Право сильного: новий поділ світу імені Дональда Трампа

В ситуаціях на кшталт американської операції у Венесуелі оцінки українців, фактично, зводяться до двох: нам це вигідно, чи ні. Але картина набагато ширша. І мова йде не стільки про Венесуелу, скільки про новий поділ світу, який "зачепить" усіх.

У ніч на 3 січня США атакували військові й державні об’єкти Венесуели, вивезли з країни місцевого диктатора Ніколаса Мадуро з дружиною (суд над ним відбудеться на території Штатів по раніше відкритому провадженню про "наркотероризм") та запустили у країні транзит влади.

"Звільнення" від диктатора

З одного боку, все це – з благими намірами. Мадуро – справжній тиран, який втримався при владі, сфальсифікувавши вибори. Адже якщо у 2013-му році венесуельці дійсно підтримали його як "спадкоємця" Уго Чавеса (який офіційно назвав його своїм наступником), то у 2018 році вибори вже відбулися без участі більшості представників опозиції та були визнані США, ЄС та частиною латиноамериканських країн сфальсифікованими. А після "виборів" у 2024 році Мадуро просто оголосили переможцем, не оприлюднюючи результатів підрахунку голосів…

Переслідування опозиції, цензура у медіа, пригнічення протестів, жорстка економічна криза – те, що характеризує правління Мадуро. Тож ще на початку другої президентської каденції Трампа нова адміністрація Білого дому визнала венесуельського диктатора нелегітимним, звинуватила в керівництві відомим наркокартелем та закликала піти у відставку, а він, начебто, відмовився. Що і призвело до поточного розвитку подій.

З іншого боку, якраз населенню Венесуели від викрадення і вивезення Мадуро в США легше не стало. Як повідомило видання Financial Times, репресії лише посилились: в країні відбуваються масові затримання журналістів та усіх, кого підозрюють у "сприянні збройному нападу" США, довкола столиці – Каракаса – виставлені блокпости, а силовики й парамілітарні формування вийшли на вулиці й перевіряють телефони громадян на предмет "підтримки дій США"…

Ба більше, ніхто ні в США, ні серед країн Латинської Америки вже й не вимагає ніяких виборів у Венесуелі – фактично, замість Ніколаса Мадуро владою стала його віцепрезидентка Делсі Родрігес, тобто "режим Мадуро" нікуди не зник.

"Хоча у Каракасі та у Вашингтоні можуть бути різні уявлення про результат такого транзиту влади у Венесуелі, можна констатувати, що режим буде відкориговано і США посилять свої позиції в країні. Жоден глобальний гравець не має там "золотої акції", тому саме Трамп визначатиме контури "співпраці"", - вважає керівник Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.

Боротьба з наркотрафіком до нафти доведе

А інтерес США у Венесуелі сягає далеко поза межі боротьби з режимом Мадуро та наркотрафіком. Адже Венесуела – такий собі нафтовий Клондайк. Запаси нафти тут оцінюються у сотні мільярдів барелів, і це становить майже 18% світових запасів.

Тут варто зробити ремарку, що мова не про видобуток, а про потенціал (станом на зараз Венесуела має проблеми з видобутком через санкції, неефективне управління та старе обладнання). Однак Дональд Трамп навряд рахується з такими "проблемами". Ще 3 січня він публічно визнав, що у Венесуелі його цікавить саме нафта.

"Ми збираємось залучити наші нафтові компанії – найбільші у світі – витратити мільярди доларів, відновити зруйновану інфраструктуру і почати заробляти гроші для країни. Їм буде компенсовано витрати", - сказав він.

Згодом Держсекретар США Марко Рубіо розповів, що США хочуть гарантувати: ніяка нафта, яка перебуває під санкціями, не буде вивозитись з Венесуели до того, як зміниться управління цією галуззю: "Ми не дозволимо, щоб Західна півкуля стала базою для операцій ворогів, суперників і конкурентів Сполучених Штатів".

А вже 7 січня Трамп у своїй соцмережі Truth Social повідомив, що Венесуела передасть США "від 30 до 50 мільйонів барелів високоякісної нафти, на яку накладено санкції": "Цю нафту буде продано за ринковою ціною, а гроші будуть контролюватися мною як президентом Сполучених Штатів Америки, щоб гарантувати, що вони будуть використані на благо народу Венесуели і Сполучених Штатів".

"Маючи добру взаємодії із Саудівською Аравією та контроль над нафтовими ресурсами Венесуели, США отримають карт-бланш на контроль за цінами на нафту та її потоками. Тобто ті самі "карти", про які любить говорити Трамп. Питання лише в тому, як Трамп їх захоче розіграти (якщо взагалі захоче – може потримати в рукаві). І мова йде не тільки про нас", - зазначає дипломат, колишній міністр МЗС України Павло Клімкін.

Політолог Вадим Денисенко додає, що венесуельська нафта відіграє велику роль для так званого тіньового флоту РФ: "Свого часу "Роснєфть" вклала великі кошти у венесуельську нафтову галузь (власне, тіньова передача частини нафтової галузі росіянам була платою за збереження режиму Мадуро). Росіяни змішують російську нафту з венесуельською, яка також продається в режимі тіньового флоту, і продають її в районі Індонезії (і не тільки) як нафту третіх країн… За нових обставин Венесуела стане ще однією точкою тиску на "Роснєфть"".

