Снайпер "Альфа" з групи "Привид Бахмута": Я дарую щастя. Вбив противника – його сім’ї подарують автомобіль, його сім’я буде задоволена

Снайперська група "Привид Бахмута" вже три місяці захищає місто-фортецю, й за цей час серед них немає жодного загиблого бійця. Снайпер з позивним "Альфа" в інтерв’ю УНІАН розповів, як цьому сприяло навчання, про небезпеку снайперських дуелей, чому в місті працювати легше та рекорд дальності вдалого пострілу зі знищенням ворога.

Те, як українці багато місяців боронять місто-фортецю Бахмут, безсумнівно увійде у підручники з ведення військової справи. Снайпери з групи "Привид Бахмута" перебувають у найгарячішому місці фронту вже три місяці, й за цей час, на щастя, серед них немає жодного загиблого бійця. Щоб потрапити в елітну групу кожен зі снайперів пройшов десятимісячне навчання в Польщі та в Україні. В послужному списку "Привидів" - кілька виграних снайперських дуелей в Бахмуті та точний постріл на 2,4 км з гвинтівки 50-го калібру Barrett, який ліквідував ворожий мінометний розрахунок, підірвавши його боєкомплект.

В інтерв’ю УНІАН снайпер з позивним "Альфа" розповів про десятимісячне навчання заради виживання, снайперські дуелі та роботу з гвинтівкою 50 калібру Barrett 12,7-мм, якою вдалося поцілити ворога на рекордній дистанції.

Розкажіть про рекордний по дистанції постріл вашої групи. Де, коли і як це сталося?

Дистанція пострілу – 2 км 400 метрів. Сталося це у березні, на прилеглих до Бахмуту територіях - місто не дає змоги працювати на таких дистанціях. Це була гвинтівка 50 калібру Barrett 12,7-мм. Відбулося знищення мінометного розрахунку з ПТУР на позиції.

З іншими гвинтівками легше працювати, тому що ти прийшов з нею, відпрацював і пішов, а Barrett 50 калібру важить 25 кг і складається з двох частин. Якщо одній людині її нести, це, звичайно, треба бути таким "напівРембо", тому краще з напарником. Прийшли, зібрали її... Приціл тут штатний, але можна поставити і тепловізійний.

На великих дистанціях ця гвинтівка робить свою роботу - це БТРи, техніка, що легко бронюється, "мотолиги", все те, що з бронею. Тобто, починаючи від машин, закінчуючи бронею – ця "дитинка" робить дива.

Спочатку була розвідка боєм. Потім подивилися, де можна замаскувати все. Прорахували дистанцію, і тоді, приблизно за два дні, вже підійшли на позицію та зробили постріл. Погодні умови були серйозні - екстремальні, прохолодні. Ми вийшли на позицію. Був коригувальник, він дивиться на постріл. У цій гвинтівці купність не найкраща. Патрон – бронебійний… Вийшли на позицію, вирахували дистанцію. Ми завжди прораховуємо дистанцію на місці. Як показує практика, ти думаєш, що ціль тут, а вона - метрів на 150 далі, чи ближче. Скоригували, подивилися, зробили чотири постріли і все, відпрацювали.

Чому знадобилося чотири постріли?

Було туманно, тож видимість не дуже гарна. Там був мінометний розрахунок, який постійно "кошмарив" наші війська на цьому рубежі. Через роботу міномета вони не почули кілька пострілів, які були поряд. Це була пристрілка. "Експерти" можуть запитати: чому одразу не влучили, з першого пострілу? Відповім: це ж не голлівудські фільми - гвинтівка зовсім іншого рівня та класу, і коли працює міномет чи кулемет у ворога, все в диму та вибухах, важко побачити, як на полігоні, "вибухи" від кулі. Тому тільки коли позиція розрахунку загорілася, й влучили туди, куди треба, тоді це було вже красиво. Влучення було в сам боєкомплект. Детонація повністю зруйнувала їхню позицію, "гніздо". Боєкомплекту там було "море" - його повозили туди за кілька днів дуже багато, й загинули разом із ним.

Який до цього був ваш рекорд щодо дальності точного пострілу по ворогу?

З цієї рушниці рекорд був до двох кілометрів.

Чи може ворог вас виявити? Що потрібно робити, щоб цього не сталося?

Ворог може виявити тебе по маскуванню гвинтівки. Вона теж має бути замаскована. Зараз спостерігаєш не лише з окопа в окоп у бінокль. Дрон тебе може виявити. Гвинтівка має контури прямої лінії. Без маскування, плюс прямі лінії - буде зрозуміло, що людина лежить з чимось там.

Розкажіть, скільки у вас в Бахмуті було снайперських дуелей?

Чотири дуелі. Остання тривала години зо три. Противник був замаскований. Видимість – хороша, дистанція – дуже близька, до 200 метрів. Немає права на помилку. Важливим був не так постріл, як маскування. Від цього залежить результат дуелі. Якщо замаскувався погано, або десь поворухнувся, або хтось підійшов, чи ще щось, точку легко виявити. Останній противник себе виявив, коли йому піднесли боєкомплект. До цього він сидів замаскований за "екраном", як книжка вчить. Але цей рух, коли до нього підійшов другий… Тут і стався момент, коли його виявили.

Чи полюють на вас ворожі снайпери?

У хаотичній, великій кількості збройних сил у Бахмуті ні ми не знаємо, ні вони не можуть зрозуміти, де працює снайпер, а де не снайпер. А скільки за нас дають? Місяця два тому - 5 млн російських рублів за нас давали.

Розкажіть про вашу роботу у Бахмуті.

Хлопці протягом трьох місяців, 24 на 7, працюють у Бахмуті без втрат завдяки тому, що основа їхньої підготовки безпосередньо полягала в умінні виживати.

Ми були на різних напрямках у Бахмуті: були й у польових умовах, де окопи та посадки, й у самому місті працюємо. Чесно, мені у місті легше працювати, ніж у посадках. Там дерева "викошуються" під нуль, в окоп може прилетіти мінометний або танковий снаряд, а в місті ти можеш маневрувати, маєш кілька позицій. Відпрацював з однієї - перейшов на іншу, а противник "насипає" по старій позиції, думаючи, що ти там... Практика у місті справді показала, що в ньому працювати краще, ніж у посадках.

У снайпінгу є свої плюси та мінуси. Плюс - це те, що ти бачиш свого супротивника вдалині, а мінус у тому, що дуже багато математичних здібностей треба. Довелося згадувати формули. В нас дуже довгий курс був – загалом нас десять місяців навчали на полігоні.

Яка у вас гвинтівка?

Гвинтівка українського виробництва UAR-10. Дуже хороша гвинтівка, яка показала себе у реальних боях.

Якось ми з супротивником зійшлися раптово, я навіть не встиг налаштувати приціл. Відстань була 60 метрів, і ми противника з автоматичної гвинтівки розстріляли, як з кулемета.

Що, на вашу думку, найголовніше на війні?

Головне - прислухатися один до одного, і щоб товариші підказували. Поки що окупанти виграють за рахунок техніки та авіації. Все. Але, гадаю, скоро настане момент, коли противник тікатиме, плакатиме і проситиме Бога, щоб звідси вийти. Нам треба ще трохи протриматись. Ми вистоїмо це жорстке пекло. Найголовніше - не опускати руки, щоби був бойовий дух. Не слухайте, що є щось погане, якісь погані моменти, навпаки, треба себе захоплювати чимось. Ось я у своїй роботі себе розслабляю, хоч мені й складно, тим, що я дарую щастя. Я противника вбив – його сім'ї подарують автомобіль, і сім'я буде задоволена. А те, що ворог прийшов сюди, це його проблеми, а не наші.

Дмитро Ключко

УНІАН в Google News