Четвер,
24 серпня 2017
Наші спільноти

Шалом, Умань!

До містечка з`їхалося 16 тисяч хасидів. І уся ця людська маса перебуває в повному хаосі... Вона рахує долари і збирає шекелі, молиться, їсть локшину, сидячи на колінах на асфальті, кричить, співає, робить ставки і пише записки Богові, шукає посуд і купує горілку...

Коли мені сказали, що Умань під час святкування єврейського нового року Рош-а-Шана нагадує маленький Ізраїль, я, вже озброєний статданими, звісно, вірив. Але, коли потрапив туди вперше, зрозумів, що навіть і не підозрював, наскільки це правда.

Щоби потрапити на місце події – туди, де знаходяться могила цадика рабина Нахмана, кілька синагог і де безпосередньо мешкають хасиди, довелося звернутися до відділу охорони громадського порядку місцевої міліції, де видали перепустку в «зону компактного проживання та перебування паломників-хасидів».

Що таке ця «зона» і що в ній особливого, що треба мати спецперепустку? Уявіть собі провінційний український базар. Перенесіть його на схід (найкраще в Єрусалим, поближче до Стіни Плачу), перемішайте з місцевим ринком та українським Майданом з його багатотисячними скандуваннями, співами тощо. А після спробуйте розташувати це все (вкупі з 15-ма тисячами народу) у невеличкому кварталі з понурого вигляду радянськими дев`ятиповерхівками з написами на івриті. Ще не забудьте розставити серед сільських напівзавалених хат кілька спортзалів і павільйонів-ангарів і наректи їх синагогами.

З перших секунд перебування тут відчуваєш якийсь не зовсім зрозумілий дискомфорт. Такий, приблизно, як буває, коли уперше потрапляєш на Близький Схід. Водночас і цікаво, і страшно. Не розумієш, що насправді відбувається, і від того – ще цікавіше.

Звичайна українська вуличка, що веде сюди, до центру хасидського паломництва, раптом (ні, не раптом - після міліцейського посту, практично останнього нагадування про те, де насправді знаходишся) перетворюється на вуличку на підході до Стіни Плачу.

Жінок сюди не пускають. Практично всі чоловіки, що перебувають тут, – у традиційних хасидських чорних сюртуках або балахонах, у єрмолках або кепках. Виняток - українські правоохоронці, журналісти та місцеві, які обслуговують територію. Всі решта – хасиди.

Хасиди приїхали з Ізраїлю (близько 13 тисяч), США (до 2 тисяч), Франції, Австрії, Німеччини, Голландії, Швеції та Швейцарії, Литви, навіть з Ірану та Австралії. Усього – близько 16 тисяч із 25 країн. Усіх мастей і видів. Є хасиди, справді, щирі євреї: з довгими рудими пейсами та характерними носами. Є хасиди – араби, негри, є типові вікінги. Є хасиди-хіппі і хасиди-растамани, які після молитви взялися до гри на гітарі й збирання грошей з одновірців. Траплялися хасиди, схожі на Моше Даяна і схожі на Усаму бен Ладена. Уся ця людська маса, яка унеможлювлює більш-менш нормальне пересування не причетних до свята людей, перебуває в повному хаосі. Вона входить і виходить з/на територію, купує єрмолки і продає їх, рахує долари і збирає шекелі, спить з Торою в руках або розбиває стіну лобом під час молитви, їсть локшину, сидячи на колінах на асфальті, п`є розчинну каву і заїдає її крихтами печива, зібраними на столі, ходить під себе, смітить під ноги, пригощається святковими цукерками, молиться і засинає у синагозі, кричить, співає і слухає музику, робить ставки, пише записки Богові, молиться, готується до шабату, голиться, знову торгується, перевдягається у білі халати, шукає кастрюлю і купує горілку.

Останні дії хасиди виконують уже перед наближенням шабату й Нового року, того самого, п`ять тисяч енного хасидського Нового року, який зветься Рош-а-Шана. Ця новорічна ніч, кажуть, єдина протягом року, коли їм можна напитися. Тому під вечір кожен другий несе в кульку парочку літрових пляшок «на березових бруньках». «Ти б бачив, які черги по горілку в магазинах», - каже знайомий з підрозділу «Сокіл», що стоїть тут на стражі.

Гендель тут взагалі непоганий, як для містечка районного масштабу. Причому – для всіх. Тут, у «зоні компактного проживання» вже не ходить гривня. Місцева валюта «ван доллар», цю фразу добре опанували місцеві мешканці, серед яких, до речі, немало гебреїв – так історично склалося. Бабці, які переважно продають городину на підходах до хасидського містечка, здається, пройшли експрес-курс вивчення бізнес-англійської. На звичне запитання «хау мач?», що стосуєтся півкілограмової купки картоплі, звучить звична відповідь: «Ван доллар». Так само коштує і купка лимонів (у купці, як водиться, усього два лимони). Стільки ж коштує пляшка мінералки або маленька «кола». Ортодокси, які ніколи не ходять з непокритою головою, активно купують у місцевих будь-які шапки, капелюхи й тому нерідко ходять у старих вушанках і теплих, але найдешевших китайських куртках, які продаються тут по 35 доларів.

Місцеві мають неоднозначне ставлення до ортодоксальної нації з довгими пейсами. З одного боку, вже звикли до їх традицій, за 13 років прочанства стали толерантніше ставитися до їх релігії і наслідків святкування. Хоча б тому, що це приносить чималенькі кошти. Неофіційно, прочани залишають тут щороку близько 1,5 млн доларів. Ціни на квартири в будинках, прилеглих до «єврейського» кварталу, піднялися в окремих випадках до 80 тисяч доларів. Але в більшості випадків житло вже орендоване на десятки років. А господарі його в більшості вже давно виїхали зі своїх квартир і будинків. Ті, хто здає разово, на тиждень переселяються у гаражі та сараї. Ставлять на подвір`ї намети – скільки влізе. Таке проживання коштує до 50 доларів протягом кількох днів святкування. Зняти куток з ліжком дорожче – близько 300 доларів. Кажуть, господар квартири виручає за один хасидський Новий рік до 1,5 тисячі "зелених". Хоча й нерідко жаліються – кілька днів тому в одному з помешкань квартиранти просто на газовій плиті розклали вогнище на дровах – збиралися готувати шашлик. Довелося викликати міліцію  і пожежних. "Кулінари" після цього перемістилися на балкон.

Жаліються, що й квартири залишаються після них у страшному стані. Зокрема через те, що у шабат ортодокси можуть ходити в туалет де прийдеться – їм заборонено навіть розстібати ширінку. Сморід, каже знайомий міліціонер, стоїть страшний по всій окрузі. Він накопичується вже зараз, напередодні святкування. Бригади місцевих сміттярів, працюючи цілий день, не встигають прибирати квартал від сміття. Раніше такого не було, каже баба Галя, що за 600 доларів здає в оренду увесь свій двір під імпровізовану хасидську їдальню, де ті отримують гарячі напої та солодке. «Раніше і дешевше для них усе було, але й порядку було більше. Тепер гірші за циган», - каже вона, дивлячись, як прочанин, допиваючи каву, викидає стаканчик і недопалок просто під ноги, не бачачи перед собою смітника. Баба Галя розводить руками. Але поруч п’є каву боєць «сокола». «Ей, містер!»- гукає. «Містер» не звертає уваги. «Ей, містер! А ну підніми бичок і вали звідси, ... мать!». Поки той розгублено прибирає сміття, «сокіл» штурхає його в бік: «Іди, йди до своїх!».

Прочани неакуратні в усьому. Смітять вони і справді де прийдеться («от ти, синок, з Ізраїлю? Ні? А бачив по телевізору, як там усе чисто? Чому ж вони там не смітять?», - продовжує тітка). Сюртуки та взуття – ніби  кожен другий вивалявся в багнюці. Це не подобається багатьом місцевим, що, зрештою, створює негативну характеристику приїжджої публіки. Ще більше, зрозуміло, їм не подобається ставлення до орендованих помешкань. Але продавати житло хочуть не всі – здавати у оренду вигідніше.

Дещо інше ставлення до події правоохоронців. Офіцери міліції, що з’їжджаються сюди на тиждень з усієї області, скаржаться більше на втому і, оглядаючи манжети форменних сорочок, обговорюють, коли б знайти трохи вільного часу й нарешті випрати речі – службу тут несуть цілодобово. З області сюди стягують близько 400 міліціонерів та бійців спецпідрозділів. На КПП один із них пожартував: «Зараз ми вам виділимо офіцера для охорони. Для вашої безпеки... Та жартую», - каже він. - «Тут наших більше, ніж хасидів».

На порушення порядку міліціонери майже не скаржаться. Лише, кажуть, трапляються побутові конфлікти між прочанами та місцевими мешканцями на кшталт історії з кулінарами. Лише торік, розповів майор із Черкас, тут був конфлікт, який не одразу вдалося владнати. Хасиди мало не забили на вулиці камінням жінку, яка висувала їм претензії з приводу користування ними винайманого житла. Потім чинили опір правоохоронцям, які намагалися їх затримати. Зібралося навколо кілька сотень, двох порушників довелося відпустити.

«Робота тут за тиждень страшенно втомлює», - каже майор. «І кожен раз, вже протягом восьми років я зарікаюся сюди їхати знову. Але щоразу вирушаю. Бо тут цікаво, якось урізноманітнюєш буденну службу».

І справді не сумно тут  у передостанній тиждень вересня. Усім знаходиться заняття. А цього року тут навіть з’явилися перші іноземні туристи. Жінки, замотані в одяг, щоби не дратувати ортодоксів, спостерігали за таким зовсім неукраїнським святкуванням Нового року.

Дмитро Стаховський

Фото автора

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку