Справжнє лице "набожних" росіян: спалені мечеті, зруйновані храми, вбиті священники

За десять років війни в Україні загинули десятки священників, були зруйновані сотні храмів, зламані долі - у тисяч прихожан. І хоча на Великдень російські вбивці надягають маску вірян, розповіді про "захист віри" - лицемірна брехня.

В Україні немає релігії та церкви, яка б не постраждала від російських окупантів. "Під прицілом" усі – і протестанти, і католики, і мусульмани. Для росіян немає різниці, вбивати православних ПЦУ чи православних, які досі підтримують церкву "московського патріархату".  

"Прощу тоді, коли буду їх відспівувати за упокій"

"Зруйнований храм - це наче душу пошматували у населеному пункті, де він стоїть", - каже отець Макарій (Дядюсь).

Він став військовим капеланом ще у 2014 році. Був поруч з українськими бійцями у важких боях, пройшов через Дебальцеве. У 2018 став настоятелем храму Святого Миколая Чудотворця у Волновасі (його було побудовано в пам'ять про 18 загиблих ще у 2014-му бійців 51-шої ОМБр).

Побудований майстрами з Волині, храм дуже скоро став невід’ємною частиною міста, його часто знімали у відео про Волноваху. На початку повномасштабної війни росіяни, які полюбляють хизуватись своєю вірою, розстрілювали храм впритул.

"Біль у грудях розриває, серце наповнюється злістю, жагою нищити ворога голими руками. Прошу у Бога тверезого розуму та твердої руки. [Окупанти] ранили моє серце. Прощу тоді, коли їх буду відспівувати за упокій", — написав у ті дні священник на своїй сторінці в одній з соцмереж.

За два роки біль не вщух.

"Мені розповідали місцеві, що у храм заносили наших поранених і загиблих хлопців, а потім спалили разом з храмом. Не знаю, наскільки правда, це не перевірено. Але те, що храм спалений - факт. Центральна капличка розібрана повністю, хтось її кудись забрав, видно, під альтанку. Але хрест центрального купола з храму вже не лежить на землі. Хтось його поставив", - розповідає отець Макарій.

Але, що таке храм для капелана?

"Це не про стіни, про хлопців. Служимо, де приходиться. В підвалі? В підвалі. На ВОПі? На ВОПі (ВОП – взводний опорний пункт, - УНІАН)", - каже священник.

Напередодні Великодня отець Макарій об’їхав декілька підрозділів. Зізнається, що лише частина хлопців рада, поспішала поспілкуватися. Деякі одразу відмовлялись.

"Я їх розумію. Це тому, що перевтома, зневіра у всьому. Як може бути інакше, коли війна забирає побратима, за якийсь час забирає другого, третього побратима?.. Хтось витримує, хтось все розуміє, дякує Богу, що залишився живий, а хтось ламається. Але є така думка, що війна відбувається не тільки тут, вона відбувається і в духовному світі. Ці [загиблі] хлопці стоять в обороні в духовному світі, і, можливо, через це ми сьогодні ще й тримаємось", - каже отець Макарій.

"Українці не відкидають Бога"

"Моя віра - як кардіограма, все коливається. То зміцнюється в алмаз, то - інколи - спускаєтеся до відчуття: "Боже, а ти тут ще?"", - зізнається отець Макарій.

Про щось схоже говорить і настоятель храму Іоана Богослова у Харкові, отець Віктор Маринчак.

"На Харківщині повністю зруйнованих храмів, мабуть, не так багато, хоча вони, безумовно, є. Але головне, що ця навала, в першу чергу, руйнує храм нашої віри. У мене є досвід, коли 12-річний хлопець питав: "Де був цей Бог?!?". Це питання воно стоїть  переді мною. Я сам собі ставлю його: "Де був цей Бог?". І шукаю на нього таку відповідь, яка не була б спекулятивною, не була б способом викрутитися", - зізнається отець Віктор Маринчак.

За його словами, він спостерігає, як попри важкі випробування, українці не відкидають Бога.

"Я можу сказати, що віра моя не похитнулася. Я вірю в Бога, який є любов. Я знаю, що він мене любить. Я до нього звертаюся, і він мені допомагає. І він допомагає усім стражденним і нужденним, яких з'являється зараз безліч. Допомагає вдовам та матерям, які ходять в чорному. Вони звертаються до Господа з молитвою: "Господи, допоможи". Не "врятуй". Можливо, вже не треба рятувати. Можливо, вже нікого не врятуєш. "Допоможи!". Допоможи витримати, стояти, не схилитися, не зламатися. "Господи, допоможи. Допоможи в тих тортурах, які я потерпаю від них". Бо тортури бувають і моральні, і фізичні… Люди не відкидають Бога", - розповідає він.

Свідків Єгови саджають в тюрму "просто так"

Своєю чергою, росіяни полюбляють демонструвати свою набожність, вона у них завжди – на показ. А віру вони використовують, як будь-що – у якості пропаганди.

Волонтер Євген Ткачов із Часового Яру десять років тому потрапив "на підвал" до російського ватажка бойовиків Ігоря Гіркіна та його посіпак.

