Три складові психологічної оборони: добирати джерела, вмикати критичне мислення, аналізувати інформацію, - психологиня Олена Шершньова

Психологиня, психотерапевтка Олена Шершньова в інтерв’ю УНІАН розповіла, як інформаційна війна впливає на роботу психологів, наскільки українці стійкі до ворожої пропаганди та що допомагає тримати психологічну оборону.

Інформація – це зброя. І не лише в тому сенсі, що обізнаний, значить, підготовлений. Мова також про те, що інформація, вдало "запакована", вчасно вкинута в мережу і "підігріта" ворожою пропагандою, може використовуватись для впливу на людей. Наскільки ІПСО шкідливі з психологічної точки зору та як тримати психологічну оборону, УНІАН розпитав психологиню, психотерапевтку, PhD Олену Шершньову.

Пані Олено, розкажіть, чи є інформаційний вимір війни важливим напрямком роботи для психологів?

Так, адже це те, що безпосередньо впливає на ментальний стан населення. Коли люди підпадають під вплив фейків, коли вірять в них, то, найперше, втрачають впевненість. Впевненість у завтрашньому дні, впевненість у перемозі, починають сумніватися, починають заплутуватись, відчувають тривожність. Власне, можна довго продовжувати. Для психологів важливо й актуально, щоб люди не велися на фейки.

І як, з психологічної точки зору, працювати над собою, зі своїм сприйняттям, щоб дезінформація не зачіпала?

Найперша практична рекомендація – це добирати джерела і перестати вірити усьому, що бачите. Всі оці розсилки з посиланням на якусь "родичку, яка працює прибиральницею в Міноборони" мають насторожити. Навряд варто довіряти таким розсилкам.

Тобто, найперший маркер – надійність джерела. Якщо це офіційне джерело, то до нього вже більше довіри, ніж до чуток, пліток, вищеназваних розсилок. Але, знову ж таки, варто мати декілька офіційних джерел – нехай це буде сторінка президента України, нехай це буде декілька аналітичних джерел, щоб зберігався плюралізм думок…

Друга рекомендація - критичне мислення. На щастя, в Україні, на відміну від росії, така функція як критичне мислення, такий привілей зберігається. Тому давайте ним користуватися і мислити критично: перевіряти інформацію (в здорових рамках), дозволяти собі в ній засумніватися. Не забуваймо, що сліпа довіра, без будь-якого критичного мислення, призводить якраз до того, що ми бачимо у сусідній країні. Населення там просто зомбі, які вірять саме в те, що їм скажуть.

До речі, якщо вже ми згадали про населення рф та сліпу віру у те, що їм доносить російська пропаганда, навіть якщо це повний абсурд. Чи здорова з психологічної точки зору людина може взагалі вигадувати такі дикі історії, як, скажімо, про "розіп’ятого хлопчика"? 

Такі історії вигадують абсолютно здорові люди. Просто вони надзвичайно хороші маніпулятори, які роблять це з чітким прорахунком. Населення росії споживає таку інформацію десятиріччями і має відповідний менталітет, має сліпу довіру до єдиного джерела – "батюшки царя", має схильність до простих рішень, небажання нести якусь особисту відповідальність, внутрішній страх – ходиш тихенько, працюєш потроху, ні за що відповідаєш, і лиш так можеш вижити. Усе це зумовлює звичку покладатися лише на "батюшку-царя" і повну довіру до всього, що він скаже. Цих людей можна лише пожаліти…

Спостерігаючи за інтернет-баталіями, можна помітити користувачів соцмереж, які, так чи інакше, виявляють таке своє ставлення. Умовно, впали надої – винен президент, батьківський комітет збирає гроші в школі – винен президент… Якось останнім часом такого "пошуку винного" дуже багато. І не завжди зачинщиками є, скажімо так, російські боти. Ви такі явища помічаєте?

Знаєте, у будь-якої людини є природний інстинкт - приєднатися до більшості. Бо там, де більшість, легше вижити. Тому, коли непідготовлена людина заходить в інтернет і бачить коментар за коментарем, беремо той самий приклад - там винен президент, там винен президент - то людина інстинктивно хоче приєднатися до більшості і починає поділяти таку думку.

Добре, що є люди, які помічають такі явища, але, на жаль, далеко не усі це бачать. І загалом не варто недооцінювати росіян.

А якщо людина помітила, що у інформації, скажімо, щось не так? Чи варто їх починати переконувати інших в цьому?

Тут поставте собі питання: "Для чого мені це потрібно?". Якщо довести свою правоту, підкреслити свою значимість, то тоді прямо точно робити цього не треба. Якщо ж людина бачить у донесенні правдивої інформації якусь свою особливу місію, то варто поставити питання: "Як я можу це зробити найефективніше?". Написати маленьку відповідь на маленький коментар? Чи буде це достатньо ефективно? Якщо це місія, вийдіть на вулицю з плакатом, підготуйте великий матеріал, допис, розмістіть його… Тобто, варто розуміти, що ви хочете досягти своїми діями. Просто посперечатися? Якщо донести правду, то зробіть це масштабно.

Ок. А як діяти в родині? Умовно, якщо бабуся читає лише "інформаційні помийки" й вірить всьому, про що там пишуть?

Поважати кордони. Я думаю, молоді не сподобалось, якби бабуся підійшла і вимкнула соцмережі, або розповіла б, як за СРСР нормально все було… Тому важливо поважати рідних людей та їх кордони, не тиснути на них. Можна один раз донести інформацію, привести якісь аргументи на свою користь, а далі все – людина сама вирішить, змінювати свою думку, чи ні, переходити на ваш бік, чи ні. Якщо ні, то, значить, це її вибір.

І що робити в такому разі? Не спілкуватися на теми, які провокують непорозуміння?

Так, якщо маємо різні думки, не піднімати в родині ці теми, обходити їх. Тому що ми не можемо людину переконати силою. Не можемо і не маємо права.

Поговорімо ще про ПТСР. В суспільстві панує думка, що посттравматичний стресовий розлад буде чи не у кожного. Чи насправді це так?

Я вважаю, що травмованим буде кожен, хто пережив війну: і хто тікав, і хто залишався, адже ми всі пережили багато травматичних ситуацій. Однак ПТСР буде не у всіх. Навіть зараз, коли хлопці приходять з передової, він далеко не у всіх. Це залежить від особливості психіки.

Тим не менше, в соцмережах іноді з’являються історії, в яких автори намагаються створити військовослужбовцям такий собі образ небезпечних, неконтрольованих, людей з розхитаною психікою, які "розгулюють" вулицями зі зброєю...

Читаючи такі дописи, варто собі нагадувати, що люди у формі, про яких може йтися, вже нас захистили і захищають. Військовослужбовці рятують нам життя. Не треба бачити в них те, що в них бачить хтось, чи намагається нав’язати іншим.

Переглядаючи емоційні новини, варто сказати собі: "Стоп, ці новини мене не ведуть до чогось кращого для мене". І припинити їх дивитися.

Якщо у людини через такі дописи виникає питання про власну безпеку, то варто про неї подбати – бути обачнішим, обережнішим, взяти відповідальність за своє життя самостійно. Треба дослухатись до себе: "Що мені несе ця новина?". Якщо вона лякає, то: "Що мені несе цей страх?". Якщо страх каже: "Слухай, не вештайся ніде після комендантської години, не вв’язуйся в якісь скандали", то цей страх нам на користь, він - друг.

З такого страху можна згодом брати ресурс, щоб робити конкретні кроки. Без такого страху ми б давно загинули, він нас береже. Звісно, треба розмежовувати, страх у мене, чи тривога і паніка. Адже, коли у нас паніка, то ми неефективні.

А якщо захисна реакція організму не страх, а якась показна бравада?

Кожна захисна реакція існує для того, щоб берегти психіку. Але важливо дивитися, чи конкретна реакція не шкодить вже. Можна ж сказати: "Мені не страшно пройти цим лісочком під мінами", вийти і загинути. Тому, коли цей захист стає небезпечним, треба сказати собі: "Стоп. Це реально може мені загрожувати".  

Але взагалі захисні реакції потрібні психіці.

Власне, одне з завдань дезінформації, ІПСО – провокувати панічні настрої. Як українцям тримати психологічну оборону?

Як захиститися? Добирати джерела інформації, вмикати критичне мислення, у здоровому сенсі піддавати сумніву інформацію, яку отримуємо, і все-таки залишати за собою аналітичну функцію. Тому що насправді, інформація з офіційних джерел і журналістика - це про те, щоб отримати факти. А, зібравши ці факти з різних джерел, варто їх аналізувати самостійно.

Цей матеріал підготовлено в рамках інформаційно-просвітницької кампанії з протидії дезінформації, що реалізується УНІАН та БО Smart Angel у співпраці з експертними організаціями за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є винятковою відповідальністю редакції та не обов'язково відображає позицію ЄС.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News