"Росія не сортує тіла загиблих військових. Є випадки передачі останків трьох-чотирьох людей в одному пакеті", - судмедексперт Віталій Левченко

Судмедексперт Віталій Левченко в інтерв’ю УНІАН розповів, у якому стані РФ повертає тіла загиблих захисників України, чи наявні на них ознаки тортур та як проходить ідентифікація.

Після переговорів у Стамбулі наприкінці весни, відбулася масштабна репатріація – Україні вдалось повернути тіла понад шести тисяч загиблих захисників. Нині йде складний процес ідентифікації, який, за словами міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, може тривати понад рік.

Над цим щодня працюють слідчі, судово-медичні експерти та криміналісти. Їхня місія – надзвичайно тяжка та водночас життєво важлива: дати змогу людям гідно поховати своїх рідних, які віддали життя за Україну.

На жаль, серед іншого процес ускладнюється тим, що російська сторона – свідомо або через недбалість – змішує тіла українських і російських загиблих військових. Це змушує українських фахівців проводити додаткові експертизи, що не лише підвищує навантаження, а й суттєво затягує процес.

Про те, скільки часу знадобиться для ідентифікації такої кількості тіл, з якими складнощами у роботі стикаються спеціалісти, УНІАН розпитав лікаря судово-медичного експерта, завідувача відділення судово-медичної криміналістики Державної спеціалізованої установи "Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України" Віталія Левченка.

Пане Віталію, як відбувається процес ідентифікації понад шести тисяч тіл захисників України, переданих російською стороною в червні?

Ідентифікація такої кількості тіл – це завжди складний, трудомісткий процес. На першому етапі відбувається первинний огляд, метою якого є фіксація номерів, наданих російською стороною, перевірка на наявність вибухових пристроїв, елементів зброї, які можуть залишатися в пакетах разом з тілами. Можливі знахідки речей, що вже дозволяють почати перевірку якихось даних.

Надалі тіла зберігаються у рефрижераторах. Починаються судово-медична та слідча фази роботи. Всі бюро судово-медичної експертизи України беруть участь у цьому. Вони надають інформацію у Головне бюро СМЕ про те, скільки можуть прийняти тіл на цей час. Надалі вибудовуються логістичні маршрути. Тіла з рефрижераторів розвозяться представниками цивільно-військового співробітництва.

Судово-медичні експерти, слідчі, криміналісти проводять дослідження цих тіл, здійснюють відбір всіх необхідних біологічних зразків та роблять опис. Після огляду експерти, залежно від ситуації, призначають та проводять різні експертизи: генетичну (ДНК), судово-одонтологічну (дослідження зубів), дактилоскопію (за відбитками пальців) тощо. В міру впізнання, тіла починають видавати родичам для поховання. Таким чином звільняються місця для дослідження і бюро наново подають заявки на прийняття нових тіл.

Скільки загалом може піти часу на впізнання усіх?

Нещодавно міністр внутрішніх справ Ігор Клименко у своєму інтерв’ю зазначив, що тіла, репатрійовані російською стороною, перебувають у дуже поганому стані, вони зберігалися в неналежних умовах. З мого досвіду, так воно і є – вони всі перебувають у стані глибоких гнилісних змін, часто скелетовані. Російська сторона не сортує тіла, є непоодинокі випадки, коли вона передає три-чотири тіла в одному пакеті. Також відомо про передачу нею тіл російських солдатів. Тому спрогнозувати, скільки на це піде часу, дуже складно. Очільник МВС озвучив, що ідентифікація тіл триватиме, орієнтовно, 13 місяців. Я думаю, ми все ж таки швидше впораємося, але точно час вказати неможливо.

Ви зазначили, що тіла перебувають в поганому стані. Важко це питати, але чи присутні на них ознаки тортур?

Судово-медичний експерт не може одноосібно судити про наявність ознак катувань/тортур, лише висловити свої припущення. Ми досліджуємо кожне тіло на наявність будь-яких тілесних ушкоджень, засобів фіксації особи (наприклад, зв’язування), які можуть свідчити про факт тортур, і допоможуть надалі слідчому довести це у суді. Виявляємо на тілах електромітки, численні неглибокі травми, які можливо розцінити як факт катування. Все це фіксується і передається в роботу слідчому. Оцінка мети спричинення тілесних ушкоджень – це прерогатива суду та слідчих.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про методи ідентифікації, які використовуються в умовах війни.

Україна ще з початку війни, з 2014 року, активно досліджує ідентифікаційний процес світу. Наші принципи багато в чому не відрізняються від світових. Є три основні наукові ідентифікатори – це дактилоскопія (відбитки пальців), одонтологія (рентген зубів) та найбільш універсальний метод – ДНК-аналіз. Я невипадково називаю їх у такій послідовності, їх класифікують так у всьому світі - відповідно до вартості експертизи та швидкості проведення.

Найдешевшою та найшвидшою є дактилоскопія. В Україні наявні відповідні бази, проте в нинішніх реаліях це не може бути основним методом. Одонтологічні ознаки є досить інформативними для ідентифікації, але процес триває довше, оскільки треба робити рентген, мати у наявності прижиттєві знімки зубів загиблого, порівняти та знайти збіги. Ця процедура не є дороговартісною, хоч і потребує деякого обладнання. ДНК-аналіз – золотий метод, але найдорожчий. Для його проведення необхідна наявність лабораторій, багатьох спеціалістів, реактивів. Це триваліший процес.

Останніми роками ДНК-аналіз дуже прогресує, він є найефективнішим методом для ідентифікації тіл, які тривало зберігалися. З відібраних мною матеріалів генетики діставали генетичний профіль з дуже деградованих на вигляд кісток. Єдине, що перешкоджає генетичним методикам – це термічна дія. Під впливом високої температури відбувається руйнування самої ДНК, тоді часто вже не можна виділити генетичний профіль. У такому разі ми звертаємося до інших методик, до прикладу, оглядаємо зуби, які стійкі до термічного впливу. Можемо зробити рентген і порівняти зі знімком, зробленим ще за життя. І це буде вірогідно, як і метод ДНК.

До речі, велике значення для роботи з тілами нещодавно загиблих, повернених з фронту, має візуальне впізнання. Також є вторинні ідентифікатори, які допомагають слідчому розібратися, в який бік спрямувати свій пошук – це особисті речі, написи на одязі, жетони, документи. Але за ними не можна одразу впізнавати особу, оскільки ситуації бувають різними. Наприклад, люди можуть обмінятися якимись речами, й не виключення, що росіяни здатні підкинути чужі документи, щоб заплутати нас.

А чи можливо впізнати тіло візуально при репатріації?

У будь-якому випадку слідчий та судово-медичний експерт оцінюють придатність тіла для візуального впізнання. Звичайно, що свіжі тіла можуть бути передані й під час репатріації, і їх можна впізнати візуально. Але бувають помилки – люди не бачать своїх рідних протягом тривалого часу, військові змінюються зовнішньо – голяться, відрощують бороди тощо.

Тому, повторюсь: у всіх тіл без винятків відбираються генетичні зразки, і в тих, що невпізнані візуально, намагаються узяти відбитки пальців та, за можливості, робиться рентген зубів.

За роки вашої практики, як часто вдавалося ідентифікувати особу за якимись особистими речами, чи ознаками, приміром, татуюваннями?

Це відбувається постійно. Кожний випадок індивідуальний. Наприклад, приходить до слідчого людина і говорить, мовляв, тіло побратима привезли в цей морг, на плечі було татуювання, жодних даних більше немає. Це - одна ситуація. У такому випадку проводитимуться усі додаткові методи ідентифікації.

Інша ситуація, коли приходять родичі, приносять з собою фотографії з соцмереж, особистих архівів, де чітко видно татуювання - такі, як на тілі. Тоді слідчий оцінює ці всі докази і ухвалює рішення. Ми можемо піти і ще раз оглянути труп. Прижиттєві та посмертні фото, дані про рубці, наявність документів тощо – вся ця сукупність має вирішально-доказову базу для слідчого, який виносить постанову про встановлення особи.

Взагалі вся ідентифікація – це мультидисциплінарний підхід, не можна зосереджуватися тільки на одній методиці, проводити її та забувати про всі інші. Ми завжди дивимося на всі наявні, здавалося б, дрібниці, які можуть підказати, що це за тіло.

Якщо тіло не вдається ідентифікувати, що з ним відбувається далі?

Буває так, що з тіла виділений генетичний профіль, але ідентифікувати особу загиблого не вдається, оскільки він є сиротою, або його родичі з тимчасово окупованих територій з певних причин не мають можливості чи відмовляються здавати зразки. У такому випадку тіло через 12 місяців підлягає похованню як тимчасово невстановлений захисник держави з усіма почестями. Це може відбуватися як на Національному військовому кладовищі, так і у місцевих громадах, де тіло досліджували.

Якщо генетичний профіль не виділений, то фрагмент тіла досліджують до тих пір, поки його все-таки не виділять, або ж, коли вже не буде жодних шансів з нього щось виділити. Приклад: у танк з екіпажем відбулося пряме влучання, техніка згоріла, на експертизу був доставлений просто попіл, генетики з нього не виділилось, зубів не збереглося. У такому випадку факт смерті встановлюється через суд. До загибелі військовим дали бойове розпорядження, командир знав, хто у тому танку і куди їхав, тому зібрали та скерували матеріали до суду, який визнав цих людей загиблими. Але, якщо таких даних немає, то, на жаль, тіло може залишитися невпізнаним.

Чи трапляються випадки помилкової ідентифікації?

Так, поодинокі випадки трапляються, ніхто не скасовує ні людський фактор, ні фактор електронних помилок. Але це, скажімо так, майже одразу випливає. Зазвичай вже на етапі спілкування слідчих з родичами це виявляють і відбувається перевірка, повторна ідентифікація.

Слідчі дуже гарно навчені, високопрофесійні. І якщо є найменша підозра, що відбулася якась помилка чи неспівпадіння деталей, ситуація ретельно перевірятиметься. Просто так родичам тіла не видають. Краще декілька разів перевірити, ніж потім розбиратися в помилках.

Тобто випадків, коли родині віддали тіло на поховання, а потім з’ясувалося, що це не те тіло, не було?

В моїй практиці такого не було. Але кілька разів я про таке чув у засобах масової інформації. З таким потоком тіл, як би не хотілось, але дуже важко зробити все абсолютно без помилок.

Та думаю, що все одно все це виявляється, далі відбувається ексгумація та повторна ідентифікація.

Якщо була допущена помилка, яку відповідальність несе судмедексперт?

Тут треба дивитися на природу цієї помилки. Якщо експерт свідомо щось не зробив, то йому загрожує адміністративна відповідальність, він буде покараний своїм керівництвом, можливо, звільнений. Якщо це дефект алгоритму або адміністративний дефект, до прикладу, прийому-передачі тіла, то тут не дуже правильно когось карати, тут правильніше розібратися, в чому помилка і виправити її. Тобто, випадки, коли ідентифікаційні номери подвоїлися або передалися не так, як треба, аналізуються, щоб потім внести зміни в операційну процедуру і виправити її.

Встановлення особи загиблого та винесення постанови – це виключно прерогатива слідчого, експерт лише надає докази, результати своїх досліджень та експертизи, і надалі слідчий ухвалює рішення встановити особу чи ні.

Які найскладніші випадки ідентифікації вам доводилося проводити?

Один із найскладніших був, напевно, кілька років тому, одразу після початку повномасштабного вторгнення, – це були спалені росіянами останки тіла нашого військового. Залишилися лише фрагменти кісток та дві щелепи. Кістки були спалені до такого стану, що виділити генетичний профіль було неможливо. А через відсутність на той момент у бюро рентген апарата не було можливості дослідити зубний ряд, тому тіло було поховане як невідоме. Коли з’явилася інформація, що це, можливо, один наш військовий, залучили мене. У процесі поховання та ексгумації ці останки ще більш пошкодились, вони були дуже крихкими, довелося просіювати, збирати зуби та щелепи заново, робити рентген. У військового якраз була ортопантомограма (рентгенологічне дослідження, яке дає змогу отримати загальне зображення зубів та щелеп, – УНІАН), була дентальна карта, тож ми буквально за двома фрагментами щелеп змогли підтвердити, що це саме він, і віддати останки родичам. До нашої експертизи не було жодних питань та зауважень ані з боку слідчих, ані з боку прокурорів, ані з боку родичів, що є особливо важливим у цьому випадку.

Власне, якщо розбирати цей випадок, скільки часу пішло на ідентифікацію?

Від першої експертизи пройшло близько року. З того моменту, як тіло доставили до мене після ексгумації, процес ідентифікації зайняв близько двох тижнів. Я отримав від слідчого медичну документацію, зробив рентген та порівняв. Люди буквально через 3-4 дні після завершення експертизи вже приїхали і забрали останки воїна.

Розкажіть про внутрішні правила: як судмедексперти поводяться з тілами загиблих?

Окремі правила та інструкції в кожному бюро можуть дещо відрізнятися, проте в усіх випадках робота з тілами загиблих відбувається виключно в межах норм міжнародного гуманітарного права. Йдеться про шанобливе ставлення до тіл та родичів загиблих, максимальну відповідальність персоналу, а також глибоку повагу та вдячність військовим за захист та їхній подвиг.

Пане Віталію, чи вдосталь в Україні лабораторій та спеціалістів, які займаються такою нелегкою і важливою справою?

Якщо взяти до уваги саме морги, то вони є у кожній області, у кожному більш-менш великому місті або районі. Їх достатньо. В Україні проблема з генетичними лабораторіями, вони потребують постійного розвитку.

У системі МВС зараз збільшили кількість лабораторій і їхню пропускну здатність. У системі МОЗ нині працюють шість генетичних лабораторій, обладнаних коштом Міністерства охорони здоров’я. До 2022 року генетичні дослідження проводили лише лабораторії в Одесі, Києві та Дніпрі. Завдяки оновленню технічної бази до цього процесу долучилися також Головне бюро судово-медичної експертизи та, за підтримки обласної військової адміністрації, Львів.

Крім того, триває підготовка до встановлення обладнання у Вінниці, Хмельницькому та Полтаві. Додатково вирішується питання щодо генетичного підрозділу Київського міського бюро. Тобто набираємо обертів. Звичайно є проблеми, експертів не так багато, як хотілося б. У них не така велика зарплата, щоб можна було набирати найкращих випускників медичних або біологічних вишів, та й для цього потрібно доволі довго вчитися.

На вашу думку, які зміни в системі ідентифікації потрібно запровадити, щоб зробити її ефективнішою?

Система адаптується і сама себе регулює. Які зміни потрібні, ми побачимо згодом. Станом на 2014-2021 роки – у нас була одна система, у 2022 році вона була повністю перебудована. До останніх масштабних репатріацій ми також працювали інакше, зараз змінюємо методики, максимально прискорюємо свою роботу, зосереджуємося на ранньому взятті усіх зразків генетики, дактилоскопії, рентгену зубів для того, щоб якомога раніше почати діагностичні пошуки.

Також налагоджуються логістичні маршрути, покращуються та зростають можливості кожного бюро щодо зберігання тіл. Якщо до 2022 року у нас не було такої кількості рефрижераторів (вони здебільшого були тільки в Дніпрі), то зараз кожна область їх має, у когось навіть є залізничні вагони рефрижератори.

Кожний новий виклик вимагає нових рішень і часто вони дивують наших міжнародних консультантів. Розвиток не стоїть на місці. Якби ви бачили зсередини ситуацію у галузі судово-медичної експертизи у 2014 році, у 2022 році і зараз, то навіть не подумали, що це одна й та ж країна. Ми дуже змінилися.

УНІАН в Google News