Весна Всенародного Подвигу Визволення
Весна Всенародного Подвигу Визволення

Весна Всенародного Подвигу Визволення

16:08, 20.03.2012
9 хв. 345

Визволення Вінниччини посідає гідне місце в літописі Великої Вітчизняної війни. 99 дні в ночей тут гриміли запеклі бої, проливали кров героїчні сини чи не всіх народів СРСР

Визволення Вінниччини посідає гідне місце в літописі Великої Вітчизняної війни. 99 дні в ночей тут гриміли запеклі бої, проливали кров героїчні сини чи не всіх народів СРСР.

68 років тому Вінниччину визволяли від німецько-фашистських загарбників (1944). Німецько-румунський окупаційний режим на Поділлі проявив себе надзвичайно цинічно та жорстоко. Впродовж його існування та діяльності – до кінця березня 1944 р. загарбники знищили 169260 мирних жителів Вінниччини, а із замученими у вінницьких концтаборах військовополоненими мартиролог жертв становить понад 205 тис. чол., у німецьке рабство вивезено 78650 чол., у т.ч. з м.Вінниці жертвами нацизму стали 41 620 чол. і вивезено на німецьку каторгу 13 400 вінничан, з Хмільницького району – 4868, Гайсинського – 4862, Теплицького – 3892, Калинівського – 3613, Липовецького – 3125 і т.д. Станом на 1 жовтня 1948 р. повернулися в область лише 48705 осіб.

В області нацистами було повністю спалено 18 сіл, 168 – частково. На фронтах Другої Світової війни – до вересня 1945 р. – загинуло 173 400 вінничан. Народному господарству Вінницької області завдано матеріальних збитків на суму 20 млрд. крб. У визволенні Вінниччини в ході трьох наступальних операцій - Житомирсько-Бердичівської, Проскурівсько-Чернівецької та Умансько-Ботошанської – брало участь 13 армій.

ВИСОКИЙ МОРАЛЬНИЙ ДУХ СОЛДАТІВ-ВИЗВОЛИТЕЛІВ ВІВ ЇХ ДО ПЕРЕМОГИ

- Фактично визволення Вінниці розпочалося з Погребищенського району, тому що в той час не було визначено обмежень території міста, - говорить кандидат історичних наук, відомий краєзнавець Сергій Гальчак. – Участь у визволенні брали 6 загальновійськових, 5 танкових, 2 повітряних армії, майже півмільйона радянських воїнів. Пліч-о-пліч з ними проливали кров бійці і командири Першої чехословацької бригади під керуванням майбутнього Героя Радянського Союзу Людвика Слободи. Допомагали народні месники, місцеве населення. Найбільший успіх могло принести визволення головного адміністративно-територіального центру міста Вінниці. Доручено це було 38-ій армії генерал-полковника К.Москаленка, а також сусідній 18-ій армії, яка взаємодіяла з наступальною армією. Наступ почався ще 11 березня і розвивався досить успішно, тому 13 березня 38-ма армія отримала додаткові завдання. 18 березня вона мала форсувати Південний Буг, визволити Вінницю і наприкінці 20 березня оволодіти районом Почапинці, Жмеринка, Тарасівка Жмеринського району. За тиждень треба було подолати 100 кілометрів, що в умовах повсюдного бездоріжжя тоді було вкрай проблематично. Підготувавши плацдарм, можна позбавити ворога можливих переваг, які він не здолає. Тут ми говоримо про високий моральний дух солдатів-визволителів, які несли на своїх плечах і снаряди, і важку зброю фактично в умовах пішого порядку. 15 березня, випереджаючи встановлений командуванням графік пересування, 38 армія підійшла до Вінниці.

305-та стрілецька дивізія полковника О.Васильєва оволоділа селами Медвідкою, Чернятином, Сальником Калинівського району вийшла на східний берег Південного Бугу і почала підготовку до його форсування, 183 стрілецька дивізія полковника О.Василевського оволоділа селами Сосонка і околицями Стадниці Вінницького району. Ця дивізія була в безпосередній близькості до обласного центру, і на неї було покладено завдання визволити Вінницю. 241 дивізія генерал-майора П.Арабея заволоділа селом Тяжилів і вела бій на схід від Вінницького тодішнього суперфосфатного заводу. При цьому було знищено близько 20 батальйонів ворога, 16 польових гармат, 69 кулемет, великий склад з кулеметів та інші трофеї. 211-та стрілецька дивізія генерал-майора М.Кичаєва визволила села Лука Мелешківська, Шкуринці Вінницького району і передмістя Вінниці - Старе місто, та вийшла на лівий берег Південного Бугу і почала підготовку до його форсування в районі Сабарова.

Отримавши донесення про таке успішне просування військ, маршал К.Жуков наказав форсувати річку на всій ділянці наступу за допомогою підручних засобів, однак о 22.00 на зміну попередній директиві, він видав наказ: „1. Головний удар продовжити розвивати на Жмеринку. Захопивши Жмеринку, завдати удару п’ятьма стрілецькими дивізіями, підсиленими артилерією, самохідними гарматами загальним напрямком на Вовковинці (Хмельницька обл., - авт.), Деражня, щоб створити загрозу оточенням Вінницькому, Хмельницькому, Летичівському угрупуванню противника. Головне угрупування армії вивести в район Жмеринки не пізніше ранку 17 березня 1944 року. На річці Південний Буг на ділянці селища Мізяків, Вінниця, Селище продовжувати дії у складі трьох стрілецьких дивізій. 2. Удар головного угрупування забезпечити зліва одним стрілецьким корпусом, головні сили вивести наприкінці 19 березня на рубіж Бар-Копайгород, в районі Станіславчика в армійському резерві має бути одна стрілецька дивізія. 3. Під час руху головного угрупування перетнути дороги, що ведуть із Вінниці в районі Хмільника на ділянці Селища, Махтівка, Стампівка”.
38-ій армії належало у максимально стислі строки здійснити перегрупування військ, що в тогочасних погодних умовах було вкрай складно зробити. Проте в армії питання не обговорюються, а виконуються завдання.

ПОДВИГ ДВІЧІ ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

Іван Никифорович Бойко - уродженець Іллінецького району, який один із перших ступив на нашу землю, визволяючи Козятин. Він зробив це доволі оригінальним способом. Як правило, наступ ведеться фронтально, а він придумав інший спосіб. Він радянські танки вночі поставив на залізницю і наказав їхати залізничним полотном в бік Козятина. Німці подумали, що це військовий ешелон. Коли танки вірвалися в Козятин, відбувся запеклий бій, який тривав кілька днів, і німці не могли впоратися, хоч мали в резерві бронепоїзди і іншу техніку. За цей подвиг Іван Никифорович удостоєний першої зірки Героя Радянського Союзу і через кілька місяців, визволяючи Чернівці, удостоївся звання Героя вдруге. Ця героїчна людина завершила свій ратний шлях штормуючи Берлін. Це єдиний двічі Герой Радянського Союзу – уродженець нашої області.

ВИЗНАЧИТИ КІЛЬКІСТЬ ЗАГИБЛИХ У БОЯХ ЗА ВІННИЦЮ ПРАКТИЧНО НЕМОЖЛИВО

При визволенні Вінниці в порівнянні з визволенням інших пунктів загинули значно більше людей, тому що фашистська армія мала технічно-бойове оснащення і потужну систему дотів.

Незважаючи на це, українській армії в Сабарові вдалося успішно форсувати Південний Буг. Хмельницьке шосе в районі Лаврівки було перекрите радянськими військами. Ворог, розуміючи, що потрапляє в оточення, намагався знищити комунікації. Один із фронтовиків-визволителів розповідав, що були великі бої в районі вінницької електростанції.

Немає достеменних даних про кількість загиблих під час боїв за Вінницю. Багато імен полеглих значаться на Меморіалі Слави, в тому числі і членів партизанського руху.

Вінницька земля стала місцем подвигу десятків кращих синів Вітчизни.

Всього ж за визволення Вінницької області медаллю „Золота Зірка” нагороджено майже 150 солдатів і офіцерів. Серед кавалерів „Золотої Зірки” 5 уродженців Вінницької області. Причому, Іван Бойко удостоєний почесного звання Героя Радянського Союзу двічі.

Як зазначає Сергій Гальчак, надзвичайно складно було визначити повітряних героїв, що визволяли наш край, адже вони перемагали ворога в повітряному просторі й сусідніх братніх країн. У небі над Вінниччиною громили ворога уславлені повітряні аси І.Кожедуб та О.Покришкін, майбутній космонавт Г.Береговий, обороняли повітряний простір і уславлені соколи з Вінниччини – Герої Радянського Союзу з Іллінеччини В.Гелета, Г.Шимко, уродженець с.Демидівки Тростянецького району І.Могильчак Особливо багато льотчиків були удостоєні найвищої нагороди у 1946 році. Вінниччину визволяли три повні кавалери Ордена Слави. Перший свій орден вони отримали на Вінницькій землі. Два з них – уродженці Вінниччини (М.Костенко та О.Янковський).

28 березня наступаючі війська оволоділи останнім на території області населеним пунктом, що перебував під контролем ворога, селом Кривохижинцями Мурованокуриловецького району. Вінниччину було остаточно визволено від німецько-румунських окупантів.

На честь подвигу визволителів Вінницької області, визнання їхніх заслуг перед Батьківщиною вечірнє небо столиці СРСР п’ять разів розцвічувалось спалахами артилерійських салютів. Вони приурочувались: 30 грудня 1943 року – військам 1-го Українського фронту, що звільнили Козятин (салют здійснювався 20-ма артилерійськими залпами з 224-х гармат); 16 березня 1944 року – військам 2-го Українського фронту, що звільнили Вапнярку (Москва салютувала 12-а артилерійськими залпами з 124-х гармат); 20 березня 1944 року – військам 1-го Українського фронту, що звільнили Вінницю (Вітчизна салютувала 20-а артилерійськими залпами з 224-х гармат); 20 березня 1944 року – військам 2-го Українського фронту, що звільнили Могилів-Подільський (наказом Верховного Головнокомандуючого визначався салют 12-а артилерійськими залпами з 124-х гармат); 20 березня 1944 року – військам 1-го Українського форонту, що звільнили Жмеринку (столиця салютувала 12-а артилерійськими залпами з 124-х гармат).
 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся