Понад рік під землею. Як міська каналізація Львова рятувала життя євреїв

Під час Другої світової війни, коли у Львові знищували міське гетто, 70 євреїв вирішили врятуватись у каналізації. Вони перебували там майже півтора року. До часу, коли втікачі змогли вільно вийти на поверхню, дожили 11 юдеїв, двоє з яких були дітьми. Нещодавно дослідники-аматори знайшли місце їхнього сховку у підземеллі.

З просторої квартири – у ґетто

На початок Другої світової війни у Львові проживали близько 130-140 тисяч євреїв, це була третина населення довоєнного міста. З початком окупації нацистами (червень 1941 року) до грудня 1942 року загинули близько 100 тисяч із них. Лише впродовж перших кількох днів німецької окупації у Львові було вбито 4 тисячі євреїв. Вони переховувалися, де могли – вдома, в туалетах, на горищах і в підвалах. Ті, кому врятуватися не вдалося, загинули у Янівському концентраційному таборі, були вбиті просто на вулицях міста або розстріляні у місцях масового знищення – на Цитаделі, у Білогорщі, Лисиничах, Брюховичах, Винниках.

А одним зі сховків для львівських юдеїв стала міська каналізація. Саме переховування під землею описує у своїй книзі "Світло в темряві" Іґнацій Хіґер.

До війни Хіґер був заможним львів’янином. Його сім’ї належала крамниця "Золотий текстиль" біля синагоги "Золота Роза". У нього була дружина Пауліна та двоє дітей – Кристина і Павел. Усі вони мешкали у просторій квартирі в будинку на вулиці Коперника, 12, поряд із розкішним Палацом Потоцьких. Коли 29 червня 1941 року до Львова увійшли нацисти, Хіґер сказав своїм рідним: "Це кінець". Він знав про вбивчі плани Гітлера.

Почалися погроми. Частину євреїв зібрали докупи і розстріляли, інших перевезли до Янівського концтабору або загнали у ґетто, розташоване неподалік нинішнього проспекту Чорновола. Хіґерів теж змусили переселитися до ґетто. Вони були рабами нацистів, змушені працювати над виготовленням зброї та уніформи.

Початок кінця

У серпні 1942 року нацисти вбили 40 тисяч євреїв, зокрема й численних родичів Хіґерів / Андрій Риштун з Facebook

У серпні 1942 року нацисти вбили 40 тисяч євреїв, зокрема й численних родичів Хіґерів. А їх самих переселили у барак, який і досі стоїть біля нинішнього музею "Територія терору". Відчуваючи наближення неминучої загибелі, Іґнацій Хіґер разом з іншими пробив діру в бетонній підлозі, через яку провів родину в каналізацію. Так само зробили сотні інших євреїв. Німці та поліція кидали в каналізаційні люки гранати, так більшість євреїв загинула.

Протягом наступних 14 місяців Хіґери жили у затхлому підземеллі / Андрій Риштун з Facebook

Протягом наступних 14 місяців Хіґери жили у затхлому підземеллі, виживаючи завдяки їжі та необхідним речам, які постачали небайдужі поляки: спочатку – за гроші, пізніше – зі співчуття. Вони пережили повінь, пожежу, загрози зради та викриття. Ця групка євреїв-утікачів часто хворіла й голодувала. З плином часу їхній стан погіршувався. Лише у липні 1944 року, коли Львів зайняли радянські війська, ці люди змогли вийти на поверхню. Сталося це у дворі будинку на пл. Соборній, 2-А.

Іґнацій Хіґер згодом опише всі ці події у своїй книзі "Світло у темряві", а його дочка Кристина у спогадах "Дівчинка в зеленому светрику" (під час переслідувань їй було сім років).

У 2011 році польська режисерка Агнешка Голланд за мотивами цих книг зняла фільм "У темряві" (W ciemności). Свого часу картину навіть номінували на здобуття кінопремії "Оскар".

Пошуки тривали понад рік

Базуючись на інформації з книг Хіґерів, група львівських дослідників знайшли каналізаційний колектор, у якому євреї ховались під час Голокосту / Фото Андрій Риштун з Facebook

Днями знаменита історія порятунку групи євреїв під час нацистської окупації Львова знайшла своє документальне підтвердження. Базуючись на інформації з книг Хіґерів, група львівських дослідників – істориків та дигерів, які вивчають підземний Львів, знайшли каналізаційний колектор, у якому євреї ховались під час Голокосту. Розташований він у самому центрі міста, під площею Соборною.

"Ми знали, що це місце десь є. Утім, докладно місце сховку львівських євреїв досі ніхто встановити не міг, адже львівські підземелля – справжній лабіринт, що розбудовувався з часів Середньовіччя, - розповідає УНІАН один із пошуковців Андрій Риштун. – Ми вже 13 років лазимо цими підземеллями, обнишпорили усю Полтву вздовж і впоперек, тож вирішили дослідити і цю історію. Наші пошуки тривали понад рік. І врешті ми домоглися успіху!".

Якщо спробувати повторити маршрут, можна потрапити саме туди, де євреї перебували у 1943 році / Фото Андрій Риштун з Facebook

За словами Риштуна, у книгах Іґнація і Кристини Хіґерів детально описані умови, в яких вони перебували у каналізації – де жили, як працівники каналізації вели їх до сховку, скільки і де було бічних труб тощо. Тож, якщо спробувати повторити цей маршрут, можна потрапити саме туди, де євреї перебували у 1943 році.

Тут є два сухих коридори, які ще залишилися з середньовічної дренажної системи / Фото Андрій Риштун з Facebook

"У підземелля потрапити можна двома шляхами – через люк на літньому майданчику кафе навпроти церкви св. Андрія або як євреї – з Полтви. Сюди веде хід від пам’ятника Адаму Міцкевичу, далі – по вулиці Валовій та Сербській. Саме так сюди потрапили і ми. Лише потім побачили, що є люк і через нього можна відносно легко туди дістатися. Останні 200 метрів треба повзти навколішки по каналізаційній трубі. Шлях, розташування та конфігурація сховку повністю відповідають спогадам Іґнація Хіґера, - каже Риштун. – Тут є два сухих коридори, які ще залишилися з середньовічної дренажної системи. Зараз довжина кожного близько 20 метрів, далі – завал. Ці коридори не використовуються як каналізація, тому там сухо та можна спокійно перебувати довший час".

Камери ці невеликі та й стояти на повний зріст там не вийде – потрібно згинатися / Фото Андрій Риштун з Facebook

Знахідки хочуть передати до музею

Камери ці невеликі та й стояти на повний зріст там не вийде – потрібно згинатися, каже дослідник. Але саме в цих підземеллях у 1943-1944 роках переховувалися 70 євреїв. На жаль, впродовж 14 місяців вижити вдалося лише одинадцятьом, серед них – сім’я Хіґера.

"Вони облаштували собі тут побут: ми знайшли залишки посуду, тазик, два примуси, на яких вони готували їжу, пляшку, якісь цвяхи в стінах, на які вони, ймовірно, вішали одяг чи їжу, щоб не намокла і не залізли пацюки, навіть великодній баранчик був, – розповідає Риштун. – Їжу та необхідні речі їм приносили ззовні працівники каналізації".

«Вони облаштували собі тут побут: ми знайшли залишки посуду, тазик, два примуси, сказав дослідник / Фото Андрій Риштун з Facebook

Що робити зі нахідками, дигери ще не вирішили, але кажуть, що хотіли б передати їх до якогось музею. І ще, зізнаються, що було б логічно, якби на цьому місці міська влада облаштувала певний простір, щоб люди могли прийти та на це все подивитися.

На думку Риштуна, це цілком реально зробити. Проте у міській раді УНІАН сказали, що наразі до них з цього приводу ніхто не звертався.

До слова, родина Хіґерів втекла зі Львова у лютому 1946 року через погрози з боку НКВС. 12 років вони жили у Кракові, де Іґнацій працював у бюро. Прізвище вони змінили на більш польське – "Хіровскі". У 1957 році родина переїхала до Ізраїлю. Іґнацій Хіґер помер у 1975 році. Йому було 68. Його син, 39-річний Павел, загинув у 1978 році в автокатастрофі. Він був ізраїльським військовим. У 2000 році померла дружина Іґнація Пауліна, якій на той час вже було 90 років. Кристина живе досі. Вона стала стоматологом у Нью-Йорку, а тепер провадить із чоловіком Мар'яном тихе життя на пенсії.

УНІАН в Google News