Старший лейтенант Іван Мурований

Нацгвардієць Іван Мурований: "Ми не відсиджувалися у бліндажах. Ворог стріляв – ми відповідали"

Бригада швидкого реагування Нацгвардії не так давно повернулася з Донецької області, де провела вісім місяців на передовій. Хлопці служили там, де до противника було кілька сотень метрів, їх обстрілювали кілька разів на день, троє бійців загинули. Старший лейтенант Іван Мурований розповів УНІАН про зіткнення з диверсантами, життя в бліндажах і те, як ворог горлав п'яні пісні й знімав фейки для "новин".

Старший лейтенант Іван Мурований

Як вас зустрів противник?

Коли ми тільки заходили, ворог відразу дав про себе знати. Зустріли «тепло». І протягом восьми місяців, які ми там перебували, працювали з противником із різним ступенем підготовки. Інколи по нас бив неприцільний вогонь, а інколи ворог працював злагоджено, застосовуючи міномети, спостерігалась чітка координація дій із застосуванням безпілотників. Скоріше за все, це був «спецназ» так званої ДНР - «гастролери», підрозділи, які приїхали, відпрацювали, поїхали назад (у ворога немає великої кількості добре навчених підрозділів, які могли б довго стояти на одній позиції).

Один раз вони повністю знищили нашу позицію, - після обстрілу залишились тільки розтрощені ящики, розпатрані мішки з землею. Але ми дуже швидко все відновили.

Існує суб'єктивна думка, що Нацгвардія поводиться більш агресивно, ніж ВСУ. Ми не відсиджувалися у бліндажах. Ми нав’язували свою тактику. Вони стріляли – ми відповідали. Зазвичай, вони починали працювати під вечір. По нас бив, переважно, 82 калібр. Обстріли не були довготривалими, але по 5-6 разів на день, з інтервалом у 2-3 години. Ще з того боку застосовували наступну тактику: давали запит на припинення вогню і починали обстрілювати.

Взагалі, вони на всі свої «свята», на кшталт дня народження ватажка, стріляли вгору. Бувало, й пісні горланили. Доводилося їх заспокоювати, щоб менше галасували.

Ворога постійно доводилося "заспокоювати"

Противник був настільки близько?

На цій ділянці фронту ворог досить близько. Були позиції, де до ворога було півтора кілометра, а були такі, де й 400 метрів. Там, де була менша дистанція, було гаряче - не припинялись обстріли зі стрілецької зброї. Де більша дистанція – йшов у хід великий калібр.

Працювали їхні снайпери, у нас було два «трьохсотих» якраз від їхніх куль. Одне поранення було легким, а у другого хлопця «гарно» влучили, на жаль. Поцілили в спину, коли він відходив з позицій.  Близько місяця він лікувався, а зараз вже в строю, ходить на службу.

На біду, були й «двохсоті». Сержант Сергій Михальчук загинув під час обстрілу. Йому 21 рік тільки виповнився, молодий хлопчина. Прикрив собою товариша, взяв на себе всі осколки. Загинув на місці.

Того дня хлопці чергували на спостережному пункті, аж раптом почали стріляти міномети. По них влучила перша ж міна. Сховатися в укриття не встигли. Щодо пострілу, то вони могли його й не чути, або не зрозуміли одразу, що вогонь ведуть по них. Річ у тім, що лінія фронту протяжна, всіх звідусіль обстрілюють.

У вересні загинув від вогню великокаліберного кулемета старший лейтенант Олександр Марків. Бійці займалися обладнанням позицій, коли їх накрило щільним вогнем. Хлопці розповідають, що почали оборону, Саша коригував стрільбу. Куля великокаліберного кулемета зрикошетила від залізничного полотна та потрапила йому в обличчя. Не відразу можна було зрозуміти, наскільки серйозне поранення. Він сам дійшов до машини, сам вийшов із неї. Його дуже швидко відвезли з позицій до медиків, але втрата крові була занадто велика...  Як особлива пам'ять про Сашка залишився прапор, який він напередодні підняв у наших позиціях. 

Які втрати були у ворога?

Ми добряче їхню техніку понищили. По особовому складу не знаю точних цифр, але в соцмережах, на їхніх сайтах часто читали, що то одного з нашої ділянки фронту в лікарню забирають, то іншого.

Вони використовували в якості позицій жилі двори, з них могли нас обстрілювати. Коли ми їх знищували, знімали ролик: «Обстріляли бідних дідусів і бабусь». Але на відео чітко видно, що у дворі у місцевих жителів - окопи. Не знаю, для кого це знімається. Вони навіть нормальний ракурс вибрати не можуть.

А, взагалі, половина хат, які були поблизу, зруйновані. Цілих вікон не залишилось, дахи побиті, двори знищені вщент. Людям не буде, куди повертатися, коли закінчиться війна. Там майже все зруйновано.

Половина хат поблизу передової зруйновані. Людям не буде, куди повертатися після війни

На новий рік спалили нам трасерами нежилу хату – три дні тліла. І навесні почалися пожежі від цих же трасуючих куль. Гарний вітерець роздмухує вогонь, він перекидається з місця на місце. Все це на відкритій місцевості, але треба загасити: якщо дійде до позицій, біди не оминути. Доводилося ризикувати - вибігати і гасити. Нам говорили, що це може бути провокація, що нас виманюють, щоб змогли працювати їхні снайпери, але виходу іншого не було. Намагалися гасити обережно, щоб сильно не відкриватися: відірвали з дерева гілку, набрали в колодязі воду… Застосовували вогнегасники. Але згоріли наші дроти, які лежали у полі.

Можете розповісти про якийсь бій?

В одну ніч ми зіткнулися з ворогом, який пробрався на наші позиції. У 20-30 метрах від нас була порожня хата - використовували її, як вогньову точку. Заходимо всередину, там непроглядна темрява і, несподівано, удар в груди. Наш хлопець втратив рівновагу, впав, але не розгубився і відкрив вогонь, добре насипав з кулемета. Диверсанти перш, ніж відійти, кинули гранату, вона розірвалася в кімнаті біля стіни. Але ми за кілька секунд до цього встигли вискочити з тієї кімнати. З наших ніхто не постраждав, але і в диверсантів було, на жаль, без втрат.

У цьому будинку нацгвардійці зіткнулися з диверсантами

У тому районі поруч з нашими позиціями - лісосмуги, високий очерет, закинутий окоп. Там стояла наша розтяжка, але її обрізали. Можна було пройти майже впритул. Не уявляєте наскільки це було страшно.  Добре, що побачили, а могло б… Після цього «затягнулись», обладнали всі наші сліпі зони.

Де ви жили? Що було з водою, їжею?

Були хлопці, які жили в бліндажі, десь було тісно, десь - «п'ять зірок», коли і для нормальних ліжок було місце, і для сумок. Там не холодно, але дуже вогко - навіть влітку треба протоплювати. Постійно сиплеться пісок.

Ми розмістилися на околиці села в спорожнілих будинках. Десь могло бути по дві людини в кімнаті, десь по чотири. Але постійно в такому складі ми вдома не сиділи: хтось на посаді, хтось у дворі дрова рубає, хтось готує. У кожному будинку призначили свого «кухаря», - місяць-два хлопець навчався, а потім вже смачно готував. Проблеми були зі світлом - постійно перебої через стару, давно не ремонтовану проводку. Воду нам привозили, адже ту, яка в колодязях, пити не можна, - вона, як з болота. Але ми не скаржимося, це не 2014 рік.

Бійці не скаржаться на побутові умови. Адже зараз вже не 2014 рік

Три місяці полігонів, вісім місяців ротації - важко, але ти знаєш, навіщо ти це робиш, на що йдеш. Було нелегко, але воно того варте. Це досвід.

Влад Абрамов

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter