Росєйка - рекреаційна зона на Одещині / фото Mariya Hovda
Український курорт Росєйка: унікальна піщана коса, чисте море та мінімум сервісу
08:30, 29.08.2019
15 хв.
Туризм
Одеська область, напевне, є найпопулярнішим вітчизняним літнім напрямком серед українців. І як в самій Одесі, так і в інших курортних містечках області, людей завжди влітку повно, та ще й спробуй квитки на потяг візьми. Саме ці моменти часом відлякують туристів від півдня України. Але є тут ще місця, де можна знайти спокій. УНІАН.Туризм розповість про маловідомий курорт Росєйка, з унікальною піщаною косою, чистим морем та морськими лиманами з цілющими грязями. Люди, які хочуть більш-менш недоторканої природи, приїжджають сюди, незважаючи на бездоріжжя, погану інфраструктуру та відсутність пристойного сервісу.
Про Росєйку я кажу: місце відпочинку (бо до слова курорт воно не дотягує) з не дуже милозвучною назвою, але красивою природою. Ця територія є рекреаційною зоною, що входить в межі села Приморське Татарбунарського району Одеської області. Місце вважається бальнеологічно-грязевим курортом і розташоване на узбережжі двох водойм - лиману Малий Сасик та лиману Джантшейський. Вони входять до складу Тузлівських лиманів - солоних водойм лагунного типу. Тож можна сміливо казати всім, що поїхали ніжитися на сонечку в українські лагуни. )))
Читайте такожSlow travel на Закарпатті
Також відпочивальникам в цій місцині пропонують ще дві рекреаційні зони, окрім Росєйки – це Катранка та Лебедівка. Якщо вас зацікавить ця частина Одещини, то можете почитати про ті селища, вони також варті уваги.
Відео дня
Однак крім оздоровчих плюсів, це ще й дуже красиве місце, а ще тут пролітають численні види рідкісних птахів. Поки ви мостиком йтимете до моря, можете побачити навіть пеліканів. Самі лимани охороняються Рамсарською конвенцією як місця гніздівлі десь 200 видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги. Птахи справді додають шарму цій території, а вам додадуть радості від побачення з ними.
Росєйка: українські “лагуни” з безлюдними пляжами
На пляжах у Росєйці усім вистачить місця / фото Mariya Hovda
Про Росєйку я вперше почула від своїх друзів, які ще неодруженими проводили там не одну відпустку влітку. Були захоплені місцем, природою і все це підтверджували неймовірними фото. Спочатку я дізналася, що є місце десь біля Одеси, де мало людей та дуже чисте море. А вже потім почула оту його назву, яка виявилася не така приваблива. ))) І коли кілька років тому ті самі друзі запропонували нам поїхати туди великою компанією, однозначно погодилася. Бо з фото вже давно була захоплена тим місцем. Тоді подруга Таня почала час від часу розповідати, що з сервісом там не дуже, але не це головне, бо природа – неймовірна.
Лимани відокремлені від моря піщаною косою, довжиною близько 50 кілометрів і шириною 100-300 метрів. Ви можете глянути на карті, яке це унікальне та цікаве місце. У малому форматі здаватиметься, що на мапі лише море, але коли наблизити картинку, то вам відкриється піщана коса. Саме заради неї ми і їхали туди. Бо там гарний пляж, чисте море і менше людей. А якщо не полінуватися і пройти вздовж коси трохи довше, то можете взагалі опинитись на безлюдному пляжі.
Деякі мости через лиман в аварійному стані / фото Mariya Hovda
Селище з'єднується з морською косою дерев'яними містками через лимани. Не всі мостики у доброму стані, тому будьте обережні. Також є дамба з ґрунтовою дорогою, якою можна доїхати автомобілем до пляжу. Але не слід роз'їжджати самим пляжем, що дозволяли собі деякі відпочивальники. Дивишся на них і думаєш: звідки ви такі взялися. Дорогу через дамбу ми не злюбили з перших днів. Забагато людей, пилу та сміття.
Загалом, на території курорту близько 50 баз відпочинку. Всі вони використовують пляжі, які лежать на морській косі.
Проблеми курорту
За лиманом видніється море / фото Mariya Hovda
Є в цього курорту і свої проблеми, які шкодять унікальній природі. Щоб ви знали, будівництво і господарська діяльність у прибережній захисній смузі водойми заборонені. Мінімальна ширина такої смуги становить 100 метрів. Але це не заважає забудовникам освоювати береги лиману в районі Росєйки. Котеджі з'являються біля самої води. Власники не дуже переймаються унікальністю місця, але про це їм мали би нагадати чималі штрафи. З побаченого розумієш, що нормального контролю там нема.
Читайте такожДайте їм шанс. Українців кличе в гості найбільш прифронтовий курорт
Ще одна проблема Росєйки - відсутність центрального водопостачання і водовідведення. Усі рекреаційні зони, про які я згадувала вище, «сидять» на вигрібних ямах, відходи дренують до лиману, а від цього страждають морські екосистеми, говорять екологи. У Водному кодексі прописано, що на таких неканалізованих територіях має бути спеціально облаштований бетонований вигріб об’ємом не більше, ніж один кубометр. Експерти кажуть, що тут вигрібні ями сягають 20-30 кубів. Активісти також розповідають, що дехто скидає нечистоти безпосередньо в лиман. І це при тому, що з цього ж лиману забирається вода для побутових потреб.
Бездоріжжям до моря
З Одеси до Росєйки їхати майже 200 кілометрів. Добратися туди можна автобусом, що займе десь 4 години, або й більше, бо дороги там бажають кращого. Другий варіант - машина. Дехто пише, що можна доїхати і за 2 години, але то не дуже реально. Краще орієнтуйтеся на ті ж 4 години, що й громадським транспортом.
Читайте такожУкраїною своїм ходом: як потрапити в різні куточки країни, якщо у вас немає машини
І майте на увазі ще один нюанс: десь 8 кілометрів ви їхатимете територією Молдови. Паспортного контролю немає, якщо без зупинок. А тепер трохи історії. Оця ділянка була предметом суперечки між Україною та її сусідкою. Молдова побудувала міжнародний порт завдяки тому, що наша країна віддала їй частину узбережжя Дунаю. Так неморська держава отримала доступ до Чорного моря, а український порт Рені втратив частину клієнтів, які перейшли до конкурента. Взамін Молдова мала віддати Україні ділянки територій, якими проходить дорога Одеса-Рені. Але потім у Молдові заявили, що територія біля порту й так колись належала їм, а свої теперішні землі вони не віддаватимуть. Суперечка закінчилася тим, що Україна залишила Молдові територію довкола села, а дорога, що там знаходиться, передана в українську власність. Я не до кінця розбиралася у цій суперечці, але трохи виглядає, що нас «розвели».
Повертаємося до поїздки. Ми купили квитки на поїзд до Одеси, а далі мали добиратися або маршруткою, або таксі. Вирішили замовити бус, бо їхати туди таки довгенько, а дехто був з дітьми. Пригоди почалися вже в поїзді. Звісно, весело їхати, коли всіх багато. Плюс, завдяки «Укрзалізниці» ми змогли потрапити назад у минуле. Я так зрозуміла, що наші квитки були на додатковий, так званий літній поїзд, а для них УЗ використовує, очевидно, все, що тільки може рухатися. Замість кондиціонера — діри у вікнах. Я вийшла у тамбур, аби трохи подихати біля старезного вікна, і побачила напис: «сделано в ГДР» — Східній Німеччині. Про таку країну вже давно забули, Німеччина тепер єдина, але, якби не її виробництво, - не бачити б нам моря. ))) Поїзд реально був дуже страшний. Вже й не згадаю, коли подібним їхала.
Далі вокзал в Одесі. Стандартно: купа людей, шуму, гаму. До такого нам не звикати. А тоді траса Одеса-Рені — той ще атракціон. Багато чула про ту дорогу, особливо з новин, в яких її постійно ремонтували. Перше, я не могла зрозуміти, чому цю нещасненьку дорогу називають трасою. ((( Подумала, малувато на таке сполучення лише по одній смузі, а потім сама до себе засміялася: тут яма на ямі, яка ще друга смуга руху. Хоч би нормально цю зробили. ((( Друге — хотіла зрозуміти, про який ремонт чергової ділянки звітували чиновники в ЗМІ, якщо більше було ям, ніж зробленої дороги. Правда, ми зустрічали ремонтників, на деяких частинах був покладений свіжий асфальт, але, коли натрапляли на чергову ще не зроблену ділянку — то був просто жах. Як зараз чітко пам'ятаю, що тоді подумалося: більше новин було про ремонт, ніж самого ремонту.
Читайте такожНа Закарпаття в гори: затишний Воловець, мальовничий Синевир та курортний Пилипець
Єдине, за кілька років там реально багато що змінилося, бо та траса одна з найпроблемніших, а наш ще діючий прем'єр-міністр не лише говорив весь час про ремонти, а таки щось робив. Плюс, у лютому 2019 року тоді ще президент Порошенко відкрив шість кілометрів об'їзної дороги навколо міста Рені, а також заявив про завершення ремонту багатостраждальної 300-кілометрової траси Одеса-Рені. Тоді ж він сказав, що до відкриття траси на дорогу з Одеси до Рені йшло до 8 годин, а зараз туди можна дістатися протягом 3 годин. Google же зараз каже, що дорога займе у вас 4 години 45 хвилин. Вірте, кому хочете. Цікаво перевірити, яка тепер там дорога. Якщо хтось поїде швидше за мене, дасте знати, що там змінилося. )))
Якщо така траса, то уявляєте, що було, коли ми з'їхали на місцеву дорогу, аби добратися вже до самого курорту. Не лише дітей нудило від того, як водій намагався майстерно об'їжджати усі ями, аби вберегти свою машину. Дорослим також було не по собі.
Курорт, якому ще далеко до цього статусу: враження одного туриста
Так виглядають деякі дачі на курорті / Mariya Hovda
І ось ми нарешті добралися до своєї дачі. Вибір місця, де жити – довірили друзям. Як вже буде, сказала я. Виявилося, що не всі кімнати мали свій власний туалет. Він був спільним, як душ та кухня. Але, якби ви бачили той спільний туалет. ))) Квадрата коробка на вулиці з дірою, без будь-якого зливу і з відповідними запахами. Жахливо, але нам було смішно. У кого був туалет в кімнаті, то каналізація підводила, в номері був неприємний запах. Ви не подумайте, що там у всіх місцях, які здають, подібні умови, просто наші вибрали щось дешевше, очевидно, не думаючи, що ще пропонують будинки в такому стані. Правда, власниця тої дачі, яка на літо перебиралася туди жити, аби контролювати туристів, була цікавою жінкою. Плюс, гарне подвір'я, накрите виноградом, де стояли столики та диванчики, за якими можна було комфортно перечекати обідню пору, коли сонце смажить найбільше. Дорогою з моря ми брали фрукти, кавун та засідали за бесідами. ))) В самій Росєйці малувато дерев. Поки прийдете з моря, особливо якщо захочете зайти на базар, будете дуже втомлені.
Читайте такожВилкове: українська Венеція, нульовий кілометр Дунаю та унікальні острови
На цьому курорті є нові будинки для відпочивальників, які виглядали нам дуже пристойними. Приглядалися до них, якщо би надумали ще сюди повернутися. Але всі вони стоять якось хаотично, нема єдиного плану будівництва. Де могли — там поставили. Тому Росєйка в плані зовнішнього вигляду самого курорту не дуже симпатична. До речі, у багатьох базах відпочинку, деякі з яких виглядають як для фільму «Назад у минуле», можна домовитися про їжу, якщо захочете. На нашій дачі була кухня з посудом, але він був такий страшний, що ми не відразу до нього підходили. )))
А що нас реально здивувало: місцеві не знають, що таке деруни. Довго про них запитували в закладах громадського харчування, а знайшли лише у кафе, де власником є білорус. Називалися вони драники — це ж їхня традиційна страва. Ми навіть вирішили приготувати деруни власникам нашої дачі, а потім залишити їм рецепт. Як можна не знати, як готувати таку смакоту. ))) І на цій хвилі друзі приготували торт з дерунів на мій День народження.
Море у Росєйці гарне / фото Mariya Hovda
Щодо самого харчування. Нормальних закладів там нема — сказали би вам усі, хто відпочивав тоді з нами. А я їм повторювала: ми ж жодного разу не отруїлися — значить все добре, чого вам ще треба. ))) Кафе в Росєйці є достатньо, але усі вони бруднуваті, на столах лежить пил. Втім, кожного разу студенти-офіціанти розуміли наше невдоволення і прибігали протирати стіл. Як розповіла нам хазяйка, в цьому місці проблеми з прісною водою, то, думаю, її економлять скрізь. На кухні також. Ми не хотіли уявляти, який стан тих кухонь, бо тоді залишилися б голодними. Вибирали краще з гіршого і залишалися на обід чи вечерю. У тих кафе готували прості страви: супи, борщі, голубці, картоплю, але смачні, зауважу. Єдине, якщо ви додумаєтеся замовити там салат «Цезар», наприклад, то смійтеся самі з себе, коли вам принесуть пародію на нього. Від піци там також лише сама назва. ))) Але повторюся: традиційні страви там були смачні. А якщо вам пощастить з сусідами за столиками поряд (наприклад, без дядьків, які вже не знати яку пляшку пива влили в себе), то буде свято.
Читайте такожПідйом на Говерлу: як підкорити найвищу точку України
У Росєйці брудно і багато невихованих туристів, що й призводило до збільшення кількості сміття. Ми відразу зрозуміли, що центральний хід до моря — не наш варіант, бо поки ми добиралися до цілі, хтось кілька разів кине непотріб на землю, а подруга їм на то щось скаже, настрій вже не той. Дуже швидко ми знайшли місток через лиман, яким почали ходити до моря. Краса! Єдине, той місток був трохи підстаркуватий, де-не-де без дощок, або з потаємними небезпеками. Але ми оцінили його можливості та вирішили, що він ще може дати фору свіжішим конструкціям. Плюс, треба включити всю свою увагу та інстинкт самозбереження на повну, тоді у вас не буде проблем з переходом. )))
Є на цьому курорті й інші розваги для туристів, крім екстремальних способів добратися до моря. Ви знайдете тут і дискотеки, правда, з музикою минулих часів. Не факт, що вам там сподобається, але не будьте вже такими перебірливими. ))) Також показують фільми під відкритим небом. Звісно, є й атракціони. Але, на жаль, з нашою технікою безпеки і якістю перевірок, я сама їх боюся і не дуже іншим раджу. Проте, може, я перебільшую і занадто перестраховуюся.
Не місце робить нас, а ми його
У Росєйку запливають дельфіни / фото Mariya Hovda
Але що я все про недоліки. Там реально дуже гарне місце. Неширока, але довга коса, з одного боку якої лимани, з іншого - море. Пляж тягнеться довго, ми доходили аж до маяка, а чим ближче до нього, тим менше людей. Ви можете знайти собі класне місце, яке буде тільки вашим. Кажуть, що підтвердженням того, чи чисте море, є дельфіни, які туди запливають. Так от, до нас запливали. Ми тішилися, як діти, побачивши їх. )))
Класно було пробігтися теплим літнім ранком до маяка і назад, а тоді піти будити усіх менш витривалих на сніданок. ))) Або пити ранкову каву біля моря і зустрічати сонце. І ніяких термосів. Ми її зробили досвіта в горнятка, взяли в руки і так через місток несли до води. )))
А ще ми святили фрукти на Спаса у місцевій капличці разом з іншими відпочивальниками. То називається — вийти в люди. ))) Маленька церковця стояла в центрі селища і була однією з найкращих, найчистіших та найсвітліших будівель тут. Не пригадаю, до якого патріархату вона належала, але священник усіх нас приємно здивував. Якщо одним словом — він був класний. Молодий, веселий, багатослівний, що, як нам здавалося, не дуже характерно для цього регіону.
Плюс, я вкотре переконуюся в одній простій істині: важливе не місце, а люди, з якими ти там. Ця наша відпустка була з пригодами, але одна з найвеселіших та найцікавіших. Чого лише варті обідні посиденьки з фруктами і кавою (таки хотілося її навіть у спеку) на вже згаданому подвір'ї дачі. Душевні вечірні розмови з горнятком чаю під шум моря.
А далі буденність – якогось ранку ми запхалися в малий бусик з усіма валізами, яким мав вивезти нас з великих ям на трохи менші, де пересіли у великий автобус до Одеси. Трохи цивілізації вже хотілося.
Мирослава Шульгевич
Підписуйтесь також на Телеграм-канал УНІАН.Туризм.
Новини партнерів
