У Витачів маршруткою: усе пекло українського внутрішнього туризму
12:09, 25.07.2026
8 хв.
УНІАНСело Витачів приблизно за 60 кілометрів від Києва приваблює все більше туристів своїми мальовничими краєвидами на Дніпро та смачною випічкою. Однак на шляху в них, традиційно для українського внутрішнього туризму, стає транспортне питання. УНІАН.Туризм поділиться власним досвідом спроб потрапити туди маршруткою.
Протягом останніх років околиці села Витачів у Київській області стали дуже популярні серед мешканців столиці, що бажають вибратися на кілька годин з великого міста – побути ближче до природи, але щоб з комфортом.
Але якщо ще в "нульових"/"десятих" там збиралися виключно "дикі" туристи, яким було достатньо базового мінімуму, то тепер туди їдуть ще й за смачною кавою, свіжою випічкою та, врешті-решт, пристойною вбиральнею, які можна отримати у сімейній пекарні "Витач" (більше про історію цього місця можна почитати в нашому окремому матеріалі).
УНІАН.Туризм раніше вже двічі бував у Витачеві – до та після облаштування території. Але обидва рази це були організовані поїздки – спершу в складі екскурсійної групи, а далі вже під час презентації для журналістів. Тепер же ми вирішили потрапити туди самостійно, причому в найсуворіший спосіб – громадським транспортом.
Відео дня
Пекло міжміських маршруток
Інформація про маршрутки до Витачева різниться, але кожного разу спроба їх відшукати – це той ще ризик. На жаль, попри популярність цього місця і його розташування поряд зі столицею, потрапити туди дуже важко. При цьому справа не лише в туристах, адже Витачів – це село з 730 жителями (за даними 2020 року), яким теж треба звідти якось вибиратися у справах.
Отже, ми чули з різних джерел, що від столичних Видубичів до Витачева їздять прямі маршрутки. Але, прибувши на автостанцію, ми вирішили не випробовувати долю очікуванням без гарантії, а натомість сіли на мікроавтобус номер 313 до міста Українка (ходять кожні 20 хв, їхати близько 30-40 хвилин, проїзд коштує 100 гривень). Водій був приємний і навіть розповів нам, де шукати маршрутку на Витачів – вона мала бути об 11:20, а чекати на неї нам залишалося ще близько години.
На той момент на маршрутку з Українки до Витачева вже почала вишукуватися черга з місцевих жителів. Там-то ми і здобули багато важливих інсайдів про те, як все у них влаштоване в плані дороги.
По-перше, маршруток на цьому напрямку дуже мало – фактично їх дві-три на день: окрім тієї, що йде об 11:20, має бути ще ранкова і після обіду. Також через Українку проходять прямі маршрутки на Витачів із Києва – одна з виїздом зі столиці о 8:00, одна десь в обід і ще одна під вечір. Розклад знають лише місцеві, бо в Інтернеті цієї інформації немає, квитки онлайн завчасно придбати не можна.
По-друге, ці маршрутки завжди забиті – місцевим же треба якось їздити на роботу чи по інших необхідних справах, та ще й туристи періодично намагаються підсісти.
По-третє, маршрутки ці далеко не першої свіжості, і стояти в них битком в напівзігнутому стані ну дуже не зручно.
Є ще варіант з прохідними автобусами на Ржищів чи Канів – подейкують, вони курсують десь раз на годину все від тих же Видубичів. Але є нюанс – до самого Витачева вони не заїжджають, а висаджують людей на трасі біля стели "Витачів" (в народі "поворот на Витачів"), від якого до фінальної локації треба йти ще 3,5 кілометри. Для порівняння, від зупинки маршрутки у Витачеві туди йти близько 1,5 кілометрів.
Водночас в Українці водії автобусів на Ржищів і Канів пасажирів до Витачева чомусь не беруть, при цьому роблять вони це в особливо хамський спосіб. Наприклад, один з водіїв просто мовчки закрив двері прямо у нас перед носом та поспішив від'їхати з зупинки, коли ми хотіли зайти всередину і спитати, чи підвезе він нас до повороту на Витачів (хоча місця в автобусі ще було достатньо). Пізніше місцеві розповіли нам, що раніше вони брали пасажирів з Українки, але останнім часом почали просто проноситися повз.
Оскільки маршрутку з Українки до Витачева ми мали чекати ще довго, коли якийсь чоловік запропонував кільком людям з черги доїхати приватним авто по ціні маршрутки (50 гривень), ми, попри певні побоювання щодо цієї пропозиції, не змогли встояти пред спокусою возз'єднатися з булочками якомога швидше. Втім, далі на нас чекав неприємний сюрприз… Окрім нас двох людей в машині було ще чотири пасажири (це був мінівен), які доволі швидко зрозуміли, що всі вони земляки і мають схожі погляди на життя. Тож далі ми 20 хвилин слухали розмову про те, як добре жилося "за Януковича" і таке інше. Так, це дуже бісило, але небажання бути викинутими з авто десь посеред поля змусило нас стримувати себе. Настрій був дещо зіпсований, але принаймні ми доїхали до Витачева.
Далі ми пройшли хвилин 20 через село, голова трохи провітрилася, а від побачених краєвидів на душі стало краще. Оскільки до пекарні ми встигли дійти до опівдня, людей там ще було не так багато, а смаколиків на прилавках було вдосталь (а ми чули багато розповідей про довжелезні черги в пікові години).
Після заслуженої перерви на каву і булочку "з краєвидом", ми заглянули у капличку та пішли прогулялися тінистими навколишніми стежками трохи далі від основного місця відпочинку.
Раніше ми так низько там ще не спускалися, бо ніколи не вистачало часу. Одразу скажемо, що насправді спускатися до самого низу немає сенсу – там дуже круті схили, які не подолати без спеціального трекінгового взуття, а внизу немає виходу до води, лише очерет.
Втім, трохи гарних краєвидів на півшляху все ж є.
Дорога додому
Як ми вже не раз писали, в українському внутрішньому туризмі діє такий принцип: головне – не потрапити до локації, а потім ще звідти якось вибратися. У випадку з Витачевом – спочатку ми чесно хотіли піти на зупинку чекати маршрутку о 15:00, втім далі як уявили усю ту дорогу з пересадкою і відчули невпевненість, що маршрутка взагалі буде, то вирішили не ризикувати.
Ми розуміли, що якщо маршрутка з Витачева з якихось причин не вийде на маршрут (а таке трапляється) чи буде вже повна, то нам доведеться йти до траси "ловити" прохідний автобус з Ржищева чи Канева (але, згадавши наш попередній сумний досвід з ними, ми вирішили не ризикувати, бо не факт, що зупиняться).
Забігаючи на перед додамо, що пізніше нам розповіли, ніби люди якимось чином з номерами телефонів бронюють місця в цих сумнозвісних ржищівсько-канівських маршрутках, але ж їх для цього треба знати… Принаймні, на популярних платформах з купівлі квитків цих пропозицій немає.
В підсумку нами було прийняте вольове рішення просити когось з інших туристів нас підвезти – якщо не до Києва, до хоча б до Українки. Ми стали біля парковки біля пекарні та почали "вистежувати" людей, які йшли вдвох, були без дітей і тварин як потенційних попутників (ми розуміли, що з об'єктивних причин туристи з дітьми та тваринами не будуть брати сторонніх в свої авто, а у компанії з більш ніж двох людей просто не буде зайвого місця).
Десь після 15 хвилин спроб ми знайшли двох жінок, у яких було місце в авто, вони погодилися підвезти нас до Києва, і навіть відмовилися брати за це гроші. Святі люди.
***
Витачів – неймовірної краси місце, яке наповнює вашу душу силою та враженнями, а шлунок – кавою та випічкою. Але спроби потрапити туди громадським транспортом – то забагато нервів та ризиків. Не рекомендуємо повторювати. Краще знайдіть друзів з авто чи візьміть екскурсію.
Новини партнерів
