Кінорежисер Террі Гілліам: Понад усе мене лякає, коли мій фільм подобається всім. Тоді я знаю, що це - провал

Британський кінорежисер, творець культових фільмів "12 мавп", "Бразилія" і "Брати Грімм" Террі Гілліам в інтерв'ю УНІАН поділився секретами кінематографа, поглядами на життя і пояснив, в чому проблема сучасних коміків.

Легендарний британський кінорежисер став найзнаковішою фігурою Одеського міжнародного кінофестивалю, що нещодавно пройшов. Південна Пальміра тепло зустріла Террі Гілліама, але відвідування міста для нього завершилося конфузом. Під час отримання статуетки "Золотий Дюк "(за внесок у кіномистецтво) він захоплювався радянським режисером Сергієм Ейзенштейном, який знімав на Потьомкінських сходах в Одесі фільм "Броненосець"Потьомкін". При цьому містер Гілліам вимовив: "Дякую, Росія. Дякую, Одеса". Ведучі церемонії нагадали 80-річному гостю, що він – в Україні... Усвідомивши промашку, британець вибачився і пояснив: згадуючи події 1905 року, загубився в світах. "Спасибі Україні! Слава-Україні!", - вигукнув гість. І одесити пробачили його. Адже за духом він близький морноморській перлині - хоча б своїм життєлюбством і невгамовним гумором…

Гілліам був учасником відомої комедійної групи "Монті Пайтон", а потім почав робити кіно. У "скарбничці" Террі - культові стрічки "Бразилія", "Пригоди барона Мюнхгаузена", "12 мавп", "Страх і ненависть в Лас-Вегасі", "Брати Грімм" та інші. На зустрічі з вузьким колом журналістів Террі Гілліам охоче відповідав на питання, в тому числі про гучну картину "Людина, що вбила Дон Кіхота", яка знімалася, без малого, тридцять років.

Містер Гілліам, тривалі зйомки "Людини, що вбила Дон Кіхота" були дуже проблемними-змінювалися актори, заважала погода... Якщо відмотати ці кілька десятиліть тому, взялися б знову за цей проект? Якщо так, змінили б щось? 

Незважаючи ні на що, все одно б знімав цей фільм. Коли стаю одержимим ідеєю, мені потрібно її завершити. Так було завжди. Єдина річ, яку б зробив по-іншому - не співпрацював би з Паоло Бранко, який називає себе продюсером цієї картини. Насправді він був задіяний в ній всього чотири місяці. У нас досі є кілька судових справ, пов'язаних з ним. Ця людина зробила все, щоб відібрати і знищити мій фільм.

Люди часто забувають, що, працюючи над "Людиною, що вбила Дон Кіхота", я паралельно займався іншими проектами, а потім знову повертався до нього. Протягом усіх цих років, поки його створював, багато чого змінив і додав. Фінальна версія - історія людини, яка зняла своє власне кіно... в результаті вийшов фільм про відповідальність кінематографістів і про те, як вони можуть добре чи погано впливати на життя людей. (Це - пригодницьке комедійне фентезі, засноване на романі Мігеля де Серватеса "Дон Кіхот". Виробництво картини постійно переслідували невдачі – не було коштів, зйомки зривалися через природні катаклізми, травмувалися актори. Її визнали одним з найсумніших прикладів виробничого пекла, тому що вона створювалася 27 років. Світова прем'єра фільму пройшла в травні 2018 року на 71-му Каннському кінофестивалі, – УНІАН).

В Одесі пройшла творча зустріч з Террі Гілліамом / фото oiff.com.ua

У фільмі знялася українка Ольга Куриленко. Як вам з нею працювалося?

Ольгу часто запрошують на ролі, де вона дуже серйозно, прямолінійно грає. Я раніше вважав її хорошою актрисою. Але, коли ми познайомилися ближче, зрозумів, що вона ще й дуже весела, цікава людина. Мені захотілося з нею попрацювати, запросити в свій фільм.

Мені подобається співпрацювати з людьми, з якими комфортно поза знімальним майданчиком. І я дуже ретельно підбираю акторів, тому що не режисирую їх. Перед тим, як взяти людину на роль, довго спілкуюся з нею. Головне - бути з нею на одній хвилі. Не хочу вказувати акторам, що робити, як грати. Вони мають привнести своє: ставлення, точку зору.  

Чи були якісь проекти, від роботи над якими ви відмовилися?

Насправді, в якихось моментах веду себе, як дитина. Якщо мені щось подобається, я беру, запихаю це до рота та їм. Якщо ні, якщо щось не резонує в мені щодо того чи іншого фільму, звичайно, відмовляюся від нього. Так, колись не захотів працювати над стрічкою "Троя" - не можу знімати кіно з такою назвою, в якому немає грецьких богів. Ну, яка це історія про Трою без грецьких богів?!

Мені б хотілося зняти фільм жахів, але якимось іншим способом, тому що мені не подобається багато насильства...

Сатирична антиутопія "Бразилія" увійшла до класики світового кінематографа і принесла вам справжній успіх, аналогічно – "Страх і ненависть в Лас-Вегасі". Ці та інші ваші фільми викликають суперечливі почуття... Як вдається балансувати між трагедією і комедією?

Моя історія кінематографії завжди надихалася Мері Поппінс. У тому плані, що потрібна ложка цукру, щоб ліки потрапили всередину. Серйозні речі намагаюся донести через розвагу. Саме тому задіюю комедію. Але роблю це і через красу, тому що хочу, щоб мої фільми виглядали чудово. Якщо створюю на екрані жахливий світ, то це - прекрасний жахливий світ... насправді, у мене немає теорії на цю тему. Просто роблю те, що мені здається правильним. Світ жахливий, прекрасний, трагічний і комічний одночасно.

"Страх і ненависть в Лас-Вегасі" - один з найбільш значущих фільмів Гілліама / фото oiff.com.ua

Пам'ятаю, коли демонстрували "Бразилію", половина залу спорожніла. Спостерігав, як люди йдуть, і йдуть, і йдуть із залу. Кажете, "Бразилія" - шедевр? Але, насправді половина аудиторії не сприйняла, просто зненавиділа фільм! І мене це зацікавило... Не чекаю, що всі будуть від моїх фільмів в захваті. Але, сподіваюся, що залишилися до кінця все зрозуміють і оцінять. У їхньому числі була одна жінка-дистриб'ютор. Вона розповіла, як після перегляду "Бразилії" пішла додому, прийняла душ, а потім почала плакати навзрид. Інша особа - юрист - сказав, що прийшов після картини в свій офіс, закрився і не виходив з нього три доби. Настільки він був вражений…

Я читаю відгуки про свої фільми. Вони (критики, – УНІАН) вважають, що це просто лайно. Тобто, їм не подобається те, що я роблю. Ну, і добре. Навіть весело. Найбільше мене лякає, коли мій фільм подобається всім. Тоді я знаю, що це - провал.

У ваших фільмах реальність, як правило, трансформується к вигадку, у казку, а глядач не одразу розуміє, що ця тонка грань вже позаду. Як вдається маскувати момент переходу?

Не знаю, де грань між реальністю і вигадкою. Мені хочеться, щоб аудиторія, як і я, залишалася в невіданні. Казкові частини знімаються точно так само, як і реалістичні... Часто мені кажуть, мовляв, знімаю якесь фентезі, наукову фантастику. Але я вважаю інакше. Мої фільми - про зіткнення реальності з вигадкою. Тому що фактично все, що є в нашому світі – і є боротьба реальності з фантастикою, на цій боротьбі побудовано фактично все наше існування. І це робить життя цікавим... Наші держави, зрештою, теж свого роду уявні речі. І все, що ми бачимо - реальний світ - здебільшого фантастичний. Те, що ми дивимося по телевізору, про що говорять політики, багато в чому – вигадка...

На вашу думку, що зараз відбувається з гумором, комедією?

З одного боку, суспільство стало куди ліберальнішим, сприйнятливішим до різноманітності. З іншого - все звужується і залишає менше місця для гумору. Ми більше не можемо жартувати, як 20 років тому. Порівнюю те, що відбувається з неокальвіністами в Лондоні. Це люди, які з одного боку говорять про рівність і дуже відкриті до всього різноманітного, з іншого – відстоюють тільки те, що подобається їм. Тобто, суспільство звужується і стає автократичним. Але комедія дуже важлива для виживання. Люди, як вид, – абсурдні. Без почуття гумору - морок. Як можна без нього виживати в цьому світі? Моя порада - шукайте гумор у всьому…

А як ви ставитеся до сучасної сатири?

Мені здається, що люди, які сьогодні працюють в комедійному жанрі, дуже налякані. На багато тем вони більше не можуть жартувати. Однак не можна бути одночасно смішним і боягузливим. Тому що, люди, які жартують, завжди мають бути відвертими і хоробрими. Будь-яка людина, що створює комедію, певним чином грає роль юродивого блазня при королівському дворі. Ти завжди маєш  бути трохи божевільним і досить сміливим, щоб сказати правду, зістрити.  

Чому ви не працюєте в Голлівуді?

Мені не подобається ця система. Не подобається, як діють там люди. В цілому, Голлівуд - це бізнес. Юристи, бухгалтери, продюсери..., а кінематографіст в самому низу цієї піраміди. Кожну свою стрічку - знімальний процес - я повністю контролюю. У Голлівуді це неможливо. Я можу працювати тільки, коли навколо мене впевнені в собі, творчі люди. Одержимість грошима робить людей нещасними. Режисери обслуговують агентів, кастинг, директорів, менеджерів... Мені пощастило – я дуже щаслива людина, тому що мій добробут не залежить від моїх фільмів. Те, що я починав з "Монті Пайтона", дає мені можливість отримувати якісь гроші на життя, і створювати кіно, яке хочу.   

Для більшості акторів, режисерів показник успіху - той самий "Оскар"...  Наскільки ви цінуєте нагороди?

Нагороди - класна річ. Особливо корисні для блокування дверей, щоб вона не гримала всякий раз, коли ви проходите. Іноді важкі призи корисні в якості преса для паперу (сміятися). У мене, насправді, немає якихось цікавих нагород. Знаю, що ніколи не отримаю "Оскар" і мене це взагалі не хвилює. Моя думка: люди, які хочуть його отримати, прагнуть зробити кар'єру, зійти на вершину. У мене немає кар'єри, просто роблю одну річ після іншої. Кожен мій фільм – єдиний. Саме так я думаю, коли його створюю. 

У 1990-х на кінофестивалі "Санденс" ви ділилися досвідом з початківцями кінематографістами, в числі ваших слухачів був Квентін Тарантіно... Ви чогось тоді навчили майбутню знаменитість?

У той час запрошували кінематографістів, у яких був певний досвід, і вони мали направити на шлях істинний молодше покоління. Навчити так, щоб початківці режисери могли далі працювати над своїми проектами. Крім мене, на тому курсі викладали й інші професіонали - Стенлі Донен (США, - УНІАН) і Фолькер Шлендорф (Німеччина, – УНІАН). Вони визнали, що сценарій Тарантіно "Скажені пси" поганий, і не варто на нього витрачати час. Але, коли його показали мені, я сказав: "Він чудовий і потрібно рухатися вперед"... Тарантіно я нічому не навчив. Просто позитивно поставився до сценарію. Він був неймовірним, як і сам Тарантіно – наповнений божевільною енергетикою. Мені здається, Квентін сам по собі людина, яка фонтанує неймовірною кількістю енергії. Він знає кожен фільм, який коли-небудь був знятий. І дуже красиво краде найкраще у найкращих майстрів. У цьому контексті він просто геніальний "злодій". Можливо, він навіть краде у мене (сміятися).

На інтерв'ю Террі Гілліам любить пожартувати / фото oiff.com.ua

Що, на вашу думку, зараз є основною проблемою для кінематографа?

Поки перемагає Netflix... сподіваюся, скоро спаде пандемія і люди повернуться в кінотеатри, які – антидот від згубних соціальних мереж. Тому що, насправді, те, що відбувається зараз, - зовсім інший досвід перегляду кіно. Сидячи на дивані з дружиною, дівчиною, дітьми – з ким завгодно – це все не те. У соцмережах люди наживо не спілкуються один з одним, а в кінотеатрі Ви комунікуєте з великою кількістю людей. Людині, що сидить поруч, може не подобатися фільм, але ви перебуваєте поруч і разом дивіться стрічку. Так, певним чином, ви разом реагуєте.

Як розсмішити людину?

Просто будьте смішним. Якщо ви не смішні, посковзніться на банановій шкірці і люди будуть сміятися (сміятися). Хоча ... Все дуже просто - ви або народилися смішним і веселим, або стали смішним і веселим через потребу виживати. Більшість коміків, яких я знав, в молодості були маленькими, товстими і некрасивими. Це історія багатьох комедіантів. Так що, якщо ви сексуальні, красиві, з біцепсами, але не смішні, що ж – користуйтеся своїми іншими якостями. Смішним вам бути не обов'язково.

Працюєте зараз над якимось проектом?

Пишу сценарій, який, можливо, ніколи не стане фільмом. Він про те, як Бог вирішив, нарешті, знищити людство, яке дуже сильно "налажало". Повністю спаскудило створений Богом прекрасний Едемський сад. І єдина істота, яка намагається відрадити Бога від повного знищення або, хоча б, залишити в живих двох представників людства – це диявол...

Мені здається, що я розмовляю з Богом. Говорю з ним, коли перебуваю на природі – у мене є будинок в Італії, на пагорбі. Довкола нього ростуть надзвичайно красиві дуби. Вдихаю повітря (в ньому стільки кисню!), розчиняюся в неймовірному живому світі. Стаю маленьким, незначним у Всесвіті. Настає момент втрати свого его, марнославства... мені здається, це і є – з'єднання з Богом. Спілкування з ним.

Як проводите час, коли не знімаєте кіно?

Веду досить нудне життя. Навіть фільми не дивлюся, читаю книги…

Чим вам запам'яталася Одеса?

Завжди мріяв приїхати сюди. Пройтися Потьомкінськими сходами, де Сергій Ейзенштейн знімав свій знаменитий "Броненосець "Потьомкін"". Я, дійсно, щасливий ... був на вашому ринку, де бачив, як продають багато маленьких кішечок і цуценят. Що ви з ними робите, якщо їх ніхто не купить, а вони виростуть? З'їсте? (Усміхається). Одеса - дивовижне живе місто, фантастичні люди, смачна їжа. Побаченим вражений. Мені дуже сподобалося тут... У порівнянні з Одесою Лондон - мертве місто.

Автор: Лариса Козова

Лариса Козова

УНІАН в Google News