"Тяжко бачити, як евакуйовані з-під обстрілів сплять на асфальті у переповненому транзитному центрі", - керівник місії "Проліска" Євген Каплін

Керівник гуманітарної місії "Проліска" Євген Каплін в інтерв’ю УНІАН розповів про порятунок людей від війни на Донеччині та Дніпропетровщині, чому був перевантажений транзитний центр у Павлограді та як вдалося владнати ситуацію.

Літнє загострення на фронті різко активізувало евакуацію мирного населення з прифронтових міст і сіл Донеччини та Дніпропетровщини. Це, своєю чергою, оголило проблему організації логістики людей у тилові регіони. Наочним прикладом цього став транзитний центр у Павлограді, де через брак місць евакуйовані були змушені ночувати просто неба.

Про складнощі в роботі евакуаційних місій та транзитних пунктів УНІАН поговорив з керівником гуманітарної місії "Проліска" Євгеном Капліним.

Пане Євгене, нещодавно ви заявляли про критичну ситуацію в транзитному центрі у Павлограді через наплив евакуйованих з Донеччини та Дніпропетровщини. Після цього його відвідала прем’єр-міністерка Юлія Свириденко. Чи покращилась там ситуація? Чи вдалося диверсифікувати потоки людей?

Так, після візиту Юлії Свириденко ситуація дійсно змінилася. Найголовніше – вдалося диверсифікувати потоки евакуйованих і зменшити надмірне навантаження на єдиний тоді транзитний центр у Павлограді.

Зростання кількості евакуйованих почалося з 17 липня, коли посилилися атаки на Добропільську та Білозерську громади. Паралельно наприкінці липня додався потік людей із п’яти прифронтових громад Синельниківського району Дніпропетровщини, розташованих на межі з Донецькою областю. Це спричинило різке зростання кількості евакуйованих у Павлограді – зі 100-150 на день до понад 400.

Після прориву російської армії на Добропільському напрямку, люди ще інтенсивніше почали виїжджати. З 11 до 17 серпня на Павлоградському транзиті щоденно оновлювався антирекорд евакуйованих людей. 14 серпня центр фактично був переповнений: 116 ліжок, матраци в коридорах і дитячій кімнаті, понад 40 осіб залишалися на парковці - їх просто було ніде покласти на ніч. Ми терміново почали роздавати спальні мішки, поставили намет. Загалом тоді на території транзитного центру на ніч залишилося близько 215 людей…

Після урядового візиту було відкрито ще два транзитні центри – у Лозовій Харківської області та у Волоському на Дніпропетровщині. Потік евакуйованих з Донеччини розосередився на два транзитні центри – в Павлограді та Лозовій. На Волоське їдуть люди з трьох громад Дніпропетровщини – Покровської, Маломихайлівської та Великомихайлівської (цей пункт має для них зручне розташування).

Все це дозволило розвантажити Павлоград. До того ж Павлоградський центр перенесли з будинку культури до приміщення освітнього закладу. Тепер розміщення організовано інакше: по десять осіб у класах, без тієї критичної скупченості, яка була раніше.

Важливим кроком стало й те, що уряд включився у тилову логістику: з’явилися залізничні квитки на різні напрямки, і це зняло навантаження з нас та інших гуманітарних організацій. До цього рішення наші водії щодня відпрацьовували дуже багато напрямків: до Павлограда з фронту, потім звідти на Полтавську, Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізьку, Черкаську, Вінницьку області. У одного з водіїв був рекорд у дорозі: він близько 05:00 вирушив на евакуацію у Добропілля, звідти повіз людей на Павлоградський транзит, потім близько 18:00, після реєстрації, транспортував людей до Черкаської області. Туди вони приїхали вночі. Там місцеві сказали, що не здадуть в оренду квартиру, оскільки у людей – донецька прописка, і вони поїхали до родичів у Запоріжжя. У цього водія робочий день закінчився о 13:00 вже наступного дня.

Розкажіть, що стало причиною виникнення критичної ситуації у Павлограді?

