"Коли на Київ летіли бомби, усиновлення іноземцями зупинилось саме собою", - експертка з усиновлення Олена Ремень

Координатор експертної групи Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Олена Ремень в інтерв'ю УНІАН розповіла, як відбувається усиновлення дітей під час війни, зокрема тих, хто втратив батьків через вторгнення РФ.

Пані Олено, раніше Уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець оприлюднював дані, що від початку повномасштабного вторгнення Росії без батьківського піклування залишилися понад десять тисяч українських дітей. Про скільки випадків усиновлення дітей, які втратили батьків через війну, відомо вам? Що наразі з цими дітьми?

Коли дитина сиротіє, зокрема внаслідок подій, пов’язаних з війною, перше, що роблять працівники служб у справах дітей, це розшукують її родичів, щоб дитина залишилася проживати з ними. Переважна кількість дітей, які втрачають батьків під час війни, проживає саме у рідних. Звісно, є певна кількість, у кого родичів немає, їх усиновлюють.

Торік в Україні було усиновлено 900 дітей, серед них, зрозуміло, є й діти, які втратили батьків внаслідок війни. Але переважна більшість з цих 900 – це ті діти, які були поставлені на облік з інших причин. Зокрема ті, у кого батьки позбавлені батьківських прав або визнані недієздатними тощо.

Тобто дитина повинна мати спеціальний статус, щоб її можна було усиновити?

Щоб дитина могла бути усиновленою, у неї має бути статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Наразі дітьми-сиротами вважаються ті діти, у яких двоє батьків (або, якщо у дитини був хтось один із батьків) померли або загинули. Підстав для надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, дуже багато – близько п’ятнадцяти, і не за усіх обставин дитина може бути усиновлена, тільки в окремих випадках.

Наприклад, якщо її батьки позбавлені батьківських прав рішенням суду: визнані безвісно відсутніми, є недієздатними або оголошені померлими. В інших випадках дитина, позбавлена батьківського піклування, може бути влаштована під опіку, піклування, у прийомну родину чи дитячий будинок сімейного типу, але не може бути усиновленою.

Також законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, у якої є батьки, що не позбавлені батьківських прав, але які добровільно дають згоду на усиновлення (не раніше, ніж через два місяці після народження дитини). На практиці, найчастіше діти усиновлюються за згоди батьків, коли вони, з певних причин, залишають дитину у пологовому будинку.

У будь-якому разі, коли дитину усиновлюють, вона продовжує перебувати на обліку служби у справах дітей. Служба контактує з усиновлювачами, щонайменше через три місяці має відвідати сім’ю, подивитися, як відбувається процес адаптації. Надалі раз на рік контактує з родиною, щоб розуміти, що дитина добре адаптується і батьки не потребують якоїсь допомоги у вихованні.

Система побудована так, що служба здійснює контроль, приходить і перевіряє, чи дитина здорова, соціалізована, але зараз мова йде про те, що такого процесу супроводу недостатньо. Усі експерти зазначають, що це треба змінювати й запроваджувати саме соціальний супровід: коли щонайменше протягом року після усиновлення фахівці будуть супроводжувати сім’ю, надавати допомогу з адаптацією дитини, щоб уникнути певних ризиків, коли доходить до скасування усиновлення.

Дітей якого віку усиновлюють найчастіше?

З практики, кандидати в усиновлювачі, переважно, зорієнтовані на усиновлення дитини якомога меншого віку. Якщо буде стояти вибір між дитиною п’яти років чи дитиною двох років, кандидати в усиновлювачі виберуть дворічку.

На загал, з-поміж усіх людей, які перебувають на обліку кандидатів в усиновлювачі (їх зараз понад 1700 сімей), 60% зорієнтовані на усиновлення однієї дитини у віці до 6 років й за умови, що ця дитина має гарне здоров’я та у неї немає братів чи сестер.

Чому саме цей вік і такі "умови"?

Це пов’язано з питаннями адаптації. Чим менше дитина за віком, тим простіше з нею комунікувати та інтегрувати її в життя родини. Дуже багато людей не схильні публічно розповідати історію своєї сім’ї, тому намагаються усиновити дитину саме дошкільного віку, щоб вона йшла до школи з новими документами і головне, щоб була адаптована - встигла звикнути до нової сім’ї, прізвища. Тобто, щоб ці дві обставини - труднощі з навчальним процесом і адаптацією у шкільному середовищі і необхідністю адаптації в сім’ї – не наклалися одночасно.

Яка категорія дітей залишається поза увагою?

Діти старше десяти років викликають найменший інтерес в усиновлювачів. Це такий перехідний вік, є побоювання, що будуть складнощі з адаптацією. Таких дітей з-поміж усіх, що перебувають на обліку, понад 70% (понад 10 тисяч дітей). А людей, які б хотіли їх усиновити, на жаль, мало.

Ще однією з категорій, яка залишається поза увагою, є діти, які походять із великих груп [братів, сестер]. Якщо двоє дітей, проблем з їхнім усиновленням не буде, родина знайдеться. Але коли дітей троє, четверо чи п’ятеро, то виникають труднощі.

Це пов’язано з різними чинниками, зокрема з матеріальним станом кандидатів в усиновлювачі. Адже, щоб одномоментно прийняти у родину четверо-п’ятеро дітей й повноцінно їх утримувати, треба мати певні доходи, житло, давати можливість розвиватися та відвідувати гуртки. Це великі затрати, середньостатистична українська родина, переважно, таких немає. Великі групи дітей, переважно, влаштовують у дитячі будинки сімейного типу. Це інша форма виховання, де держава забезпечує житлом та дає фінансову допомогу батькам, які виховують таких дітей.

Також важко знайти сім’ю дітям, які мають складні порушення розвитку або складні захворювання. Люди певною мірою бояться й не готові до додаткових викликів і труднощів.

За інформацією Мінсоцполітики, до повномасштабного вторгнення співвідношення кандидатів в усиновлювачі та дітей, які шукають родини, було приблизно 1 до 10. Чи змінилися сьогодні ці показники ?

Кількість кандидатів в усиновлювачі, які перебувають на обліку, не є сталою. На початок поточного року їх понад 1700. Одні люди проходять навчання і їх ставлять на облік, інші усиновлюють дітей і їх знімають з обліку...

Дітей, які можуть бути усиновлені, понад 15 тисяч осіб. Якщо порахувати, то співвідношення трошки менше ніж 1 до 10, можливо, десь в межах одна родина на 9 дітей.

Але, знову ж таки, треба розуміти, що ми говоримо про середній показник. Якби ми порівняли кількість тих, хто хоче усиновити, до прикладу, дитину старше 10 років, і кількість таких дітей, то співвідношення було б абсолютно інше. Адже, як я зазначала, переважна більшість дітей – діти старшого віку.

Як зрозуміти, що людина готова чи не готова всиновити дитину?

Люди, які бажають усиновити дитину, мають чітко усвідомлювати, чому вони хочуть це зробити: тому, що вони дійсно хочуть присвятити частину свого життя вихованню дитини, чи, припустимо, тому, що це популярно, модно. Важливо, як ставиться до цього питання кожен із подружжя. Чи однаковий підхід, чи спільним є таке бажання. Адже, коли відбудеться усиновлення, в житті багато чого зміниться. Тож важливо, чи розуміє людина, які зміни очікують її особисто.

Дуже важливий нюанс – те, як люди ставляться до дитини та які мають очікування загалом. Зазвичай, якщо особа має занадто деталізоване уявлення про те, якою має бути дитина, можуть виникнути сумніви щодо того, а чи готова вона взагалі до усиновлення.

Звісно, у кандидатів-усиновлювачів є певні побажання щодо віку, статі. Це нормально. Разом з тим, вони мають бути готові до прийняття дитини такою, якою вона є. І навпаки, повинні розуміти своє значення у її житті, що будь-які здібності, навички мають розвивати у дитини саме вони, як батьки.

Потенційні усиновлювачі проходять якусь перевірку? Комусь відмовляють в отриманні статусу кандидата?

Спочатку кандидат в усиновлювачі має зібрати такий пакет документів: заява, паспорт, облікова картка платника податків (ідентифікаційний код), свідоцтво про шлюб (якщо усиновлювачем є подружжя), документи на житло (на право власності або на право користування), довідка про несудимість від органів МВС (є певний перелік судимостей, за наявності яких людина не може бути усиновлювачем). Також подається висновок про стан здоров’я подружжя та документи про доходи.

Під час подачі документів люди підписують ще одну заяву – згоду на обробку персональних даних. Уся інформація про заявників буде внесена до Єдиної електронної інформаційно-аналітичної системи "Діти", там будуть зберігатися копії документів й фіксуватиметься весь процес усиновлення дитини, аж до його завершення.

Подати документи можна двома способами: особисто прийти до служби у справах дітей, або подати їх в електронному виді через портал "Дія". Усі копії, що подаються безпосередньо у службу у справах дітей, мають бути з оригіналами, щоб працівник міг перевірити та засвідчити їх.

Далі представник служби у справах дітей відвідує кандидатів вдома, перевіряє умови проживання. На цьому етапі із заявниками проводиться бесіда, під час якої роз’яснюється сама процедура усиновлення, подальші кроки, правові наслідки усиновлення, права та обов’язки кандидатів в усиновлювачі під час процесу та після завершення.

Якщо житло придатне, людей направляють на навчання за встановленою програмою (заняття тривають 72 години). На цьому етапі можлива затримка в постановці на облік, тому що існує черга. Іноді доводиться чекати місяць чи два, поки розпочне роботу та група, в яку записали заявників. Є групи, у яких заняття тривають щодня впродовж двох тижнів (крім вихідних). Є групи, які працюють на вихідних, тоді проходження курсу триває довше. Однак, поки курс не завершиться, люди не стоять на обліку кандидатів в усиновлювачі.

По завершенню курсу навчання кандидати отримують довідку про його проходження. В ній зазначено рекомендації центру соціальних служб про те, скількох дітей, якого віку і стану здоров’я можуть усиновити ці громадяни. Після цього розпочинається етап взаємопідбору дитини і сім’ї. Він для кандидатів – найскладніший. Люди очікують, що вони швидко підберуть і усиновлять дитину, але існує черга, і це дуже тривалий процес.

Чи бувають випадки, коли люди подають заявку на усиновлення, а потім відмовляються, ба більше, повертають дитину?

Так, не всі кандидати в усиновлювачі завершують шлях до усиновлення. Бувають випадки, коли під час навчання люди починають усвідомлювати, що не готові. Є, на жаль, і випадки скасування усиновлень. Торік судами було винесено 11 таких рішень. Але від початку повномасштабного вторгнення випадків, коли дитина, яка була усиновлена після загибелі батьків, була повернута – немає.

А якщо неможливо офіційно підтвердити смерть рідних батьків дитини на окупованих територіях, а інших родичів немає? Що робити в таких випадках?

Діти сиротіють, але раніше серед підстав для надання такого статусу не було ситуацій, що виникли внаслідок війни. Бувають випадки, коли батьки дитини перебувають у полоні, є бранцями окупаційної влади, або просто лишаються на окупованій території, а дитина – на підконтрольній Уряду України території…

Щоб у таких випадках дитину можна було влаштувати у сім’ю, в законодавство були внесені зміни. Органам опіки та піклування в таких випадках дозволено надавати статус дитини, позбавленої батьківського піклування, і влаштовувати її у сім’ю.

Проте зазвичай служби у справах дітей намагаються розшукати родичів дитини різними методами. Діти доволі часто пам’ятають телефони бабусі, дідуся, тітки, дядька тощо. Якщо родичі знаходяться, за їхньої згоди дитина передається їм на виховання. Для таких випадків існує спрощена процедура: потрібна лише заява, підтвердження, що ці люди є родичами дитини.

Якщо у дитини немає родичів, або родичі є на окупованій території чи на території, підконтрольній уряду України, але з певних причин не можуть взяти дитину на виховання, тоді може йтися про передачу цієї дитини в іншу сім’ю. На початку вторгнення було багато випадків, коли тимчасово до себе в родину дітей брали волонтери. А за деякий час вони оформлювали опіку…

У кожному випадку ситуація розглядається окремо, основна мета – підібрати сім’ю, яка могла б залишити у себе дитину на той період, поки нею не можуть опікуватися її батьки, якщо вони живі. Якщо батьків немає, тоді мова може йти про усиновлення цієї дитини.

З початку повномасштабної війни іноземцям заборонили всиновлювати українських дітей. Чи правильним є це рішення, чи не планують його змінити?

З початком російської агресії усиновлення іноземцями зупинилося саме собою. Адже такий шлях починається з контакту з Національною соціальною сервісною службою, яка розташована у Києві. Відповідно, коли на Київ летіли бомби, ніхто з іноземців їхати в Україну не міг.

Пізніше на законодавчому рівні було ухвалено рішення, що до завершення воєнного стану діяльність з усиновлення дітей іноземцями не буде проводитись. Це пов’язано, по-перше, з питаннями безпеки. По-друге, відбувалися дуже інтенсивні процеси переміщення дітей - їх переводили з одного регіону в інший, потім за кордон. Тобто, йшла постійна евакуація, і було б складно налагодити логістику зустрічей, встановлення контактів потенційних усиновлювачів з дітьми. І, по-третє, припинили діяльність суди, особливо на територіях, наближених до зони бойових дій …

Ніхто не очікував, що війна затягнеться на такий тривалий період. Але питання відновлення цієї процедури поки не стоїть, хоча, зважаючи, що всі суди в Україні вже працюють, його можна було б порушувати.

Війна призвела до переходу онлайн в багатьох сферах. Чи йдеться про цифровізацію задля спрощення процесу усиновлення?

Перше, що цікавить людей, які хочуть усиновити дитину, це інформація про те, яким є процес, які діти підлягають усиновленню. Для того, щоб правильно формувати їхню мотивацію, спонукати людей до усиновлення, ми хочемо створити просвітницьку онлайн-платформу. На ній можна буде отримати усю необхідну інформацію як з усиновлення, так і з інших форм сімейного догляду та виховання дітей, ознайомитися з різними успішними історіями й практиками, проконсультуватися з психологами…

Крім того, ми разом з Мінсоцполітики працюємо над тим, щоб певною мірою змінити Інформаційно-аналітичну систему "Діти". Є проблема з тим, що люди не можуть отримати інформацію про дитину, не розуміють, як до них доходить інформація, чому їм показали одну дитину, а іншу ‐ ні. У людей часто виникають сумніви, чи все чесно в процедурі, чи немає якихось зловживань… Щоб усього цього уникнути, ми хочемо максимально все цифрувати.

Ідея полягає в тому, щоб в цій інформаційно-аналітичній системі створити електронний кабінет кандидата в усиновлювачі (на сьогодні до цієї системи має доступ тільки працівник служби у справах дітей). Мета - щоб кожен кандидат міг зайти в кабінет за допомогою електронного цифрового підпису, бачити усю інформацію щодо себе, внесену в систему, які діти перебувають на обліку з урахуванням тих критеріїв, які йому рекомендовані та дозволені, а також кількість інших кандидатів, які перебувають на обліку. Тобто, щоб люди чітко розуміли, як формується та рухається черга. Звичайно, все це буде з захистом персональних даних. Але усе це спростить людям доступ до інформації про дітей та розуміння усього процесу.

Також хочемо трохи попрацювати над зміною процедури навчання і випрацювати таку систему, щоб люди мали можливість бачити графік навчання на весь рік, і могли обирати собі відповідну групу. Якщо немає, наприклад, вільних місць в одному регіоні, вони, за бажання, могли б записатися на навчання в іншому. Крім того, хочемо переглянути саму програму, її структуру, частину лекцій перенести в онлайн-режим.

На вашу думку, як стимулювати українців усиновлювати дітей? Чи є прикладами для суспільства усиновлення знаменитостями – співачкою Наталією Могилевською, телеведучим Тимуром Мірошниченком?

Звісно, для того, аби спонукати людей усиновлювати дітей, насамперед треба доносити інформацію: і про процедуру, і про дітей, які очікують усиновлення. Це те, чого не вистачає. Сьогодні інформаційні кампанії мають періодичний характер, люди більше здобувають інформацію через соціальні мережі, але вона буває не завжди точна і правдива...

Крім того, люди, ухвалюючи рішення, хочуть знати історію, досвід інших. Формування мотивації на прикладах інших людей, на успішних практиках, завжди має позитивний результат. Нещодавні історії усиновлення дітей співачкою Наталією Могилевською, телеведучим Тимуром Мірошниченком та його дружиною, звісно, є надзвичайно позитивним прикладом - кожен із цих випадків є унікальним та дуже корисним в контексті формування культури усиновлення.

Подружжя Мірошниченків, усиновило дитину, маючи своїх двох діток. Це гарний приклад, що усиновлення - не лише для тих, у кого немає власних дітей. Інна Мірошниченко публікує багато інформації про свого усиновленого сина, чесно розповідає про труднощі, з якими вони зіштовхувалися…

Наталя Могилевська з чоловіком усиновили двох дівчаток з великою різницею у віці. Як я вже згадувала, дітей старшого віку не так охоче усиновлюють, кандидатів до усиновлення таких дітей переважно немає. Проте в цьому випадку вік дітей не зупинив подружжя. І, крім того, це приклад того, що можна усиновлювати двох дітей, серед яких дитина старшого віку, яка теж потребує сім’ї.

Також багато людей, менш публічних, розповідають про свій досвід усиновлення в соціальних мережах. Це теж дуже добре. Дедалі менше людей приховують таємницю усиновлення від суспільства. Поширення таких прикладів має позитивне значення, тож це треба підтримувати, коли є така можливість.

Марта Нетюхайло

Марта Нетюхайло

УНІАН в Google News