Подоляк в інтервʼю УНІАН заявив, що мирне врегулювання не можна застосувати до того типу конфлікту, який ми маємо / фото УНІАН

Михайло Подоляк: Компроміс і нова лінія поділу призведе до того, що РФ з урахуванням всіх помилок зайде до нас "дорізати"

14:32, 20.04.2023
24 хв. Інтерв'ю

Антикризовий радник глави Офісу президента Михайло Подоляк в інтерв'ю УНІАН розповів про те, чому не можна йти на мирне врегулювання війни РФ проти України, які процеси зараз відбуваються в Росії, чи побачимо ми її розпад, а також про те, як будуть звільняти український Крим, і якою має бути Україна після війни.

З Росії почало доноситися скиглення про необхідність призупинення війни. Йдеться про ту пораду Пригожина, яку він дав Путіну. Паралельно дали команду ручному диктатору Лукашенку починати нити про те, що вже потрібно сідати за стіл переговорів. Паралельно в мережу зливають чутки про те, що російський генералітет вже на початку березня схиляв Путіна до того, що потрібно переходити в глуху оборону, інакше сил на все це не вистачить. Путін відповідає реінкарнацією кріпосного права – цією електронною мобілізацією. Як ви вважаєте, цей розбрід і хитання – це вже початок тих сейсмічних процесів, про які говорить глава ГУР Кирило Буданов?

По-перше, нам має бути байдуже, що говорить той чи інший представник Білорусі, чого хоче чи не хоче Росія. У цій війні немає компромісного поля, ми не можемо зупинитися десь посередині і про щось домовитися. Якщо ми зупинимося десь посередині з новою лінією поділу, взаємна ненависть буде різко наростати що в Україні, що в Росії. Але в Росії табірний тип держави, і там ця ненависть буде конвертована в додаткову мілітаризацію. Грубо кажучи, вони проведуть повноцінну мобілізацію, натренерують велику кількість потенційних військовослужбовців, знайдуть якусь зброю, неважливо, скільки на це знадобиться часу. У цей час вони будуть бурхливо пропагувати ненависть до України: "Україна – це погана країна", "ми ж їх там майже вбили", "ви памʼятаєте, як ми їм різали голови" і так далі. Через якийсь час вони отримають можливість в третьому етапі з урахуванням всіх помилок зайти до нас і "дорізати" те, що, як вони вважають, вони не зробили. У них не буде якогось миролюбства, не буде об'єктивної оцінки України. Вони не змиряться з тим, що їх принизили на очах усього світу і довели, що немає ніякої "другої армії світу", а Росія – це нікчемна країна.

Тепер про те, що буде у нас відбуватися. У нас теж буде наростати ненависть, тому що вони принесли в наші будинки неймовірну кількість крові. Але у нас же не авторитарна модель, не табірний тип, тому ця ненависть в першу чергу проллється на внутрішній ринок. Люди будуть справедливо ставити питання: чому ви не закінчили правильно цю війну, чому ми не дійшли до кінця, чому ми не взяли цих покидьків і не посадили на лаву підсудних? Це буде дуже сильно тиснути на державу зсередини: у нас почнуться внутрішні конфліктні процеси, і одночасно буде наростати ненависть до Росії. Обидві сторони захочуть в будь-якому випадку поставити крапку в цих відносинах, тому що залишитися повинен один. Неможливо зупинитися в такому типі війни посередині, це дуже важливо розуміти. Тому все, що сьогодні говорить російська сторона або будь-який маріонетковий міністр закордонних справ Білорусі на прізвище Олійник, говорить про те, що вони хочуть отримати тільки оперативну паузу. При такому обсязі крові немає слова "мирне врегулювання", хтось повинен програти. Це повинен бути конкретний пакт про програш, в результаті якого будуть підписані певні договірні зобов'язання з урахуванням післявоєнного існування: і репарації, і виплати, і так далі. Мирне врегулювання – це казуїстика по відношенню до того типу конфлікту, який ми маємо.

Росіяни знаходяться в деякому передчутті того, що буде відбуватися далі на полі бою. Вони розуміють, що сил і засобів продовжити експансію в бажаному обсязі у них немає, але це не означає, що не хочуть вони цього зробити. Путіну дуже подобається, коли на його очах вбивають людей, коли він бачить картинку зруйнованого Маріуполя, фотографії знищеного Бахмута, йому подобаються фотографії масових поховань українців, він насолоджується цим. Розумієте, це викривлений психотип, і з ним розмовляти нема про що. Вони хочуть оперативну паузу, у них є певне передчуття подальших подій, але мене тут напружує інше.

