Жанна Тугай і Роман Віктюк разом розпочинали творчий шлях / фото з особистого архіву Жанни Тугай

Народна артистка України Жанна Тугай про Романа Віктюка: "Він був дуже інтелігентний, вихований чоловік. Звідки потім ті мати взялися, про які пишуть і говорять його колеги?!"

17:07, 23 листопада 2020
9 хв. 4020 Інтерв'ю

У понеділок, 23 листопада, Львів попрощався з легендарним актором та режисером Романом Віктюком, життя якого обірвалося на 85-му році. Яким він був на початку своєї кар’єри, коли про нього ще практично ніхто не знав, з УНІАН поділилася спогадами Народна артистка України Жанна Тугай.

Внесок Роман Віктюка в мистецтво оцінюють театральні критики, актори, драматурги та хореографи, яким довелося працювати з режисером. Кажуть, що з ним відійшла у вічність ціла театральна епоха. Його назавжди запам’ятають епатажним, феєричним, емоційним, таким, який знімав табу та створив унікальний, ні на що не схожий театр. Тим, хто поламав «імперію» театральної Москви. За свою кар’єру Роман Віктюк поставив понад 200 вистав і зняв з десяток телефільмів. Він працював в театрах Росії, України, Латвії, Литви, Фінляндії, США, Італії, Греції та Ізраїлю.

Однак усе життя для нього завжди на першому місці був рідний Львів – місто, в якому він народився і виріс, де став актором і почав свій творчий злет. Роман Григорович щороку восени обов’язково приїжджав до Львова, за кожної нагоди привозив сюди свої вистави. Він говорив, що зі Львовом в нього любов, а з Києвом і Україною роман, бо лише любов – вічна! Він усе життя чудово розмовляв українською, причому зі своєрідним львівським акцентом, називав себе бандерівцем і навіть пишався цим. Про це майстер неодноразово говорив у своїх інтерв’ю.

Фото Романа Віктюка, яке висіло у фойє Львівського театру юного глядача / фото з особистого архіву Жанни Тугай

У центрі Львова, у звичайному дворику, який з’єднує площу Ринок та вулицю Староєврейську, досі росте дерево – перша імпровізована сцена майбутнього метра. Роман Григорович часто розповідав, що коли ще був малим, прив’язував до рук віник і стрибав з цього дерева з вигуками: «Мамо, я лечу!».

Народна артистка України, акторка львівського театру імені Лесі Українки Жанна Тугай, як ніхто інший знає Романа Віктюка, причому ще з тих часів, коли він був молодим актором Ромкою у Львівському театрі юного глядача (нині – Перший український театр для дітей та юнацтва). Саме там вони обоє, юними, 20-річними, розпочинали свій творчий шлях.

Це фото знайомі акторів вважали «непристойним» / фото з особистого архіву Жанни Тугай

Своїми спогадами про те, яким Віктюк був на початку своєї кар’єри, тоді, коли про нього ще ніхто не знав, Жанна Тугай поділилася з УНІАН.

Жанна Тугай з ностальгією і теплом згадує роботу з Романом Віктюком у Львівському театрі юного глядача / фото УНІАН

Чи пам’ятаєте свою першу зустріч з Романом Віктюком?

Це був далекий 1958-й рік, мене, випускницю столичного театрального вишу, запросили на роботу у львівський ТЮГ. Пам’ятаю, перша вистава, яку тоді я там подивилася, була «Сомбреро» за п'єсою Сергія Михалкова. Ромка грав у ній головну роль, школяра Шуру Тичинкіна. Я вам не можу передати, наскільки це був гарний хлопець, просто красень! Очей не відвести! Досі не можу забути того погляду, шевелюри…  А як він танцював! Вся молодь Львова ломилася на цю виставу, подивитися на Ромку! Він був дуже розвинений, начитаний, знав всю класику. Дивувалася, звідки це все у такому юнакові? Це вже згодом я дізналася, що, бувши студентом, він відвідував курси театрального мистецтва у палаці піонерів.

За словами Жанни Тугай, вся молодь Львова ломилася на виставу, в якій грав Роман / фото з особистого архіву Жанни Тугай

Врешті, ми стали не просто друзями, хоча він так і казав: «Ти моя подружка» (сміється), а в мене таке відчуття, що я була для нього старшою сестрою – завжди поруч, оберігала, підтримувала.

А ось як він підписав наше спільне фото: «Хотелось бы, чтобы не только первый год нашей супружеской жизни был таким счастливым». Диктовала Жаннет, а рука моя. Следовательно, я ее послушный раб. Но не всегда, а только по ее капризам. А она говорит, что в таком случае капризы будут бесконечными…».

Роман Віктюк підписав спільне фото з Жанною Тугай, жартома зробивши її своєю «дружиною» / фото з особистого архіву Жанни Тугай

Так розумію, що й до кумедних ситуацій доходило?

А як же! Безліч разів! Був випадок на гастролях у Польщі. Ми повезли у Жешув виставу «Я тебе знайду». На кордоні прикордонники чомусь вирішили, що я полячка. Ромко мене хапає за руку, відводить убік і шепоче на вухо: «Іди сюди, будемо разом всюди ходити, бо мало що…» Врешті, виставу ми відіграли (Роман там теж зробив фурор) і з’явилася можливість поїхати в Краків, на екскурсію. Там ми розділились на групи – хтось пішов на одну виставу, хтось на іншу, а хтось – в кіно. Ми з Ромкою і ще кілька наших акторів дивилися фільм «Салемські чаклунки» з Ів Монтаном у головній ролі. І от коли ми повернулися в кімнату, де нас тоді оселили, всі питають про враження. А я кажу, та що тут розповідати, це треба показувати! І кричу: «Рома, лягай! Ти будеш дівчиною, а я Ів Монтаном!» Той злякався, скочив, мовляв, що ти робиш, що в тебе в голові! Всі падають від сміху, а я здивовано: «А що такого? Я показую мізансцену!». Мені й в голову тоді не могло прийти щось непристойне (сміється). Але Роман довго після цього боявся заходити в нашу кімнату.

Жанна запевняє, що вони завжди були лише друзями / фото з особистого архіву Жанни Тугай

А ще в Польщі Роман отруївся. Не знаю, чим, він взагалі алкоголю не вживав. Але в Польщі нас дуже добре годували – якщо це була котлета чи відбивна, то порція розміром з тарілку. Звичайно, де ж ми в Союзі таке бачили (сміється)? Можливо, й переїв. То мене тоді теж кликали: «Іди, рятуй свого Ромку».

До речі, тоді всі щось везли на продаж в Польщу, такі часи були – техніку, електроніку, якісь дрібнички, навіть капронові колготки. І непогано заробляли. Не знаю, що віз Роман, але він тоді купив собі тканину на костюм, темно-зеленого кольору. Він дуже любив вдягатися! Питає: «А ти що собі купила?» Оскільки я нічого не везла на продаж, бо через молодість і недосвідченість не знала, що так можна, то грошей вистачило лише на бюстгальтер. Він, абсолютно не знітившись, каже: «Покажи! Подружки ж!» (сміється).

У Романа Віктюка була слабкість - позичати і не віддавати книги, каже Жанна / фото з особистого архіву Жанни Тугай

А ваш чоловік не ревнував?

Звичайно, ні! Хоча деякі наші фото з Ромою зроблені вже після мого заміжжя. А за одне всі знайомі нас навіть засуджували (там, де Ромка стоїть ззаду і ми тримаємося за руки) – вважали його непристойним. Але для нас це нічого не означало, бо ми завжди були лише друзями, я взагалі не розуміла, що там може бути непристойного. Ми ж жили практично по сусідству, Рома частенько до нас забігав, мене проводжав з роботи. Моя мама нас підгодовувала.

Одного разу він побачив у мене книгу Коллінза «Місячний камінь». Попросив почитати. Я, звичайно, дала, але попросила, щоб повернув. І так до сьогодні, вже шістдесят років минуло (сміється). А потім я не раз чула, що він зізнавався у цій своїй слабкості – мовляв, любить позичати книги і не віддавати.

Чоловік Жанни не ревнував до Романа / фото з особистого архіву Жанни Тугай

Взагалі він був дуже веселий і дотепний. Наприклад, усі знають, що він довго не міг звикнути до мобільного телефону. Щоразу, коли йому телефонували, ніяковів і ніяк не міг зрозуміти, де дзвонить і звідки йде звук. Серед друзів це стало ще одним приводом покепкувати з нього. Але він сам з цього сміявся, вставляв навіть репліки, коли розповідав про це. Це були добрі жарти, бо його просто не можна було не любити.

Віктюк довго не міг звикнути до мобільного телефона / фото з особистого архіву Жанни Тугай

Ви у багатьох виставах перетиналися з Романом Віктюком? Яким він був у роботі?

Не в багатьох, ми ж в одному театрі працювали лише рік. Окрім «Я тебе знайду», ми ще грали разом в виставі «Камінь-птаха» і телевиставі «Машенька»: я - добру дівчинку Машу, а він – такого собі поганого хлопчика, тогочасного «мажора». А також кілька разів вели звітні концерти області в оперному театрі та в столиці. Але скажу одне – він був дуже інтелігентний, вихований чоловік, жодного кривого слова, жодної образи. Звідки потім ті мати взялися, про які пишуть і говорять його колеги?! Це вже не той Ромка, якого я знала, він таким став пізніше, коли виїхав. А тоді був романтиком!

За словами Жанни, Роман був дуже інтелігентним, вихованим чоловіком / фото з особистого архіву Жанни Тугай

А коли ви пішли з ТЮГу, зв’язок обірвався чи продовжували спілкуватися?

Звичайно, підтримували зв’язок телефоном, іноді зустрічалися, коли приїжджав до Львова. Але на його вистави я не ходила, бо після цього хворіла. Мене настільки вони вражали, що я потім тижнями не могла спати. На вулиці зустрічалися, обіймалися. Я називала його своїм першим партнером, він трохи жартома ображався, казав, що – не партнер, а подруга. Ходили на каву, обговорювали плани, згадували молодість.

Актори завжди підтримували зв’язок телефоном / фото з особистого архіву Жанни Тугай

***

Жанна Тугай каже, що попрощатися з Романом Віктюком не піде. По-перше, він для неї завжди залишиться тим світлим веселим хлопчиськом з добрими очима. По-друге, тому, що вважає це лицемірством, адже на прощанні будуть і ті, хто свого часу завадив Роману Віктюку жити і творити у Львові, в Україні.

фото УНІАН

Мирослава Бзікадзе

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності