"Дрони-перехоплювачі – не єдиний, але потужний шлях посилення ППО. Адже такі БПЛА – дешевші за інші засоби захисту неба", - воєнний експерт Валентин Бадрак

Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак в інтерв’ю УНІАН розповів, що Україна може протиставити масованим "шахедним" атакам росіян, а також, як і чим можна посилити протиповітряну оборону.

Пане Валентине, останнім часом російські "шахедні" атаки все більше нагадують килимові бомбардування часів Другої світової, але вже з допомогою новітніх технологій. В інформпросторі вже гуляє інформація, що незабаром над українськими містами з’являться чи не цілі рої автономних БПЛА, які діятимуть в режимі "полювання" - самостійно визначатимуть цілі та влучатимуть у них. Чи маємо ми засоби протидії таким атакам?

Захист неба – це питання комплексне і розв’язувати його треба комплексно. В першу чергу, безумовно, варто масштабувати те, що можна масштабувати швидко. Як на мене, вкрай потрібно пришвидшити виробництво дронів-перехоплювачів. Такі перевірені й ефективні перехоплювачі з’явились в Україні ще на початку 2024 року. Вже з літа 2024-го вони знищували розвідувальні дрони росіян, такі як ZALA, Supercam, "Орлан". Але технології, які дозволили б підійти до перехоплення саме "Шахедів", були створені лише наприкінці 2024 року. Проте масштабування чомусь відбувалося дуже важко.

І головна проблема, чому так відбувалось?..

…Проблема тут одна, і я про неї вже неодноразово говорив: у нас немає центру для прийняття рішень по усіх безпілотниках. Розробники говорили про це вже досить давно: що має бути єдиний центр, щоб не чекати, коли питання дійде до ставки Головнокомандувача (президент України провів відповідну ставку і дав кілька доручень саме у сфері виробництва дронів-перехоплювачів лише наприкінці червня 2025-го), а щоб рішення міг приймати командувач Сил безпілотних систем. До речі, коли ним був пан Сухаревський, теоретично, він був готовий узяти це на себе. Але рішення так і не було прийняте.

Тепер ситуація по перехоплювачах змінилась?

Нещодавно Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський на зустрічі з журналістами сказав, що використання дронів-перехоплювачів набагато ефективніше, ніж мобільні групи.

Тобто, звісно, перехоплювачі - це не єдиний шлях, але він, напевно, найбільш потужний, адже дрони – дешевші за інші засоби. Приміром, нещодавно, у квітні, український БПЛА "Генерал Черешня", який коштує, умовно, кілька тисяч доларів, збив найдорожчий російський розвідувальний дрон, який коштує 300 000 доларів…

Тому, повторюсь, перший момент, що нам потрібно зробити – швидко масштабувати процеси. І другий момент – створити єдиний центр всіх безпілотних систем. Це може бути міжвідомча структура, або й в одному відомстві, але маємо спростити адміністрування процесів. Адже зараз у нас безпілотними системами, в тому числі перехоплювачами, займається дуже велика кількість і відомств, і людей. Це створює проблеми.

Зараз, принаймні з 27 червня, здається, що така система почала створюватись. Але якби таке масштабування почалось хоча б з кінця 2024 року, а не всередині 2025-го, то у нас вже було б достатньо запасів.

На жаль, попри те, що і виробники, і спеціалісти із застосування такої зброї на фронті, заздалегідь попереджали, що така проблема може виникнути, ми починаємо її розв’язання лише тоді, коли вона стала явною. Загалом влада доволі повільно реагує на новітні можливості української промисловості. Приміром, на початку року в Україні кодифікували новий ЗРК власного виробництва. Їх можна було б швидко зробити і масово використовувати, але зараз навіть немає контракту на закупівлю. Оця повільність чиновників, безумовно, робить Україну більш вразливою.

Якщо з власним виробництвом у нас затримка, чи можемо розраховувати на якісь розробки західних партнерів?

Так, наступний крок – налагоджувати співпрацю з західними компаніями – французькими, британськими, американськими, навіть купувати те, що вони вже встигли напрацювати. Приміром, німецький Diehl Defense, який є виробником ЗРК середньої дальності IRIS-T, нещодавно представив новий дуже цікавий перехоплювач Cicada ("Цикада"). Він є складовою частиною антидронової системи Sky Sphere, і нам дуже цікавий.

Наскільки ефективним для протистояння ворожим БПЛА в українських реаліях може бути використання легкомоторних літаків?

Напрацювання з використанням малої авіації (не лише літаків, а й гвинтокрилів), як, до речі, сказав той же Сирський, існують. Мова, зокрема, про використання з них, як платформ, і стрілецької зброї, і крупнокаліберних кулеметів, і, можливо, гармат, але тут вже, навпаки, дрібних калібрів. Усе це теж треба розвивати і швидко.

Мусимо брати в роботу не лише свої розробки, а й ті, які вже зробили на Заході. Приміром, запускати дрони-перехоплювачі, використовуючи вертоліт як платформу. Здається, це вже зробили у Франції. Тим більше, що у нас вже відпрацьовуються можливості, коли дрон-матка несе інший, FPV-дрон. У такий спосіб збільшується дальність та швидкість. Ми вже маємо досвід використання таких методів для простих перехоплень, але треба запровадити це і для перехоплення "Шахедів" та їх аналогів.

Кілька тижнів тому Кабмін погодив рішення про те, що до мобільних груп ППО, у якості експерименту, зможуть долучатись добровольці. Разом з тим, вже чула думку, що зі збільшенням кількості ворожих БПЛА та їх якості мобільні вогневі групи – це не те, що нас врятує. Адже російські дрони літають тепер доволі високо, а маленьку точку в небі з кулемета збити неможливо.

Посилювати мобільні групи ППО, безумовно, треба. Але, знову ж таки, мова має йти не лише про збільшення кількості таких груп за рахунок добровольців. Не менш важливі, приміром, роботи з адаптації ракет. Мова і про українські R-73 (радянська керована ракета класу "повітря-повітря"), і про американські ракети класу "повітря-повітря" АІМ-9Х, або їх різновидів… Їх можна встановлювати на автомобілі, можливо, на українські "Новатор" чи "Козак", або польсько-українську "Онциллу" - гадаю, як було б краще, можуть підказати військові… Це має бути невелика машина, але усі вони – непогані для таких цілей.

Якщо брати до уваги, що США у будь-який момент можуть припинити нам поставки згаданих ракет та іншої зброї, можливо, Україні було б логічно зосередитись на захисті якихось окремих важливих об’єктів – інфраструктури чи енергетики? Ми ж маємо дані розвідки про накопичення Росією ракет та "Шахедів", і можемо припускати, куди вони полетять.

В цій історії цікавим рішенням може бути використання приватних військових компаній. Такі добровольчі структури могли б самостійно закрити такі питання. Їх міг би наймати (чи навіть формувати як власні підрозділи) великий бізнес – для захисту хоча б своїх об’єктів. Приміром, ДТЕК – величезна структура, яка цілком могла б попіклуватись про захист своїх ключових об’єктів.

Тобто, ПВК – цікава тема, це те, що допомогло б. У такі компанії могли йти люди, вже не придатні до служби в армії, які мають якісь обмеження, але, водночас, мають військовий досвід. Не кажучи вже про те, що це – робота за гроші. Та в Україні питання ПВК не розв’язується ще з 2014 року.

Зараз Офіс президента вкотре вивчає цю тему, однак якогось чіткого рішення досі немає. На жаль, ми не використовуємо усі наявні можливості для протистояння ворогу. Хоча навіть такі альтернативні речі можна використовувати.

А що сталося з ідеєю "Залізного купола" на кшталт ізраїльського? Таку систему протиповітряної оборони можна було б встановити хоча б над найбільшими містами України? Ще кілька років тому ця тема обговорювалась, а потім все затихло.

У цієї ідеї дві проблеми. Таке рішення, по-перше, високотехнологічне, по-друге, дуже коштовне. Я не впевнений, що на поточному етапі Україна самотужки могла б втілити її у життя.

Загалом, побудова ешелонованої системи протиповітряної оборони потребує велетенської допомоги з боку західних партнерів і у фінансовому, і у технологічному плані. Адже мають бути задіяні сучасні РЕБовські розробки, інша сучасна зброя, якої у нас немає, приміром, лазерна, електромагнітні системи…

Дещо, звісно, у нас розробляється, але тут потрібні "вливання" з боку тих, хто вже пройшов цей шлях. Приміром, Британія обіцяла нам передати Dragon Fire. Це – новітня система, технологія лазерної зброї, яку вони розробили і випробували у 2024 році. Тоді вони планували передати щось Україні, та зараз у них є рішення поставити цю систему на свої есмінці.

Своя "сорочка" - ближче до тіла?

Ну, на мій погляд, зараз важливіше було б першочергово забезпечувати Україну. Та з іншого боку, наші партнери мають право на певний егоїзм.

Тому маємо шукати рішення, і робити це – закупати за кордоном якісь новітні засоби -  можуть як державні структури, так і приватні. Зараз на різноманітних виставках величезна кількість країн такі засоби демонструє. Йдеться і про дрони-перехоплювачі, і про Dragon Fire (чи якісь аналоги), і про німецький ЗРК Skynex… Так, деякі з них дуже коштовні, приміром, той самий Skynex – десь близько 80 млн доларів. Але якщо це ефективно працює, то бізнесмени, які мають такі великі гроші, могли б їх витратити з користю.

Справедливості заради, навіть якби у України було достатньо коштів, аби придбати будь-яку новинку для захисту, далеко не завжди нам готові продати…

…А іноді ми самі робимо помилки, які дорого нам коштують. Наведу як приклад таку історію: в Європі на деякі види озброєнь вже черга стоїть до 2029 року включно, але в одній європейській компанії Україні дозволяли отримати ракету протиповітряної оборони поза чергою. На жаль, Міністерство оборони з якихось причин не дало дозволу нашим військовим розробникам зустрітись з представниками цією компанії. І це було фіаско. Після великого здивування тим, що відбулося, ця компанія вже не спілкується з Україною щодо передачі цієї дефіцитної для нас ракети.

Якщо говорити про ракети, ви згадували про протиповітряні, зенітні. А що з ракетами "земля-земля", українською балістикою?

Наскільки я розумію, щодо вітчизняної балістики, йдеться про успішне випробування і про здатність цієї ракети долати певну відстань. Гадаю, вона зможе долати 500 км. І, напевно, свого часу дотягнеться і до Москви, але краще, щоб до важливих військових цілей – російських заводів.

Тож маємо якомога швидше організувати серійне виробництво: залучати для цього кошти і держави, і недержавні – переконаний, що у такі речі будуть вкладати інвестиції. Водночас, мусимо не лише створити таке виробництво фізично, але й захистити його інформаційно.

Дуже прикро, але ми досі не піклуємось про інформаційний захист. З одного боку, ми не захищені від зрадників, які були, є і будуть, і які перекидають інформацію про місця розташування тих чи інших виробництв в Росію, чим роблять їх вразливими. З іншого, виробники мені сигналять, що досі офіційно мають для держави вказувати об’єкти, на яких є обладнання. І у зведеннях про ураження росіянами якогось об’єкту, приміром, можна прочитати, що там було розгорнуто виробництво дронів. Це треба припинити.

Ми дуже потребуємо зараз правильного налагодження серійного виробництва нової української балістики та організації військово-технічного співробітництва для удосконалення балістичних ракет (українських та іноземних) для паралельного створення нових рішень, таких, яких ще немає.

Якщо говорити про розгортання серійного виробництва власних балістичних ракет, скільки часу на це може піти?

Про увесь цикл виробництва можна тільки гадати. Думаю, на першому етапі – це кілька місяців. Далі може бути швидше і потужніше…

Та важливо розуміти, що усе має бути підпорядковано чітким цілям: протиповітряна оборона, зенітні ракети – це наш ракетний щит, а балістика – це наш ракетний меч. Нам потрібно розвивати і те, і інше.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News