Росія втрачає вплив?

В цьому контексті експерти також зазначають, що Росія більше нічого не гарантує своїм сателітам і це б’є по її іміджу "глобального гравця".

"СРСР, а потім РФ будували свою присутність в Латинській Америці з 50-х років минулого століття. Але зараз є всі передумови, що зусилля будуть змарновані, цю сторінку є шанс перегорнути. Після втрати Сирії це означатиме майже втрату статусу глобального гравця та її зміну на регіональний… Нещодавня стратегічна угода між РФ та Венесуелою показує, чого реально варта російська підтримка", - розповідає Павло Клімкін.

Водночас, за словами політолога-міжнародника Максима Ялі, хоча Трамп і нівелював багаторічні геоекономічні зусилля росіян щодо проектування своєї сили в західній півкулі, в контексті військової агресії проти України нам це не дуже допоможе.

"Поки що я не бачу стратегічних бонусів для України від арешту Мадуро. Хіба хтось ще вірить у те, що Трамп збирається рятувати світовий порядок, який ґрунтується на силі права? Смію розчарувати. Ласкаво просимо у світ, заснований на праві сили. І тому шанси на "справедливий" мир з Росією для України, на мій погляд, лише зменшилися… Трамп може й поділитися впливом в Україні із Путіним, тому що Україна, на відміну від Венесуели, не перебуває у зоні його геополітичних пріоритетів", - вважає він.

Вочевидь, такий підхід з боку США, у разі втілення таких намірів, дійсно небезпечний. Тому важливо збільшувати цінність України (грошову, політичну, репутаційну), аби такий "обмін" видавався Трампу невигідним. І розігрувати цю "карту" з огляду на вибори в Конгрес США восени поточного року.

"Трамп воліє зберегти в ньому більшість, а Венесуела, Іран та Україна – єдиний шанс на це", - вважає Вадим Денисенко і додає, що якщо США та Ізраїлю вдаться швидка війна в Ірані, то у Росії у перспективі 6-9 місяців виникнуть серйозні нафтові проблеми.

Після Венесуели

Але не лише Ірану варто перейматись після Венесуели. Так, сенатор-республіканець Ліндсі Грем, приміром, заявив, що на межі краху може бути режим Куби (Куба – союзник Венесуели і сильно залежить від імпорту нафти): "Комуністична диктатура на Кубі не має шансів вижити після повалення Мадуро. Все скінчено, це лише питання часу".

Раніше видання Associated Press повідомляло, що Трамп також активізував свої погрози у бік Куби, Колумбії та… Гренландії. А спецпредставник російського диктатора Володимира Путіна по переговорах стосовно війни з Україною Кіріл Дмітрієв натякнув, що цим Трамп теж не обмежиться і наступною може бути Канада.

З одного боку, зазіхання на території союзників – Канади та Данії (в Гренландії, до того ж, діє американська військова база) виглядають абсурдними. З іншого боку, перед атакою на Венесуелу не йшлося про ресурси, а лиш про повалення режиму "наркоторговця Мадуро".

"Історія з Гренландією – це історія про конкуренцію з Китаєм та бажання Трампа контролювати світові морські торгові шляхи. У такій логіці стають зрозумілими погрози щодо Данії, конфронтація з Канадою та спроби заграти з Росією", - зазначає політолог Ігар Тишкевич.

Врешті, для Венесуели Китай був кредитором та стратегічним інвестором…

"Наша" півкуля як скринька Пандори

Кожен, хто з понеділка заходить на офіційну сторінку Державного департаменту, може побачити "закріплене" основне повідомлення: "Це наша півкуля, і президент Трамп не дозволить, щоб її безпеці хтось загрожував".

"Американське домінування в Західній півкулі більше ніколи не буде поставлене під сумнів", - зазначив Трамп, спілкуючись з журналістами на борту свого літака.

Тож усі реальні дії щодо Венесуели, чи наміри щодо Колумбії, згадки Панамського каналу, претензії на Гренландію та Канаду – частинки єдиного пазла – своєрідного "прочитання" нинішньою адміністрацією Білого дому Доктрини Монро.

Щоб розуміти, чому те, що комунікується США в контексті цього документа є доволі специфічним, достатньо сказати, що Доктрина 1823 року була не про захоплення нових земель. І базувалась на двох ключових принципах. По-перше, молода американська держава, яка щойно "відірвалась" від Великої Британії, проголошувала, що європейські держави не повинні колонізувати Америку. По-друге, США в обмін на це обіцяють не втручатись у внутрішні справи Європи та не будуть чіпати існуючі європейські колонії.

Але це не завадило Штатам у різний час використовувати Доктрину Монро для обґрунтування вторгнення до Панами, анексії Гаваїв, захоплення Філіппін і так далі. Ба більше, таке зручне трактування Доктрини вже намагаються використати для досягнення своїх цілей росіяни. Зокрема, за даними видання Reuters, якщо вся західна півкуля є сферою інтересів США, то і Росія має свою сферу впливу – щонайменше, країни пострадянського простору.

Що вже казати про сферу інтересів стратегічного противника США – Китаю, якому такий ізоляціонізм Штатів та погіршення їх стосунків з ключовими партнерами в Європі тільки на руку.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News