Чоловік віз харчі та воду в окупований Слов'янськ, забирав звідти людей. У його машині росіяни знайшли Біблію, а на капоті волонтерського авто ще був й символ "рибки"... Цього тоді вистачало на "розстрільну статтю" - за "шпигунство". Врятувало Євгена те, що в ніч арешту Гіркін зі спільниками втік зі Слов'янська.

Та й за десять років на окупованих територіях ситуація стосовно людей, які якось "не правильно" вірують, не змінилась. Приміром, Свідків Єгови саджають в тюрму "просто так".

"Кількість йде на сотні. Стареньких, тих, кому по 70-80 років, кидають в камери, бо вони на окупованих Росією територіях визнані "екстремістською організацією", на рівні з Аль-Каїдою. Людям дають строки - від 3 до 7 років - лише за те, що вони проводять зібрання. І при цьому деякі протестанти, ті, які "лягли" під Москву (тобто "лягло" їхнє релігійне об'єднання), ходять з символами "зет", і нормально збираються", - розповідає Євген Ткачов.

У звіті Інституту вивчення війни як ілюстрацію наводять історію, яка сталася в окупованому Херсоні, в Таврійському Християнському Інституті: "Баптистів називали "американськими шпигунами", "сектантами" і "ворогами російського православного народу". Говорили: "Вас треба поховати живцем".

За словами Євгена Ткачова, окупанти завдають шкоди не тільки самим протестантам, а й нищать їхнє майно.

"Протестанти будували церкви своїм коштом. На 90% все було пов'язане з волонтерством. Люди останні гроші віддавали, але будували ці храми. У багатьох, наприклад, як у нашої церкви, був ще й будинок дитячого табору. А у деяких церквах були й гуртожитки для безхатьків. Були реабілітаційні центри для алко-, наркозалежних. Були школи. І в це ж теж були вкладені величезні кошти", - каже волонтер. 

"Дійсно, серед постраждалих багато протестантів… Двох ув'язнених священників ПЦУ нещодавно звільнили, тоді як двоє священників УГКЦ та один священник УПЦ наразі перебувають у полоні", - розповідає український релігієзнавець, керівник проєкту "Релігія у вогні" Руслан Халіков.

Командою цього проєкту  було задокументовано багато випадків, коли окупанти використовували релігійні споруди з воєнною метою. Парадоксальним чином, найбільше страждають від війни церкви УПЦ МП. Проте пояснення доволі банальне – їх просто більше відносно інших. Та й нікому від цього не легше.

Наприклад, за інформацією "Релігія у вогні", у храмі на честь Почаївської ікони Божої Матері (УПЦ МП) у Бучі був штаб одного з ворожих підрозділів. У селі Бобрик (Київська область) снайпер працював з дзвіниці Вознесенської церкви. Складом для боєприпасів став Вознесенський храм (УПЦ МП) у селі Лукашівка (Чернігівська область). Штабом та шпиталем росіян став Свято-Троїцький храм села Мала Комишуваха (Харківська область).

"РФ - це країна обрядовір'я"

Та головна трагедія не у руйнуванні споруд, навіть пам’яток архітектури, а вбивства та тортури.  

"Храми можна відновити, людей не повернеш", - каже Саід Ісмагілов, зараз офіцер ЗСУ, а до повномасштабного вторгнення муфтій Духовного управління мусульман України "Умма". На цій посаді він відкривав мечеті у Сєвєродонецьку, Маріуполі, Костянтинівці. Перші дві були зруйновані, остання – пошкоджена обстрілами. Мечеті руйнуються так само, як і християнські храми.

"Але вони будуть приховувати свої злочини. Брехати, ніби все зруйнували українці. Так вже відбувається у Маріуполі, де відновлюють мечеті. Вони роблять зі своїх злочинів піар. Російські муфтії фотографуються у Маріуполі і, звісно, не розповідають, що вони самі штурмували та обстрілювали місто. Вони не розповідають, як в той час в мечеті переховувалися люди, разом з родиною імама з Туреччини. І як лише через втручання турецької сторони цим людям дали коридор, щоб вони вийшли", - розповідає Саід Ісмагілов.

Він додає, що у Сєвєродонецьку в мечеті, в ісламському культурному центрі "Бісмілля", людям не вдалося врятуватись - згоріло приблизно 20 осіб, які там переховувалися.

"Росія славиться не вірою, а лицемірством. Це країна не віри, а обрядовір'я. Це коли люди вважають, що найголовніше – це правильно виконати обряд. Як приклад, можна навести бандитів, які на награбовані гроші будували церкви. Тобто вони ніби демонструють свою віру, і при цьому закатовують, вбивають людей. Ну, де там віра? І для російської ментальності нормально забирати храми, релігійне майно на окупованих територіях. Їх абсолютно не бентежить, що не вони це будували, що вони вбили тих людей, які будували ці мечеті. Порядність? Богобоязливість? Про це взагалі немає мови", - каже Саід Ісмагілов.

Тому усюди, де ступає нога російського окупанта – руїни та біль. Тортури та вбивства людей лише через те, що росіянин в поточному моменті це може. І геть неважливо, яку саме релігію сповідує жертва – одновірців росіяни теж вбивають з легкістю.

УНІАН в Google News