Військовий експерт Олександр Коваленко: У Конгресі і Пентагоні готові дати Україні ATACMS, справа за Байденом

Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко в інтерв'ю УНІАН розповів, навіщо Росія здійснила масований ракетний удар по Україні і чому його складно буде повторити, як вибух на Кримському мосту "зганьбив" ФСБ і чому після ядерних погроз від Росії почали відвертатися союзники.

Почнімо з ракетних ударів, якими Росія останні дві доби вже тероризує Україну. Все-таки, ви можете сформулювати: чого Путін цим домагається? Отриманий ефект від бомбардувань можна порівняти з сотнями мільйонів доларів, витраченими в ці дні?

Абсолютно непорівнянний. Ми говоримо зараз про повномасштабну війну, про бойові дії. Чого вимагали від Путіна протягом довгих місяців більшість пропагандистів, які раділи від цих ударів по території України? У першу чергу, завдавання ударів по центрах прийняття рішень. Чи були завдані 10 жовтня удари по центрах прийняття рішень? Ні! Вони були завдані по дитячому майданчику, по перехрестю поруч із пам'ятником Грушевському, по цивільній інфраструктурі. І по суті, це все була глобальна атака на цивільне населення. Атака, якої не було з часів Другої світової війни, яку здійснювала нацистська Німеччина.

Тобто Європа зараз переживає саме такий момент - глобальні атаки на цивільні об'єкти, на цивільне населення, що можна зіставити хіба що з масштабним терористичним актом. Це не елемент тактики або стратегії в зоні бойових дій. Ситуація на фронті абсолютно не змінилася на користь російських окупаційних військ. Навпаки, Збройні Сили України продовжили 10 жовтня просування в Луганській і Херсонській областях. І по суті, ефект виходить нульовий.

По всій видимості, це дійсно була вимушена реакція без коефіцієнта корисної дії для самої російської армії. Вимушена реакція для того, щоб її згодувати споживачам інформаційного фаст-фуду в самій же Росії: "Ми завдали ударів по центрах прийняття рішень. Ми повалили Україну в морок, у холод, залишили без води й без інтернету". Але хіба російські ЗМІ розкажуть, що сьогодні в більшості областей України відновлено інтернет-зв'язок, світло, водопостачання? Енергетичне забезпечення цивільних об'єктів відновлюється. На перехресті в Дніпрі величезна воронка після удару російської ракети була закладена менш, ніж за 24 години. Все відновлюється в найкоротші терміни. Тобто ефекту ніякого.

Тому це все було виключно для внутрішнього споживача. Колосальні витрати, які неможливо зіставити, звичайно, із жертвами, але для Росії – це колосальні витрати. Скільки онкологічних центрів можна було побудувати по всій Росії за ці більш ніж 500 мільйонів доларів, витрачених на ракетне озброєння? Ось над чим повинні замислюватися росіяни. Але вони зараз замислюються не над цим.

Хто підірвав Кримський міст

Зрозуміло, для чого згодовують російському споживачеві весь цей інформаційний шум - швидше за все, щоб "перебити" невдачі на харківському напрямку, у Донецькій і Луганській областях, півдні України. Тут ще й Кримський міст приспів - інформаційний удар по репутації Путіна. Яка з версій щодо мосту вам здається найбільш реальною?

Насправді всі версії мають право на життя. Найбільш зараз актуальні - це вантажівка з вибухівкою; це встановлення вибухівки під однією з опор поруч із прольотами, які були обвалені; і якийсь плавзасіб, наприклад, катер, який був завантажений відповідною кількістю вибухівки. Ці всі версії мають право на життя. За винятком однієї - завдавання ракетного удару. Не було ніякого ракетного удару. Низку інших версій, зовсім конспірологічних, я навіть не розглядаю.

Вони настільки несуттєві?

Вони настільки неймовірні. Тому можна розглядати їх усі, але практично всі ці версії – в мінус ФСБ. Вони демонструють слабку роботу, непідготовленість і непрофесіоналізм саме ФСБ.

Тому що якщо ми говоримо, наприклад, про вантажівку з вибухівкою або встановлення вибухівки в районі однієї з опор, або катер, що проник під міст – це все недопрацювання ФСБ. Оскільки в'їзд на Керченський міст контролює філія ФСБ при Мінтрансі РФ. Знову-таки, прикордонна служба, що здійснює патрулювання в районі Керченського мосту - це також підрозділ ФСБ. І всі ці варіанти, сумарно, якраз є своєрідним ляпасом Луб'янці, хоча в першу чергу звинувачують чомусь з російського боку в подібного роду фіаско саме міністерство оборони РФ. Ось такий парадокс.

Тобто, автор тут поки ще не відомий, але головний ганьбоотримувач – зрозумілий. Але ви більше схиляєтеся до версії українського сліду чи російського?

Генеральний штаб ЗСУ офіційно не підтвердив своєї причетності до цього інциденту. З іншого боку, ми можемо спостерігати велику кількість різних інцидентів, до яких свою причетність не підтвердив Генштаб ЗСУ. Тому, без офіційної заяви коментувати це я не можу.

Тим не менш, "втома" Кримського моста нам на руку, хто б не був автором. Ми якось допомогти цьому мосту ще більше "втомитися" можемо? Чи є в нас ракети, здатні дістати до нього, якщо нам це знадобиться?

Ракет на сьогодні немає. Ось про ракети я можу абсолютно говорити відкрито. У нас немає ракетного озброєння, яке з позицій ЗСУ в Запорізькій, Херсонській або Миколаївській області могло б нашкодити Керченському мосту. Але це поки що. ЗСУ продовжують свій контрнаступ і просування. Залежно від того, на якому напрямку вони звільнять ще території, і буде залежати, як близько ми зможемо підібратися до Керченського мосту й чинити на нього подібний вогневий тиск.

Чи дадуть Україні зброю дальньої дії та сучасні засоби ППО

А подібного типу ракети після цієї варварської атаки Росії можуть у нас з'явитися? Захід може передумати і дати нам більш потужне та далекобійне озброєння?

На сьогодні ведеться в першу чергу розмова про забезпечення України засобами протиповітряної оборони, зенітно-ракетними комплексами малої та середньої дальності, які, звичайно ж, у такому форматі не можуть застосовуватися.

З іншого боку, це не скасовує того, що вже досить давно ведуться розмови про надання Україні ракет оперативно-тактичного рівня - ті ж ATACMS наприклад - які б дозволили ЗСУ завдати подібного роду удар, в незалежності від просування в глиб Херсонської або Запорізької області. Тому що, 300 км - цілком достатньо для подібного роду удару з нинішніх позицій ЗСУ.

Але поки це тільки розмови. Ми бачимо, що ведеться активна дискусія на цю тему. Чи прискорить процес? У Конгресі і навіть Пентагоні вже однозначне ставлення до надання Україні ATACMS. Оскільки ми знаходимося в ситуації, коли можемо здійснювати досить ефективний вплив на передові підрозділи російських окупантів і їхні навколопередові ресурси. І наші партнери прекрасно розуміють, що цей період пройдено, настав період, коли ми повинні чинити тиск на глибокий тил. Чинити тиск на глибокий тил, не маючи в наявності ракетного озброєння, здатного вражати об'єкти на відстані 150 км і більше, ми не зможемо. Білий дім поки в роздумах. Я все-таки сподіваюся, що в Білому домі після цієї низки терористичних актів з боку Росії буде ухвалено рішення про надання.

А до ATACMS ми наскільки швидко будемо готові, нам ще потрібно буде навчати наших бійців їх використовувати, або, як тільки поставлять, ми відразу можемо застосувати їх в бою?

Виключно два моменти. Це абсолютно нетривале навчання в форматі завантаження, заряджання самої ракети в установку - у пусковій установці просто замінюється блок. Специфіка не така велика, щоб витрачати на навчання багато часу, кілька годин, думаю, буде достатньо, тим більше для досвідченого екіпажу.

Боєприпаси типу М-31 модифікації А1 і А2 - це все-таки реактивні снаряди, що мають дещо іншу специфіку застосування, ніж оперативно-тактичне ракетне озброєння. Специфіка полягає, наприклад, у можливостях ППО окупантів протистояти цим ракетним озброєнням, загалом у їхніх можливостях застосування по тих чи інших об'єктах: на яких відстанях, з якими особливостями. Це все досвід, який набирається в процесі застосування й комбінування тих ситуацій та умов, у яких озброєння застосовується. Але це, знову-таки, нетривалий час, для екіпажу, який вже мав досвід використання боєприпасів типу М-142 і М-270 – це кілька годин.

Чекаємо ми не тільки ATACMS, але й нові системи ППО. Як Ви поки оцінюєте роботу нашої протиповітряної оборони. Я маю на увазі масовану атаку в понеділок. Наскільки добре вона впоралася?

Твердо "добре". Більше 50% знищених об'єктів - це хороший показник в умовах, коли, по-перше, використовується ракетне озброєння виключно з метою прориву ППО. Тобто величезна кількість одночасно задіяних об'єктів, які повинні прорвати ППО. А по-друге, із урахуванням того, що в нас ППО – це старе радянське ППО, лише ситуативно модернізоване, то воно, а в першу чергу навіть не стільки ППО, скільки самі розрахунки, впоралися дійсно на тверде "добре". Якби було збито 70-80% ракет, то це було б дійсно "відмінно".

Хочу зауважити, що на сьогодні жоден зенітно-ракетний комплекс, навіть найсучасніший, високотехнологічний, західного виробництва, не забезпечує 100%-ї гарантії знищення повітряних об'єктів. Навіть ЗРК Patriot, навіть NASAMS, навіть "Залізний купол" - у них в усіх є ймовірність того, що вони не зможуть повністю впоратися з поставленим завданням.

І ті показники, які демонструють наші розрахунки, з їхнім, ну насправді найбагатшим на сьогоднішній день досвідом протистояння такій широкій номенклатурі ракетного озброєння російських окупантів – це дуже показово. Жоден ППО-розрахунок у світі не має такого досвіду, який мають наші розрахунки ППО. Вони дійсно професіонали.

Ситуація покращиться з постачанням IRIS-T і NASAMS, відсоток збитих ракет збільшиться? До речі, як ви думаєте, з цими новими поставками що будуть закривати в першу чергу – прифронтові міста?

Я вважаю, що все-таки так, у першу чергу слід було б закривати або прифронтові міста, або ті міста, в яких є об'єкти, і які потрібно прикривати на випадок, якщо якимось чином розвідка ворога дізнається про їхнє розташування.

Я повністю згоден, що в Харкові слід було б розміщувати. Але це якщо мова йде про авіаційні загрози ракетного обстрілу. Балістичними ракетами, крилатими ракетами. Харків до останнього часу здебільшого обстрілювався ствольною артилерією і РСЗВ. Проти них ППО безсила. І тому там зробити нічого неможливо було. Коли північну і північно-східну частину Харківської області звільнили від російських окупантів, кількість обстрілів значно знизилася. Але, тим не менш, це прифронтове місто, і наявність там сучасної ППО теж потрібна.

Усе залежить від кількості батарей, які нам будуть надані. Я бачу, що перші поставки не глобальні, не масштабні. Дві батареї NASAMS, скільки IRIS-T ми отримаємо - питання теж досить актуальне, особливо з урахуванням того, що Німеччина не особливо й поспішає надавати нам сучасні види озброєнь. Вічно в них якісь проблеми виникають, а потрібно прямо тут і зараз.

Тому попередньо ми можемо сказати, що зміниться ситуація в кращу сторону, але вона не матиме загальноукраїнських масштабів. Але, зрештою, М-142 HIMARS у нас теж спочатку була невелика кількість. А зараз ми підвищуємо кількість присутності цих реактивних систем залпового вогню. З кожним місяцем у нас їх більше і більше. І ефективність зростає. Так буде і з ППО.

Дефіцит ракет у Росії

Ракетний терор - скільки він ще триватиме? Які запаси у Росії, як швидко вона їх може поповнювати? Наскільки, грубо кажучи, їй вистачить цих чортових ракет, щоб вона по нас їх випускала ось так, не рахуючи?

Вони ще можуть протягом двох-трьох днів приблизно продовжувати обстрілювати територію України, але з кожним днем ці обстріли будуть все менші й менші.

Основний боєзапас, боєкомплект, вони випустили саме в перший день, 10 жовтня. Це було очевидно. Особливо це було видно по різношерстості цієї номенклатури ракет, які вони використовували. Чого там тільки не було, збірна солянка – Х-101, Х-155, "Калібр", П-800 "Онікс", Х-22, "Іскандер". Були ЗРК С-300, переналаштовані з ударів по повітряних цілях на поверхню. І навіть були реактивні системи залпового вогню "Торнадо-С". Тобто все одним скопом пустили.

Це називається "по засіках нашкребли". Це свідчить про те, що дефіцит у них уже реальний?

Так, це саме про це й свідчить. Наприклад, вони використовували 14 крилатих ракет "Калібр" при наявності в Чорному морі загального, єдиного залпу більш ніж на 30 ракет. Якщо ви хочете прорвати ППО, то ви використовуєте весь потенціал, який у вас є. Вони використали 14 ракет. Значить, 14 ракет – це той потенціал, який вони змогли зібрати на даний момент. Тільки крилатих ракет "Калібр" із Чорного моря вони могли випустити майже сотню. Цього не було зроблено.

Аналогічно і з їхньою авіацією. Вони б могли використовувати потенціал своїх стратегічних бомбардувальників-ракетоносців Ту-22М3, Ту-160, Ту-95МС, з пусками ракет Х-101, або, наприклад, Х-555, значно більше. Ну, грубо кажучи, навіть 20 бомбардувальників-ракетоносців із підвісом по 2 ракети – це вже 40 пусків Х-101. Вони не були зроблені.

Ракет їм критично не вистачає, і дійсно вони їх "нашкрібають по засіках". А деякі, як "Калібри", лише можуть штучно виробляти. Тому що більше 80% мікросхем у них іноземного виробництва. В умовах санкцій вони можуть розраховувати тільки на контрабанду, а вона не завжди приходить вчасно.

Ядерні погрози Путіна

В останні дні тема ядерного удару відійшла на задній план. Про що це може говорити? Путін зрозумів, що блеф не працює, або цей козир приберегли для якихось подальших дій?

Я думаю, вони будуть ще звертатися до теми завдавання ядерного удару по території України, тактичного, стратегічного, через "балакучі голови" - пропагандистів, псевдоекспертів, ретрансляторів наративів і так далі.

Звичайно, після того, як робиш соту заяву про використання тактичної ядерної зброї, але не використовуєш її, усі бачать твою слабкість. Усі прекрасно розуміють, що Росія б не використала ядерну зброю, тому що це цілий процес як організаційно-технічного порядку, так і геополітичного. Застосування тактичної ядерної зброї в конвенційній війні проти неядерної держави, яка не є агресором – це, фактично, руйнування фундаментальних основ ядерної безпеки, гласних і негласних. Це створення коаліції проти самої Росії серед клубу ядерних держав, які будуть незадоволені подібного роду зміною балансу, і подібного роду застосуванням зброї.

Я скажу навіть більше. Наприклад, така країна, як Індія протягом досить довгого часу абстрагувалася від будь-яких питань в ООН, пов'язаних з Росією і Україною, вона намагалася займати нейтралітет. А зараз Індія починає голосувати проти Росії, і це показник. Китай теж може приєднатися до таких голосувань проти. Це демонстрація, як поступово, крок за кроком, змінюється ставлення в світі до Росії - навіть серед тих країн, які вважалися російським керівництвом "дружніми", "братніми" і так далі.

Чи є загроза з боку Білорусі

Давайте наостанок ще обговоримо Білорусь. Реальну загрозу звідти ви вбачаєте? Якщо так, то яку?

На сьогодні ніякої реальної загрози я не бачу від Білорусі. Провокації інформаційного порядку - так. Гранично максимальний рівень - диверсійна діяльність з метою провокації, не більше.

Білоруська армія сама по собі не становить якоїсь реальної загрози для України. Це 20 батальйонно-тактичних груп,і з великою натяжкою повністю укомплектованих і боєготових, яких навіть у самій Білорусі називають "паперовою армією". Це багато про що говорить. Вони не мають ні професійного, ні бойового досвіду.

І нагадаю, що 24 лютого з території Білорусі вторглися 40 батальйонно-тактичних груп російської еліти на північний плацдарм. Елітних підрозділів, найбільш кращим чином укомплектованих, із найбільш сучасною технікою, і з досвідом ведення бойових дій в Сирії. Хоча це навіть не бойовий досвід – це були тепличні умови, коли попросту відстрілювалося цивільне населення. Проте, білоруська армія навіть цій "еліті", яка через місяць втекла з Північного плацдарму з ганьбою і з колосальними втратами, не годиться в підметки. Білоруська армія вдвічі менша, професіоналізм ще гірший. Це навіть не на місяць роботи для ЗСУ.

Головна загроза - провокації й гучні заяви, покликані відволікати увагу ЗСУ на північний плацдарм. Цей ресурс, необхідний зараз на Луганському, Херсонському, Запорізькому плацдармах, але зберігає свою присутність на півночі.

Є масштабний вивіз боєприпасів із білоруських складів на територію Росії, а також вивіз артилерії та вже навіть важкої броньованої техніки. Якби Білорусь готувалася наступати, то не спустошувала б свої склади.

Олексій Лихман, Олександр Топчій

Олександр Топчій, Олексій Ліхман

УНІАН в Google News