрів. Найнижча затоплена пам’ятка – Національний заповідник "Ольвія" – там вода піднялася на метр, однак це може призвести до серйозних змін берега. Навіть відносно незначне підтоплення додало шкоди пам'ятці.

Ми з колегами-істориками дуже переживали за Ягорлицьке ремісниче поселення на Кінбурнській косі, яке належить до античного часу. Там був потужний ремісничий центр – майстерні, де виробляли прикраси зі скла і бронзи, бронзові вістря стріл тощо. Воно розташоване безпосередньо на піщаному березі Ягорлицької затоки, і якби вода пішла "старим" руслом Дніпра, то його б просто змило, але цього не сталося, хоча незначне підтоплення може бути. Точно про стан можемо говорити після деокупації цієї території.

Чи відомо, що відбувається з історичними об’єктами на окупованих територіях? Як обліковувати збитки і вимагати їх відшкодування?

Всі музеї, до яких окупанти мали доступ, пограбовані. Хоча вони вивозили не всі експонати, а ті, які їм найбільше подобалися. З Херсонського обласного краєзнавчого музею була вивезена майже вся експозиція – експонати, розміщені в вітринах. А те, що перебувало в коробках у фондах, майже не постраждало.

За моєю інформацією, перші два місяці окупанти взагалі не цікавилися музеєм, бо мали безліч інших проблем, тому, теоретично, при адекватному керівництві музею можна було окремі експонати врятувати, просто прибравши їх з експозиції. Але керівництво музею, я так розумію, від початку планувало співпрацю з окупантами і жодних дій не зробило. Навіть більше, навесні торік на базі музею в Херсоні проводилися різні агітаційні заходи.

Однакова доля спіткала всі музеї, які потрапили в окупацію, – з них було вивезено багато експонатів. Стосовно пам'яток археології в окупації, то вони руйнуються під впливом бойових дій. Наприклад, є інформація, що на території Кам’янської Січі окупанти рили окопи і бліндажі. На інших територіях, де окупантам було зручно, така ж ситуація – окопи, спостережні пункти розташовувалися саме на археологічних, історичних об'єктах. Трагедія пам'яток археології в тому, що вони розташовані на висотах і переправах, якими вигідно користуватись і зараз. І під час усіх воєн вони використовуються військами – під час Першої та Другої світових воєн там були окопи, укріплення.

Війна завдає значних втрат культурній сфері через руйнування і пограбування пам’яток. Встановити завдані збитки і вимагати від Росії їх відшкодувати – це буде важливе завдання держави та громадськості, у тому числі міжнародної спільноти, після закінчення війни. Вже зараз мені відомо про громадський проєкт, метою якого є облік та оцінка збитків в культурній сфері, завданих російською агресією. Волонтери й активісти готові працювати, однак через військові дії, зокрема, в Херсонській області вони поки не отримали дозволу на цю діяльність. Тому ці питання зможемо повноцінно розв’язувати після нашої перемоги.

Ірина Синельник

Ірина Синельник

УНІАН в Google News