Основною причиною стало накопичення маломобільних груп населення. Усі геріатричні заклади по країні вже були заповнені, і фактично не залишалося можливостей далі розміщувати людей. До цього додалося ще одне системне питання: не було визначено конкретної області в центрі чи на заході України, яка б взяла на себе прийом евакуйованих у такій великій кількості, в якій вони прибували. Це й призвело до перевантаження транзитного центру.

Хто матеріально забезпечує транзитні центри та керує їхньою роботою?

Забезпечення транзитних центрів — це комплексна робота обласних адміністрацій та гуманітарних організацій.

Управління й координацію, організацію поселення здійснює БО "Координаційний гуманітарний центр" разом з представниками Донецької та Дніпропетровської ОВА. Гуманітарні організації надають широкий спектр допомоги. Так, "Карітас України", "Право на захист" та інші, визначені кеш воркінг групи, виплачують одноразову грошову допомогу – 10800 грн на людину. Всесвітня продовольча програма ООН разом з партнерами забезпечує продуктовими наборами, "Карітас України" організовує гаряче харчування. Наша команда – гуманітарна місія "Проліска" – займається евакуацією та подальшим транспортуванням до місць поселення, надає гігієнічні набори, новий одяг, непродовольчі товари: постільну білизну, ковдри, а також з евакуйованими працюють наші кризові психологи та спеціалісти із соціального супроводу, які займаються, наприклад, відновленням документів. 

Скільки людей можуть вмістити транзитні центри та впродовж якого часу, в середньому, там можуть перебувати евакуйовані?

Транзитні центри розраховані на короткострокове перебування – у середньому до двох-трьох діб. Однак усе залежить від подальшої логістики та можливостей розселення у центральних, західних областях. Бувало й так, що через відсутність місць люди залишалися в Павлограді по два-три тижні й довше.

Зараз ситуація покращилася: уряд закріпив три області – Рівненську, Кіровоградську та Київську – для прийому евакуйованих загальною кількістю до 1000 осіб. Крім того, Київська область взяла на себе зобов’язання прийняти 170 немобільних і маломобільних осіб для подальшого розміщення у геріатричних закладах. Це дозволило повністю розвантажити Павлоградський транзитний центр і транзитний центр для немобільних "Океан Добра" у Дніпрі. Прем’єр-міністерка також поставила завдання терміново створити 30 тисяч місць для розміщення евакуйованих у різних областях України, щоб наступні області були готові до прийому евакуйованих у разі потреби.

Скільки і на яких напрямках зараз діє евакуаційних місій вашої організації? Скільки волонтерівзалучено для порятунку цивільного населення?

17 липня я оголосив надзвичайну гуманітарну місію, щоб підсилити роботу на Донецько-Дніпропетровському напрямку. На ротацію виїжджає 20-40 наших співробітників і волонтерів — це евакуаційні групи, психологи, спеціалісти соціального супроводу та водії, які перевозять людей до тилових областей. Вони базуються у Павлограді та щоденно їздять звідти на евакуацію, працюють на транзитному центрі та у другій половині дня розвозять евакуйованих до тилових областей України. Загалом у Павлоградській надзвичайній місії вже взяли участь понад 200 наших колег із різних регіонів країни.

Через збільшення кількості транзитних центрів зросло й навантаження: у Лозовій постійно чергують теж близько 15 наших співробітників, у Волоському працює близько 10-15 людей. Загалом на цей момент щодня до роботи на транзитах, в евакуаційних групах та в логістиці до тилових областей залучено одночасно до 70 наших колег.

Чого зараз найбільше бракує для організації безпечної евакуації?

Найбільше сьогодні бракує броньованих автівок і засобів радіоелектронної боротьби. Ще місяць-півтора тому ми могли заїжджати в певні зони звичайними автобусами, зараз же через активність тактичної авіації та БПЛА це стало неможливим.

Евакуаційні машини постійно стають об’єктами атак – від початку повномасштабного вторгнення ми зафіксували понад 80 епізодів, коли наші авто, персонал й офіси були атаковані. Найбільший відсоток таких атак – це FPV-дрони або повторні атаки по тих, хто допомагає на місцях влучань.

Фактично техніка стала розхідним матеріалом: її мало, і вона швидко вибуває. Ми співпрацюємо з капеланськими службами, підрозділами Нацполіції "Білий янгол" та громадськими організаціями, які мають броньовану техніку, але цих ресурсів усе одно недостатньо. Це одна з головних проблем для забезпечення безпечної евакуації сьогодні.

Яка обстановка зараз у прифронтових населених пунктах Дніпропетровщини, зокрема, у селищі Межова? Люди звідти ще можуть самостійно виїжджати?

Межова сьогодні — одна з найнебезпечніших ділянок на Дніпропетровщині. Звідти щоденно надходять заявки на евакуацію. Якщо в липні туди ще ходили евакуаційні й соціальні автобуси – неброньовані, то вже на початку серпня ситуація кардинально змінилася: лінія фронту наблизилася, активізувалися підрозділи ворога з FPV-дронами.

Зараз селище фактично в зоні постійної активності FPV-дронів, БПЛА "Молнія", які атакують будь-який рух. Там закрився останній магазин "АТБ", і навіть стихійна торгівля закінчилася трагедією. Був випадок, коли під час продажу овочів біля зачиненого супермаркету, у жінку влучив FPV-дрон. Добре, що поряд був спецпідрозділ поліції, який їй терміново наклав турнікет та евакуював з населеного пункту.

З серпня ми працюємо в Межовій виключно броньованою технікою. 11 серпня, коли я особисто брав участь в евакуації з Межової на капсулі Нацполіції, за нами ганявся дрон, поліцейські відстрілювались з дробовика. 20 серпня наш колега-лікар брав участь в евакуації на автівці "Білих янголів" 101-річної лежачої бабусі. Транспортний засіб одразу на в’їзді в селище атакували FPV-дрони, але броня та робота засобів РЕБ врятували від прямого влучання, хоча машина все ж зазнала пошкоджень від уламків. Дрон влучив у декількох метрах від неї.

Аналогічна ситуація в Покровській громаді (Синельниківський район Дніпропетровщини, - УНІАН). Диверсійні групи ворога заходять у села на Дніпропетровщині, 20-кілометрова зона від лінії бойового зіткнення потерпає від ударів авіабомбами ворога, активно працюють FPV-дрони. Уряд уже оголосив обов’язкову евакуацію сімей з дітьми з окремих населених пунктів цієї громади. Ми щодня працюємо там. Десь можемо використовувати неброньований транспорт, але на більш небезпечні напрямки виїжджаємо разом із підрозділом "Білі янголи" та партнерськими організаціями на броньованій техніці.

Куди їздили на евакуаціюостанніми днями? Як сьогодні виглядають населені пункти Донбасу, з яких ви вивозите людей?

Щодня наша команда відпрацьовує Добропільський напрямок – Добропілля, Білозерське, Білицьке та навколишні села. Ситуація там дуже динамічна: якщо на початку липня Добропілля було цілим, то нині воно зруйноване на 80%, більшість магазинів не працює, люди сидять у підвалах. Звідти вже пів року ходить наш евакуаційний автобус, однак останні два тижні неброньованим транспортом туди заїжджати дуже небезпечно. Місто почали інтенсивніше бомбити, на автівки полюють дрони. Людей неможливо зібрати в одному місці, хіба що забирати адресно з підвалів. Вивозимо їх броньованою технікою до певної точки, а далі вони пересаджуються на неброньовані більш габаритні автобуси і їдуть до транзитних центрів.

Місто Білозерське протягом трьох тижнів перетворилося на руїни, мобільного зв’язку немає, багатоповерхівок без пошкоджень не залишилося. Днями їздив туди за заявкою стосовно трьох маломобільних, а забрали 15 людей, у тому числі і родину з дітьми, яка жила в підвалі два тижні... Поки збирали людей, у 100-150 метрах від нашої автівки влучила авіабомба. Слава Богу, всі цілі…

У Костянтинівці ситуація ще важча: місто – в напівоточенні, постійно під ударами авіабомб, артилерії, мінометів і повністю контролюється дронами. Евакуація з кожним днем вдається все важче і важче. Тиждень тому разом з капеланською службою здійснювали звідти евакуацію, біля нашої броньованої машини в 5 метрах вибухнув FPV-дрон, його РЕБ трохи відвів. Наступного дня, на жаль, влучив у броньовану капеланську капсулу, яка евакуювала людей, їй відірвало пасажирські двері… На тій ділянці була лише одна броньована автівка і вона призупинила свою роботу через пошкодження. Зараз працюємо неброньованим транспортом, і кожен виїзд до Костянтинівки – це новий квест, адже там щодня "прильоти" дронів, артилерії, КАБів… На сьогодні це одна з найважчих ділянок, але попри це, там залишається ще близько 6 тисяч мирних жителів. Переважно це літні люди, маломобільні або немобільні особи.

Чи можете згадати рейс, який для вас був найважчим?

Протягом останнього місяця кожен рейс був надзвичайно складним. Одразу згадується той день, коли до нашого евакуаційного автобуса підійшла диверсійно-розвідувальна група російської армії. Це був якраз наступний ранок після прориву російських військ на Добропільському напрямку. Ми відпрацьовували в той день Білозерське, села Ганнівка, Нововодяне та Золотий Колодязь. У нас була велика ймовірність потрапити в полон, але вони подивилися автобус кілька хвилин і відійшли…

Того дня одна жінка з трьома дітьми не була записана на евакуацію, місць не лишалося, автобус був переповнений, але вона вчепилася в колесо й благала: "Заберіть мене звідси, у мене чоловік воює в ЗСУ. Якщо ви мене сьогодні не вивезете, мене тут вб’ють". Ми забрали її. Автобус був під стелю наповнений людьми і речами...

Згадується також випадок в с. Коломійці (Дніпропетровська область, - УНІАН). Ми приїхали туди, щоб забрати адресно жінку з дітьми. Як тільки їх евакуювали, КАБ прилетів на город цієї родини. Тобто вони поїхали дуже вчасно...

Морально було найтяжче прокидатися щоденно о 04:00, їхати рятувати людей, а потім о 01:00 бачити, як вони сплять просто на асфальті, бо транзитний пункт переповнений. Епізод, коли людям роздавали спальники 14 серпня, був для мене дуже тяжким у моральному плані. Забрати з передньої лінії – це одне, а коли не було гарно організованої логістики в тил – це зовсім інше. І я був ладний на все, щоб ці люди відчували комфорт. Вони чекали на нас, ми маємо про них турбуватися, бо це наші громадяни, вони не хочуть лишатись в окупації.

З вашого досвіду, наскільки на рішення виїхати впливають вмовляння волонтерів, чи, можливо, інформація від влади та військових?

На рішення людей виїхати впливає насамперед розуміння, куди вони поїдуть. І це залежить від роботи місцевих органів влади. У громадах, де оповіщення організоване добре, люди легше погоджуються на евакуацію. Наші співробітники та психологи спілкуються з населенням, щоб вони розуміли безпечні маршрути та місця прибуття. Особливо ефективно, коли така робота проводиться завчасно – до того, як фронт наблизиться, і ще є можливість безпечно вивезти людей. Рішення влади про обов’язкову евакуацію родин з дітьми та належне оповіщення населення – це необхідні й ефективні заходи.

Яку роль відіграють чутки та настрої сусідів, знайомих?Чи може думка громади схилити людину до виїзду або навпаки залишитися там?

Чутки та думка громади дійсно відіграють дуже велику роль, особливо у населених пунктах, близьких до лінії фронту. Люди там часто перебувають в інформаційній ізоляції – єдиний сигнал до телевізора може йти з окупованих територій, де активно поширюють пропаганду (а це демотивує виїжджати).

На жаль, з пропагандою Росія від нас на крок попереду. Я особисто бачив у Покровську в підвалі у людей телевізор, підключений до автомобільного акумулятора, і єдине, що він ловив – це декілька каналів, які транслюються з окупованої території. Там показували передачу про спецпідрозділ "Білі янголи" (поліцейські, які евакуюють людей з прифронтових населених пунктів, - УНІАН), які, мовляв, є чорними трансплантологами, що вивозять дітей "на органи"...

До речі, те саме розповідали і про нашу організацію, але набагато раніше, адже ми з 2014 року і до березня 2015 року евакуювали людей, в тому числі і з окупованих територій. Тоді в полон взяли нашу волонтерку, потім по телевізору в Луганську розповідали, що ми вивозимо дітей з метою "продажу на органи". Згодом з’явилася інша версія, мовляв, доставляємо їх до Європейського Союзу одностатевим парам, а жінок – для занять проституцією…

Тобто, такі наративи застосовувалися РФ ще з 2014 року, щоб демотивувати людей виїжджати з окупованих територій, але зараз російська пропаганда намагається їх поширювати і на наші території різними методами. Кажуть, що люди непотрібні Україні, що вона їх ніде не розмістить.

Тож, коли у людей хтось зі знайомих чи рідних виїхав і їм не надали тимчасового житла, то це дуже грає проти нас. Пропаганда РФ та сарафанне радіо спрацьовує. Саме тому важливо показувати, що це неправда. Необхідно допомогти людині виїхати, розмістити її, за потреби, відновити документи. Особиста підтримка та надання гарантій безпеки — ключовий фактор, який переконує людей залишати небезпечні зони.

На Закарпатті за участі вашої організації відремонтовано та облаштовано гуртожитки для внутрішньо переміщених осіб. На скільки місць вони розраховані, які там умови для проживання?

Загалом наша організація допомагає ремонтувати та облаштовувати 31 об’єкт на Закарпатті.На базі колишнього гуртожитку закладу освіти у Береговому облаштували близько 200 місць, він практично повністю заселений родинами з Дніпропетровщини. Різні гуманітарні спільноти та обласна влада вклали в нього майже 60 мільйонів гривень. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців провело ремонт, наша організація "Проліска" забезпечила меблями на понад 8 млн та закупила сучасну побутову техніку.

Другий гуртожиток облаштували у Тересві на базі колишньої будівлі амбулаторії, він розрахований на 100 місць. Там зроблено капітальний ремонт, завезені меблі та побутова техніка. Три тижні тому його відкрили, він вже заповнений сім’ями з дітками з Донеччини та Дніпропетровщини.

В гуртожитках – гарні умови, повністю новий ремонт, меблі, якісна побутова техніка.

Ми продовжуємо підтримувати інші об’єкти, щоб розширювати кількість місць. У Хусті торік ми відкрили праве крило гуртожитку на 200 місць, зараз у нас закінчується капітальний ремонт його лівого, де також буде 200 місць - триває постачання техніки і меблів. Думаю, що через місяць все відкриється. У Сваляві ми переобладнали колишній комунальний готель на 19 смарт-квартир для переміщених родин з дітками.

Чи долучаєтесь до облаштування таких об’єктів у інших областях?

Звісно. Від початку повномасштабного вторгнення ми надали допомогу близько 500 гуртожиткам та іншим місцям тимчасового проживання на загальну суму приблизно пів мільярда гривень. У Любимівці, Жовтих Водах та Кам’янському на Дніпропетровщині цього року відкрито місця тимчасового проживання, які одразу заповнились через потік евакуйованих.

На Дніпропетровщині зараз облаштовуються нашими силами ще ряд об’єктів. У Кам’янському місцева влада ремонтує гуртожиток за грантом від міжнародних партнерів на близько 80 млн грн, ми забезпечуємо меблювання та побутову техніку — це надасть додатково 200 місць, роботи планують завершити до кінця вересня.

У Дніпрі на базі гуртожитка, що діє, ми відкрили 5-й поверх (додатково 25 місць), зараз ремонтуємо перший поверх для маломобільних осіб.

Загалом наша робота триває у 13 областях України. Ми допомагаємо облаштовувати, меблювати та оснащувати місця тимчасового перебування. Це надзвичайно важливо для евакуації, адже без підготовлених для проживання місць людей складно переконати залишити небезпечні території.

УНІАН в Google News