Страх і тортури. Чи будуть покарані кати найстрашнішої тюрми "ДНР" - Ізоляції
Страх і тортури. Чи будуть покарані кати найстрашнішої тюрми "ДНР" - Ізоляції

Страх і тортури. Чи будуть покарані кати найстрашнішої тюрми "ДНР" - Ізоляції

20:41, 18.10.2020
16 хв.

Відраза, тортури, смерть… Краще вмерти, ніж терпіти знущання… Так описують своє перебування в Ізоляції – місці, яке до війни на Донбасі було осередком мистецтва, культури та креативу, а потім перетворилося на страшну таємну катівню, – п’ятеро її колишніх в’язнів. Всі вони розраховують на справедливе покарання для своїх кривдників. Однак чи будуть покарані кати Ізоляції?

Старий завод ізоляційних матеріалів на околиці Донецька з красномовною назвою вулиці "Світлий шлях 3" у 2010 році українські митці вирішили зробити Меккою сучасного мистецтва. Хотіли довести, що робітничий Донбас – це не лише шахти й заводи. Тут своя культура і самобутність. Але з початком війни Ізоляцію захопили проросійські бойовики. Спочатку влаштували в ній військову базу, а згодом - концентраційний табір для всіх незгодних із "русскім міром".

Колись Ізоляція була заводом, потім арт-платформою, а, врешті, перетворилася на найстрашнішу тюрму

На ексклюзивному відео, яке потрапило до ТСН.Тижня, видно, який нині вигляд має Ізоляція. У колишніх кабінетах конторського приміщення зараз камери для полонених. У підвалі – кімнати для тортур. Тут стіл, на якому катують, а біля стіни, в пакеті, – головне знаряддя катів – «тапік».

Стіл, на якому катують в’язнів Ізоляції

Максим Теорентер - житель містечка Лиман на Донеччині. Бізнесмен, майстер спорту з американського футболу і кількаразовий чемпіон України з боротьби. Він не схотів миритися з окупацією рідного Донбасу. І у 2016-му справді мав зв’язок з українською розвідкою. Тож його схопили і відвезли у пекло, щоб під тортурами Максим зізнався на відео: мовляв, отримав задачу від СБУ ліквідувати "голову ДНР" Захарченка"…Це відео є у мережі…

Відео дня

"Я пишу його через 6-8 годин катувань, - розповідає Максим Теорентер ТСН.Тижню. – Це називається "тапік" – військовий польовий телефон. Коли підключають це до людини, вона відчуває сильний, пронизливий, глибокий біль… Всі м’язи, сухожилля, в’язи – стискаються. І ти кричиш, тому що чуєш, як в тебе ламаються зуби, відчуваєш, як у тебе носом йде кров. А вони при цьому б’ють тебе по ногах палицями, б’ють по потилиці, б’ють по усьому тілу, до якого мають доступ".

Цю "процедуру" під час допиту Максиму робили кілька днів. Кожна тривала по кілька годин.

"Я просто волав. Знаєте, як люди кричать? Кричать як звір, який вмирає і так кричить", - розповідає Теорентер.

Бойовики так званої ДНР "тапік" називають класикою тортур. Чи не кожен, хто був в Ізоляції, відчув його на собі. Найчастіше дроти прикручують до пальців ніг і рук. Але професійні садисти значно вигадливіші. Наприклад, погрожують, що прикрутять "тапік" до вух полоненого, і на нього чекатиме інсульт…

"Тобі знімають штани і можуть або вставити провід між сідниць, або накрутити на мошонку, на головку члена. А другий провід на мізинець. Гарно поливають тебе водою і вмикають струм", - розповідає ТСН.Тижню ще один колишній в’язень Ізоляції Олег Сугерей.

Олег – харків’янин. На війну пішов з першою хвилею мобілізації. Був снайпером. Його схопили, коли він був на завданні по той бік фронту. Утім, Олег не знав, що на нього чекає. Здав його подвійний агент. І в Ізоляції чоловіка катували "лише" десять днів.

"Ці десять днів були для мене як десять місяців. Тебе б’ють струмом, водночас тебе б’ють по нирках, "прилітає" і в голову… Тобі щось кричать у вухо, і хтось вже намагається вирвати тобі кадик…", - згадує Олег Сугерей.

Доведена до нестями людина для катів утрачає сенс. Тому тип знущань час від часу вони міняють.

"Є у них так звана стіна плачу. Вони ставлять тебе, вивертають руки, ти обпираєшся об стіну з мішком і тобі говорять: "Якщо опустишся, не встоїш, тебе зґвалтують"", - розповідає Олег.

"У них багато витончених тортур", - додає Денис Коваль, житель Ясинуватої.

Коли чоловік побачив, як бойовики стріляють із житлових кварталів, перетворивши дітей і жінок у живий щит, пішов у партизанський загін. У полон він потрапив по справі "Ясинуватських диверсантів" - у 2016-му році бойовики захопили групу підлітків, яких звинуватили в диверсіях на окупованій території на користь України. Денис теж був у цій групі, щоправда, його обличчя тоді окупанти не показували, адже він сильно вибивався з легенди про «маленьких диверсантів».

"У мене немає цілих ребер. Кості немає взагалі – все переламали. Зламали руку, ребра, грудну клітину… Все перебили", - розповідає він.

А далі - примотали скотчем до столу, замотали ніс, і взялися за зуби: "Найнестерпніше – це зуби. Я свідомість втрачав, напевно, рази три… Спочатку вони пиляли нижні зуби напилком. Недовго. Бачили, що мені терпимо. Потім почали тиснути, або кліщами, або плоскогубцями, я не бачив. На голові у мене був мішок, зав’язаний скотчем… Зуби кришилися. А вони ще сміялися: «Ух ти! Не думав, що зуби так добре, так легко давляться". Кілька зубів вирвали... Залишили мені чотири верхніх зуба".

Олег Чулка зі Слов’янська. Колишній військовий. З початком війни допомагав українським спецслужбам в окупованому Донецьку. В Ізоляції Олегу теж зламали всі зуби. Але виявилося, є щось страшніше. Чоловіка ледь не поховали живцем.

"Тортури завершились, заносять гроб…Скільки часу я в ньому пробув, я не знаю. Думаю, що до ранку. Для мене найстрашніше було, що мене не знайдуть. Тобто, що мої родичі, мої близькі, мої друзі не знають, як я закінчив… Потім, коли мене з гробу дістали, там була фраза: "Живи, укропська наволоч". Мене віднесли у камеру", - розповідає Олег.

Тюремні коридори Ізоляції

Коли чоловік оговтався, його повели на… розстріл. "Мовляв, ти – шпигун, у нас всі докази є, іменем "донецької народної республіки" ти будеш розстріляний… Дуже страшно. "Ось стіна, піддон, ставай і молися", - кажуть. Я злякався, було дуже страшно", - каже Олег Чулка.

А ще були виїзні тортури. Наприклад, за особистої участі голови так званої ДНР Захарченка.

"Мене возили особисто до Захарченка, - розповідає Максим Теорентер. – Він мені каже: "Ти пішов за нациків". А я кажу: "Я – українець". Я йому сказав на "ти": "Ти і я – українці. А що ви зробили в Лимані, в Слов’янську, я бачив». Після цього він наказав показати мені "дельфіна". Це коли кладуть на пол, чотири людини тримають руки-ноги, кидають мені марлю на лице і починають топити… Топлять мене, а біля нас – басейн. Тож мене скручують і починають топити вже в басейні. А коли підіймають з води, стріляють біля голови. Після цього у мене контузія".

У катів багата уява і чималий арсенал тортур, розповідають в’язні

Олена Лазарева - лікарка-реаніматологиня-анестезіологиня. З початком війни залишилася в окупованому Донецьку, працювала в лікарні Калініна, і допомагала нашим військовим. За це й потрапила в Ізоляцію. Розповідає, що жінок там били і залякували.

"Казали: "Ми тебе відвеземо хлопцям в батальйон, вони порозважаються спочатку, а потім закопають десь в посадці. І ніхто з рідних ніколи не знайде"", - згадує вона.

У приміщення, в якому катували, проукраїнських жінок окупанти намагалися не відправляти. Але після тортур вони часто мили ці камери. Щоправда, за словами Олени, лякало зовсім не це. Найбільшою тортурою для неї було чути, як під час катувань кричать інші.

"У мене було таке відчуття, що так можна кричати тільки, якщо з тебе живцем здирають шкіру. Просто це настільки страшний крик. Ну, якийсь нелюдський. І ми старалися навіть іноді закрити вуха, щоб цього не чути. Тому що це могло тривати кілька годин. Це жахливо! Коли ми потім прибирали в іншій кімнаті, в ній було багато ікон. Тобто ці люди начебто вірять у Бога, але при цьому виробляють такі страшні речі…", - каже Олена Лазарева.

Лікарка і колишня полонена Ізоляції Олена Лазарева розповідає, що найстрашніше було у тюрмі

Ізоляція – та, що арт-платформа, в якої бойовики віджали приміщення для створення катівні, переїхала в Київ. Столична Ізоляція – це світле місце на Подолі, тут, як і до війни в Донецьку, влаштовують виставки та перформанси.

Але герої ТСН.Тижня після полону всі рефлекторно здригаються від самого слова "Ізоляція". Всі вони намагаються розпочати нове життя і мають одне на всіх бажання – покарання для своїх катів.

Хто ці люди, які так просто готові катувати і забирати життя? Їхні світлини не знайдеш в соціальних мережах. Але у них є імена. І прізвища. І навіть родини. Наприклад, "Ленін" – Василь Євдокімов. Саме йому приписують створення тюрми Ізоляції. Ще є "Монгол" - Станіслав Слєпньов. Його добре пам’ятають ті, хто опинився в Ізоляції, як тільки там організували в’язницю. Ще один фігурант – Юрій Кривонос, або "Юра-танкіст". Він чи то зараз "директор" Ізоляції, чи то був до останнього часу. Точно невідомо. Але всі ці люди не так жахають колишніх полонених… Є ще один.  Сам він представлявся, як "Аїд". Але є інший – більш відомий його позивний – Палич. Насправді це Куликовський Денис Павлович, 36 років. Згадуючи про нього, всі колишні в’язні Ізоляції здригаються і дуже хочуть, щоб українські спецслужби його таки  упіймали. Бо кару для нього кожен вже вигадав. Хтось бажає, що Палич пройшов шлях тих самих тортур, а хтось вважає, що заради цього фігуранта слід зробити виключення і застосувати смертну кару…

Колишні бранці Ізоляції впізнали по фото не тільки Палича, а і його батьків, однокласників, дружину. Цікаво, як і де людина перетворилася на ката. ТСН.Тиждень вирушив на Донбас, в маленьке село біля прифронтового Курахового.

Директорка місцевої школи одразу згадує учня Дениса Куликовського і каже, що він досить непогано навчався. Його однокласниця Юлія теж розповідає, що в школі Денис був чуйним і добрим. А коли дізнається про подальший шлях товариша, засмучується: "Хотілось би про свій клас щось хороше. Тим більше, однокласників не так багато залишилось, багато повмирали".

На Курахівському ринку працює Оксана Куликовська – старша сестра Палича. Вона довго вдивляється в його світлину на телефоні, яку ми їй показуємо, і переконує, що не знає цієї людини.

Але найбільше приголомшує реакція батька. Він ледь вийшов з хати, почув ім’я сина і в нього одразу з’явились запитання: "Обікрав чи вбив когось? Чи що?".

"А чому ви так думаєте?", - питаємо.

"Та я шо? Людей даремно не шукають, напевне", - відповідає.

Ця розмова ТСН.Тижня з батьком головного ката в Ізоляції відбулась навесні. Його батько розповів, ще до війни з сином вони посварились. Бо той сильно пив. Розказав, що ані дружини, ні дітей в Дениса Куликовського немає, і де він зараз – невідомо. Але восени ми вирішили повернутись. І зустріли нас дещо інакше. Рідні ката так само переконували, що не знають, де син. Однак батько Палича почав його виправдовувати: "Яка різниця зараз між цими, що їздять? Десятки тисяч повбивали. Ну, ось, наші українські воюють тут, вбивають… Хто вони? Кого вони вбивають?".

А мати Палича зізналась, в так званій ДНР у Дениса Куликовського була дружина і росте син. Вона онука давно не бачила. Але світлина хлопчика у ТСН.Тиждень вже є. Показуємо, і старший Куликовський геть забуває, що ще півроку тому відхрещувався: "Підріс, да? Це маленький він! Дивись, підріс, яка пика стала!".

Дивна розмова телефоном вийшла у ТСН.Тижня і з дружиною (тепер колишньою) Палича. Вона реагує так, ніби має заготовлені відповіді: "Ні, ми не спілкуємось десь останні півроку, напевне.  – А ви знаєте, де він працює? – Наскільки я знаю, останній раз він був в Росії. – А що він там робить? Ким працює? – Я такої інформації не маю. Знаю, що у нього було таке місце роботи, як Ізоляція. Чесно кажучи, деталей не знаю. – Але ви були в Ізоляції? – Я не їздила до нього на роботу. Не знаю, що це за місце таке. – Ви не знали, що там катували людей? – Ні, я не знала, що там катують людей. – Ви не знаєте, що це тюрма? – Я далека від всього цього. У мене життя взагалі спокійне".

Натомість жінку цікавить, чи будуть в когось в Україні до неї питання, якщо вона вирішить виїхати з окупованого Донбасу: "Якщо я приїду, до мене теж будуть питання? Що я десь якось брала участь? Когось покривала, якихось злочинців? Мене дуже збентежив момент, що ви кажете, що в’язні мене там бачили і дають свідчення".

За словами колишньої дружини, Палич втік з так званої ДНР ще у 2019 році. Нібито в Росію. Однак, чи правда це? Річ у тім, що тільки-но ТСН.Тиждень почав його розшукувати, на кореспондента вийшов чоловік, який назвався співробітником українських спецслужб. І під час наших зустрічей неодноразово вимагав не показувати світлину ката в ефірі. Спочатку говорив, що готує спецоперацію, щоб упіймати злочинця. Потім, що Палич – тепер працює... на Україну. А потім навіть пішли погрози.

Саме тому одна з таких зустрічей записана на відео. Обличчя, щоправда, цьому чоловіку ми закрили. Голос змінили.

"Ви стверджуєте, що знаєте, де знаходиться Палич, і що він буває в Києві? – Так… Є маса нюансів… Палич не на свободі".

Кат дійсно може бути НЕ на свободі, тобто перевербованим агентом. А все для того, щоб реальну свободу вислужити. Цього не виключає генерал-майор служби безпеки України і колишній заступник начальника цього відомства Віктор Ягун.

"Можливо, вивели і десь приховали. А для чого приховали? Може, він якось використовується. Все може бути. Може, він там їм щось розповідає і, може, справді приносить користь Україні. Але чи вартує Україні така користь?!", - каже він.

Дійсно, чи вартує Україні така користь?! І чи шукає ката українське правосуддя? На офіційний запит, СБУ відповіла відпискою - вони працюють. Генпрокуратура теж надала лист - кримінальні справи є, але хто по них проходить - таємниця. Пояснив все секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данилов, який телефоном запевнив - українські спецслужби знають всіх катів і бойовиків, але будь-яку інформацію поки не розголошуватимуть. 

"Можу запевнити, що рано чи пізно всі виконавці за ці злочини, які сьогодні відбуваються на території окупованих Донецької і Луганської областей понесуть покарання, жоден мерзотник не уникне кари українського народу", - каже Олексій Данилов.

Точно відомо одне - більшість тих, хто влаштовував злочини проти українського народу на окупованих територіях, нині, на сьомому році війни, не засуджені в Україні навіть заочно. Ба більше, за словами юриста-кримінолога Ганни Маляр, якщо їх і спіймають, то судитимуть не за воєнні злочини, а як кримінал.

"На жаль, за минулі роки законодавство не було підготовлено до цього. На сьогодні наш кримінальний кодекс не готовий до того, щоб виносилися вироки по війні. А це величезна різниця, чи ми притягнемо цього ката за звичайне катування, чи коли ми його притягаємо за воєнний злочин, злочин проти людяності, тоді ми демонструємо всім і собі, що на нашій території відбувається війна, а не кримінал", - підкреслює вона.

На жаль, катів, якщо спіймають, судитимуть за кримінал, а не за воєнні злочини і злочини проти людяності

Коли Україна буде готова до цього - питання залишається відкритим. Тим часом наші герої, знаючи, що Ізоляцію вони не забудуть ніколи, намагаються жити наново. Лікарка Олена Лазарева в столиці підтвердила свою кваліфікацію анестезіолога-реаніматолога і вже працює в Олександрівській лікарні. Олег Сугерей лікується і робить вдома ремонт. Максим Теорентер тренує молодь і намагається займатись бізнесом. Олег Чулга виховує онуків. А Денису Ковалю в одній зі столичних стоматологій безкоштовно зробили нові зуби. Він зустрів кохання. Тетяна теж з колишніх полонених. Вона перевезла з окупованої території Луганщини своїх доньку і онуку. З Денисом вони збираються одружитись і купити будинок, в якому житимуть однією великою родиною.

Та попри все це, всі вони, а також інші в’язні, хто пройшов жахи Ізоляції, сподіваються ще й на справедливість. Що вона все ще існує.

Мар’яна Бухан

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся