"На понад тисячу мешканців в Авдіївці працює один лікар, немає ні "швидкої", ні рятувальників", – поліцейський з "Білих янголів" Геннадій Юдін
16:28, 28.11.2023
15 хв.
Інтерв'ю
Уродженець Авдіївки, поліцейський екіпажу "Білі янголи", який несе службу у цій гарячій точці, Геннадій Юдін розповів в інтерв’ю УНІАН про ситуацію в місті, умови, в яких під постійними обстрілами продовжують жити понад 1400 місцевих та їх евакуацію.
Пане Геннадію, розкажіть, який сьогодні вигляд має Авдіївка?
Авдіївка перетворилася на руїни. Після 10 жовтня, коли почався штурм російських військ, вона та навколишні селища зазнають постійних обстрілів. Дуже сумно бачити рідне місто в такому стані. Багато нових влучань керованих авіабомб. Відбуваються і мінометні обстріли, постійно працює артилерія, яка руйнує житлові будинки: і приватний сектор, і багатоповерхівки.
Наскільки значними є руйнування?
Місто зруйноване, скажімо так, на 50%... Є будинки (і багатоповерхівки, і приватний сектор) зруйновані майже вщент, до фундаменту. Під'їзди дев'ятиповерхівок повністю складаються. Єдина у місті чотирнадцятиповерхова будівля також зруйнована, ворог постійно б'є туди.
Також є будинки, які без вікон та дверей, вигорілі, але стоять. В одному з таких, внаслідок прильоту ворожих КАБів, квартири вигоріли з першого по дев'ятий поверхи...
Ми щодня патрулюємо, фіксуємо нові воєнні злочини. Нещодавно внаслідок прильоту близько десяти керованих авіабомб було троє поранених і один загиблий…
Скажіть, наскільки важко дістатися Авдіївки?
Після 10 жовтня дістатися міста стало складніше. Є ділянка дороги, яка постійно під ворожим прицілом: це і FPV дрони, і артилерія. Щодня, проїжджаючи цією дорогою, бачимо машини, які потрапили під обстріли і згоріли повністю. Ми неодноразово потрапляли під приціл, касетні боєприпаси розривалися буквально в десяти метрах від нашого броньованого автомобіля. Його було пошкоджено, але броня допомогла нам, врятувала - машина залишилася на ходу, ми змогли доїхати до міста… Учора, 27 листопада, на цій "дорозі життя" перед нами розірвався артилерійський снаряд.
Як часто ви туди їздите?
Щодня їздимо.
Розкажіть про найсвіжішу вашу поїздку у цю гарячу точку?
Учора були сприятливі погодні умови для нашого перебування в Авдіївці. Був сніг, дощ, сильний вітер - ворожі FPV дрони не так літають... Більш-менш спокійно: по місту не було прильотів, лише десь по околицях, й десь ближче до так званої промзони було чутно стрілецькі бої.
Заїхавши в Авдіївку, ми побачили нові руйнування, на вихідних у дев’ятиповерховий будинок потрапила керована авіабомба - п’ять поверхів повністю зруйновані. Дорога була перекрита будівельним сміттям. Комунальні служби якраз все прибирали, щоб була можливість проїзду до лікарні.
Цього дня ми виїжджали на повідомлення від людей, які не бачили свого сусіда вже два тижні. Ми приїхали за адресою, будинок у приватному секторі був зачинений. У дворі – голодні собаки... У присутності сусідів ми відкрили двері і побачили чоловіка без ознак життя. Оглянули тіло, ознак насильницької смерті не знайшли. Цей чоловік перебував на обліку соцзахисту населення, спеціалісти повідомили, що у нього II група інвалідності, передали усі дані. У лікарні ми взяли довідку про раптову смерть без насильницьких дій і передали тіло ритуальній службі, яка ще працює у місті, на поховання.
Також до Мирнограда евакуювали жінку та її вісімнадцятирічного сина. Юнак пів року тому потрапив під обстріл, отримав осколкові поранення руки, йому потрібно було зняти спиці з кісток. Сподіваюсь, що вони надалі не повернуться до Авдіївки. Крім того, у "Пункті незламності" до нас звернувся чоловік (учасник бойових дій) із побажаннями виїхати. Його вивезли до Покровська. Далі він погодився піти до військкомату та служити у ЗСУ.
Скільки у місті залишається людей?
За офіційними даними, у місті залишається, приблизно, 1413 осіб.
Хто з населення переважає у місті? Чи є діти?
Дітей у місті немає з липня поточного року. Проходила обов'язкова евакуація, тоді ми вивезли усіх, крім одного хлопчика. До нас зверталися родичі, але ми не могли знайти його з його матір'ю. Або вони самі виїхали з міста, або, мабуть, загинули під завалами: їх з квітня ніхто не бачив, і не знаємо, де вони…
Переважно в Авдіївці перебувають люди похилого віку, але є й особи 20+, 30+. Є ті, хто залишається з батьками, які не хочуть покидати місто. На наші вмовляння відмовляються їхати. Іноді, коли прилітає в будинок, або, коли близькі отримують поранення, люди зголошуються виїжджати. Бувають такі випадки, коли нам телефонують родичі жителів Авдіївки з інших міст України чи з-за кордону. Ми їдемо адресно та виходимо на зв'язок, і вже вони спілкуються з місцевими, які ще там залишаються, щоб переконати їх виїхати…
Чи багато людей, мешканців міста, про яких немає ніякої інформації, як про згаданого вами хлопчика з мамою?
У місті руйнуються будинки і під завалами гинуть люди. Ми зафіксували, що близько десяти осіб перебувають під завалами багатоповерхівок. Зі слів сусідів, під час влучання люди залишалися у своїх квартирах, а потім їх вже ніхто не бачив. Тобто вони перебувають під завалами, і дістати звідти їх неможливо без спеціальної техніки та робочої сили. Ніхто не буде підставляти себе під обстріли, щоб завезти спецтехніку…
Там, де потрапляє у приватний будинок, легше розібрати завали: ми розбираємо, сусіди допомагають. Дістаємо тіла. Але у будинку, де повністю впали дев'ять поверхів, загиблих знайти дуже важко…
В яких умовах живуть містяни?
Загалом люди ховаються у підвальних приміщеннях будинків, магазинів, адмінбудівель. Ворог б'є туди, попри те, що знає: там перебувають цивільні. Хтось не спускається у підвал і продовжує жити у квартирах. До прикладу, днями ми вивозили з п'ятиповерхового будинку літнє подружжя з дев'ятьма котами та двома собаками. Мешкали вони на третьому поверсі, у своїй квартирі. Хоча це дуже небезпечно…
У місті працює "Пункт незламності", де люди можуть підзарядити телефони, павербанки, випити чаю, кави, отримати гуманітарну допомогу. Ми щотижня завозимо в Авдіївку їжу, хліб – близько 1500 буханок – та корм для тварин.
В Авдіївці є КП "Служба єдиного замовника" — комунальне підприємство, яке розчищає завали після прильотів, розпилює повалені дерева, щоб були проїзди до медзакладу та волонтерського пункту.
У місті працює лікарня, допомогу надає лікар Віталій Данилович Ситник. Він постійно на місці, разом з ним працюють медсестри й волонтери.
Там не залишилося ані "швидкої допомоги", ані рятувальників. Вся рятувальна служба лягає на наші плечі. Якщо людина отримує поранення, ми нашим екіпажем "Білі янголи" підвозимо її до лікарні, де роблять стабілізацію, ставлять необхідні крапельниці. Надалі ми евакуйовуємо пораненого на нашому броньованому авто до Мирнограда.
Ви обмовились, що Авдіївка – ваше рідне місто. Скільки часу ви та ваша родина залишалися в ній після повномасштабного вторгнення Росії?
У березні 2022 року моя родина виїхала спочатку до Кам’янського (Дніпропетровська область), потім до Дніпра. Я залишався в Авдіївці, жив з колегами у відділенні поліції, ми чергували до серпня 2022 року. Потім керівництво Головного управління вирішило не наражати особовий склад на небезпеку і вивезти усіх, крім слідчо-оперативної групи, яка заступає на добове чергування. Після цього ми їздили до Авдіївки два рази на тиждень, по черзі. Наразі наше місце дислокації - у Мирнограді. Там у нас чергова частина, слідчі, оперативники. Ми звідти виїжджаємо і прямуємо до Авдіївки та навколишніх сіл.
Чи налагоджена у вас комунікація з військовими? Коли вчергове виїжджаєте в Авдіївку, дізнаєтеся про ситуацію там?
Звісно, щодня ми моніторимо ситуацію. Продзвонюємо усіх, спілкуємося з командирами. Лише після того виїжджаємо, щоб не наражати на небезпеку ні себе, ні людей.
За вашими спостереженнями, які мотиви спонукають людей залишатися в місті й наражати себе на смертельну небезпеку?
Люди говорять: "Це наша земля", "Ми нікому не потрібні там, куди виїдемо". Хоча ми переконуємо, що вони отримуватимуть і переселенські виплати, і пенсію оформлять. Але вони кажуть, що тут поховані їхні батьки, тут їхня земля, будинок (хоча вже немає ні стін, ні вікон, вони мешкають у підвалі)... Не розумію, за що вони там тримаються…
Люди бояться, що в іншому місці їх приймуть, а потім виженуть. Їм хтось розповідає, що їх ніхто не чекає, але такого насправді немає.
Куди здебільшого виїжджають авдіївці? Чи підготовила влада тимчасові місця для поселення?
Здебільшого люди виїжджають до своїх родичів та близьких. Влада підготувала місця поселення в Умані, туди переїхало багато авдіївців. Також людей приймають у Кам'янському. А зараз ще пропонують санаторій на Київщині, куди наші пенсіонери можуть виїхати на безоплатній основі.
Скажіть, будь ласка, як ви комунікуєте з місцевими? Як знаходите тих, кого треба евакуювати?
У нас є телефон "гарячої" лінії. Або на нього телефонують, або просять родичів, щоб вони з нами зв'язалися. Після отримання інформації, найближчим часом плануємо нашу поїздку. Заїжджаємо адресно і вивозимо місцевих. Також це відбувається у "Пункті незламності", ми щодня заїжджаємо туди і отримуємо інформацію.
Скільки людей вдається вивезти за один раз?
Було таке, що вивозили одну людину, було шість. В середньому, дві-три людини ми вивозимо з міста щодня.
Евакуація з Авдіївки пенсіонерів із тваринами
Тварин евакуюєте?
Так, саме тих, чиїх господарів евакуюємо. Також допомагаємо волонтерам. У нас нещодавно був такий випадок: загубилися двоє коней із селища Ласточкіне, яке розташоване за п’ять кілометрів від Авдіївки. Вони зайшли в місто і блукали біля подвір'їв багатоповерхівок. Волонтери з Харкова телефонували мені й просили повідомити їм, якщо побачимо коней. Вони виїхали того дня до селища, ми повідомили, що знаємо, де перебувають коні, і підвезли туди волонтерів. Щоб забрати з міста тварин, до них верхи на своїй кобилі приїхав конюх. Вона виступала у ролі приманки, коні попрямували за нею. Згодом волонтери написали, що благополучно доставили тварин до Харкова…
Яка загалом ситуація з кинутими напризволяще тваринами?
У місті багато тварин, покинутих собак. Були випадки, що вони нападали на місцевих. Буквально два-три тижні тому зграя напала на жінку. Їй шили і вуха, і ноги, і руки. Нещодавно ця жінка зателефонувала нам, сказала, що її виписали з лікарні, і вона хоче повернутися до Авдіївки. Ми її вмовляли залишитися у Мирнограді. Але жінка наполягала на своєму, казала, що у неї там діти, донька з зятем, вона хоче поїхати туди і вмовити їх евакуюватись з міста. Сподіваємося, що найближчим часом ми вивеземо їх усіх.
Чи спостерігали ви в Авдіївці серед тих, хто залишається в місті, людей, які чекають на росіян?
Звичайно, є такі…
Не приховують свою позицію?
Дехто каже, що усе місто зруйнувала Україна, а не Росія. Вони чують це по радіо, яке транслюється в місті. Українського радіо, на жаль, там немає. Ловить сигнал з окупованого Донецька. Нещодавно люди казали, що є радіо "Комсомольська правда", яке говорить, що Україна обстрілює свої мирні міста… Пропаганда працює.
Як історія евакуації особисто вам відгукнулася найбільше?
Історія щодня нова… У травні цього року відбувалася примусова евакуація дітей. Ми знали, що у підвальному приміщенні магазину перебуває шістнадцятирічна дівчинка з батьками. Ми прийшли туди, а батько дівчинки сказав, що ні доньки, ні жінки немає в підвалі. Почали шукати, виявилося, що вони під сходами проробили у цеглі віконце і позалазили туди. Разом з ними була ще одна жінка з дівчинкою трьох рочків. Нам вдалося переконати цю матусю, але бабуся опиралася, щоб не вивозили їх… Пройшло три дні, вони погодилися, і ми вивезли дитинку з матусею.
У жінки не було ні телефону, ні грошей. Ми доставили їх до Покровська, я особисто дав їй 500 гривень, з нами були журналісти, які також дали жінці гроші. Спочатку вона перебувала два дні у Покровську в шелтері, де приймають переселенців з Авдіївки та навколишніх населених пунктів. А потім волонтери запропонували їй поїхати за кордон. Вона мені телефонувала через два тижні та дякувала, що її вивезли. Тепер жінка – у столиці Фінляндії. У неї та у дитини все добре. А мати цієї жінки потім мене зустрічала у підвалі, вона там так і перебуває, також дякувала, що вивезли…
Нещодавно, близько трьох тижнів тому, ми проводили операцію "Раїса Іванівна" (сміється). Вчителька української мови, одинока жінка, в місті у неї нікого немає, крім кішки Машки. Вони мешкали на третьому поверсі п'ятиповерхового будинку, після потрапляння туди ворожої керованої авіабомби будинок зруйнувався. У жінки у квартирі не було ні вікон, ні стелі, але вона там ще тиждень мешкала. Потрапила під обстріл, отримала невеличке поранення, ходила пішки у лікарню на перев'язки.
Ми з місцевим лікарем домовилися переконати її виїхати до Мирнограда чи Покровська для подальшого огляду медиками, однак жінка відмовлялася. Потім запропонували поїхати туди, щоб пенсію отримати (вона постійно питала, як це зробити). Такими хитрощами "заманили" Раїсу Іванівну до Покровська.
Після огляду у лікарні ми під’їхали до її будинку, машину поставили так, щоб вона не побачила, що ми пішли до квартири. Зловили кішку та посадили в коробку... Вже на місці у Покровську, Раїса Іванівна вийшла з машини і запитала: "Куди ви мене привезли?". Я кажу: Раїсо Іванівно, у нас ще для вас подарунок є. "Ой, який подарунок? Мені вже давно не дарували подарунків", – сказала вона. Жінка відкриває коробку і починає радіти як дитина: "О, це моя кішка Машка". У нас навіть відео є…
Ми сказали, що зараз її відвезуть до волонтерського штабу, де її погодують, де вона зможе помитися, а завтра зніме свою пенсію. Потім приїхали волонтери, журналісти… Її рідна сестра чекала в Києві, тож жінка попрямувала туди і зараз перебуває у безпеці.
Руйнування в Авдіївці
Чому ви вирішили займатися саме евакуацією та допомагати авдіївцям?
До 24 лютого 2022 року я обіймав посаду начальника сектору реагування патрульної поліції. Після початку повномасштабного вторгнення РФ ми виїжджали на виклики, евакуйовували населення з небезпечних територій, транспортували поранених і загиблих...
14 березня 2023 року було офіційно представлено екіпаж "Білі янголи", в який увійшли мій напарник і я. Ми робили це цілком на добровільній основі, але так збіглося, що і наше керівництво бачило нас в цьому екіпажі, і ми самі виявили бажання це робити.
Насправді це мій обов’язок громадянина України. Я вірний присязі і народу своєї країни. До того ж, це моє рідне місто, люди... Я там виріс.
Марта Нетюхайло
