"Якщо зайти в Крим та закріпитися, росіяни почнуть самі здаватися в полон. Але знайдуться й ті, хто боротиметься до смерті", - комбат батальйону "Крим" Іса Акаєв

Комбат батальйону "Крим" Іса Акаєв розповів в інтерв'ю УНІАН, коли може розпочатися звільнення анексованого півострова, дав оцінку російським ППО та розповів про настрої окупантів.

Добровольчий батальйон "Крим" було створено ще у 2014-му, його кістяк досі складають кримські татари. З початком повномасштабної війни вони захищали Київ та звільняли Київську область, бійці "Криму" воювали на Харківщині, під Бахмутом, брали участь у звільненні Херсона. Чи треба говорити, як вони мріють про сімферопольський напрямок?

УНІАН поспілкувався з комбатом батальйону "Крим" Ісою Акаєвим і розпитав про плани наступу на Крим, настрої окупантів та найбільші проблеми наших бійців на цьому напрямі.

Український спецназ провів кілька успішних операцій у Криму: десант на Тарханкут, знищення ЗРК С-400 "Тріумф"... Нещодавно в одній із військових частин знайшли трупи 14 російських солдатів. Чи посилюватиметься робота українських ДРГ у Криму найближчим часом?

Як би не проходив контрнаступ, ми щось робитимемо на півострові. Але, швидше за все, треба вже говорити не про диверсійну роботу. Ми будемо потихеньку заходити до Криму. Думаю, за два, максимум, три місяці буде щось серйозне.

Контрнаступ розвивається. Якщо вдасться поділити росіян на два угруповання, їм буде дуже складно. Попередні місяці повномасштабної війни показали, як може посипатись їхній фронт. Якщо зайти до Криму, закріпитися, то через якийсь час вони самі почнуть здаватися в полон.

Але я завжди говорю, що нам не варто недооцінювати свого супротивника. Знайдуться й ті, хто боротиметься до смерті.

Скільки часу для "життя" ви даєте кримському мосту? Наскільки сильна російська ППО? Чи впорається вона з атаками українських ракет та БПЛА?

Все залежить від нас (сміється). Наші партнери, наші союзники й зброю нам постачають, і економічно на ворога тиснуть. У росіян все менше можливостей, але навіть при цьому вони все ще скаляться.

На щастя, ППО у них діряве. Вони в нього повірили, але реальність виявилася набагато гіршою, ніж про неї думали. Слава Богу, що всі російські розробники озброєнь виявилися такими самими, як їхні правителі: гроші пилили, один одного обманювали, казки розповідали, мультики знімали. Насправді, сила російської зброї найкраще проявляється у комп'ютерній графіці та розповідях про мрії. Але Росія просто виявилася найгіршою інтерпретацією СРСР.

Водночас, техніки, мобілізованих у них достатньо, вони чинитимуть опір. І справді є їхні розробки, які дуже ускладнюють контрнаступ. Наприклад, нашим БПЛА заважають працювати, зв'язок глушити у них непогано виходить, на жаль. З іншого боку, найголовніше (хоч би як це банально не звучало) - у нас є те, чого немає у росіян. Ми розуміємо, за що боремося.

Вже багато йшлося про те, з якою лінією оборони ворога стикаються наші воїни на Запорізькому напрямку. Наскільки укріплений Крим?

"Натоптали" багато різних укріплень. Але часто робили їх за тим принципом, як звикли: розпиляти та зліпити. На жаль, цього не скажеш про мінні поля. Це вони вміють робити. І найчастіше ми зазнаємо втрат саме на мінних полях. Дуже важко втрачати людей…

Але смуга мінних полів не нескінченна…

Саме так! Я вважаю, що як би вони не намагалися, щоб не "ліпили", у будь-якому разі вже програли. Чим довше вони сподіватимуться щось змінити, тим довшою буде їхня агонія. Як сто років тому їхній "білий рух" у Криму закінчився, так і зараз буде. Історія повторюється.

Я дуже вірю, що звільнення Криму покладе край їхній країні в тому вигляді, в якому вона зараз існує. На її місці виникнуть якісь нові державні утворення. Я вірю, що їхня Московія, Кацапія залишиться тільки в тих болотах, в яких вони споконвіку жили. Нехай вони повернуться, звідки вийшли, і більше нікуди не лізуть!

Що кажуть ваші знайомі, які залишилися в Криму, про настрої серед російських військових? Про що думають зараз мирні жителі?

На жаль, кримчани живуть у якомусь своєму світі. У мене залишилися знайомі, іноді з ними розмовляю, і це зовсім інша реальність! Вони взагалі не розуміють, що відбувається. Крим дуже змінився. У повітрі висить напруга, тривога. Люди стали озлобленіші. Ті, хто чекав на "руський мір", чекали зовсім інше. Своє розчарування, свою досаду, вони намагаються зігнати на інших, шукають винних. Це приклад психології боягуза та невдахи. Спочатку у них була у всьому винна Україна, тепер – Росія. І все більше тих, хто забирає з дому найцінніше та їде. Будинки поки що не продають: напевно, ще на щось сподіваються.

Наскільки російська пропаганда змогла вплинути на підлітків, тих, хто фактично половину життя провів в окупації?

Нещодавно я був у Європі, випадково зустрівся зі своїми земляками, які допомагають тим, хто виїжджає з Криму, материкової України. Вони допомагають кримчанам влаштуватись на новому місці, підтримують, проводять зустрічі, і на одну запросили мене. Я поспілкувався з хлопцями, яким 18-20 років, і мене вразило, наскільки вони є проукраїнськими. Вони навчалися вже в окупованому Криму, але спілкуються українською чи кримськотатарською.

Так, є пропаганда. Але в нашого народу вже генетично сидить ненависть до всього московського. Вони знищували наших прадідів, позбавили нас всього - державності, культури, релігії, історії, землі, практично позбавили нас нашої мови…

Тяжке питання, але якою буде ціна за визволення Криму?

Складно сказати. Дуже складно. Для мене вона вже тяжка. Днями частині хлопцям вручали нагороди, чергові звання. Я одержав нагороду за свого побратима, треба передати сім'ї… І таких моментів багато.

Але найголовніше не лише у тому, яку ціну ми платимо. Головне, щоб ми, наші нащадки, пам'ятали про цю ціну. Щоби це не стало порожніми словами.

Я дуже вірю, що Україна зміниться і не буде такою, якою була до війни. Я сподіваюся, що при владі не буде пройдисвітів, які прийшли набити кишені, які дивляться на нашу країну, як на годівницю. Які, як… як глисти! Як їх ще назвати? Вони не розуміють, що вбивають організм, який їх годує. Їх також треба перемогти.

Я благаю Бога, щоб наша країна стала комфортною для всіх нас, щоб смерть наших побратимів не була марною. Інакше мені буде дуже соромно дивитися в очі їхнім дітям.

Влад Абрамов

Влад Абрамов

УНІАН в Google News