Надійний тил: як українці турбуються про комфорт військових

Кожен воює на своєму фронті: хтось зі зброєю в руках обороняє нашу країну на передовій, а хтось – турбується в тилу про те, аби захисники, попри життя в окопах, відчували тепло і комфорт. УНІАН поговорив з українцями, які своїми винаходами й справами намагаються покращити життя військовослужбовців.

Прально-душові комплекси

Коли почалася повномасштабна війна, одесит Олексій Маляров заснував волонтерський центр "На хвилі". Разом зі своїми однодумцями почав збирати речі й продукти для ЗСУ, виготовляти тенета, маскувальні халати, сітки, каримати, спальники тощо. Регулярно спілкуючись з військовими, Олексій дізнався, що є нагальна потреба у мобільних душових комплексах. Так і розпочали роботу над проектом "Український воїн - чистий та охайний".

Дуже скоро перші такі комплекси волонтери передали для 28-ї бригади. За основу брали морські 20-фунтові контейнери (їх надавали військові та логістичні компанії).

Над монтажем працювала ціла команда. Спочатку виготовляли окремо душовий і пральний контейнери, а згодом змінили концепцію й почали робити універсальні комплекси: в одному контейнері – чотири душові кабіни, умивальники, дві пральні машини, водонагрівачі. Так вони зручніші у використанні та в перевезенні.

Всі прально-душові комплекси автономні, з двотонними баками, гідрофорами та насосами. Їх можна підключати до мережі.

Волонтери самотужки збирали гроші на обладнання, сантехніку, й продовжують залучати небайдужих людей та бізнес. Одна з місцевих фірм постачає команді волонтерів бойлери на безоплатній основі, а фарбу та сантехніку вони купують зі знижкою.

За весь час військовим передали близько тридцяти контейнерів.

Олексій Маляров говорить, що сьогодні триває робота над ще одним комплексом і надалі - на деякий час - волонтери призупиняють свій проект (через відсутність контейнерів та низьку температуру), але не волонтерську діяльність. У планах – відновлення роботи навесні.

Окопні свічки

Вік – не завада, коли душа прагне допомагати. Вінничанка Ніна Владимирець (інвалід 2 групи з дитинства, має захворювання опорно-рухового апарату) разом зі своєю 93-річною мамою Оленою Олександрівною виготовляють для захисників окопні свічки. Займаються волонтерством вдома. У своїй роботі використовують бляшанки з-під консерви, гофрокартон, віск та парафін.

А розпочалося все з маскувальних сіток, які пані Ніна почала плести в місцевій школі вже на четвертий день повномасштабного вторгнення.

З приходом осені на фронті з'явилася нагальна потреба в окопних свічках. Тоді-то Ніна Адольфівна передивилася у мережі всі можливі лайфхаки з їх виготовлення. Говорить, першу свою свічку тестувала ввечері, щоб у разі "провалу" ніхто не побачив.

Спочатку за день виходило близько десяти свічок, згодом призвичаїлася, до процесу долучилися мама. На допомогу прийшли друзі, сусіди та просто небайдужі люди...

Допомагають, хто чим може: матеріалами, фінансово, фізично та добрим словом. Сусідка й подружка ріжуть та передають готові смужки. А чоловіки зробили на технічному поверсі цілий цех: занесли з підвалу столи, електрики провели світло… Там вінничанка завершує роботу над свічками.

Волонтерка говорить, що намагається їх заливати у співвідношенні 80% (віск) до 20% (парафін). За основу бере натуральний бджолиний продукт, але дістати його стало проблематично. Оскільки віск – продукт сезонний, зараз його стає все менше.

"Свічки треба заливати тричі. Це потрібно для того, щоб якісно горіли, щоб хлопці могли супчик закип'ятити", – ділиться тонкощами процесу пані Ніна.

Ніна Адольфівна говорить, що наразі дружини й матері бійців масово утеплюють своїх захисників. Телефон розривається від дзвінків та повідомлень з проханням дати хоча б декілька свічок. Пані Ніна з мамою допомагають усім, хто до них звертається й передають на весь підрозділ.

За словами співрозмовниці УНІАН, найбільший попит мають свічки маленьких розмірів, які вміщаються в кишеню.

"Щоб коли змерзли руки, військовий міг запалити свічку, погріти рученята, а потім, якщо треба, затушити, перевернувши до низу", – зазначає жінка.

За допомогою однієї свічки хлопці на передовій можуть посушити одяг, закип'ятити воду на чай, підігріти їжу та зігрітися. Приблизно за 25 хвилин на цій восково-парафіновій бляшанці закипає літр води. Одна така свічка здатна горіти від 2 до 12 годин (все залежить від розмірів).

Вінничанки переважно беруть за основу вже обрізані бляшанки від кукурудзи та горошку висотою 6,5 см (гофрокартон на 1 см менше). Потрібні розміри чоловіки-сусіди вирізають болгаркою у підвалі.

За час своєї діяльності волонтерки виготовили понад півтисячі свічок. А це означає, що півтисячі захисників отримали частинку їхнього тепла.

Портативні зарядні станції

Десятикласник львівської гімназії "Престиж" Захар Щурко виготовляє для військовослужбовців портативні зарядні станції. Один такий пристрій вагою 10 кг, здатен зарядити, в середньому, від 20 телефонів та рацій (в залежності від специфікації: запасу місткості та їхнього споживання енергії). Однією з переваг є те, що цей пристрій майже вдвічі дешевший від аналога.

За словами 15-річного юнака, ідея виникла давно: хотів сконструювати таку станцію для себе, щоб не залежати від зовнішньої електроенергії, і при відключенні світла або у туристичному поході була можливість підзарядити пристрій та під'єднатися до мережі. Але нагальної потреби не було, тож весь час відкладав цю справу на потім.

З початком війни Захар дізнався, що хлопцям на передовій потрібні такі пристрої для того, щоб заряджати рації, квадрокоптери. Тоді львів'янин вирішив спробувати: згадав все те, що знав раніше, переглядав навчальні відео й технічні статті, щоб розібратися в тому, що незрозуміло. Замовив перші комплектуючі на власні кошти, які збирав спільно зі своїм братом.

Створити перший пристрій допомагав батько, на це пішло приблизно два тижні.

І все вийшло. Перша станція показала гарний результат роботи, Захар отримав позитивні відгуки. Тож продовжив створювати наступні гаджети. Заручився підтримкою небайдужих та почав збирати кошти у соціальних мережах.

За словами юнака, його винахід працює тихо й не видає позицій у порівнянні з генераторами, які виділяють багато шуму й тепла. Сам пристрій заряджається від розетки, прикурювача в авто або сонячної панелі, яка йде у комплекті.

Собівартість такого павербанка з останньої партії – 25 тис. грн, але Захар зазначає, що ціни стрімко ростуть, тому наступна партія буде дорожчою.

"Ніби якісь комплектуючі здорожчали всього на 500 грн, але в загальному результаті собівартість збільшується на декілька тисяч", – розповідає юний винахідник.

Сьогодні вже 15 таких зарядних станцій працюють на передовій і допомагають захисникам.

Після перемоги Захар планує відкрити власну справу й займатися виробництвом портативних пристроїв також для цивільних. А поки він збирає кошти, щоб і надалі надсилати свої винаходи на фронт.

Сухі душі

Катерина Зубок разом з батьком займаються власною справою – виготовляють сухі душі для гігієни тіла, якими зручно користуватися у польових умовах. Над схожим проектом родина почала займатися ще у 2017 році, у поточному – створили свій продукт.

ShowerPack є українським брендом, який частково у виробництві використовує іспанську сировину – пінну рукавичку. Наша співрозмовниця зазначає, що сухі душі мають попит серед військових та волонтерів. Вони легкі й компактні, тому їх завжди можна носити з собою. Для ЗСУ діє знижка на продукцію – 10%.

За словами засновниці фірми, перевагою її продукту є його здатність очистити шкіру від бруду, витративши не більше 50 мл води. Нанесення води на рукавичку активує гель, який перетворюється в щільну піну. Піна витягує бруд зі шкірних пір на поверхню, і, єдине, що залишається – протерти її рушником, який йде у комплекті.

В Іспанії такі сухі душі практикують у медицині, зокрема у госпіталях, де люди постійно знаходяться в положенні лежачи. Тому, за словами Катерини, це дерматологічний продукт, який не стягує, не подразнює шкіру та не викликає алергічні реакції.

Марта Нетюхайло

УНІАН в Google News