Наталя Добринська: "Я іду в політику, щоб українська громада скоріше використала свій колосальний потенціал"

У мене як людини, що багато поїздила світом, складається враження, що українці – найкращі в усьому!

Люди поділяються на дві категорії: переможці ніколи не поступаються, слабкі – ніколи не торжествують. Такий вже закон життя – випробовувати сильних, які від того тільки міцнішають, а слабкі, схиливши голову, зникають з арени… Після перемоги на попередніх Іграх в Пекіні Добринська була найстабільнішою багатоборкою світу: протягом чотирьохріччя на турнірах найвищого міжнародного рангу Наталія майже завжди входила до трійки призерів. Впевнено перемогла вінничанка і на останньому чемпіонаті світу 2012 року в Стамбулі, прикрасивши "золото" ще й світовим рекордом! Здавалося, плацдарм для тріумфу уславленої землячки перед лондонськими стартами був – краще не вигадаєш…

А згадайте, як очікувала, і навіть вимагала від неї ще одного олімпійського "золота" ціла армія шанувальників! Втім, як це часто буває, не так сталося, як гадалося… "Перегоріла", "не налаштувалась", "не ту стратегію обрала" – буквально вибухнув медіа-простір різноманітними версіями щодо невдачі Добринської, об’єктом жвавих дискусій стала навіть те, що саме означала траурна відмітка на майці Наталії. Так у чому ж все-таки причина цього "чорного" лондонського зриву, і чи вважає свій виступ таким спортсменка?

Та чи варто щось вигадувати, адже біля інформаційного рупору "Спортивної Вінниччини" сама Наталія Добринська – напрочуд спокійна, щира й послідовна у своїх відповідях, - як всі впевнені у своїх силах люди.

- Перше і головне питання, яке цікавить всіх. Що ж сталось в Лондоні, Наталю?

- Починаючи з 2003 року, коли на чемпіонаті світу я вперше виборола срібну медаль, графік змагань був дуже насичений. Я брала участь у всіх літніх і зимових чемпіонатах, окрім одного, за останні 10 років. Якщо навіть брати тільки міжнародні змагання, витримати це вкрай важко будь-кому, і, щоб відпочити від великих навантажень, пов’язаних зі змаганнями, спортсмени беруть паузу і відпочивають. У мене такої відпустки, повторюю, не було майже десять років… Перемога на Олімпіаді в Китаї була досить несподіваною, і тому ще радіснішою, хвилюючою. Перед Пекіном я не вважалась фаворитом, хоча відчувала себе досить впевнено. Потім були успішні виступи на чемпіонатах світу і Європи, але все це потребує своєї плати – постійного фізичного і морального перенавантаження. Якщо чесно, напруга іноді просто "зашкалювала", але я за інерцією день за днем, рік за роком продовжувала тренуватись і виступати, посідаючи при цьому провідні місця майже на всіх престижних міжнародних стартах.

- У природи свої закони…

- Так, і до психологічної втоми додався ще й важкий тягар – втрата чоловіка і тренера Діми Полякова, який завжди був моєю опорою. Діма дуже уважно ставився до мого психологічного настрою, допомагав безпомилково налаштовуватись на змагання, це був чудовий союз, який сприяв високим результатам. Тривалий час все було нормально, і я вважала, що справлюся з навантаженням і цього разу. Перед Лондоном я була в чудовій фізичній формі, перемогла на чемпіонаті світу в Стамбулі зі світовим рекордом. Так що за всіма показниками був повний порядок, фізичний стан був в нормі. Але, щоб налаштувати себе на перемогу, потрібні були значні психологічні сили, яких, на жаль, цього разу мені не вистачило. Після першого дня змагань у Лондоні я зрозуміла, що морально виснажена. Щодо чорної стрічки на майці, то це данина Дімі, пам'ять про нього. Я знаю, що, коли б він був живий, ми б виграли і цю Олімпіаду!

- Коли людина на гребені слави, у неї завжди "море" друзів, прихильників та спонсорів, які підтримують її ще більше. Але перемагати завжди неможливо, і, варто увійти у пучину випробувань, вчорашні шанувальники звинувачують свого кумира у всіх гріхах. Як сприйняли виступ Добринської ваші колеги по збірній, рідні, друзі?

- Справжні друзі такими й залишились! Я не буду міркувати з приводу "провалу" чи "трагедії", як це називають. Хтось бачить ситуацію такою – що ж, це його право. Для мене це практично нічого! Коли лунають докори щодо Лондону, я хочу, щоб ці критики просто зрозуміли, яких сил потребують міжнародні старти такого рівня, які навантаження доводиться долати… Тому й не ображаюсь на людей, які далекі від цього, адже кожна людина має право на власну думку. Людям потрібне шоу! А якщо хтось дійсно хоче відчути, що це таке – спорт вищих досягнень, ще й у багатоборстві, хай просто вийде на стадіон, пробіжиться хоча коло-друге, і відповість собі, чи захочеться йому завтра знову приходити на стадіон.

- Практика - справжнє мірило істини…

- Приміром, я уявляла, що футбол – це дуже просто, але одного разу вийшла пограти, і зрозуміла, що просто не можу попасти по м'ячу! З тих пір я сказала собі: стоп! Вибачте, про все, чого не знаю - мовчатиму! Такі самі погляди були з приводу баскетболу, лиж, стрільби! Якось навіть нафантазувала собі, що на наступній Олімпіаді буду змагатись вже не в одному, а у трьох видах спорту! Я просто спробувала, і зрозуміла, наскільки це непросто, що все це потребує праці! І я вибачилась навіть перед своїми думками… А хто хоче поговорити – то його справа. Мені здається, що взагалі не варто доводити будь-що будь-кому. А всі мої друзі, близькі і рідні підтримують мене за будь-яких обставин, і будуть зі мною в будь-якому випадку – я цьому рада і щаслива, що такими людьми Всевишній нагородив мене. Вони люблять мене не за мої перемоги, і я щаслива цим!

- Дехто закидає Вам з-поміж іншого й отримання в липні коштів на квартиру, незважаючи на те, що Вам як олімпійській чемпіонці Пекіна обіцяли надати її з переможного 2008 року. Як Ви прокоментуєте цей довгограючий "закручений" сюжет?

- Дійсно, тема ця продовжується, відколи я перемогла на Олімпіаді 2008 року. Так сталось, що я завжди на змаганнях, на зборах, тому просто фізичної можливості присвятити себе довести цю тему до кінця не було. Між Пекіном і Лондоном була маса змагань, перемог, медалей, але справа в тому, що в мене до цієї пори на руках немає цих коштів… Коли я їх отримаю, то зможу сказати, що так, мені виділили гроші, я придбала у Вінниці собі квартиру і офіційно маю, де жити. Цього поки що сказати не можу, хоча стільки галасу навколо цього, що інколи просто незручно. Я розумію, що всім хочеться мати своє житло, і декого дуже хвилює, чого це я його можу отримувати за "якусь" Олімпіаду… Але це далеко недешева справа!

- А хто ж допомагає? У приватних бесідах фахівці розповідали, що Вам доводиться вкладати свої, й чималі кошти у підготовку, що називається, на кожному кроці…

- Вінниця завжди іде назустріч, але на зборах, приміром, мене забезпечує Держкомспорт. Втім, і держава також не може виділити на підготовку достатньо коштів. Я, можливо, вкладаю особисто більше, ніж повертається, але цього, чомусь, ніхто не хоче зрозуміти, ніхто не бажає заглибитись в суть проблеми. Після Пекіна стало трохи легше, тому що я як олімпійська чемпіонка знаходжусь на повному державному забезпеченні, але багато проблем доводиться вирішувати самостійно.

- Ваше ставлення до ролі визначних спортсменів у впровадженні в нашому регіоні та Україні здорового способу життя та залученню дітей до занять фізкультурою і спортом?

- Коли я ще тільки починала займатись легкою атлетикою, біля тренажерної зали звертала увагу на стенд із фотографіями відомих вінницьких спортсменів. Серед них було, до речі, і фото новопризначеного начальника обласного спортивного управління нашої області Сергія Дідика. Я завжди вірила, що Вінниччина – це щось особливе, що тут живуть дуже обдаровані люди, і такої думки притримуюсь до цього часу. Я почала тренуватись у сім років, була свідком підйому, і того, як потім все руйнувалось… Хтось не хоче займатись, тому що зараз є великий вибір захоплень, розваг. А в когось буквально під боком є спортивний заклад, а він просто не знає, що в нього є до цього виду спорту є здібності, і є чудова можливість спосіб пробитись у житті! Тому найперше завдання – повернути дітей і молодь до спорту, звернути увагу на тренерів, що є тим "ключиком", який опікує та розвиває дитину, показує вірну дорогу у житті. Мені здається, що сьогодні робота вже пішла, реставрують зали – для акробатики, створюють майданчики для ігрових видів спорту. Знаю, що є плани відновлення спортивного життя – будівництво і реставрація споруд, підвищення якості підготовки тренерського складу, покращення фінансового забезпечення всієї інфраструктури спорту на Вінниччині. І конкретні зрушення вже є: приміром, реставрують акробатичний зал, оновлюють стадіон в центральному парку, де готуються "ігровики" і легкоатлети…

- Все частіше лунає думка, що відродження спорту – то головна складова і для відродження України в цілому…

- І я цілком згодна з такою точкою зору. Потрібно оздоровити націю і поставити її на потужні ноги. Подивіться на школярів: майже у кожного проблеми - сколіоз, немає сили, пластики. Тому що вони день і ніч сидять за комп'ютером - замість того, щоб рухатись, грати, стрибати, загартовуватись. Адже здоров'я - то основа, за якої людина набагато швидше рухається у житті. І я не можу не згадати часи СРСР, коли були створені комфортні умови для розвитку особистості. Ще зовсім маленькою після уроків – я ходила на художній гурток, а потім бігла на тренування. Всі дні у нас були зайняті розвитком здібностей! Кажуть, що нині є багатий вибір уподобань для розвитку дитини. Але, якщо придивитись більш уважно, то левова частина з них пов’язана з комп’ютером, все зводиться до пошуку інформації. А як все це відображується на організмі дитини? Якщо немає здоров'я, то все решта людину вже не радує - це ж аксіома! Комп’ютер – то звичайно, добре, але після цього ідіть в басейн чи на стадіон і підтримуйте здоров'я, тоді "веселіше" піде реалізація інших здібностей!

- Як Ви оцінюєте роботу управлінських структур області різних рівнів в галузі спорту? І які кроки, на Ваш погляд, необхідно зробити для покращення такої роботи?

- Мені здається, що головне – бажання. Всі керівники, починаючи від сільських голів, повинні відповідально реагувати на всі сигнали, які ідуть з області, а область – від державних структур, які формують кроки для покращення розвитку спорту. Як на мою думку, що потрібно набагато конкретніше підходити до розвитку фізкультури і спорту: підрахувати, скільки споруд потрібно, гуртків, фахівців і т.д. Успішність будь-якого проекту залежить від людей, які цей проект реалізують, і спорт тут - не виключення.

- Вас досить часто запрошують на різні заходи в школи, коледжі, ВНЗ…

- Якщо відверто, то діти зазвичай послухають, деякі виявляють навіть щирий інтерес, і… після такої розмови повертаються до своїх буденних справ. Я не ображаюсь, адже розумію, що навантаження на школярів і студентів сьогодні справді велике. Потрібна система пропаганди спорту! Дитина повинна відчути інтерес до занять спортом, до можливості досягти успіхів на міжнародних турнірах, на світових чемпіонатах, Олімпіадах! Окрім іншого, це стимулює, налаштовує підсвідомість на мету! Важливо, щоб дитина попала у гурток до вмілого фахівця, адже ці перші кроки потім визначають всю її спортивну кар'єру. Але - спортсменів багато, а переможець – один. І якщо людина займається фізкультурою просто так, для здоров'я, це теж можна організувати з видумкою, щоб було цікаво. Зараз кордони відкриті, тож можна говорити, що зараз перед спортсменами розкриваються воістину безмежні можливості. А інших цікавлять поточні проблеми: багато дітей приходять у спортзал, щоб набратись сили, оволодіти прийомами, щоб впевнено почуватись з-поміж ровесників. Якщо на всіх рівнях добре виконувати свою роботу, все буде гаразд, і тоді Вінниччина цілком може стати всеукраїнським центром здоров'я. Я знаю, що спортсмени і тренери всіх видів спорту, що культивуються на Вінниччині, дуже сподіваються на покращення роботи спортивної галузі у зв’язку з приходом на посаду начальника обласного спортивного управління відомого спортсмена і тренера Сергія Дідика.

- Відомо, що Ви балотуєтесь до Верховної Ради від Партії регіонів по 11-му виборчому мажоритарному округу. Перехід з великого спорту у велику політику – тема сьогодні дуже популярна, згадаймо Віталія Кличка чи Андрія Шевченка. Свого часу Ви, окрім Вінницького педуніверситету, закінчили факультет міжнародних відносин Закарпатського університету, і це може стати у нагоді у Вашій політичній діяльності. Вважається, що сьогодні люди вірять тільки реальним справам. Що Наталія Добринська може сьогодні запропонувати своїм виборцям?

- У спорті я досягла певних успіхів, хочу зробити паузу і подивитись на життя, так би мовити, іншими очима. Так, я хочу стати депутатом Верховної Ради, хоча це зробити буде нелегко, адже опоненти досить серйозні. Найбільше мені хотілося б у житті нести людям правду, чесність і робити для них крок за кроком конкретні справи, спрямовані на покращення життя нашого суспільства. Сподіваюсь, у мене є здатність впливати на відповідальні рішення, пов’язані із розвитком фізкультури і спорту на Вінниччині і в нашій країні в цілому.

- Ви маєте змогу порівняти життя в Україні і за кордоном…

- Так. Думаю, що знаю, як повинні жити люди, як повинно виховуватись діти, щоб потім було легше їм входити в життя, досягати успіхів. Я знаю, як повинні жити робітники, вчителі, лікарі, студенти, спортсмени. На жаль, це не той рівень, який є сьогодні в нашій державі. І цим баченням хочу ініціювати рішення, спрямованих на зміни в нашій державі. Мені дуже хочеться зробити щось для людей, розібратись, чого не вистачає для справді достойного, щасливого життя, якого, без сумніву, наші люди достойні. Я не стверджую, що знаю всі закони, і вже є політиком – ні! Але готова навчатись, і знаю, що можу допомогти людям покращити життя.

- Похід в політику – це Ваша ініціатива, чи Вам запропонували зробити такий крок?

- Запропонувала мені спробувати свої сили в політиці і йти в одній команді місцева влада. Я досить часто спілкуюсь із людьми – не тільки земляками, але й іноземцями, і знаю, що українці – справді дуже талановиті й працьовиті люди, які, повірте, не тільки не поступаються представникам більш багатих країн, але й багато в чому переважають їх. Висновок один – жити наша громада повинна набагато краще, і посісти в рейтингу розвинених країн провідне місце.

- Ви справді вірите в це?

- Дуже вірю, абсолютно щиро! Єдине, чого не можу зрозуміти: чому до цієї пори це не так - з такими землями родючими, з такими працелюбними людьми! Впевнена в одному: час припинити безкінечні гонки за владою, ці політичні родео вже втомили народ. Подивіться, як успішно працюють наші українці по всьому світі, і не тільки у спорті, а у будь-яких сферах. Українці - це і найкращі програмісти, і знамениті винахідники, спортсмени та актори зі світовим ім'ям! Іноді у мене як людини, що багато поїздила по світу, складається враження, що українці – найкращі у всьому! Це ж очевидно, що якщо людина працює як слід, вона і жити повинна нормально. Тому ситуацію, коли людина себе повністю віддає себе роботі, а потім ледь не "побирається", з усією рішучістю потрібно змінювати! Потрібно усвідомити, що світ – єдиний організм, всі складові якого взаємопов’язані один з одним. Україні - як одній з її складових - належить величезний потенціал, і цей колосальний ресурс у відповідності до законів фізики повинен бути використаний. Я іду в політику для того, щоб прискорити реалізацію цього потенціалу нашої держави!

- Чи є у Вас хобі?

- Захоплень багато! У вільний час пробую сили у живопису, пишу картини маслом. З дитинства дуже хотіла навчитись грати на гітарі, і от недавно придбала її та сподіваюсь чомусь навчитись у музиці. Пам’ятаю, в дитинстві дідусь привозив різні сопілки, барабани, була й мандоліна, інструмент, дуже популярний тоді. Кожен приїзд дідуся ми очікували з величезним нетерпінням, це було для нас, малюків, справжнє свято! Ми, звичайно, зводили з розуму батьків своїм піліканням, але зупинити нас – це було вище їх сил. Видобуваючи з інструментів якісь звуки, ми уявляли себе справжнім оркестром!.. Так що моє захоплення гітарою – напевне, відгомін того часу. Ще дуже люблю плавати, особливо брасом, займаюсь дайвінгом, і коли перебуваю десь у Єгипті, із задоволенням ниряю вглиб моря, пропливаю великі відстані. Хочу здати на кваліфікацію драйвера. Англійську мову мені потрібно вивчити, це мені дуже потрібно.

- Який головний висновок Ви зробили після Лондона? Кажуть, що гіркі уроки – то найкращі й найцінніші уроки.

- Я не відчуваю себе винною перед кимось, і в мене немає ніякого бажання щось комусь доводити і я чудово розумію, чому все сталося так, а не інакше. Я не драматизую з приводу підсумків Олімпіади, тому що я зробила все, що від мене залежало!

- "Резюме від душі" олімпійської чемпіонки Наталії Добринської…

- Моє побажання просте – щоб всі змалку до старості займались спортом! Щоб просто вийшли зранку на зарядку, пробіглись по стадіону, пішли на шейпінг чи в тренажерну залу. І можливо, окрім всього іншого, оцінили, наскільки це непросто – змусити постійно перемагати самого себе. І ще - навчіться ставити мету і крок за кроком цілеспрямовано йдіть до неї, тоді вона обов’язково збудеться! Мені хочеться, щоб будь-яка людина була щасливою від того, що робить.

- І які плани на майбутнє? Залишаєтесь у великому спорті з його навантаженнями, чи вирішили присвятити себе політиці?

- Якщо відверто, сьогодні настав період, який приходить у життя багатьох людей, які задіяні у сфері найвищих досягнень, і їх невід'ємної частини – фізичних і психологічних перевантажень: змагання, тренування, переїзди, постійні стреси… Повірте, це непросто, особливо, коли йдеться про багатоборство, де зібрані одразу кілька видів спорту. Хочу просто трохи перепочити та усвідомити, що робити далі. До Ріо ще чотири роки, тож буде час підготуватись! М’язова пам'ять дозволить увійти в належні кондиції досить швидко. Можливо, після відпочинку захочеться зайнятись спортом, і знову виграти Олімпіаду - в Ріо-де-Жанейро!

УНІАН в Google News