Переселенці обживаються у модульному містечку у Львові / фото Романа Каймана

15 "квадратів" спокою: переселенці обживаються у модульному містечку у Львові

19:27, 26.05.2022
7 хв. 7571

Днями у Львові відкрили третє модульне містечко для вимушених переселенців. Хто і як тут живе, а також, як війна змусила людей шукати кращої долі далеко від дому, дізнавався УНІАН.

Тисячі українців продовжують вимушено покидати свої домівки, аби врятуватись від російських окупантів. Хтось їде одразу за кордон, хтось – до родичів у більш безпечні регіони, когось прихистять друзі. Але є й такі, кому податися нікуди, тож, опинившись у зовсім чужому місті, прихистком для них стали модульні містечка.

Їх безкоштовно для вимушених переселенців Львова передав польський уряд за підтримки Міністерства розвитку громад та територій. А міська рада забезпечила містечка відповідними комунікаціями (вода, світло, каналізування), облаштувала побут та благоустрій, а також контролює, щоб такі містечка мали все потрібне для якісного життя – від прибирання території до гарантування безпеки. Загальна площа одного будиночка у містечку становить 15 кв. м.

Перше із них з'явилося у Львові у Стрийському парку. Там у 88 будиночках вже понад місяць проживають люди, друге – на вулиці Пулюя, де встановлено 120 будиночків і розраховане воно орієнтовно на 320 місць. А тиждень тому у Львові завершили облаштування вже третього, найбільшого. Розташоване воно у спальному районі міста, поруч – парк, церква, дитячі майданчики і вся необхідна інфраструктура. Також у третьому модульному містечку передбачена мобільна кухня, на якій люди зможуть не лише підігріти їжу, а й приготувати її власноруч. Наразі кухню монтують.

Поліс Марії

Назва містечка дуже символічна – Поліс Марії (на честь Маріуполя). Тут встановили 94 будиночки, в яких наразі вже проживає близько 300 переселенців із Маріуполя, Луганська, Краматорська, Херсона та інших зон активних бойових дій. Його взяло під опіку Згромадження Отців Салезіян святого Івана Боско УГКЦ. Отці стали патронами містечка й забезпечуватимуть мешканців харчуванням, надаватимуть духовну підтримку. Також організують дозвілля для дітей.

"Наше містечко розраховане на 350 жителів, в основному це багатодітні сім'ї, вагітні жінки, літні люди, пенсіонери, – розповідає УНІАН адміністратор Юрій Речинський. – Географія тутешніх мешканців досить широка – від Харкова до Севєродонецька, є жителі Краматорська, Маріуполя, Миколаєва і Херсона. Вже близько 300 осіб заселено, залишилося вільними ще 10-12 номерів".

Пан Юрій розповідає, що людей сюди скеровує відділ соціальної служби міста. Наразі йде мова, що вони тут можуть жити півроку, але дехто паралельно шукає окреме помешкання.

"Люди знаходять роботу і винаймають окреме житло, більш комфортне. От буквально вчора сім'я, яка прожила тиждень, виїхала в окрему квартиру", - каже Речинський.

Було байдуже, куди їхати

Пані Ольга приїхала до Львова зі Слов'янська. Жінка люб'язно запрошує нас до свого будиночка, але просить її не фотографувати.

"Я у Львові з 10 квітня, втікала, як могла, навіть не знала, куди їду…", - розповідає жінка.

В її кімнаті, як і у всіх решта тутешніх, – два двоярусних ліжка, стіл, дві табуретки та шафа, нова постіль і якість нехитрі пожитки. Є світло, опалення та інтернет.

"Тут дуже добре, тихо, чисто, затишно, усе нове. От постіль нам дали нову, гігієнічні набори. В кімнаті тепло, але головне, що спокійно і свій окремий куток", - каже пані Ольга.

Вона до Львова приїхала сама, але чекає ще дочку. Донька – лікар і наразі робота затримала її у рідному Слов'янську.

"8 квітня був обстріл, ракетний удар по Слов'янську, вже люди боялися їхати. Я приблизно знала, о котрій годині буде евакуаційний поїзд, але не знала, куди. Просто прийшла на вокзал, сіла у потяг, який стояв. Вже потім дізналася, що він їде через Полтавську область. Провідник питає, ви куди будете їхати? Я кажу, мені байдуже, аби подалі. Виявилося, поїзд їхав до Львова і я вирішила їхати сюди", - розповідає жінка.

За словами пані Ольги, спочатку через волонтерів та райадміністрацію її поселили в окремій кімнаті, яку в багатоповерхівці віддавали під тимчасове житло для переселенців, а потім вона потрапила у це мобільне містечко.

"В останні дні перебування у Слов'янську вже було дуже важко – обстріли з боку Ізюма не припинялися ні вдень, ні вночі. Кожен ранок починався з літаків, один літак навіть кинув бомбу біля "Славкурорту", а це біля нашого будинку. Він летів дуже низько і було відчуття, що буквально над нашим дахом. Вони бомбили Ізюм і долітало до нас...", - каже переселенка.

Ольга поки що не знає, що робитиме далі. Але вірить, що настане мир і вона все ж повернеться до рідного дому. А поки щовечора з нетерпінням чекає відеозвернень в Telegram міського голови Слов'янська, який розповідає про ситуацію в місті. А ще переглядає відео та слухає пісні про рідне місто. Тепер це чи не єдина розвага жінки і її зв'язок з рідним домом.

Люди вірять у перемогу добра, що війна рано чи пізно закінчиться, і вони повернуться у свої домівки / фото Романа Каймана

Всю дорогу молилися, щоб не потрапити під обстріл

Вікторія приїхала до Львова із Маріуполя з трьома дітьми. Каже, ледве вибралася з блокадного міста, але залишатися там було несила.

"Ми думали, що виїдемо до Німеччини до родичів, але виникли проблеми з документами, тож поки залишилися у Львові", - каже жінка.

За її словами, вдома, поблизу Маріуполя, залишилися батьки.

"Вони живуть у селі біля Маріуполя, мають господарство, тому про переїзд навіть не думають. Власне, через них і ми до останнього не хотіли виїжджати, хвилююся за них… Але, коли в місті вже не було ні тепла, ні води, ні їжі, ми зрозуміли, що далі тягнути нікуди. Постійні обстріли, бомбардування, доводилося день і ніч сидіти в укритті, у старшої доньки почався бронхіт, бо ж там сиро і холодно", - каже Віка.

Її дорога на захід країни тривала понад тиждень – спочатку чекали на евакуаційні автобуси, але "зелені" коридори увесь час зривалися. Потім намагалися виїхати до Бердянська автівкою зі знайомими, проте боялися, що окупанти прискіпливо проводять "фільтрацію" українців на блокпостах.

"Нас таки вивезли знайомі до Запоріжжя, але ми всю дорогу молилися, щоб нічого не сталося, щоб ми не потрапили під обстріл. Слава Богу, минулося. І з Запоріжжя вже евакуаційним поїздом ми приїхали до Львова", - розповідає жінка.

Її будинок у Маріуполі поки що цілий. Проте чи повернеться вона назад – має великий сумнів: "Там неможливо тепер нормально жити… Люди поховані у дворах, навколо все випалене війною…".

Ще одна мешканка модульного містечка - Надія - приїхала до Львова із Харкова разом із мамою та сином. Жінка небагатослівна і воліє не згадувати те, минуле, життя.

"Це все, наче страшний сон, від якого неможливо прокинутися… Чи цілий наш будинок, ми не знаємо… Хочемо забути усе якнайшвидше, але це неможливо. Перші дні у Львові жили в спортзалі школи, потім волонтери нас скерували сюди. Тут добре - чисто і тепло, а головне – спокійно", - каже жінка.

Таких історій сотні, тисячі, мільйони… За кожною із них – понівечені долі, свій біль і горе. Але ці люди вірять у перемогу добра, що війна рано чи пізно закінчиться, і вони повернуться у свої домівки й відбудовуватимуть рідні міста.

Мирослава Бзікадзе

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся