«Ми Росію любимо, але боїмося в ній жити»

У мудрості правителів сумніваються одинаки. Якщо ж одинаків стає більше, а головне, серед них з`являються затят, спроможні не тільки на кухні «побунтувати», настає час жертвопринесення...

Кожен з нас, кому доступний Інтернет, міг спостерігати за побиттям двома покидьками російського журналіста Олега Кашина. Його били залізним пруттям, камінням, що і зафіксувала камера спостереження. В результаті: десятки тяжких травм, поламані ноги, руки, щелепи, пробитий череп, роздроблені й відірвані пальці рук. Журналіст довго перебував у комі, в реанімації.

Офіційно, за фактом нападу на журналіста, як відомо, було порушено кримінальну справу за статтею «замах на вбивство групою осіб». Як головний мотив скоєння злочину слідство розглядає професійну діяльність Кашина.

Але чи зміниться що-небудь після цього в російській політиці і російському житті, навіть якщо замовники, або, принаймні, виконавці цього побиття будуть названі?

На жаль, схоже, відповідь відома і авторові цих рядків, і тим, хто їх читає.

Породження грубого і суворого часу

Олег Кашин

Отже, користувачі Інтернету (чи випадково?) з чиєїсь злої волі, або за режисурою певних темних сил, були поставлені в становище підглядачів. Мільйони людей побачили цей страшний відеосюжет з московського підворіття. Якийсь мазохістський вуаяризм, реаліті-шоу!

Дві хвилини сучасної «російської Голгофи», яка цілком могла б ілюструвати біблейський Апокаліпсис, тортур з «Архіпелагу Гулага» Солженіцина, кривава нацистська кінохроніка на Нюрнберзькому процесі або катування ворога гітлерівського, сталінського режимів в підвалах гестапо чи НКВС.

Це був класичний приклад смакування і естетизації насильства, «танець смерті», яку безстрасно, водночасно стилістично витончено і точно, фіксувала камера спостереження. Раціонально або тим більше етично про цю страшну сцену неможливо написати, або розповісти - слова дуже слабкі! А тим більше дати оцінку цій бійні, тваринному тиранству. Це був театр абсурду, жаху, смерті, божевілля, відчаю.

У повісті «Тарас Бульба» є рядки про тортури захопленого в полон поляками козака Остапа, написані Гоголем майже два століття тому. Хоч як дивно, але слова і оцінки генія письменника, глибоко і точно ілюструють те, що відбулося пізно ввечері в нинішній, сучасній Москві.

«Не бентежмо читачів картиною пекельних мук, від яких дибки стало б їх волосся», - пише великий класик. «Вони були породженням того грубого, лютого часу, коли людина вела ще криваве життя одних військових подвигів і заґартувалася в ній душею, не відчуваючи людського». 

Жертвопринесення...

На Google можна знайти 3500 статей, інтерв`ю, інформаційних повідомлень і відео про побиття невідомими злочинцями Олега Кашина. Тема бійні в підворітті стала предметом обговорення на численних розважальних і політичних шоу на російському телебаченні.

Є звернення журналістської спільноти до президента Дмитра Медведєва з проханням узяти «під особистий контроль». Є листування якихось активістів з московськими міліційними начальниками. Генерали навіть дозволили пікет протесту «без засобів посилення голосу», але не більше двохсот осіб. А організатори у відповідь: «А що коли прийде більше?».

Більш того, найсміливіші російські журналісти називають конкретних осіб замовників, натхненників, ідеологів, рушійні сили злочину. Мигтять винуватці. Це прізвища чиновників з Адміністрації Президента, імена міністрів уряду, відомих радикальних політиків і лідерів екстремістських організацій.

Що означає це дежавю в політиці, точніше в маніпулюванні громадською свідомістю і психологією мас? Мел Гібсон у своєму «Апокаліпсисі» розповідає про те, як жерці й правителі приносили в жертву богові Кукулькану полонених. Жертвам розпорювали груди, витягували серце, відрубували голову і скидали закривавлене тіло по сходинках піраміди.

Коли у фільмі приходить черга загинути головному героєві фільму - Лапі Ягуару, починається сонячне затемнення, що лякає жителів. Жерці і правителі, знаючи про природу явища, повідомляють жителям, що бог цілком задоволений жертвами, і сонце от-от повернеться. За кілька хвилин сонце повертається, а жителі приходять в релігійний захват.

За аналогією з приголомшливою фантазією Гібсона, для автора цих рядків, подія, за якою, поза сумнівом, стоїть рішення і бажання вбити або зробити журналіста Олега Кашина інвалідом, є політично ритуальним, сакральним жертвопринесенням, за яким стоять цинічні, може навіть хворі, хворі на шизофренію. Але зовсім не дурні люди, доконані політикани, сп`янілі від владної пристрасті і безкарності. Це вершителі долі в Росії, які нічого не бажають міняти в країні.

Високопоставлені російські «жерці і правителі» точно знають, що їх владі загрожує «затемнення», якщо піддані перестануть вірити в їх всемогутність. Тому періодично необхідна демонстрація цієї всемогутності. Інакше кажучи, вершителям долі зацькованого політичною пропагандою населення (читай - ідеологам нинішнього російського політичного режиму), як і жерцям загадкової країни з фільму Гібсона, потрібна ритуальна жертва - як ковток чистого повітря або свіжої води.

При цьому жертва, зовсім не випадкова, а знакова. Це журналіст відомого в Росії ЗМІ. Він і став платою за покірність і єдність тих, хто «там внизу», починає обурюватися і висловлювати незадоволення владою.

Як сказав головний редактор «Московского комсомольца» Павло Гусєв: «Ми любимо Росію, але боїмося в ній жити».

Мобілізаційний проект російської влади?

Політичне життя в Росії – це приклад того, що в країні немає політики. У своїй книзі «Про насильство» відомий лівий філософ Славой Жижек пише: сьогодні переважною формою політики є зовсім не політика. Політики немає (як практики і ідеології гармонізації інтересів в суспільстві), - є тільки експертне управління і адміністрування. Той самий горезвісний PR. Для того, щоб мобілізовувати людей – їх треба завжди тримати в страху, в нашому випадку з журналістом Кашиним – в страху перед свавіллям держави.

Станіслав Бєлковський

Публіцист Станіслав Белковський пише, що «останні 11 років в Росії так повелося, що транзиту влади незмінно передують сакральні злочини. Точніше навіть – жертвопринесення. У 1999-му, коли наступником став Путін. Вибухи будинків. Підірвали мешканців околиць – тих, хто органічно не міг належати до правлячої еліти. І кого еліті за визначенням не шкода. Одразу всім було зрозуміло, що висаджували – чеченці. Щоб залякати і принизити Росію. Єдина можлива відповідь – війна. З маленьким щасливим кінцем».

Сам Олег Кашин, за словами його друзів, ні до якого загону російського істеблішменту, ні до якої «політичної партії» не належав. Він звичайний журналіст, за яким не стоїть сила, на відміну від купленого владою російського «корпоративного братства» журналістів, акул пера або наділених надвисоким відчуттям самозбереження редакторів газет і телеканалів. Тому на заклання відправляти Олега Кашина було не шкода, а головне безпечно.

Безхребетність чи страх?

Ще раз запитаємо себе: чи змінить щось у Росії трагедія з Олегом Кашиним?

На жаль, практично нічого. Тільки за останніх півтора місяці, за словами того ж Павла Гусєва, в Росії мали місце 26 випадків насильства над журналістами. Всього ж за роки російської незалежності 300 журналістів були вбиті, застрелені, скалічені. Гучні вбивства Дмитра Холодова, Влада Лістьєва, Ганни Політковської, Пола Хлєбнікова, Лариси Юдіної, Анастасії Бабурової так і не розкриті.

Чому ж замість того, щоб обговорювати, потрібний чи ні закон про захист журналістів, ніхто не висуває нинішній російській влади політичних вимог? «Чому владу не відправлять на небо?». Чому на вулицю не виходять (хоч би як студенти Франції або Англії) тисячі журналістів і не пред`являть рахунок за життя своїх колег? Адже журналістів вбивають тільки за те, що вони працюють: або ти припиниш писати, або кінець тобі і твоїй сім`ї.

Це загадка Росії, точніше кожного режиму, який далекий від демократії. Хто, наприклад, може пояснити, чому мільйони людей сталінського часу йшли в табори, на страту, не вчинивши опору «батькові всіх народів» і його кліці?

Таке ось замкнуте коло виходить. Жерці правлять, знизу їх покірно слухають мільйони, і життя йде своїм звичаєм. У мудрості правителів сумніваються одинаки. Якщо ж одинаків стає більше, а головне, серед них з`являються затяті, здатні не тільки на кухні «побунтувати», настає час жертвопринесення. Про місце і час “акту” в тій або іншій формі мільйони дізнаються завдяки сучасним PR-досягненням. Завдяки ним же практично в прямому ефірі всі охочі можуть спостерігати і сам процес приношення жертви. Після чого затемнення відступає, а сонце повертається.

Можна жити далі.

Віктор Тимошенко, Москва-Київ