Лариса Артеменко розповіла, як Голодомор змінив українців / фото УНІАН

Кураторка проекту про Голодомор Лариса Артеменко: Голодомору в Україні передували тисячі повстань. Рух опору та боротьба за незалежність були вбиті саме голодом

07:00, 13 листопада 2020
14 хв. 2871 Інтерв'ю

Про те, як Голодомор змінив українців, та чому навіть його очевидці інколи не усвідомлюють штучну природу геноциду, а також про прийняття жахливої правди про цей злочин у масовій свідомості УНІАН розповіла кураторка проекту «Голодомор: мозаїка історії» Лариса Артеменко.

Протягом двох місяців команди Музею Голодомору та проекту Ukraїner здійснили експедицію до 9 областей України, впродовж якої записали 120 історій свідків Голодомору, поспілкувалися із 50 краєзнавцями та відкрили 66 місць масового поховання жертв геноциду. Переглянути відео-інтерв’ю зі свідками, а також почитати текстову розшифровку розмов можна на сайті Музею. Проект під назвою «Голодомор:мозаїка історії» був реалізований за підтримки Українського культурного фонду (УКФ). УНІАН поспілкувався з кураторкою проекту Ларисою Артеменко.

Чи помітили у героїв якесь особливе ставлення до їжі?

Абсолютно всі герої хотіли нас нагодувати. Ми відмовлялися, а вони все одно намагалися покласти нам в кишеню яблучко чи помідор. Дуже переймаються тим, щоб у всіх було поїсти. Всі мають у дворі городи, роблять запаси, якісь закрутки на зиму, сушать сухарі. Голодомор заклав в них надзвичайне ставлення до їжі на все життя. Це так.

Більшість не хотіли згадувати ті події?

Навпаки, хотіли розповісти та були нам раді. Це унікальні люди. Мають світлий розум та пам’ять, чітко називали дати, імена своїх рятівників та кривдників. При тому, багатьом понад сто років. З усіма героями домовлялися наперед, були на зв’язку.120 записаних історій – це саме розповіді людей, які дали згоду на відеозапис. Але свідчень у нас зібрано більше, бо бувало, що люди погоджувалися розповісти не на камеру.

Бувало, що герой відмовлявся зустрітися вже в день запису. До багатьох свідків ми фізично не змогли приїхати, бо маршрутний план експедиції змінювався в залежності від обставин.

Навіть не думали, що знайдемо в Україні стількох довгожителів. Для проектушукали людей, народжених до 1928 року. Сподівалася знайти хоча б тридцять-сорок таких, а знайшли близько двохсот адрес (і це ми давали запити тільки в дев’ять областей). Залишилися місця, куди можна поїхати, якби ще були грантові кошти.

Кураторка проекту стверджує, що люди досі бояться говорити правду про Голодомор / фото УНІАН

Відповідаючи на ваше питання, чи був Голодомор штучним, деякі свідки кажуть: «Не знаю». Це старість? Чи ознака постгеноцидної травми?

Є два варіанти. Перший – люди досі бояться говорити правду. Більшість з тих, хто не погоджувався на відео-інтерв'ю, бояться говорити про цей період.

Навіть бувало, що вигадували, мовляв, не було Голодомору. Запитуємо: «Чи були конфіскації?» Людина каже: «Все було добре, щодня на возі привозили мішки зерна, у всіх все було, кури, гуси…». Розпитуємо далі та дізнаємося, що людина була вчителем історії. Працювала в системі та була вимушенаце розповідати учням. Адже до 1987-го року про Голодомор не можна було говорити.

Другий варіант – люди не замислювалися, хто несе відповідальність за злочин. Їх волю та бажання це зрозумітина фізичному рівні було знищено голодом.

У героїв інтерв’ю ви збирали старі фотографії. Чи плануєте їх десь виставляти?

На сайті Музею Голодомору є розділ «Цифрова історія», в якому зібрані свідчення проекту «Голодомор: мозаїка історії». Це вільна база даних. Зібрані нами аудіосвідчення розшифровані у текст, доданівідео інтерв’ю з людьми, їхні сучасні фотографії, знімки з сімейних архівів. Експедицію здійснювали разом з командою медіа-проекту Ukraїner, у них гарна техніка, яка дозволила оцифрувати старі знімки.

На жаль, зі 120 героїв лише 51 людина мала сімейні фотографії. У решти або знімки не збереглися, або рідні забрали до себе. Було б добре, щоб родичі свідків Голодомору, маючи такі фотографії, нікуди їх не поділи. Краще оцифрувати, передати до Музею. Це - спільна історія. Так само, в експедиції люди передавали нам унікальні експонати, які вдалося вберегти в роки Голодомору, не обміняти у торгсині на продукти, - срібна ложка або якась хустка.

Лариса Артеменко пояснила, що таке торгсини / фото УНІАН

Ви у багатьох свідків питали, чи чули вони щось про торгсин. Поясніть читачам, що це.

Винайдена в 30-х роках радянською владою мережа магазинів, щоб виміняти, витягти, видурити у людей дорогоцінності (прикраси, цінні речі побутового характеру). Бо щось цінне та маленьке люди ховали, не виходило знайти це під час обшуків та забрати. Тому винайшли цю мережу. Через голод люди були вимушені обмінюватихрестики, обручки. Такі магазини розміщувалися в містах та районних центрах, де було більше населення. В Києві їх було найбільше.

Продукти для обміну хоча б нормальні давали? Чи хлібину запліснявілу?

Це була верхівка знущання з людей... Давали щось на розсуд продавця. Стакан олії чи трошки житнього борошна, цукру. Щоб щось з того приготувати, треба було добре подумати. Ба більше, в торгсинах багато дурили. Замість борошна давали вапно. Або цукор навпіл з піском. «Цукор розколочу, пісочок обсиплеться на дно стаканчика, солоденьку водичку поп’ю - живу. А якщо вапно - все, викидати...», - розповідають люди. Тим, хто не вірить в Голодомор, варто почитати історіїсвідків. Безвихідь, антилюдяні дії влади та тих, хто виконував жахливі розпорядження на місцях.

Ви також питаєте у героїв про «чорні дошки». Наскільки пам’ятаю, вони були тільки в Україні.

Так, на території компактного проживання українців. Тому ми знову повертаємося до того, що це був Голодомор-геноцид. 

Розкажіть простими словами, у чому була суть режиму «чорних дошок»?

Якщо колгосп не виконував норму здачі хліба за планом хлібозаготівельної кампанії, його заносили в чорний список, на «чорну дошку». В цей населений пункт направлявся збройний загін більшовиків, які його оточували. З магазинів забирали найнеобхідніші речі (газ, сіль, сірники). Про продукти мовчу, їх просто не було. Забирали навіть цвяхи та скло, позбавляючи людей можливості взагалі десь щось виміняти... З тих населених пунктів людей фактично не випускали, вони масово вимирали.

Скоро у нас буде видано збірник документів «чорні дошки» по Чернігівській області. Також готується карта «чорні дошки» України 1932-1933 роки,де буде наочно показано,до яких населених пунктів і до яких колгоспів були застосовані «чорні дошки».

Чому у масовій свідомості досі немає усвідомлення зв’язку між примусовою колективізацією та Голодомором?

Це справа часу. Нагадаю, що до 1987-го року не можна було говорити про Голодомор. Коли Україна стала незалежною, цим питаннямтакож не займалися. Віктор Ющенко розпочав це у 2008 році, а треба було набагато раніше. Тоді б ціле покоління виросло, усвідомлюючи правду. А так ми лише зараз починаємо. Дослідження вже є, але усвідомлення правди поки не прийшло.

Ми підписали Меморандум про співпрацю з Міністерством освіти України, Музей створив посібник для вчителів історії України. Ми переконані, що Голодомор має вивчатися в школах не один урок. Треба присвятити  багато годин дослідженню цього періоду. Бо говоримо саме про період, який тягнувся з 1928-го року. Так само, треба досліджувати події після Голодомору: як він закінчився, чому вже в 1934-му люди не голодували. Це теж вказує на штучністьзлочину, геноцид.

Можливо, людям складно в це повірити. Особливо, якщо не мають живих родичів, свідків Голодомору. Тому Музей працює в різних напрямках, щоб якомога більше дізналися правду.

Однією з цілей проекту «Голодомор: мозаїка історії» була діджиталізація свідчень. Ми виготовили чотири інформаційно-анімаційних ролики, в яких проговорили основні питання -що таке Голодомор, міфи про Голодомор, Голодомор у світовому контексті (чому світова спільнота не реагувала, не допомагала, чому допустили), як Голодомор впливає на Україну сьогодні. Всі вони є на YouTube.

Лариса Артеменко розповіла про головні російські міфи щодо Голодомору / фото УНІАН

Який міф про Голодомор вважаєте найбільш шкідливим? На мій погляд, найбільш відомим є міф про те, що голодували всі.

Російські історики користуються саме цим міфом номер один. Мовляв, голодували всі. Сюди ж додають, що не було тотальної масової смертності, про яку заявляємо ми. Вони сходяться на думці, що кількість загиблих становить понад три мільйони людей. Але це міф. Насправді загинуло набагато більше. Навіть порівнявши цифри перепису населення 1926 та 1938 років, розуміємо, що ні про які три мільйона загиблих не йдеться. Звісно, російським дослідникам не вигідно прийняти правду, адже Росія є правонаступницею Радянського Союзу. Це складна політична справа, але все одно багато істориків, як українських, так і іноземних шукають правду. Багато інформації є в іноземних архівах.

Ми намагаємося віднайти місця масового поховання, щоб зібрати якомога більше інформації. Паралельно формуємо Єдиний реєстр жертв Голодомору. В Музеї є Інститут дослідження Голодомору, в якомуокремий відділзаймається підрахунком кількості померлих. Скоро оприлюднимо цифру.

Розкажіть детальніше про віднайдення місць масового поховання жертв геноциду. Що саме ви робите?

Намагаємося не втратити жодну інформацію щодо цього, бо свідки помирають, і непозначені місця масового поховання зникають з пам'яті. У кожного свідка та краєзнавця уточнюємо не тільки, де це місце, а й орієнтовну кількість похованих людей. Тисяча похованих людей в одному місці – це місце масового поховання. Якщо в одній ямі у дворі покладено тіла родини з п’яти осіб – це теж місце масового поховання.

У 2018 році у нас був проект - геоінформаційна система «Місця масового поховання жертв Голодомору-геноциду» за підтримки УКФ. Тоді віднайшли близько тисячі місць масового поховання, звертаючись листами до голів сільрад, краєзнавців. Починаючи проект «Голодомор-мозаїка історії», вирішили продовжити займатися цим питанням. Чому б не запитати очевидців, які все одно розповідають про Голодомор, ще й про місце масового поховання?

В рамках проекту організатори відвідали дев’ять областей України / фото УНІАН

А що далі робите з цією інформацією?

Додаємо до карти України онлайн, маркуємо ці місця, додаємо фотографію, вказуємо впорядковано інформацію чи ні, кількість похованих там людей. 

Звідки дізнаєтеся про кількість похованих?

Якщо після Голодомору складати поіменні списки, ця інформація є.

А якщо це місце масового поховання десь посеред поля?

Є два варіанти щодо віднайдених зараз місць масового поховання. Наприклад, свідки розповідають: «От, була сім'я, у дворі поховано п’ять осіб». І можуть навіть імена загиблих пам’ятати. Або кажуть: «Я бачила, коли по дорозі їздила гарба, на неї скидали трупи померлих, вивозили на цвинтар і скидали в яму. Я є очевидцем, було місце масового поховання». Ми фіксуємо інформацію і пишемо «дані уточнюються». Бо не знаємо, скільки там людей. Але це точно місце масового поховання.

Ви відвідали дев’ять областей. Чи можемо говорити про певні регіональні особливості Голодомору?

Метою проекту було виокремити невеличкі деталі та регіональні особливості, коштом чого люди виживали або, навпаки, чому була тотальна смертність.

Наприклад, у Кіровоградській області люди масово вимирали, навіть є поіменні списки. Там більш рівнинна територія, лісів немає, річок і озер не було. А в Носівському районі тоді Чернігівської області в 1932-1933 роках сталося велике затоплення та розлив річок. Було багато риби, вижити людям було легше. В Сумській області, на прикордонній території з Росією, у людей було більше можливостей вижити. Коли Голодомор тільки починався, вони ходили на територію Росії купувати хліб (було ще за що купити). Потім почалися обмеження, а згодом кордони закрили.

Так само, в Сумській і Чернігівській областях було багато осібних господарств та закинутих хуторів. У них не було постійних подвірних обшуків та конфіскацій, адже туди не так легко було дістатися буксирним бригадам та активістам. Люди звідтидопомагали іншим з центральної України, де смертність була найбільшою (Полтавська, Дніпропетровська, Черкаська області). Так само люди з центральної України ходили в сусідні області, щоб виміняти якісь речі.

Після Голодомору українці перетворилися на радянську людину / фото УНІАН

Но возах чи пішки?

Пішки. Вільного пересування не було, люди намагалися переховуватися, бо на дорогах грабували, вбивали.

Тобто, людина з центральної України могла днями йти в сусідню область за хлібиною?

Так. Це було масово. 

Чи допоможе ваш проект подальшому міжнародному визнанню Голодомору геноцидом?

Матеріали перекладені англійською (п’ять відеоісторій, чотири інформаційно-анімаційних ролики, два коротких вірусних відео, лонгріди). Вониу вільному доступів YouTube, на сайті Ukraїner, унас на сайті. Прагнемо, щоб тема була зрозумілою для іноземців. Щоб це сприяло визнанню геноцидом Голодомору в Україні іншими країнами, які ще не визнали. Треба, щоб це зробили всі країни. 

Багато говоримо про те, що Голодомор змінив українську націю. Якими були українці до геноциду?

Українці дотримувалися землеробських традицій та релігійних свят, в календарі українця все це поєднувалося, всі ходили в церкву. Було багато народної творчості, яка була більшовикамизнищена та замінена. На локальному рівні було знищено національні традиції. Робилося все, щоб народ не відстоював незалежність, щоб не було, що відстоювати.

Ми знаємо, що Голодомору передували тисячі повстань. Рух опору та боротьба за незалежність були вбиті саме голодом. Після Голодомору народ змінився. Люди стали апатичні, «слухняні», готові безвольно виконувати директиви та постанови. Вже не було такого масштабного руху опору, як раніше. Ідентичність знищили. Українці перетворилися на радянську людину.

***

Цьогоріч Музей Голодомору презентував чотири масштабні проекти за підтримки УКФ: перший мобільний додаток про історію Києва 1930-х, експедицію Україною в пошуках свідків Голодомору, адаптація сайту відповідно до міжнародних стандартів, а також адаптація екскурсії та освітнього заняття для незрячих відвідувачів.

19 листопада Інститут дослідження Голодомору проведе наукову конференцію «Міждисциплінарні підходи у дослідженні Голодомору-геноциду».

20 листопада команда презентує виставковий проект «Марія» Лесі Марущак — канадської мисткині українського походження, а 24 листопада — проект «Аудіогід для кожного»: екскурсію музею перекладену на 33 мови.

Ірина Петренко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності