"Укрупнення вишів – це добре, але краще відкрити там військові кафедри", – професор Петро Кралюк

12:22, 12.02.2024
14 хв. Інтерв'ю

Доктор філософських наук, професор, заступник голови Вченої ради "Острозької академії" Петро Кралюк в інтерв’ю УНІАН розповів про необхідність пристосування вищої освіти до умов тривалої війни, її якість та юридичні аспекти відмови від наукового ступеня.

За даними Міністерства освіти і науки України, торік у країні налічувалося 360 тисяч випускників шкіл, хоча у 2008 році ця цифра сягала 640 тисяч. Скорочення кількості потенційних студентів впливає на необхідність укрупнення чи скорочення вищих навчальних закладів. У 2021 році в Україні налічувалося близько 300 вишів, однак у середньому в одному навчалися 3,4 тисячі студентів. Саме тому Міносвіти ініціює законопроєкт про модернізацію мережі закладів вищої освіти. У підсумку мають залишитися 100 вишів.

Наскільки вірне це рішення, чому потрібно пристосовувати вищу освіту до умов тривалої війни і як це робити, УНІАН розпитав доктора філософських наук, професора, заступника голови Вченої ради "Острозької академії" Петра Кралюка.

Петре Михайловичу, Міністерство освіти і науки України анонсувало реформу вищої освіти, суть якої передбачає скорочення чи укрупнення університетів. Як сприймається ця ініціатива в університетських, наукових колах?

Відео дня

Укрупнення університетів не є серйозною реформою вищої освіти. Є ідеї, що можуть мати більше значення, як, приміром, регулювання студентом терміну навчання, вибір спеціалізації, поєднання дистанційного та звичайного навчання тощо. Ці речі наразі актуальні і вони потребують введення. Хоча основним має залишатися питання якості освіти.

Так, у країнах Західної Європи та й США існують крупні університети, які об'єднують чимало підрозділів, що користуються певною автономією. За цим підходом у Рівненській області, наприклад, мають намір об'єднати університет водного господарства та природокористування, гуманітарний та деякі інші виші. Зрозуміло, що це різні університети – зі своїми особливостями й усталеними традиціями, тому новостворені структури мають враховувати існуючі напрацювання.

Ідея Міносвіти в університетських колах сприймається неоднозначно, оскільки люди звикли працювати по-старому. Слід очікувати певний опір нововведенням. На першому етапі співіснування різних вишів можуть виникати якісь проблеми, процес притирання може відбуватися не злагоджено. Але, ймовірно, розв’язуватимуть ці питання через фінансування: його отримуватимуть ті, хто об'єднаються.

Чи можуть "Острозьку академію" також об’єднати з іншим університетом? Чи це не поставить хрест на її самоідентифікації, адже академія достатньо довго відроджувалася та здобувала ім'я у сучасний період?

"Острозька академія" — це символ вищої освіти, а символи, як відомо, чіпати не варто. Я володію інформацією, що "Острозька академія" не зазнає укрупнення, адже це найстаріший вищий навчальний заклад на території України, заснований 1576 року. Не так давно наш національний університет відвідав заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький. Під час спілкування із викладачами він запевнив, що самостійність навчального закладу буде збережена.

Продовжуючи цю тему, у Чернігові, наприклад, працюють два національні університети. Раніше вже йшлося про їхнє обʼєднання, а потім процес зупинився. Можливо, нині це крок до створення потужних наукових і навчальних центрів?

Я не думаю, що це призведе до формування потужних наукових та навчальних центрів, особливо на початку цього процесу. Кількісне об'єднання не означає, що перейде в якість. Хоча об'єднання передбачає збільшення ресурсів у межах одного закладу, але одночасно й відбудеться зростання витрат.

Я не вважаю, що ці зміни зможуть призвести до якісного стрибка у вищій школі. На першому етапі у кожного підрозділу можуть бути свої інтереси, і скоординувати їх у межах одного вишу може виявитися непростою справою.

За даними Міносвіти, на 2021 рік в Україні налічувалося десь 300 вищих навчальних закладів, у деяких з них навчалися,в середньому, 3,4 тисячі студентів. Це досить мало, якщо говорити про престижні виші, чи не так?

Більш-менш повноцінний виш має налічувати 5-10 тисяч студентів. В "Острозькій академії" ми намагаємося вийти на 5 тисяч студентів, маємо для цього необхідні ресурси, але в умовах війни кількість студентів скорочується.

Ще з часу початку війни – з 2014 року – в Україні йде відтік студентів до закордонних університетів. Насамперед це виші Польщі, Чехії, Румунії, Словаччини, Угорщини. Україні потрібно було захищати свій освітній простір, але нічого конкретного не робилося. Аби вступити до українського університету, абітурієнт має успішно скласти ЗНО. А для європейського вишу має значення його документ про середню освіту, плюс співбесіда, десь – мотиваційний лист.

Кралюк зазначив, що з 2014 року в Україні йде відтік студентів до закордонних університетів / фото oa.edu.ua

Чому ми не пішли європейським шляхом, а обрали шлях, яким рухаються Росія та Білорусь? Чому не заохочуємо випускників шкіл обирати саме українські університети?

В нинішній ситуації нам потрібно освіту пристосовувати до умов війни.

Що саме маєте на увазі?

Перш за все, потрібно виховувати студентів у патріотичному дусі. Десь це робиться, десь – ні, але університети мають виконувати функцію формування світогляду молодої людини, і це мають бути український дух та свідомість.

Друге – має запроваджуватися викладання певних дисциплін військової справи. Далеко не в усіх університетах України є військові кафедри. Укрупнення вишів – це добре, але ще краще – відкрити військові кафедри в усіх вищих навчальних закладах країни.

В умовах війни особливо потрібні фахівці військових та технічних спеціальностей. Нам варто бути реалістами – не сподіватися на швидку перемогу, не перебувати в полоні ілюзій, а навчитися жити, працювати, здобувати освіту в умовах війни.

У різних питаннях ми часто апелюємо до досвіду європейських країн, але вони давно не мали війни. Тож найбільш цікавим для нас наразі, мабуть, буде досвід Ізраїлю, громадяни якого пристосувалися жити в умовах постійно існуючої загрози. І нам слід звернути увагу на їхні вимоги до освіти: в країні існує обов'язкова військова підготовка для всіх без винятку. Нам у школах, вишах потрібні елементарні знання з військової справи, інформація, як діяти, що робити в тих чи інших кризових ситуаціях чи критичних станах. Це, певною мірою, елементарні речі, однак до цього часу в наших школах та університетах така підготовка не ведеться.

Крім цього, з України під час війни батьки вивезли багатьох дітей. Частина з них продовжують навчатися в українських школах чи навіть вишах — дистанційно. Але ж частина будуть орієнтуватися на зарубіжні університети. І чиновникам від освіти, ймовірно, варто звернути увагу на цю проблему. Як крок до її розв’язання передбачається зникнення заочної форми навчання, залишиться тільки дистанційна.

Скорочення кількості випускників, а відтак, потенційних студентів, якраз серед причин реформування університетів. Крім цього, мабуть, не всім варто здобувати вищу освіту? Яка ваша думка?

Нині ми маємо ситуацію, коли після школи майже всі випускники вступають до вишів. Звісно, це не може не позначитися на якості студентів. У цьому значенні вища освіта формує особистість, розширює світогляд, дає кваліфікацію. Але однозначно – у жодному разі не можна опускати планку вимог: якщо студент не може вчитися, його потрібно відраховувати.

Серед запропонованих нововведень – відтепер студенти зможуть самостійно регулювати тривалість свого навчання, як за кордоном. Якщо з різних причин не складуть залік чи іспит, то зможуть зробити це пізніше. У молоді, яка зараз воює, не завжди виходить встигнути з навчанням, але це об'єктивні причини. За моїми спостереженнями, ті, хто воюють на фронті, відповідальніше ставляться до навчання в університеті, ніж інші заочники.

Чи стануть озвучені ініціативи Міносвіти кроком до підвищення якості вищої освіти в Україні?

У вишах вже запровадили посади людей, які відповідальні за якість освіти. Але чим вони займаються? Здебільшого паперотворчістю. Звісно, є певний контроль, є раціональні речі, залежно від традицій університету, є окремі напрацювання…

Як ви оцінюєте якість університетської освіти в Україні загалом? Наскільки вона збігається з якістю європейських чи американських університетів?

Я спілкувався з польськими колегами, в університетах яких навчаються й українські студенти, то вони мають хорошу підготовку. Принаймні так українських студентів оцінюють польські викладачі. Тому не варто говорити, що вища школа в Україні погана. Варто цінувати власні здобутки і берегти те, що маємо.

Професор "Острозької академії" зазначив, що війна вплинула на діяльність багатьох університетів / фото oa.edu.ua

Я зараз пишу художній твір про Енергодар – місто енергетиків, яке обслуговує найбільшу в Європі Запорізьку АЕС, а нині окуповане російськими військами. Спілкувався із мером цього міста. Він свого часу закінчив університет ядерної енергетики та промисловості, що в роки незалежності функціонував у Севастополі і готував фахівців для АЕС. Так ось, за словами міського голови, до 5-го курсу університету доходила тільки третина студентів, решту – виключали за неуспішність. А це говорить про вимоги і високу якість освіти: ті, хто не міг навчатися, диплом не отримували.

Всі розуміли, що йде підготовка фахівців атомної енергетики, від їхніх рішень залежатиме життя тисяч людей, тому вони повинні мати хороші знання. До речі, Запорізька АЕС за рівнем підготовки персоналу раніше посідала чільне місце у Європі.

Чи плануються зміни щодо кращої якості викладання і вивчення іноземних мов у вишах? В Україні законодавчо затверджений статус англійської як однієї з мов міжнародного спілкування, а відтак, розширений перелік професій, представники яких повинні мати знання на хорошому рівні. У європейських країнах випускник університету вільно говорить англійською.

З моєї точки зору, в цьому немає жодної проблеми. Якщо є бажання, то можна вивчити іноземну мову. Принаймні, в нашому університеті створені всі умови. Хоча в цілому моє бачення вивчення іноземної мови в університеті – це удосконалення мовних навичок після школи, адже не йдеться про вивчення правил з нуля, йдеться про розвиток, спеціалізацію, практику спілкування. Крім того, в "Острозькій академії" на окремих спеціальностях передбачено викладання деяких курсів іноземною мовою.

Загалом в освіті ми маємо абсолютно відійти від попередніх методик викладання іноземної мови. Згадайте, як у радянські часи іноземну мову вивчали-вивчали, але майже ніхто її не знав. Тобто, студент міг мати в заліковці "п’ятірку", але це абсолютно не означало його здатність вільно спілкуватися з іноземцями.

Як війна вплинула на університетську освіту? Які тенденції ви спостерігаєте у розвитку наукових досліджень в Україні?

Війна вплинула на діяльність багатьох університетів. Колеги зі сходу України переїхали і працюють в інших регіонах, багато хто перейшов на дистанційну освіту, що викликає певне незадоволення. Острог – це тил, тому наша ситуація не є показовою. Національний університет "Острозька академія" поєднує дистанційне й очне навчання. Частина студентів виїхали за кордон, частина пішли на фронт, це в комплексі впливає на життя вищої школи.

У наукових дослідженнях теж відчувається вплив війни. Якщо брати до уваги гуманітарні дослідження, то використання у якості джерел російських авторів припинилося. Йде переоцінка російських наративів та ідей, дистанціювання від наукової школи Росії. Як на мене, не варто бути радикальними, приміром, зовсім відкидати російську культуру, адже вона значною мірою творилася українцями. Усім відомий Микола Гоголь, або Олександр Солженіцин, матір якого була за походженням із українських козаків на Кубані, і в творах якого звучить українська мова. З нього "ліплять" зараз натхненника Путіна й ідеолога сучасної Росії, але, як на мене, не зовсім об'єктивно.

Загалом останнім часом ускладнюється захист наукових робіт. Та й терміни встановлюються. Аспірант після завершення аспірантури має захистити дисертацію упродовж двох років. Багато речей стримують захист, зокрема, так звані "одноразові" вчені ради, представники яких підбираються для захисту конкретної дисертації за ключовими словами, що мають збігатися у науковця, який захищається, і у тих, хто приймає цей захист. Раніше були опоненти, які виступали з критикою роботи, вони були спеціалістами у певному напрямі досліджень, але збігу слів не вимагалося… У цілому, для мене важливішою є якість наукового дослідження, аніж терміни захисту роботи.

Як ставитеся до права відмовитися від наукового ступеня?

А які це має юридичні наслідки? Хіба тих, хто відмовилися від наукових ступенів, хтось їх позбавив? Такої процедури в Україні немає. Хто відмовився – і що? Мають бути юридичні наслідки, їх поки немає.

Не можна не оминути питання про аспірантуру для посадовців. Навіщо людям, які обіймають високі посади, наукові ступені?

Останні десятиліття в Україні маємо масовий захист кандидатських і докторських дисертацій. Заради престижу топ-чиновники хочуть мати науковий ступінь, щоб до посади додати кандидат чи доктор наук. Я міркую, що це результат нашого неєвропейського мислення.

Я свого часу брав участь в одній дискусії у Люблінському університеті, ще до вступу Польщі до Євросоюзу. І депутати, виступаючи, могли сказати фразу: "Я магістр, не професор, але поважаю професорське звання опонента і вважаю…". Я поцікавився у колеги, чи дійсно серед депутатів Сейму немає людей із науковими званнями. Він назвав буквально кілька прізвищ науковців, які здобули вчені звання до початку політичної кар'єри.

На моє переконання, кандидатами, докторами наук мають бути викладачі, науковці — люди, які працюють в обраній сфері, розвиваються. У нас, на жаль, навіть низові чиновники хочуть бути кандидатами наук.

Ірина Синельник

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся