Імперські настрої не оминули Угорщину, в якій ідея Nagy-Magyarország (Великої Угорщини) живо підтримувалася на тлі шокової терапії реформ та підготовки до вступу до ЄС / flickr.com/photos/zselosz

Розуміючи іноземців. Частина 3: Чого хоче Угорщина?

Прийняття нової редакції Закону України «Про освіту» надало лише формальний привід для демаршу Будапешту. Цей документ і реакція наших південно-західних сусідів на нього в черговий раз актуалізували гіпотезу про наявність узгоджених дій між Будапештом та Москвою та союзництві Росії з Угорщиною в справі руйнації європейських інституцій. Та навіщо це угорцям?

Імперські настрої не оминули Угорщину, в якій ідея Nagy-Magyarország (Великої Угорщини) живо підтримувалася на тлі шокової терапії реформ та підготовки до вступу до ЄС / flickr.com/photos/zselosz

УНІАН продовжує цикл публікацій спільного проекту з аналітичною групою Da Vinci AG про ментальні особливості політичної поведінки різних регіонів світу та їх вплив на прийняття політичних рішень. Попередні тексти дивіть тут і тут.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан вперше почав керувати урядом ще у 1998 році, тобто лише за 9 років після Угорської революції 1989 року. Необхідність формування нової політичної еліти, відбудови національної економіки та її лібералізації, руйнація «залізної завіси» та боротьба з комуністичним минулим створила гарні умови для правих поглядів в країні.

Зростання популярності націоналістичних рухів співпадає з кризовими періодами в соціально-економічному та культурно-політичному житті країн. Незадоволення штовхає людей до певного ізоляціонізму але в більш широких історичних кордонах. Фактично, це є пошуком стимулів для руху вперед у порівняннях «тоді-зараз». В цих пошуках порівняння державного потенціалу минулого та слабкості сьогодення використовує національну ідентичність, як базовий механізм відновлення того добробуту в майбутньому. При цьому ключовою умовою досягнення такого добробуту у суспільній свідомості часто стає виключно мета повернення територій колишніх імперій, на яких мешкають представники того ж самого етносу, - їх «об’єднання», - через те, що таким питанням політикам легше маніпулювати (простіше пояснювати, чому виконання такої націдеї весь час відтерміновується). Проблеми економіки, зміни умов, технологічного укладу у такий спосіб виносяться за дужки. Політичний ефект має лише процес, а не досягнення кінцевої мети (об’єднання земель), адже лише незакінчений процес дозволяє підтримувати сподівання на те, що відновлення території автоматично призведе до економічного зростання та добробуту. І будь-який, навіть незначний крок у цьому напрямку підтримує рейтинг у тих, для кого велич минулого може бути екстрапольована у майбутнє поза умовами реальності.

У 1990-х роках з розпадом Союзу в країнах, що входили до Варшавського Договору, почала спостерігатися тенденція до «переосмислення історичного минулого». У Росії почалась хвиля ностальгії за царською родиною, в Румунії звучали тези про відновлення Великої Румунії, на Балканах відновлювалися теза Велика Србија та  Shqipëria Etnike  (об’єднання територій, на яких албанський етнос домінує над державоутворюючим). Всі ці ідеї базувалися на популістській основі.

Імперські настрої не оминули Угорщину, в якій ідея Nagy-Magyarország (Великої Угорщини) живо підтримувалася на тлі шокової терапії реформ та підготовки до вступу до ЄС.

В цьому угорське суспільство має дещо спільне з народом Росії – імперські «фантомні болі», які за рахунок потужного політичного провайдера можна вивести з маргінезу на рівень неоголошеної державної політики. Тим більше, такі ідеї та риторика знаходять підтримку на тлі загального підвищення суспільного попиту на політику популізму, що домінує останні роки.

Насправді ані Віктор Орбан, ані його ФІДЕС, не є друзями Кремля. Достатньо лише згадати, як у 2014 році Орбан заявляв про те, що зацікавлений, щоб між Угорщиною та Росією була незалежна Україна, оскільки в історії його країни вже був період спільного кордону з Радянським Союзом. А 10 лютого 2018 року прем’єр-міністр урочисто заявив «про завершення ери російської газової монополії в Угорщині».

В політиці Орбана є, скоріш, намагання копіювати політику Путіна заради досягнення мети: збереження та цементування влади. Для розуміння цього достатньо порівняти дії цих політиків у часі. 2008 рік – Росія захоплює Абхазію та Північну Осетію. Менш ніж за рік Віктор Орбан під час виступу перед етнічними угорцями у Словаччині назвав їх «державостворюючою єдністю» Угорщини. 2014 року Росія анексувала Крим та почала війну на Донбасі. В той же рік Орбан закликав Київ надати етнічним угорцям, які мешкають на Закарпатті, автономію, а угорські націоналісти активізувалися у румунській Трансильванії.

Орбан не є проросійським, він лише має спільний підхід з Кремлем щодо питань збереження влади та пошуку кроків зі збільшення електорального рейтингу. Реалізація мети – утримання влади – штовхає його до посилення авторитаризму в політиці.

А вже саме ось ця ідентичність підходів Путіна та Орбана до політичної діяльності штовхає угорського керманича на контакти з Кремлем, оскільки лише вони дозволяють уникнути звинувачень у нео-імперіалізмі та територіальних зазіханнях. Це може виглядати як альянс, але спільної, як це не дивно, є лише внутрішньополітична мета – збереження посади. На відміну від Путіна, Орбан у 2002 році вже втрачав на 8 років прем’єрське крісло. І ризик втрати його на майбутніх виборах змушує його копіювати підхід того, хто є прикладом вічного правителя, і кого, до речі, сам Орбан 2014 року хвалив за модель керування країною.

В квітні цього року в Угорщині пройдуть загальні вибори. Міграційна криза та загроза появи мігрантів в Угорщині підвищують рейтинги конкурента Орбанівської партії ФІДЕС – ультраправого «Йоббіка». Електоральний потенціал ФІДЕС заходиться на електоральному полі останнього. Отже, для збільшення свого рейтингу, прем’єрській партії необхідно бути ще більш націоналістичною. Вже сьогодні ФІДЕС задає тон передвиборчої кампанії: чи залишиться країна угорською з Орбаном, чи буде захоплена мігрантами?

Очікуваний маневр «праворуч» викликатиме закономірні питання в Європейського Союзу та сусідів, для чого і потрібна Росія – в якості божевільного ведмедя на ланцюгу, на тлі якого можна виглядати не так погано. Саме роль Росії в даному випадку збільшує можливості правої Угорщини в переговорах з партнерами по ЄС. Для самої ж Росії Будапешт, який контактує з Москвою – це приклад відсутності ізоляції, сприйняття в ЄС та можливість звузити загальну проблему санкцій та тиску до звичного пропагандистського протистояння з Вашингтоном.

Але, аналізуючи політику Орбана щодо України, слід також враховувати й особливості угорців на Закарпатті. Роздача угорських паспортів відкрила можливість миттєвої персональної інтеграції в Європейський Союз. Для закарпатських (українських)  угорців  отримання угорських паспортів обумовлено економічними мотивами, а не прагненням відродження «Великої Угорщини». Очевидно й сам Будапешт серйозно не розглядає закарпатських угорців членами «Великої Угорщини», активізувавши в лютому поліцейські облави на українців з угорськими паспортами.

Демонстрація Орбаном прагнення захисту національно-культурних інтересів угорців за кордоном, незважаючи на існування самої ідеї «Великої Угорщини»  навряд чи має експансіоністську мету в середньостроковій перспективі. Як і в Росії, теза захисту співвітчизників за кордоном має виключно внутрішньополітичну мету створення образу захисника інтересів нації та покликана додати голосів на виборах.

Анатолій Баронін, директор Аналітичної групи Da Vinci AG

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter