"Ослаблення Росії - один з основних факторів, який відкриває можливості для Азербайджану", - аналітик Сергій Данилов

Заступник директора Центру Близькосхідних досліджень Сергій Данилов розповів УНІАН, що відбувається на Південному Кавказі, про позиції Вірменії та Азербайджану, роль Росії та висновки, які з цього треба зробити.

Пане Сергію, як ви оцінюєте ситуацію в Карабасі? Що відбувається на Південному Кавказі?

Збройні сили Азербайджану знищують вірменські формування - так звану Армію оборони Арцаха. Відбувається відновлення територіальної цілісності Азербайджану, і процес, який можна назвати знищенням суб’єктності Карабаху. Тобто не вірмен Карабаху, а саме Карабаху, як одиниці, як якоїсь інституції.

Очевидно, що ті сили, які здійснюють фактичне управління Карабахом, відмовились йти на контакт з азербайджанською стороною, і не були налаштовані на якесь розв’язання питання.

Чи варто очікувати, що багатолітні нерозв’язані питання між Азербайджаном і Вірменією будуть розв’язані без втручання Росії?

Хороше питання, дивлячись на ослаблення Росії і її неспроможність та небажання брати участь [у врегулюванні ситуації]. Але важелі впливу на обидві сторони у РФ залишаються, росіяни намагатимуться надалі якось впливати на Баку і Єреван. Наприклад, зараз вони намагаються розхитати режим прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна і його уряд, та змістити його. Але, безперечно, роль Росії вже зменшилась і буде зменшуватись далі помітними темпами.

На вашу думку, чи впливає ситуація у Карабасі на війну Росії проти України?

Це впливає на статус Росії у регіоні. На уявлення про те, що можна і чого не можна з нею робити, що можна і не можна про неї говорити, якщо, наприклад, ви президент якоїсь країни у Центральній Азії.

Це показує її неспроможність, що опосередковано допомагає Україні.

Це розхитує безпекові конструкції. Наприклад, сумновідому ОДКБ (Організацію договору про колективну безпеку, - УНІАН), яку Росія розглядала як важливий інструмент поширення свого впливу. Після заяв Пашиняна і реакції вірменської вулиці на події, зрозуміло, що ОДКБ не являє собою єдиної інституції і що ця організація взагалі не існує. Це теж опосередковано впливає на ситуацію.

З огляду на залученість російських військ у війні проти України та інтенсивність бойових дій увесь час після повномасштабного вторгнення, складається враження, що Азербайджан вичікував.

Безперечно, у Баку брали до уваги реальні спроможності Росії та її сил на Південному Кавказі. Тобто, ослаблення Росії – це один з основних факторів, який відкриває можливості для Азербайджану. У цьому немає сумнівів. 

З іншого боку, Азербайджан спостерігав за динамікою. Як продемонструвала вірменська сторона і карабаський клан, вони намагаються заручитися усе більшою підтримкою на Заході, щоб повернулися розмови про суб’єктність Карабаху – що там є якийсь місцевий уряд і якесь місцеве самоврядування, і що саме вони будуть вести переговори. І саме така динаміка зіграла вирішальну роль - що були обрані такі строки проведення військової операції. Основна ставка Азербайджану була на швидкість, щоби мінімізувати втрати серед мирного населення, бо з іміджевої точки зору – це дуже погано для Азербайджану.

Як ви оцінюєте реакцію міжнародної спільноти на події в Карабасі? 

Якщо говорити про Сполучені Штати, про Францію, то реакція, безперечно, була – засудження і заклики до негайного припинення вогню. Але наскільки існує реальна можливість вплинути на Азербайджан? Виглядає так, що усі розуміють, що ця сторінка перегорнута.

А як щодо ризиків того, що ситуація у Карабасі якимось чином вплине на підтримку України міжнародною спільнотою?

Такої загрози не існує. Азербайджан має свої джерела постачання зброї. Єдине, агресія Росії проти України створила ситуацію, що світовий ринок зброї зараз перегрітий. Тобто за зброєю стоїть черга. І це стосується усіх.

Азербайджан отримує дуже багато з Ізраїлю і Туреччини, також з Росії. Але не обмежується цим. Вірменія шукає зброю в Індії, Ірані і у Франції.

Конкуренція між усіма зіставленими сторонами у доступі до зброї є, але вона не критична для України, оскільки до нас основна маса зброї йде через формат "Рамштайн" за домовленостями і по прямих міждержавних переговорах.

Що чекає на Південний Кавказ, зокрема Карабах у майбутньому? 

Прогнози дуже важко робити. З великою долею ймовірності можна сказати, що Азербайджан встановить повний контроль над Карабахом. Вірменська сторона буде звинувачувати їх у геноциді. Постане дуже тонкий момент: чи зможе Азербайджан забезпечити картинку мирного існування вірменської меншини на території Азербайджану.

Азербайджан дуже не хоче ніякого зовнішнього втручання - навіть у вигляді миротворців, якихось спостережних місій, які так чи інакше гарантували б безпеку вірмен в Азербайджані. І буде докладати зусиль для того, щоби продемонструвати, що однаково ставиться до вірмен, які вирішили залишитися і стати громадянами Азербайджану, і до усіх інших громадян. Але існує велике поле для провокацій і взаємозвинувачень, у яких буде важко розібратися, якщо відбуватимуться якісь дії під чужим прапором. Наприклад, Росія знайде якихось терористів, які вб’ють якусь вірменську сім’ю на території Карабаху, а звинуватять у цьому азербайджанців. Тому, ситуація дуже крихка і буде потребувати зосередження зусиль.

З іншого боку, є ширші питання. Як буде функціонувати архітектура безпеки на Південному Кавказі? На яких умовах і як буде підписано мирний договір між Азербайджаном і Вірменією? Як буде функціонувати транспортний коридор, про який зараз багато говорять і який зв’яже Нахічевань і Туреччину з основною територією Азербайджану?

Які ключові висновки можна вже зараз зробити щодо ситуації у Карабасі?

Світ змінився після російської агресії. Багато того, що здавалося неможливим, стає можливим - як у доброму, так і у поганому сенсі.

Віталій Саєнко

Віталій Саєнко

УНІАН в Google News