Військова хитрість. Як креатив воєвод минулого змінював світ і які несподівані ідеї потрібні Україні

Вийти з "глухого кута" у війні та схилити чашу воєнних терезів на свою користь? Для цього слід знайти креативне рішення, яке докорінно змінить співвідношення сил на полі бою.

"Військовий креатив" - це не якесь абстрактне поняття, а цілком конкретне поєднання сил та засобів, людського ресурсу, природніх умов та навіть психологічних чинників у нестандартному виконанні. Мета – перевернути ситуацію но полі бою догори дригом. І це не завжди нова зброя – часто мова йде про використання старої, але у іншій ролі.

Власне, далеко ходити за прикладами не треба – цивільні FPV-дрони, які раніше використовувалися переважно для розваг, тепер активно застосовуються у війні по обидва боки фронту. А проти ворожих дронів ефективними стають застарілі і раніше списані зенітки та кулемети – з сучасними прицілами. Це все й є "військовий креатив".

Для того, щоб надихнутись на нові нестандартні ідеї – згадаймо найяскравіші приклади військових хитрощів в історії, адже навіть сьогодні від їх вдалого осучаснення та винахідливого застосування – без перебільшення – залежить перебіг та результат війни.

Про організацію та шпарини

Люди завжди використовували хитрощі у війнах один проти одного. Бо вони дають перевагу.

Почати слід з давніх греків, які, власне, придумали стрій (фалангу) і організоване керування військами. Те, що було до них – виглядало не як бойові дії, а як масові бійки з загостреними палицями.

Найбільшого розквіту давня військова наука досягла за часів Александра Македонського. Точніше – за часів його батька Філіпа, який передав сину вже готову "військову машину". Той створив фалангу з пікінерів для боротьби з кіннотою та гоплітами.

Гопліти були важкоозброєними пішими воїнами, яких навчали битись все життя, а обладунки їх були такими дорогими, що передавалися від батька до сина у спадок. А ось македонських пікінерів тренували воювати лише кілька місяців. Тобто, Філіп II за короткий час отримав величезну по грецьким міркам армію, яку ще й легко було масштабувати – бо навчання недовге, а озброєння відносно дешеве. Завдяки цьому він практично підкорив всю Грецію.

Його син Александр з цим військом розбив найбільшу імперію свого часу – Перську. За рахунок чого? Все просто – він вигадав "ешелони" і систему управління військами, де кожен ешелон військ – це ніби окрема фігура в шахах. Таке стало можливим завдяки якісній підготовці солдат і командирів. Так, командири спирались вже не на розрізнених воїнів, а керували солдатами у організованих групах.

Наприклад, у вирішальній Битві при Гавгамелах, проти 40-50 тисяч солдат Александра виступили, за різними оцінками, від 100 до 400 тисяч персів, які переважали македонців в усьому – у піхоті, кінноті, колісницях. Проте македонці перемогли на диво просто. Александр вибудував центр війська "каскадом", де кожний "ярус" був окремим ешелоном піхоти. Фланги ж він розвів у боки, щоб розтягнути лінію оборони персів.

Перси змушені були також розділяти свої порядки "каскадом", щоб реагувати на дії македонців. Тобто єдина лінія оборони персів розвалилася на окремі групи, між якими утворилися "шпарини".

Саме у одну з цих шпарин Александр з кіннотою увірвався й пробився аж до колісниці перського царя Дарія, який з переляку втік разом з іншими командирами. Потім побігли й дезорганізовані війська. Так велична Перська імперія припинила своє існування.

Голодні маневри та уніфікація

Згодом практика організації військ та ешелонів отримала розвиток у Римській імперії. Але у часи Середніх віків військова справа деградувала. Армії стали малими і спиралися не на вишколені підрозділи солдат, а саме на дружини автономних воїнів (лицарів), що було традицією ще варварських племен. Лише у XІV-XV сторіччях, разом з давньогрецькою культурою, відродилося й воєнне мистецтво – і повернулися піки у війська. Але уже з додаванням іншого креативу – пороху.

Артилерія та різні самопали поступово набули шаленої масовості. Через низьку влучність перші аркебузири та мушкетери змушені були шикуватись у лінію (якщо багато людей вистрілять одночасно, то хоч хтось та й попаде у ворога), яка, у свою чергу, ділилася на батальйони. І у Новий час всі шукали креативне рішення, щоб цю лінію обійти. 

Тут на поле виходить Наполеон, який зробив уніфікацію озброєнь (до цього кожен солдат робив собі кулі сам, бо у кожного пістоля чи рушниці був власний калібр), а також вивів на новий рівень організацію військ, розписавши алгоритми дій під кожну ситуацію.

Як колись македонський цар Філіп, Наполеон зробив з, буквально, голодних обірванців республіканську гвардію – завдяки муштрі і оновленій системі управління. "Обірванці" - це не метафора, адже перші підрозділи, куди направили Наполеона, близько року не отримували нової форми та зарплатні й виглядали як жебраки. Саме за обіцянку отримати їжу та взуття від переможеного супротивника вони й готові були навчатися по системі Бонапарта.

Також він створив офіцерський корпус у сучасному розумінні і систему логістики. До нього управлінням військами займалися лише дворяни, які призначалися на позицію не за розум чи навички, а за правом народження. А він наказав призначати найкращих, яких відбирав сам.

Так Наполеон за короткий час отримав великі маси навчених мотивованих людей, з уніфікованою зброєю та грамотним керівництвом на всіх ланках. Ось такий креатив – довести до розуму, систематизувати все те, що вже було раніше – та було дезорганізованим.

Безпосередньо на полі бою він робив ставку на організацію військ (каре та інші формації вимагають навчених виконавців) і маневр. Наполеон з оцими найрозумнішими офіцерами прораховував ходи супротивника наперед і намагався діяти на випередження. А натренована, але вкрай бідна піхота була здатна ці його хитрі ходи виконувати попри будь-яку втому – розраховуючи на вигоду від перемоги.

Так, під час Битви за Бассано у Італії, під час першої кампанії Бонапарта, його війська пробігли 90 км за 2 дні й опинилися там, де їх ніхто не очікував. І це при тому, що, як повідомляли свідки подій, не в усіх солдат Бонапарта були навіть чоботи. Але після перших перемог в них з’явилися не лише чоботи, але й гроші, їжа, вино та все, що вони забажають – Наполеон вмів солдат вмотивувати. Щоправда, в разі провалу він був вкрай жорстоким, що мотивувало його бійців не програвати.

Таким чином Бонапарт захопив чи не всю Європу й дійшов навіть до Москви (яку спалили ще до нього самі росіяни). Але програв, бо переоцінив власні сили, недооцінив суворий клімат Північної Європи, та й – його супротивники почали в нього вчитися.

"Кулемет-миротворець", махання крилами та радіобліцкриг

Наступним шедевром військової вигадки став кулемет, який винайшов Хайрем Максим у 1883 році. Він вважав, що ця зброя "покладе край війнам", бо воювати у строю, як це було у попередні епохи, тепер було б просто самогубством. Але нові технології і призвели до… найбільшої на той час війни. Просто, тепер всі закопувалися якнайглибше – з’явились окопи і траншеї.

У Першу світову, яка через ці ж кулемети стала статичною ("окопною"), взагалі з’явилося сучасне розуміння терміну "фронт". Бо раніше армії сходилися на якесь поле бою, маючи довкола простір для маневрів, а повноцінна укріплена лінія розмежування була хіба що під час осади фортець. Перша світова перетворила тисячі кілометрів фронту на такі "осадні" бої, і всі шукали ідей, аби додати бойовим діям динаміки.

Що робити, якщо від моря до моря йде декілька неприступних ліній оборони? Правильно – гатити супротивника з гармат. Чим більша пушка – тим краще. Тому німці та французи інвестували у шалений розвиток артилерії. Але німці не спинялись у "воєнній творчості", і реалізували військову присутність у небі – літаки та дирижаблі, які спочатку використовувалися для розвідки, стали вживатись як зброя. І хоча першими до цього додумалися італійці, масштабували британці, саме німці стали першими справжніми "асами". А ще німці придумали затоплювати траншеї та окопи бойовими газами, повноцінно поставивши царину наук хімію на військову службу.

Британці пішли іншим шляхом. Доки французи "заривалися" у землю та розвивали артилерію, а німці "відрощували" собі "крила", англійці зробили ставку на "ємності". Саме так перекладається слово "танк". "Ємностями", тобто "танками", броньовані бойові самохідні машини брити називали у транспортній документації, щоб приховати свій креатив від супротивника. І це їм вдалося – побачивши перші танки, німці були у шоці, і, врешті-решт, війну програли.

Перша світова взагалі була епохою ідей і розквіту воєнної інженерії (раніше так бурхливо розвивалось лише військово кораблебудування). Ті ж німці ще тоді придумали концепцію бліцкригу, але технічно не мали змоги її виконати. Втім, саме на мобільність вони робили велику ставку і тому стали "асами" не лише у небі, але й на землі – на мотоциклах.

Швидкість та маневреність "мотопіхоти" допомагала воякам зненацька опинятись у тилу статичної артилерії супротивника. Особливо на Східному фронті, де таких масштабних окопів не було, і "шпарин" між ешелонами військ Російської імперії вистачало.

Російська імепрія теж намагалася "креативити". Але, як і зараз, прийняття інновацій там йшло вкрай складно. Навіть попри те, що ентузіастів вистачало. Особливо, у підконтрольній тоді Петрограду Україні... Так, Ігор Сікорський, авіатор з Київського політеху, ще студентом розробив цілу низку чотирьохмоторних бомбардувальників – найбільших на той час.

Це були літаки проєкту "Руський витязь" та його наступник і перший в історії стратегічний бомбардувальник "Ілля Муромець", які були об’єднані у одну ескадрилью. До речі, перший такий бойовий літак отримав власну назву "Київський", свій перший переліт він також зробив до Києва, а вже після війни став рейсовим й літав між Петроградом та Харковом. Тобто, літакобудування у Російської імперії та СРСР було тісно пов’язано з вихідцями з України.

Самі ж росіяни у Першій світовий робили ставку не на танки, як британці, а на броньовики (на яких потім Ленін робив свою революцію) – бо вони дешевші, простіші та мобільніші за танки. Хоча це зовсім інший клас техніки, який на той час був далеким від досконалості, тому, великої "погоди" на фронті не зробив. Броньовики програли.

Східний фронт, на відміну від Західного, саме мобільністю та просторами й вирізнявся. Бо, власне, значна його частка приходилася на територію степової України. Вже після 1917 року це породило такі ерзац-варіанти озброєнь як тачанки, які дуже "популяризував" анархіст Махно. А як нова зброя з’явилася? Він просто адаптував досвід ще козаків, які ставили малі гармати на вози й таким чином боролися проти кочівників. Утім, про запорожців поговоримо окремо.

Друга світова – "робота над помилками"

Вже під час Другої світової війни німці зробили величезну "роботу над помилками" і поставили військові креативи на потік. Вони розвили артилерію, авіацію та всі інші складові військ до небаченого раніше рівня. Але перші німецькі танки, насправді, майже в усьому поступалися конкурентам – ті ж французькі або чеські танки мали броню і навіть (!) гармати, у той час як перші німецькі "трактори" (так вони офіційно писалися у документації) були озброєні лише кулеметами. Саме тому свій "бліцкриг" нацисти робили переважно на чехословацький панцерниках, до речі.

Як же німці тоді ту війну взагалі спочатку вигравали, якщо їх було менше, а зброя на початку була гіршою? Справа у тому, що союзники розпорошили війська вздовж потужної лінії Мажино, а німці зробили стратегічний креатив – об’єднали танки і мотопіхоту у мобільні моторизовані "кулаки" і пробили оборону суперників вузькими клинами, не намагаючись взяти французькі укріплення під контроль. Французи зі своєї лінії Мажино, з артилерією і кулеметами, могли хіба що поглядом проводжати швидкі німецькі танки, що, не зустрічаючи опору, їхали на Париж. Лише згодом Шарль де Голль зміг одержати перемогу у танковому бою, бо скопіював німецьку тактику "кулаків".

Але ключовою перевагою німців були радіостанції. У той час як командир французького авіакрила повинен був передавати накази підлеглим махаючи крилами (так було прописано в інструкціях), а танковий командир – вилазити посеред бою з люка та махати кольоровими прапорцями – німці могли швидко зв’язуватись з військами по рації.  

Окремий пілот, танкіст чи піхотний командир союзників взагалі не знав, що відбувається на межами його зору. Німці ж ставили рації не лише у командирських машинах, але взагалі на всіх танках та літаках. Так, на той час це було справжнє ноу-хау!

Недооцінка зв’язку була як у французів чи англійців, так і у срср (тут ситуація була ще гіршою, бо радянські танкісти повинні були обирати – взяти набої для кулемета або рацію. Головним засобом зв’язку у військах, згідно Статут, був… телефон). Тобто ми знов повертаємося до організації військ та керування ними, а також до кваліфікації солдат (з рацією потрібно вміти працювати). Це все те, що раніше просували Александр Македонський та Бонапарт, але – з сучасними технічними засобами.

Гітлер, якого знову обдурили

Після того, як нацисти окупували Францію, британці почали думати над тим, як нівелювати перевагу німців. Бо німецькі пілоти всюди літали і по рації практично у режимі онлайн передавали вказівки військам на землі, корегуючи вогонь артилерії та направляючи рухи техніки. Німецький воєначальник Ервін Роммель – теж по рації – отримуючи оперативні дані від пілотів літаків, одразу передавав швидкі накази танкістам та мотопіхоті, які потужним "кулаком" били британців по найболючіших місцях. Через це з невиличким військом Роммель захопив майже всю Північну Африку, а вороги стали його шанобливо називати "Лис пустелі".

Що ж робити, якщо ворог все бачить? Правильно – показати йому зайве. Тобто, зробити операцію з дезінформації. Наймасштабнішою з яких була операція "Бертрам", коли перед контрнаступом під Ель-Аламейном у Єгипті британці вирішили побудувати у пустелі цілу "фейкову" армію з пап’є-маше і гілок. Там було все – навіть "картонна" залізниця. У той же час, справжні танки пересувалися з надбудовами у вигляді вантажівки (також з картону).

У пустелі з характерною назвою "депресія Каттара" з муляжів було побудовано ціле військове "містечко". За це відповідав новостворений Директорат камуфляжу під проводом кінорежисера Джеффрі Баркеса. Директорат складався, серед іншого, з представників шоу-бізнесу та ілюзіоністів, які є фахівцями зі спецефектів.

Роммель, відчув, що щось не так, і цю "наживку" проковтнув лише частково. Він поставив війська не навпроти фейкової армії, як хотіли британці (щоб зненацька зайти йому у тил), а розпорошив по всьому фронту. Втім, цього британцям було достатньо, адже, як ми вже знаємо, головною загрозою для союзників були саме броньовані та добре організовані "кулаки" німців.

Фактично Роммель повторив помилку тих же французів, якою колись сам вкрай ефективно (й ефектно) скористався. Цього разу вже британські танкові "кулаки" пройшли крізь німецьку оборону, як ніж крізь масло. Німеччина у Африці програла. Британці настільки повірили у силу бутафорії, що одразу ж розпочали операцію "М’ясний фарш" - підкинули іспанцям (союзникам німців) тіло нібито "англійського офіцера" з "секретними" документами, щодо висадки союзників у Греції.

Гітлер у це повірив, бо в нього перед нападом на Францію була схожа ситуація – німецький літак з планом наступу випадково сів на території союзників, через що німцям довелось швидко міняти план нападу. Повірив і почав перекидати війська з Італії до Греції… А союзники тим часом висадилися у 1943 році на Сицилії.

Кривавий "креатив" Жукова

У срср, хоч і не одразу, теж зробили ставку на нові ідеї та "креатив", але, як це завжди буває у росіян, у дещо іншому напрямку. Якщо суть усіх задумок провідних армій світу того часу полягала у мінімізації втрат особового складу, збереженні життів людей, більшовики вирішили "перехитрити" суперника, буквально утопивши його в крові радянських воїнів. Ось що згадував президент США Дуайт Ейзенхауер після зустрічей з Георгієм Жуковим.

"Коли ми впираємося в мінне поле, наша піхота продовжує наступ так, ніби його там не було. Ми розглядаємо втрати, понесені від протипіхотних мін, як рівні тим, які ми зазнали б, якби німці вирішили захищати цю ділянку щільним зосередженням сил замість мінних полів, - хвалився маршал-маніяк Жуков своїм "креативом" Ейзенхауеру. – Піхота, що наступає, не детонує протимашинних і протитанкових мін, тому після того, як вона проходить мінне поле і закріплюється на протилежному боці, за солдатами йдуть сапери і боронять проходи, якими можуть пройти машини".

А наступала радянська піхота як самогубці тому, що позаду в них стояли "заградотряди" - кулеметники, які розстрілювали всіх "своїх" бійців, які припиняли наступ чи намагались повернути назад. Та й набирали тоді "штурмовиків" із зеків та політв’язнів, об’єднаних у "штрафні батальйоні", штрафбати. Це, власне, і забезпечило срср у обороні вдвічі більші військові втрати, ніж було у німців у наступі. Ось така "воєнна хитрість" по-радянськи. Погодьтеся, дуже нагадує "методу" ведення війни сучасних росіян під Бахмутом та Авдіївкою.

Втім, дійсно оригінальним винаходом Червоної армії було використання великих партизанських з’єднань. Хоча й не з першої спроби, але срср вдалося створити у тилу німців справжню партизанську армію. Правда, це був не радянський "винахід", а фінський – саме таким чином фіни втримали свою незалежність у радянсько-фінській війні.

Один лише фінський снайпер Сімо Хяюхя знищив понад п’ять сотень радянських вояків, бо ідеально знав місцевість своєї Батьківщини, куди вдерлись радянські окупанти. срср добре засвоїв цей урок. Втім, ще кращими учнями цієї стратегії стали саме українці – ті ж загони Ковпака. Українські партизани, до речі, досить успішно потім боролися і з самим срср, аж до 50-х.

У післявоєнні роки військовий креатив здебільшого процвітав у галузі технологій, але й у царині партизанських хитрощів було багато чого зроблено. Особливо, в’єтнамцями та талібами, які завдяки цьому перемогли переважаючого суперника – США. У технологічних проривах найбільших воєнних звитяг досяг маленький Ізраїль, а ось у темі "асиметричної війни" гуру стали супротивники Тель-Авіва – іранці та їх проксі.

Цікавим є і досвід азербайджанців у 2020 році, які активно використовували дрони-камікадзе і навіть переобладнані на безпілотники старі літаки. Але головним чинником їх перемоги стала цифрова система управління військами. Їх суперники вірмени у тій війні користувалися старими радянсько-російськими підходами, і швидко програли.

Як козаки на човнах флоти топили та у засідках сиділи

Українці історично мають схильність до військових хитрощів та різного креативу. Бо завжди воюють з переважаючим супротивником. Покозачення як таке – теж воєнний винахід, бо є способом швидко і задешево отримати величезну армію добровольців. Щоправда, її ще треба якось навчити воювати… Або використати ідеї, які "перегорнуть дошку".

Воєнні винаходи наших славних предків були як організаційними, так і технологічними. Як на морі, так і на суходолі. Наприклад, козаки використовували особливу лінійну тактику, коли задні ряди військового шикування постійно перезаряджали рушниці й передавали снайперам у передніх рядах для пострілу, що значно пришвидшувало швидкість стрільби. Також козаки використовували у обороні "органну зброю" (схожі на церковні органи зв’язані між собою пакети вогнепальних стволів невеликих калібрів), яка при застосуванні давала потужний залп, що був шокуючим для ворога і мав ефект кулемету – у супротивника одночасно летіла ціла хмара куль.

В якості прикладу організаційних ноу-хау можна згадати Корсунську битву 1648 року, коли Богдан Хмельницький за підтримки татар розбив польсько-литовські війська. Тоді козаки прийняли цілу низку креативних рішень. Вони загатили річку Рось, щоб по мілині зайти полякам у фланг. Були відправлені роз’їзди, щоб перерізати логістику польським військам.

Також були зроблені засідки у спеціально виритих шанцях у лісі, а дороги перегородили деревами та ямами. Навіть відправили агентів до польського війська у якості "зрадників"-провідників (які передавали Хмельницькому про всі пересування противника).

Це робилось задля того, щоб направити поляків саме туди, де вони не зможуть скористатися перевагами великого, вишколеного регулярного війська – у яри та болота. З одного боку у поляків були кручі, а з іншого – озеро. Відступати можна було лише до лісу (де вже у засідці сиділи козаки). Майже вся польська армія у 20 тисяч вояків була знищена!

Засідки та диверсії були головною зброєю козаків. Саме тому у поляків з’явилися міфи про "козаків-характерників", що з’являються зненацька вночі, а потім безслідно розчиняються у повітрі. Цікаво, що так само козаки воювали й на морі. Так, вже дуже застарілі маломірні кораблі-"чайки" козаки ефективно використовували проти потужного регулярного флоту османів та для швидких десантних операцій.

Найбільш помітними були морські походи на Стамбул (1615) та кримську Кафу (Феодосію) у 1616-му. Обидві операції відбувалися вночі або на світанку. Великий "москітний" флот з чайок таємно припливав, козацький десант швидко висаджувався…

Османи після таких атак завжди відправляли на перехоплення "чайок" свої військові кораблі, але у гирлах рік вони не мали простору для маневру і перетворювались у легкі мішені, які козаки брали на абордаж вночі або нищили, відправляючи на таран брандер – підпалене судно з порохом або маслом, яке вибухало й підпалювало ворожий корабель. Це – ті ж самі сучасні "Сі бейбі" та "Маґури", тільки оператор-козак мав в останній момент встигнути вистрибнути з палаючого брандеру… Як бачимо, все нове – це переосмислене та адаптоване до сучасних технологій старе.

Козаків саме як диверсантів наймали і поляки, і росіяни, і турки для воєн один проти одного. Наприклад, козаки у 1618 році у війні Польщі проти Московії таким чином взяли Серпухов, а також Калугу (окрім місцевого Кремля, який взяли у облогу).

Потім, вже у 1790 році, запорожці, що перейшли на бік росії, першими увійшли до турецької фортеці Ізмаїл, атакувавши її морським десантом з "чайок". Прорвавшись з берега у фортецю, українці відкрили російським військам браму на вході у місто, що і забезпечило перемогу.

Козаки використовували маленькі й застарілі "чайки" через їх малопомітність, швидкість та пласке дно, яке дозволяло ходити як морем, так і річками, де великі османські судна ніяк не могли їх дістати. Взагалі, козацькі традиції ведення війни проти османів на морі дуже нагадують сучасні – десант, брандери та ін.

Формула успіху

Нині ж сучасні ЗСУ поєднали нові технології та організацію регулярних військ з нашими давніми традиціями "асиметричної війни", диверсій та інформаційних операцій. Ті ж муляжі та засідки ЗСУ використовують системно, не кажучи вже про цивільні дрони, переобладнані на баражуючі БПЛА. Та й цифрові системи, на зразок "Кропиви", дуже допомагають у організації військ.

То якою є "формула" успіху для військового креативу? Це нестандартне використання природних умов, технічних можливостей та людського ресурсу. Спираючись на чітку організацію військ, їх навчання та оригінальне використання зброї, можливо досягати успіху навіть проти такого монстра, як сучасна "армія росії".

Александр Македонський колись придумав фаланги, Наполеон – колони і створив передову систему командування військами, англійці – танки та "конвеєр дезінформації", а німці всі технічні та організаційні наробітки відполірували до ідеалу, хоча й стали жертвами британських ілюзіоністів та радянських "м’ясних конвеєрів". Креатив буває різним, але саме свіжі і нестандартні підходи забезпечують бажаний результат.

Українці історично робили ставку саме на креативний підхід у веденні війни. Бо завжди протистояли переважаючому супернику. І зараз ми адаптуємо увесь цей історичний досвід в сучасних умовах, з новими технологіями. Навіть під час призначення Олександра Сирського головнокомандувачем президент Зеленський робив акцент саме на "креативних рішеннях".

…Бо всі розуміють, що мала пострадянська армія ніколи не переможе велику пострадянську армію без "перегортання дошки". Навіть за умов невпинної, вчасної і стабільної допомоги партнерів (чого, на жаль, поки нема), ми повинні розробляти власні тактики та нестандартні технічні засоби. І ми це робимо. Ті ж морські та літаючі дрони доводять свою ефективність щодня. Ми креативно використовуємо модернізовані старі комплекси ППО С-200, які пам’ятають ще Хрущова (прототип вийшов 1964 року).

Проте, ми досі не маємо "геймченжеру" на землі. Поєднання організаційних задумів, передових технічних концептів та природних умов разом з "історичною пам’яттю" стане нам у нагоді. Як це вже було не раз у історії.

І ідеї нам потрібні не лише наступальні, але й оборонні – як-от комплекси активного захисту техніки від ворожих дронів ("міні-РЕБи"), що вже потроху роблять справжню "революцію" на полі бою… Обмеження в інженерів зараз може бути лише одне – час на виконання. Бо оригінальні рішення нам потрібні на вчора.

У попередні віки українці частіше воювали за інтереси інших держав, ніж за свої. Але зараз, як і у часи Хмельницького, ми можемо використати весь історичний досвід та власні традиції військового креативу заради саме своєї Перемоги – над окупантом.

Секрет успіху криється у новому поєднанні вже відомих та доступних засобів й підходів. Ті ж морські дрони чи муляжі - це лише нове переосмислення старих інструментів. І щось нове вже скоро з’явиться, бо для цього є всі умови, гарні традиції та шалена мотивація.

Андрій Попов

УНІАН в Google News