Належність до племен визначає майже всі політичні та економічні процеси в Африці / фото free-eyes.com

Розуміючи іноземців. Частина 1: Занепад країн Африки та Близького Сходу: роль авторитарного правління

Чому багато країн в Африці та на Близькому Сході занепадають після усунення від влади авторитарних лідерів? Ці питання є спекулятивними та іноді використовуються російською пропагандою, коли операції США в Іраці, Афганістані чи Лівії визнаються росіянами такими, що «призвели до погіршення ситуації в цих країнах». На цих прикладах дехто навіть приходить до висновків, що демократія не є найкращим політичним режимом. Ця ж теза покладена в сучасну російську політичну риторику: «спробуйте прибрати царя та отримаєте свою «Лівію», «Ірак», «Сирію»».

Належність до племен визначає майже всі політичні та економічні процеси в Африці / фото free-eyes.com

Щоб спростувати цю тезу, потрібно зрозуміти специфіку організації суспільства держав регіону. На відміну від Європи та Північної Америки, суспільство країн Африки та Близького Сходу залишається жорстко поділеним за племінними ознаками. Належність до племен визначає майже всі політичні та економічні процеси, а історичний контекст взаємовідносин між племенами досить впливає на безпекову ситуацію та визначає прогнозні оцінки військово-політичної регіональної ситуації. З часом деякі племена розросталися та ставали окремими чисельними народами. Так, наприклад, плем’я мандинка, що походить з імперії Малі, стало народом чисельністю до 13 мільйонів осіб, які живуть сьогодні на території 12 країн Африки.

Племінна фрагментація населення держав вимагає наявності лідера. В епоху колоніалізму роль лідера частково заміщувалася губернаторами домініонів та зосереджувала лідерів племен переважно на організації побуту і справ племені. Питання міжплемінних відносин відходили на другий план, оскільки вирішення міжплемінних стосунків або впливало на безпеку та призводило до негайного кривавого втручання колоніальної влади, або забезпечувалося самою колоніальною владою, яка заохочувала збагачення одних племен та збідніння інших. Таким чином, в таких суспільствах було завжди два лідери: колоніальний режим, що визначав співіснування одних племен з іншими та вождь, який вирішував питання всередині племен.

З падінням колоніального режиму та розвитком незалежних держав роль домініону перейшла до обраних керівників держав, які в свою чергу, були представниками певного племені або групи племен. Але незвичність до демократичних принципів, глибокі історичні суперечки між племенами, що закладалися також й колоніальними режимами, призводили до військових заколотів, в результаті яких до влади могли прийти представники племен та сформованих ними народів, що є меншиною в країні. Армії цих країн, що складаються з представників різних племен та кланів, виконують роль «запобіжників», що в більшості випадків не дозволяє керівництву держави суттєво порушити баланс інтересів племен. Коли баланс ламається, то відбуваються військові заколоти на чолі, навіть, з молодшими офіцерами.

Зрозуміло, що традиційний непотизм, що характерний для кланово-племінної моделі,  призводив до того, що всі державні посади в країні займалися представниками не тільки одного племені, а нерідко й однієї родини.

Таким чином, формування сучасних еліт за кланово-племінною  ознакою  (належністю до певної народності) призводило до того, що фактично відбувалося перенесення функцій племінного вождя (лідерів народностей) до керівника держави.

Арабські монархії також віддзеркалюють кланово-племінний принцип організації суспільства / REUTERS

Відповідно авторитарні режими, що з’являлися в цих регіонах після падіння колоніалізму були побудовані на принципі організації управління в племенах, а президент країни виконував звичну в суспільстві роль вождя, який нівелював суперечки всередині племені, знаходив баланс відносин між родами та сім’ями. Скажімо лівійський Муамар Кадаффі – представник берберського племені аль-каддафа – після приходу до влади внаслідок військового перевороту, внаслідок міжплемінних суперечок, не отримав підтримки провінції Киренаїка. Його подальша політика була спрямована на нерівний розподіл доходів між провінціями, де Киренаїка отримувала найменшу частину, незважаючи на наявність нафтових родовищ та портової інфраструктури. Як результат, у 2011 році під час «арабської весни» повстала саме Киренаїка, чиї племінні групи не бачили свого представника у керівництві держави. Так само ми бачили зліт та падіння Саддама Хусейна – представника племені Абу-Насір, що сповідувало іслам сунітського толкування на відміну від шиїтської більшості Іраку. Коли меншість починає керувати більшістю – виникає бунт. І сирійський приклад тут дуже показовий, адже Башар Асад – також представник сирійської алавітської меншини, який узурпував владу в країні.

Арабські монархії також віддзеркалюють кланово-племінний принцип організації суспільства, адже, наприклад, аль-Сауд – правляча династія Саудівської Аравії – є нічим іншим, як старовинним сімейним кланом.

Отже, якщо за такої організації суспільства в країні прибрати «вождя» - авторитарного керівника, то суспільство, маючи кланово-племінну структуру, буде повертатися до моделі, що відома йому найкраще – це поділення на клани та сім’ї зі своїми вождями та лідерами, які починають здійснювати перерозподіл ресурсів країни. В Лівії, наприклад, ми чітко бачимо, що навіть в регіонах, які контролювалися Ісламською державою (ІДІЛ), управління відбувалося на кланово-племінній базі.

Для країн регіону історично обумовлена кланово-племінна побудова суспільства у системі державного управління та державної політики виносить питання інтересів, єдності та безпеки племен і кланів вище демократичних ціннісних категорій на індивідуальному рівні, традиційному для населення країн Заходу. Вертикаль державної влади, як і система управління кланами, що здійснюється старійшинами, побудована на авторитаризмі і є звичним явищем. Я навмисно не торкаюся тут потужного релігійного чинника, що часто сприяє готовності людей прийняти авторитарний режим правління.

Але це зовсім не значить, що люди не хочуть мати права та свободи. Це значить, що вони готові до делегування певних повноважень авторитетам, які здійснюють їх, іноді, за рахунок певного обмеження прав та свобод – заради того, щоб поєднати реалізацію власних інтересів з необхідністю захисту кланово-племінних інтересів, переважно у економічній та безпековій сфері. Коли ж такі обмеження чи зловживання ними стають критичними, відбувається заколот або «Арабська весна».

Таким чином, не існує неприйняття «певними суспільствами» ідей демократії. Існує недосконала система державного управління, яка не може запропонувати запобіжники, гарантії та механізми державного врегулювання соціально-політичних, соціально-економічних та релігійних відносин в суспільствах, які мають кланово-племінну організацію. І просте копіювання конституційних моделей Заходу, зрозуміло, не дає таким суспільствам адекватну модель організації суспільних відносин із запобіжників проти авторитаризації влади та гармонізації міжплемінних та міжкланових відносин у державі з такою специфічною структурою суспільства.

Цим матеріалом УНІАН розпочинає цикл публікацій спільного проекту з аналітичною групою «Da Vinci AG», покликаний допомогти українцям краще зрозуміти суспільно-політичні традиції та мотиви різних народів світу, які призводять до різноманітних подій (революцій, змін геополітичного курсу та ін), що стають топ-темами міжнародних новин. Нашою метою також є розвінчання деяких усталених стереотипів у вітчизняному інформаційному просторі, сформованих, у тому числі, під впливом російської пропаганди.

Анатолій Баронін, аналітична група «Da Vinci AG»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter