Мінні поля, пастки, розтяжки і обстріли: як військові сапери працюють на фронті з невидимим ворогом
16:31, 19.09.2023
13 хв.
Військові сапери, які йдуть попереду штурмовиків і прочищають шлях для військової техніки та піхоти, докладають титанічних зусиль для перемоги України. УНІАН дізнавався, з чим вони стикаються щодня, виконуючи завдання, про пастки та "сюрпризи" від росіян.
"Росіяни роблять трьохрядні мінні поля"
Тарас Голуб у складі саперного взводу служив ще за часів АТО. До цього проходив строкову службу в саперному полку. Тож з такою роботою майже "на ти". Зараз перебуває на запорізькому напрямку, де доволі складна ситуація із замінуванням, проте нашим військовим нещодавно вдалося частково прорвати першу лінію оборони ворога.
Тарас розповідає, що росіяни дуже щільно мінують підходи до своїх позицій: "Два-три кроки – на такій відстані розташована міна від міни… Росіяни роблять трьохрядні та чотирьохрядні мінні поля, мішані з протитанковими та протипіхотними мінами".
Відео дня
Роботи на запорізькому напрямку дуже багато - безліч селищ залишаються замінованими. Додає проблем і те, що територія замінована давно, а поля позаростали у висоту на півтора метра - так, що й немає натяку, що там хтось колись проходив. На таких ділянках важко просто пересуватися.
"Ми свою буденну роботу виконуємо щодня. Щоправда, небезпека – з усіх сторін. Потрапляли і під артилерійські, і під мінометні обстріли, – каже сапер. – Одного разу працювали в полі, і нас росіяни засікли з коптера. Тоді почався дуже сильний обстріл. Ми побігли й заховалися у лісосмузі, перечікували атаку в льожках, які залишилися від росіян… Обстріл тривав десь години три".
За словами Тараса, росіяни розставляють багато розтяжок, найчастіше зустрічаються міни радянського зразка, але багато і 2018 року випуску – протипіхотних з дистанційним мінуванням.
"Тактика ворога змінилася. У росіян зараз дуже багато дронів, та й усього обладнання в них побільшало. На початку у них навіть броніки і каски були неякісними, а зараз забезпечення досить хороше, і з боєприпасами жодних проблем немає", – стверджує сапер.
"Саме по собі мінне поле нікого не зупиняє"
Колишній сапер Богдан Кузьмич зазначає, що визначити, чи замінована місцевість, можна навіть "на око", хоча і досить складно. Все залежить від того, наскільки ті, хто встановлювали міни, заморочувалися їх маскуванням.
"Якщо у літню пору року після заходу сонця підняти дрон з тепловізором, то можна побачити цілі ряди мін, – ділиться досвідом Богдан. – Найпоширеніша міна, яку я бачив – протитанкова ТМ-62. Впродовж дня вони нагріваються, і ввечері, коли сідає сонце, їх чудово видно: оскільки ці міни віддають дуже багато тепла, світяться у Mavic 3Т (дрон з тепловізором). Плюс, як правило, вони встановлені рівними рядами, майже завжди з однаковим інтервалом. І такі мінні поля помітні здалеку".
Проте, за його словами, якщо міни маскувати, або ставити більш хаотично, то людському оку вже буде важче їх побачити: "Якщо об'єкти розставлені більш хаотично, то помітити їх важко. І, банально, світитися може якесь сміття або камінчик, що нагрівся на сонці".
За словами Кузьмича, у мінній справі існує такий собі базовий принцип мінування. Наприклад, якщо є дуже довга ділянка, шириною приблизно 500 метрів, і є припущення, що через неї пройде ворог, то туди ставлять міни. Розміщують їх, умовно, в чотири ряди по 100 мін з інтервалом у 5 метрів.
"Але ворог робить це густіше. І на 500 метрів може бути в одному ряду не 100, а 150 мін… Якоїсь точної цифри немає", - зазначає Богдан Кузьмич.
З досвіду українських саперів, росіяни по периметру ставлять протипіхотні міни – керовані, некеровані, нажимної дії, з розтяжками, наприклад, ОЗМ-72 (протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження). Остаточний варіант залежить від інженера, який вирішує, як поставити – приховати ряд, чи відкрито.
При цьому, Богдан Кузьмич зауважує: помилково вважати, що, коли поставили купу мін, то ворог там не пройде. Адже мінне поле саме по собі нікого не зупиняє. Це – лише додаткова можливість для оборони.
Тобто, задача мінного поля – на пів години або на годину зупинити ворога, щоб він подумав, як його розмінувати, підтягнув спеціальну техніку, і в цей момент його уразити на полі.
"Тому важливими є не самі мінні поля, а їх правильне застосування у співпраці з іншими силами оборони", – розповідає сапер.
Розмінування та знищення боєприпасів
Сапери розповідають, що перший і найбезпечніший спосіб розмінування - це підрив боєприпаса на місці тротилом. Так роблять, коли поряд відсутні важливі об'єкти, люди, і коли "можна трохи пошуміти". Якщо ж такої можливості немає, боєприпас або залишається на місці (при цьому обкладається мішками з піском), або переноситься (сапери це роблять руками, або стягують вибухонебезпечний предмет (ВНП) з місця за допомогою мотузки).
"Можна знешкодити прямо на місці, якщо там звичайний артилерійський боєприпас з підривником. Підривник викручується, і частини забираємо окремо. Якщо ж такої можливості немає, бо, ймовірно, що боєприпас містить у собі самоліквідатор, тоді до нього взагалі не можна підходити", – пояснює Кузьмич.
Знешкодження одного вибухонебезпечного предмета на місці займає декілька хвилин. Однак, якщо його потрібно перенести у більш безпечне місце, то ситуація ускладнюється – потрібно евакуювати людей, які перебувають у певному радіусі.
За словами головного сержанта – командира інженерно-саперного відділення 74 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони бригади Володимира Чорного, який наразі викладає у навчальному центрі, стягувати ВНП можна, якщо він простий, і коли є час з ним "погратися".
"То в один бік, то в інший перекидаємо боєприпас по декілька разів. Дивимося, щоб не було датчика, щоб не було жодних "сюрпризів", – розповідає Володимир. – Якщо часу немає, то 200-грамова шашка, вогневий шнур і капсюль-детонатор роблять дива. Підриваємо на місці – не ризикуємо".
Робочий інструмент та захист сапера
Кішка для розмінування з мотузкою, саперна лопатка, мультитул – це основні засоби, якими військові сапери користуються щодня. Проте у своєму арсеналі вони мають міношукачі, щупи, розвідні ключі для викручування підривників, будівельні мішки, які наповнюють піском та обкладають вибухонебезпечні предмети…
"У кишені сапера завжди має бути батарейка "Крона" та мультиметр для електродетонаторів, запальничка – все, що необхідно для роботи з інженерними боєприпасами та засобами їх ініціації", – говорить Богдан Кузьмич.
Звісно, у своїй роботі військові сапери залучають і техніку, однак вона – у дефіциті. Як розповідає Кузьмич, в інженерних ротах є інженерні машини для розгородження ІМР-2, створені на базі танка Т-72 – це машина з відвалом, мінним тралом та лебідкою. Також є міноукладальник - на базі броньованих автомобілів.
"Але все, що було у мене в моїй практиці – це вантажівка і просто лоток, зроблений з металу", – розповідає колишній сапер.
Принцип дії такий: вантажівка їде, а хтось з кузова викидає протитанкові міни кожні 5 метрів. Така проста механізація способу розмінування/замінування, як у сільському господарстві, де можна вручну саджати картоплю, а можна - за допомогою техніки
Щоб проробити один прохід у мінному полі для руху військової техніки та піхоти, достатньо одного ІМР-2 та декількох хвилин, говорить сапер. Міни підриваються під тралом і з'являється очищена колія, якою і рухаються військові. Але це за умови, якщо саперів прикриває артилерія.
Якщо ж мінне поле потрібно прибрати вручну – це складніше, оскільки швидкість руху людини залежить від ситуації. А ситуація – від присутності ворога, ландшафту, розміру мінного поля та поставленої задачі (треба зробити один прохід чи декілька).
До речі, хоча професія сапера – це постійний ризик, хлопці не надягають на себе захисні костюми. Кажуть, що вони не для польових умов.
"Ми працюємо у бронежилетах та касках. Саперних костюмів у нас немає. Та й у ньому довго не походиш, він важкий і незручний, – говорить сапер Тарас Голуб. – Якби я знайшов якийсь один вибуховий пристрій, то можна було б надіти костюм і розмінувати. А так… Це ж цілі заміновані поля".
За словами Кузьмича, одяг для розмінування наявний, але він не є критично необхідними для більшості задач: "Наші задачі мають виконуватися тихо і швидко, при цьому досить часто у сірій зоні або на ділянці, наближеній до ворога. Костюм в таких умовах буде сковувати рухи, і сапер не зможе пересуватися швидко".
Сапери впевнені, що такі костюми актуальніші для гуманітарного розмінування. Адже військові та цивільні сапери працюють, скажімо так, за різними алгоритмами, виконують доволі різні задачі, а від того у них змінюється обладнання. І, якщо для військових саперів більш актуальна машина, що може проїхати мінним тралом і проробити прохід, то для саперів з гуманітарного розмінування важливо мати машину з лебідкою, броньованим кузовом, куди можна обережно підняти боєприпас і вивезти його.
Невидимий та підступний ворог
І військові, і цивільні сапери нагадують, що "сюрпризи" від ворога можна виявити у будь-якому місці, а замінованою може бути будь-яка річ – все залежить від фантазії.
"Група, в якій я служив, знаходила "сюрпризи" в матрацах, ліжках, умивальниках. І розтяжки, і зліплені, перероблені боєприпаси", – розповідає сапер Володимир Чорний і додає, що виявляли навіть вибуховий пристрій "Охота" (коли міна прикриває міну), який на щастя, був неправильно встановлений.
Тож справжня підступність міни залежить не стільки від неї самої, скільки від людини, яка її встановлювала.
"Один з моїх викладачів казав: "У сапера має бути відчуття прекрасного. Сапер – він як художник. Він намалював цю картину, навіть той чорний квадрат, а ти його маєш розгадати, подивитися, може, він там коло намалював. Люди не бачать, а ти повинен його побачити", – каже Володимир.
"У росіян є серія мін, яка називається міна-пастка. Її можна поставити під будь-який інший боєприпас. Людина, яка мене вчила саперної справи, була одним з найбільш досвідчених саперів, а міна ОЗМ-72 – одна з найпростіших протипіхотних мін. І він на ній підірвався… Тому є всі підозри вважати, що під тією міною була саме та міна-пастка, яка вибухнула", - додає Богдан Кузьмич.
Сапери - це єдиний організм
Сапери – маленька родина, члени якої у тяжку хвилину морально підтримують і підбадьорюють один одного, а також зайвий раз намагаються не накручувати себе, хоча і знають, на що йдуть.
"Головне у нашій роботі – не труситися, не боятися. Але і не забувати, що сапер закінчується тоді, коли каже: "Я все знаю". Знати все в інженерно-саперній справі нереально, бо ворог також щось вивчає. Так, у них є голод на саперів. Але вони працюють дуже потужно. І це також треба враховувати. Зараз війна змінилася, почали більше застосовувати дрони, але й мінування є усілякі", – зазначає Володимир Чорний.
За його словами, побратими, які виходять на виконання завдань, розуміють, що хтось може не повернутися - підірватися або потрапити під обстріл. Але всі готові до цього.
"Сапера ти вивчиш. А чи вийде він в поле?.. У людини є страх, і його треба долати, ламати... Ми показали, що не треба боятися. Я зі своїми хлопцями постійно ходив, і у них не було думки, що їх кинули, що вони, як ті сліпі котики. Вони дивляться: о, з нами йде командир… Ми не раз потрапляли під обстріли, під авіаналіт, але кожен знав, що має робити. Командир закінчується, коли він віддав наказ і каже: "Йди!". Ні! Командир має йти разом зі своїми", - ділиться досвідом Володимир Чорний.
Також під час служби важливо обговорювати з побратимами всі нюанси: куди відступати у разі бою, як відбуватиметься евакуація, якщо у когось буде поранення.
"Вони розуміють, хто що має робити. Звісно, не завжди іде так, як планувалося, але "організм" працює. Коли ми після чергового виїзду повертаємося, то обговорюємо, що не так, що мені не сподобалося в їхніх діях, а їм – в моїх. І виправляємо помилки. Комунікація є", – додає Чорний.
На його думку, Україні потрібна буде не одна сотня років, щоб розмінувати все, що залишив і продовжує залишати ворог.
"Кожен кущик, кожен сантиметр потрібно проходити. В інженерних частинах роботи буде дуже багато", - каже Володимир.
Тож, сапери впевнені: коли піхота, артилерія та всі інші роди військ будуть святкувати перемогу, вони будуть розміновувати Україну.
Марта Нетюхайло
Новини партнерів