Зрозуміло, що буде контрнаступ. По-перше, про нього занадто багато говорять. По-друге, здивування викликає масштабна системна кампанія в іноземних медіа – невіра в те, що буде відбуватися наступ або в його суттєві результати. Нам 14 місяців тому говорили, що ми зіллємося – ми не злилися. Навіщо зараз всі проводять ту ж кампанію з дискредитації України з точки зору того, що вона робить? Очевидно, що у нас будуть складнощі, це війна, це ж не дорога з одностороннім рухом. Будуть складнощі з точки зору логістики, але ми їх вирішуємо. Будуть складнощі з точки зору просування, тому що все-таки Росія будує там фортифікації, але ці складнощі переборні. Я не розумію, що робить Захід сьогодні. Візьміть цей злив, візьміть ці заяви, іізьміть цю невіру. Вони хочуть, щоб ми з опущеними очима дивилися на все, що відбувається, щоб у нас було менше бажання правильно поставити крапки в цій війні? Я не думаю що це так. Мені здається, що це просто нерозуміння того історичного моменту, в якому ми знаходимося, і бажання просто поговорити. Це мене більше бентежить, ніж те, що говорить Російська Федерація. Потрібно перестати сприймати Росію як ньюсмейкера, перестати рефлексувати на ті чи інші слова Росії, тому що вона намагається перехопити порядок денний і в ньому домінувати. Навіщо ми їм підігруємо?

Буданов точно не підіграє Росії, коли розставляє нові акценти у своїх прогнозах щодо її майбутнього. Він раніше говорив, як і багато експертів, що розвал Росії відбудеться як наслідок її поразки у війні проти України. Буданов вперше сказав трошки по-іншому, що розвал Росії буде раніше, і він допоможе Україні в перемозі. Чому така зміна в прогнозі, як ви вважаєте? Що змінилося в Російській Федерації ?

Безумовно, Кирило Олексійович не грає в російську гру. Навпаки, він глибше за багатьох розуміє процеси, що відбуваються в Росії, і він абсолютно правий. До всіх цих подій ми думали, що Росія більш стабільна з силової точки зору. Але тепер ми бачимо бурхливі і різко наростаючі процеси розкладання і цієї силової вертикалі, і відносин між державними органами і російським суспільством. Російське суспільство не виходитиме на ціннісні революції, які мали місце або в Європі в минулих століттях, або в Україні в останні десятиліття. У нас виходили люди на вулиці з ціннісної точки зору, вони пропонували іншу модель відносин між суспільством і державою, а в Росії це неможливо, тому що суспільство у них ще не дозріло, щоб сказати, за якими правилами воно готове або хоче жити. Тим більше воно не готове пред'явити ці правила для реалізації державі і, якщо держава відмовиться, то провести революцію.

Російське суспільство не виходитиме на ціннісні революції, заявив Подоляк / фото REUTERS

У Росії сьогодні бурхливо наростають процеси незадоволеності силовою вертикаллю. Грубо кажучи, російське суспільство хоче жити пригнічено, жити в таборі, хоче жити, коли йому дають накази, коли навколо стоять вертухаї з автоматами, коли тобі можуть в будь-який момент вибити зуби за те, що ти спробував заявити своє. При цьому вони хочуть отримати певні стандартні гарантії: сух-пайок табірного типу, гарантію безпеки і можливість безкарно брати участь в колективному цькуванні інакомислення. Ось три основних фундаментальних федеральних правила, за якими Росія довгий час жила. Зараз виходить, що силова вертикаль боягузлива, гарантій безпеки ніхто не дає, пайка різко зменшується, тому що виплати потрібні, а грошей все менше і менше, їх треба витрачати на війну. У нас теж погіршився стан бюджету, тому що у нас економіка на 35-40% зруйнована. Звичайно, ми б хотіли, щоб дохідна частина бюджету була кращою. Проте в Росії такі ж самі процеси, тільки масштабовані. Люди в Росії вийдуть вже зараз, тому що вони хочуть мати гарантії, вони хочуть мати гроші або їжу, але ці протести – не ціннісні, а бунтарського типу, коли на місцевому рівні люди виходять.

Тут дуже важливо зрозуміти, що місцеві органи влади в Росії побудовані так, що там дуже багато варягів. Федеральний центр відправляв в регіони своїх представників, які ніколи там не жили, не працювали і не народилися. Це класична імперська тактика, коли надсилають варяга, щоб він контролював територію. Місцеві еліти, особливо етнічні, в багатьох російських регіонах надзвичайно ображені, тому що вони відсунуті від бюджетних потоків, прийняття рішення на місцевому рівні, від впливу на регіони. Вся ця суміш – брак грошей, недолік гарантій безпеки, постійно наростаючі ексцеси, велика кількість людей, які повернулися з війни покаліченими або які взагалі не повернулися з війни, нереалізовані місцеві еліти і ослаблення силової вертикалі – призведе до ослаблення процесів контролю і до наростання внутрішніх конфліктів.

Подоляк: місцеві органи влади в Росії побудовані так, що там дуже багато варягів / фото ua.depositphotos.com

Тому тут з паном Будановим потрібно погодитися, що швидше за все ми з вами побачимо розпад Росії. Особливо якщо будуть ефективні тактичні або оперативно-тактичні наступальні дії України, які призведуть до поразок Росії. Це буде істотно деморалізувати суспільний настрій в Росії і посприяє різкому наростанню революційних або псевдореволюційних процесів в Росії.

Швидше за все, це смутою можна назвати. Хотілося б тоді, щоб цією смутою вже скористалося найближче оточення Путіна.

Смута – це гарне визначення. Росія любить періодично організовувати такі періоди смути, коли йде досить грубий і, я б сказав, кривавий переділ впливу і власності. На сьогоднішній день Пригожин – один з потенційних лідерів, які організують цю смуту і швидко перерозподілять наявність тих чи інших достатків, які є у класичних придворних олігархів.

Пригожин – один з потенційних лідерів, який організує в Росії смуту, вважає Подоляк / фото Коммерсантъ

Мені здається, що цей переділ буде йти навіть не за фактом перерозподілу політичного впливу, а буде хаотичним періодом, коли невідомі люди, які будуть мати силову компоненту, захочуть переділити власність для того щоб в оновленій Росії мати плацдарм для контролю владної вертикалі.

Всі ці процеси можуть відбутися після того як, наприклад, Збройні Сили України повернуть собі Крим. Андрій Юсов з Головного управління розвідки каже, що російські еліти на сьогоднішній день вже взагалі не вірять в перемогу і в те, що їм вдасться утримати український півострів нібито в складі Російської Федерації.

Трохи інакше все виглядає. Перше: безумовно, Росія не вірить в те, що вони зможуть взяти під контроль Україну. Друге: для російської еліти сьогодні головна мета – це не утримати півострів Крим, а зафіксувати нинішній статус-кво, коли вони частково контролюють Донбас і так званий сухопутний коридор уздовж Кримського каналу. Вони хочуть зафіксувати це, як у 2014 році було з вкрай сумнівними Мінськими угодами, які призвели до трагедії, бо заохочували подальшу агресію. В ідеалі вони хотіли б отримати нову лінію поділу, нові Мінські угоди, нові умови співіснування і так далі. Але це неможливо, тому що вони самі підняли ставки високо і назвали окуповані території своїми "новими регіонами". Вони внесли ці окуповані території до своєї Конституції, що є абсолютним нонсенсом. Цей ідеальний план реалізувати неможливо.

Подоляк: для російської еліти сьогодні головна мета – це не утримати півострів Крим, а зафіксувати нинішній статус-кво / фото Радіо Свобода

Тому є другий план. Вони хочуть ще просунутися вперед, піддаючи тиску наші Збройні сили, і щоб паралельно ми приходили до поняття зниження інтенсивності війни. Жодних домовленостей у нас не буде, але буде якась нестабільна лінія поділу, де будуть періодично вестися бойові дії вкрай низької інтенсивності в тому чи іншому напрямку. Практично це те, що було в перші роки після підписання Мінських угод, це їхня "рожева мрія".

Але підсвідомо вони розуміють три ключові речі. Перше: вони розуміють, що на міжнародних ринках вони є абсолютними вигнанцями, і ніхто не сприймає їхню концепцію цієї війни, їхнє виправдання цієї війни і їхні подальші вимоги до цієї війни. Це не 2014 рік, тоді була зовсім інша конструкція. Всі за замовчуванням говорили: "Ні, ми не визнаємо", але де-факто говорили: "Добре, зробимо вигляд, що ми не помічаємо всього цього". Зараз в Росії розуміють, що світова спільнота жорстко сказала: "Ми не будемо робити вигляд, що не помічаємо. Ми розуміємо хто, ми розуміємо, як це має закінчитися, і ми розуміємо, що ви несете повну юридичну відповідальність, і вона не має строків давності". Це реально їх деморалізує.

Друга складова. Вони прекрасно розуміють, що у них немає ресурсу утримати все, що сьогодні знаходиться під окупацією, включно з територіями, окупованими з 2014 року. Вони розуміють, що це крадене, що лояльності населення там немає, хоча вони звичайно намагалися... Це, до речі, для мене теж дика історія. Наскільки потрібно не поважати себе і свій паспорт, щоб насильно його просто впихати, брати за волосся, ставити автомат до голови і вручати цей російський паспорт?! Уявляєте, яка нікчемна ця книжка? Юридично ось ця країна настільки інфантильна, що не розуміє, що дискредитує і свою Конституцію, тому що, вписавши туди нові регіони, які будуть деокуповані, вона покаже, що Конституція Росії не має жодного значення для міжнародного права в цілому. Найголовніше, що вони про свій паспорт говорять: "Дивіться, це така мерзенна книжка, що ми просто хочемо всіх вас під дулами автомата обілетити цією книжкою". Так історично себе обнуляти – це треба було постаратися. Вони підсвідомо розуміють, що ця територія крадена, і що після такої війни контролювати Крим неможливо. У Криму йтимуть бойові дії.

Подоляк: у Росії розуміють, що після такої війни контролювати Крим неможливо, і в Криму йтимуть бойові дії / фото УНІАН, Євген Кравс

Більше того, вони розуміють, що єдине, що сьогодні стримує нас від різкого нарощування атаки на Крим – це те, що західні союзники досі сприймають Росію серйозно. Ми з вами розуміємо, що Росія – це колос на глиняних ногах, а західні країни як і раніше, незважаючи на 14 місяців війни і те, що Росія довела свою неефективність, сприймають Росію серйозно. Відповідно, у нас немає достатнього обсягу далекобійної зброї, щоб практично знищити стратегічні склади, а півострів Крим – сьогодні єдина база, з якої йде постачання угруповань.

Третя складова – вони бачать внутрішній розхитаний настрій. Сакральність Путіна практично померла, сакральність його оточення олігофренічна. Люди не сприймають їх як авторитетів, особливо спікерів парламенту. Якщо у них головний пропагандист сьогодні – Медведєв, якість пропаганди відповідна. Тобто правоти, заради якої вони воюють, немає. Виправдати війну навіть на внутрішньому ринку вони не змогли і не зможуть, на зовнішньому ринку є очевидне розуміння. Так, іноді ми чуємо, що може, ви все-таки щось віддасте. Проте є чітке розуміння, що на території України йде класична окупаційна війна з масовим геноцидом за ознаками громадянської належності, державної належності. І все це абсолютно точно деморалізує Росію.

Сакральність Путіна в Росії померла, заявив Подоляк / скріншот

Четвертий додатковий фактор – що б там Росія не розповідала про те, що вони спокійно переживають санкції, провели якісь локалізації – це країна, яка не має технологічного розвитку. Звичайно, санкції для них дуже болючі. І той запас міцності, тим більше фінансовий, вже добігає кінця. Так це виглядає, якщо говорити про те, чому вони готові підсвідомо до програшу в цій війні і до подальшого бігу по всьому світу. Принаймні, по тих країнах, які будуть робити вигляд, що вони не розуміють, хто до них прибіг.

Поговоримо про тих, хто зараз за кордоном і думає, повертатися в Україну чи ні. У мене широке коло спілкування, для багатьох з них головним фактором буде розпад Росії, тому що багато людей бояться, що вона повстане з попелу, накопичить сили і років через 10 знову прийде. Говорячи про біг, ви сказали, що бої за Крим будуть, а чи можливо, що там все ж буде втеча?

Безумовно, одним із сценаріїв є ефективний наступ і ефективна поразка Росії. Це може істотно прискорити і взагалі позбавити Крим бажання захищатися, тому що крадене не захищаєш, розуміючи, що це справедлива відплата. Коли такий суб'єкт як Аксьонов очолює 8 років "уряд" Криму, Путін цинічно показує, що звичайний злодій, колишній бойовик з однієї з двох кримських банд початку 90-х – "глава уряду". Програш у військовому плані, безумовно, змусить всіх цих бандитів втекти. Ви ж розумієте, бандити не захищають крадене. Вони покористувалися, потім кинули і головне, щоб їх не замели. Відповідно, всі ці Аксьонови розчиняться на російських просторах, думаючи, що вони будуть там десь довгий час існувати. Такий сценарій можливий і мені здається, що він один з найбільш реальних. Коли буде поразка Росії на полі бою, коли ми підтягнемося до адмінкордонів Криму, резонно було б для росіян (поїхати – ред.).

Там є цивільні окупанти та військові окупанти. Військові окупанти будуть не в змозі чинити ефективний опір в оборонному плані. Те, що вони там риють окопи – нехай риють, це не страшно, Трактори закопають. Але є цивільні окупанти. Так, було там 10-15%  "активістів" – по суті це зрадники країни, які плескали в долоні і говорили: "Ура, Росія прийшла". Ось ці 15% залишилися, але інші-то поїхали, у них забрали майно, вони ж не отримали насильно цей нікчемний російський паспорт. Тобто вони не змогли перереєструвати право власності, втратили бізнес. А хто це все придбав? Росія завжди діє по одній стратегії: вона захоплює територію, як сарана, вигризає там все, а потім завозить туди своїх жебраків для того, щоб вони там розплодилися. Це ж не етнос, який приходить з цивілізаційними модераціями. Росія атакує тому, що вона може жити тільки в експансії, але в експансії 17-18 століття: прийшли на готове, пограбували все, зачистили територію, а потім привезли своїх робочих мурах – цю нікчемну сіру масу, яка повинна далі там все це загадити.

Подоляк: у Криму є цивільні окупанти і військові окупанти / фото УНІАН

Але ці цивільні окупанти теж втечуть. За великим рахунком, там нема чого захищати, бо крадене не захищаєш ціною свого життя. Ціною свого життя захищаєш свій будинок, свою сім'ю. Росія не захищає ні будинок, ні сім'ю, вона прийшла грабувати. Але якщо той, кого ти грабуєш, виявився в змозі дати тобі відсіч, і ця відсіч наростає, то ти плюнеш на все, візьмеш що встигнеш винести і втечеш. Ось така стратегія дійсно можлива: вони можуть втекти, і Крим може впасти без бою.

А тепер поговоримо про те, що стосується повернення людей. Тут проблема в правильній фіналізації війни. Люди абсолютно нормально міркують: вони не хочуть повернутися в країну, де сусідом є не трансформована і не та, що не пройшла через оновлення, покаяння, через репараційні виплати, Російська Федерація. Люди хочуть стабільності, прогнозованого горизонту, де дітки будуть вчитися, підуть в інститути, потім робота, кар'єра. У цю країну будуть вкладати гроші обов'язково, тому що країна дійсно стабільна, є контур безпеки, військовий альянс, до складу якого Україна входить, є транскордонна охорона, зона демілітаризації від Росії, є контроль над ядерними арсеналом Росії. І є країна під назвою Росія, яка весь час знаходиться в занепаді, в якій можуть відбутися процеси розпаду. Мається на увазі, що частина етнічних територій може вийти. Ми бачимо наростаючі настрої на Північному Кавказі, навіть спеціально нарада спецслужб проводилася з приводу того, що сьогодні відбувається в Дагестані, Інгушетії, в Чечні, тому що цей регіон точно Росія не контролюватиме після цієї війни. Перші ознаки цього вже є.

Ось це громадян якраз і повинно цікавити, адже вони хочуть повернутися в Україну, у якої є чітке розуміння стратегії розвитку, чітке розуміння, де ми беремо гроші і які сектори економіки розвиваються, скільки робочих місць, які перспективи зростання заробітної плати будуть, скільки у нас буде соціальних виплат на ті чи інші категорії населення. Має бути розуміння, що у нас безпекою, і чи є ми членом Європейського Союзу з відкритими кордонами і з єдиною валютою, чи є ми членом військового альянсу. Якщо люди отримають позитивні відповіді на ці питання, то сюди практично всі повернуться, тому що це буде одна з найперспективніших країн, що бурхливо розвивається. Але головне, щоб у нас держава була прозорою, без обтяжливих регуляторних функцій і без високого корупційного індексу.

Ці процеси повинні відбуватися швидко. У наших міжнародних партнерів є розуміння, що Україні і для повернення своїх людей в тому числі потрібно якомога швидше починати відновлювальні процеси в економіці, якомога швидше увійти в НАТО, стати членом Євросоюзу? Чи розуміють вони це, і чи будуть йти назустріч?

Розуміння абсолютно є, особливо в певних елітних колах або в аналітичних колах. Вони з розумінням ставляться до того, якою має бути Україна, як швидко можна змінити каркас держави і ті чи інші сервісні функції держави, скільки для цього необхідно грошей, як швидко це потрібно відновлювати. Але є три інші фактори, які властиві сьогодні нашими європейськими партнерами і в принципі глобальному світу.

У світі є розуміння, якою має бути Україна після війни, вважає Подоляк / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Перше – це бюрократія. Ми бачимо з постачання зброї, що розуміння необхідності передачі Україні того чи іншого інструменту є, але бюрократія є бюрократія. Друга складова – відсутність лідерства як концепції. Є колективне лідерство, коли дуже багато людей збираються і починають між собою обговорювати. Немає лідерства, за якого можна продавити цей бюрократизм. Є колегіальне прийняття рішення, колегіальні дискусії, і це звичайно подовжує ухвалення будь-якого рішення.

Третє – це репутація. Репутаційно Україна сьогодні виглядає абсолютно суб'єктно, Україна виглядає абсолютно потужно з точки зору того, що стосується війни і правильної постановки акцентів: заради чого ми воюємо, чому ця війна ціннісного плану, чому цю війну потрібно правильно закінчити і так далі. Тут ми безумовний лідер і на нас дивляться із захопленням. Що стосується репутації економічної, соціальної, репутації відносин між суспільством і державою, тут нам треба багато працювати. У питаннях процесів розуміння післявоєнної економіки і конструкції післявоєнної держави потрібно посилитися. Нам потрібно ці концепції запропонувати зовнішньому світу, щоб він оцінив, як ми бачимо післявоєнний розвиток України на рік, на два, на п'ять, на 10 років. Необхідно вже працювати над презентацією післявоєнної України, і президент вже ставить такі завдання. Це буде визначати швидкість відновлення, швидкість наростання якісної репутації післявоєнної, а не тільки військової, і швидкість надходження сюди інвестицій або прямих донорських вливань, які потрібні будуть для вирішення тих чи інших завдань.

Якщо говорити про міжнародний вплив, Україна ніколи не була такою сильною на міжнародній арені, як зараз. Наскільки важко буде утримати цей вплив після війни, як ви думаєте?

Світ не живе статично і, крім війни в Україні, викликів, на жаль, дуже багато. Я не беру Близький Схід – традиційне місце де завжди є проблеми, я не беру Тихоокеанський регіон – перш за все Тайвань, де завжди є проблеми, не беру Корейський півострів. Є виклики, що стосуються економіки. Наприклад, ми бачимо зараз глобальну рецесію, падіння деяких банків, зокрема швейцарських, у яких столітня історія, і так далі. Є багато процесів, які дійсно можуть перетягнути на себе увагу, особливо якщо війна вже закінчилася. І тут Україні дуже важливо розуміти, куди і як вона хоче рухатися далі, виразно це артикулювати. Коли у тебе є компетенція, ти розумієш, що ти можеш як партнер запропонувати своїм союзникам, тоді це виглядає круто. Потрібно визначити ту компетенцію, яку ти можеш на зовнішньому ринку продавати, чим Україна буде цінна для партнерів. Це стосується не тільки економіки, а й інших опцій.

Четверта складова – це хороша презентація переваг України, коли наші представники будуть експертно пропонувати консультативну допомогу іншим країнам. Це важко, але це дозволить дійсно утримати на Україні фокус уваги, тому що всі будуть розуміти, що Україна вирішує завдання не тільки свої, а й глобальні. Потрібно визначити своє місце, свої компетенції, заякорити їх за собою і вміти їх правильно артикулювати. У нас до війни, на жаль, дуже часто працював режим очікування. Україна вважала, що вона країна маленька, у неї є відносне право голосу, і вона може в рамках тих чи інших регламентів щось говорити. Ні, потрібно бути ініціативним і виходити на той рівень, який є в України сьогодні. Це буде важко, але це можливо.

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся