"Серби ніколи не були під "чоботом" Росії, ніколи не оберуть відпочинок чи навчання в РФ, але чомусь її люблять", - політолог Борис Варга

Сербський політолог і журналіст українського походження Борис Варга в інтервʼю УНІАН розповів про відносини Сербії та України, ставлення громадян цієї балканської країни до війни, розв’язаної росією, та чому більшість там так палко підтримує російські наративи.

Сербія є однією з впливових країн на Балканах, кандидат до Європейського Союзу з 2012 року. Однак попри декларування європейських прагнень, країна часто йде у фарватері російської політики. Зокрема, в сербському суспільстві поширені проросійські настрої, внаслідок дії як російської, так і власної пропаганди. Особливо це відчувається у ставленні до війни в Україні.

Пане Борисе, як ви можете охарактеризувати сучасні українсько-сербські відносини?

На міжнародному і дипломатичному рівнях відносини між Сербією та Україною виглядають дружніми. Формально обидві держави поважають та підтримують територіальну цілісність одна одної. Зокрема, Україна поки не визнає Косово як державу, а Сербія офіційно визнає Крим частиною України. Під час голосування в ООН Сербія підтримала майже всі резолюції, що засуджували російську агресію. Белград був стриманим тільки в одному випадку – коли йшлося про виплати репарацій, зважаючи на свої обставини, повʼязані з Балканськими війнами у 90-х роках минулого століття.

Сербія відправляє гуманітарну допомогу Україні, на її території перебувають українські біженці. Крім цього, вона навіть постачала боєприпаси Україні. Це офіційна картина і все виглядає так, що Сербія ніби є дружньою до України. Однак це більше схоже на її прагнення не псувати свою репутацію на Заході і бути на боці України в темах, що дотичні до її інтересів.

Сербія, з одного боку, ніби й засуджує порушення територіальної цілісності України, а з іншого – це єдина країна в Європі, що не запровадила санкції проти росії.

Так, це друга картина українсько-сербських відносин. Сербія не приєдналася до Кримської платформи, і головне – Белград не запровадив санкції проти російської федерації, чого вимагає ЄС і дуже очікує Київ. Це проблема не тільки між Україною та Сербією, а й спільної політики проти рф, тому що Белград є стратегічним партнером росії і проводить політику сидіння на двох стільцях.

Ще є третя картина. Якщо проаналізувати сербські ЗМІ, орієнтовані на внутрішню аудиторію, то Сербія виглядає найлояльнішим партнером росії, такою собі пропутінською губернією, "троянським конем" рф на Балканах та найбільш проросійським кандидатом до ЄС. І це становить загрозу європейському майбутньому.

Президент Сербії Олександр Вучич (перебуває на посаді з 2017 року, до цього часу був двічі премʼєр-міністром, тобто уже понад десятиліття формує внутрішній та зовнішній порядок денний держави, - УНІАН) свого часу говорив, що Україна нічого поганого Сербії не зробила. Однак він продовжує підтримувати звʼязки з росією і не має наміру їх розривати. Він розуміє, наскільки важливим для рф є незапровадження санкцій.

Проросійські настрої в Сербії можна побачити й у сувенірній продукції з літерою Z, в портретах Володимира путіна на вулицях Белграда та інших міст, присутності російських прапорів. У цьому можна вбачати координовану кампанію, але загалом настрої у сербському суспільстві були і залишаються дуже проросійськими.

Чим це зумовлено?

Насамперед, російським інформаційним впливом на Балкани, який триває з 2014 року. Йдеться про відновлення "великосербської ідеї", яку зараз називають "сербський світ" на зразок "русского мира".

Загалом Сербія і сербський народ не мають нічого проти України. Однак у проросійській підтримці можна побачити насамперед антизахідні настрої, що є безпосереднім наслідком програшу Сербією Балканських воєн 90-х років. Коли всі вважали, що "вебикосербська ідея" зазнала поразки, бо ніби настав час примирення і тривалого миру, вона у 2022 році посилилася реваншистськими настроями, що значно зросли у сербському суспільстві.

"Сербський світ", або як його по-новому називають "сербсько-руський світ" – це території, де проживають етнічні серби: Республіка Сербська в Боснії і Герцеговині, Чорногорія, Північ Косова і, звичайно, Сербія. Агресія росії в Україні спонукала правих політиків до ідеї великого обʼєднання територій, населених сербами, і створення Великої Сербії. Водночас цю ідею озвучували деякі міністри у сербському уряді. І ніби це не офіційна політика, але, з іншого боку, якщо міністри з уряду говорять про сербсько-російський світ, про обʼєднання цих територій, звʼязки з росією, то це не можна не вважати частиною офіційної політики Белграда.

Зокрема цю політику озвучував Олександр Вулін, який обіймав ключові посади в секторі безпеки та оборони. Свого часу він був міністром внутрішніх справ, а потім міністром оборони, керував розвідкою. Торік у листопаді Вулін подав у відставку з посади голови Агентства безпеки та розвідки Сербії нібито під тиском Заходу. Але у Росії на початку цього року він отримав два ордени…

Тобто, якби це було тільки у медіа чи у висловах парламентських радикальних сил, то такі заяви можна сприймати як прояв демократії, бо всі можуть мати різні думки. У демократичному суспільстві радикальні елементи теж мають місце. Але, коли це говорить представник силового блоку уряду, то це велика проблема.

Відомо, що громадяни Сербії воюють проти України. І, ймовірно, не тільки фінансова сторона має значення, а й ідеологія?

Так, сербські добровольці їдуть воювати до України на боці росії. Це почалося ще з 2014 року. Хоча за законодавством Сербії участь у військових діях на території інших держав є кримінальним злочином. Тому однією з проблем, вважаю, є те, що перші добровольці отримали дуже мʼякі покарання: відбулися домашнім арештом, або отримали умовний строк. Це не стало запобіжником.

Є частина добровольців, які, звісно, воюють за гроші. Але є й значна частина тих - і це підтверджують опитування - хто вірить, ніби росія права у цьому конфлікті, що в Україні вона воює з НАТО, а українці взагалі не воюють. Ці люди вважають, що росія захищає свої території і зону інтересів.

Наскільки в Сербії присутня російська пропаганда? Як сприймаються її наративи у суспільстві?

Тут продовжують мовлення заборонені в Європі телеканали "russia today" і "Спутник", оскільки Сербія не застосувала санкції проти росії. Обидва телеканали транслюються сербською мовою.

Однак варто звернути увагу, що режим Олександра Вучича в підконтрольних йому медіа продукує проросійську пропаганду для своїх політичних потреб. Правляча Сербська прогресивна партія утворена з колишніх сербських радикалів. Це ті люди, які у 90-х роках підбурювали до конфліктів із Хорватією, Косово, Боснією. Їхній лідер Воїслав Шешель був засуджений міжнародним трибуналом у Гаазі як воєнний злочинець. Сьогодні Сербська прогресивна партія має підтримку десь понад 40% громадян, за своєю суттю вона є проросійською й антизахідною.

Щоб відібрати електорат в інших партій, Олександр Вучич заграє з потенційними виборцями. Він розказує одній частині електорату – "так, ми йдемо в ЄС", а іншій, через проросійських журналістів – "так, ми йдемо до росії". Сербія – це єдина країна, де тиражні видання у лютому 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення рф в Україну, опублікували заголовки на перших шпальтах, що "Україна напала на росію".

Я вважаю, що путін у Сербії – найпопулярніший закордонний політик. Останні опитування свідчать, що дедалі більше сербів не підтримують євроінтеграцію. Натомість, зʼявляються бажання щодо інтеграції до Євразійського союзу, БРІКСу (міжнародна організація найбільших країн, що розвиваються, серед засновників якої – Бразилія, росія, Індія, Китай та ПАР, – УНІАН). І ці тенденції варто розуміти як персональну гру президента Вучича. Завдяки лояльності влади, у Сербії багато російських громадян, і через Белград вони потрапляють до країн Західної Європи.

Як пояснити таку подвійну позицію президента Сербії Олександра Вучича?

У війні в Україні Вучич бачить шанс, по суті, той самий, що й Орбан (президент Угорщини, - УНІАН). Він створив "власний шлях". За допомогою пропаганди та в умовах війни в Україні він проводить вигідну йому політику. Захід, у свою чергу, не в силах створювати додаткову напругу на Балканах, і зараз він толерує поведінку Белграда.

На міжнародному рівні ми бачимо виступи президента Сербії Олександра Вучича, який декларує себе проєвропейським. Але повномасштабне вторгнення росії в Україну спонукало Сербію повернутися до своїх внутрішніх інтересів, щоб мати домінування в регіоні Західних Балкан, де є сербське етнічне населення.

Але ж таке сидіння на двох стільцях може закінчитись.

Мабуть, тут постає питання – Сербія приєднається до ЄС, чи буде ізольованою? Те, що може їй загрожувати, – це ізоляція, санкції, певні обмеження фінансування. Сербія належить до бідніших країн у Європі, і залежить від ЄС, бо дві третини зовнішньоекономічних звʼязків припадає саме на європейські країни. Їх розрив означає – відрубати гілку, на якій сидимо. А приєднання до Євразійського союзу чи БРІКСу буде схожим на сценарій Албанії в часи Холодної війни, коли країна тривалий час була в ізоляції. І відомо, скільки зараз потрібно реформ, щоб надолужити втрачене.

Під час війни в Україні підтримка вступу Сербії до ЄС впала. Це засвідчують численні опитування громадської думки. Орієнтацію на Європу підтримують десь 40% населення. Це є наслідком проросійської та сербської націоналістичної пропаганди. А з іншого боку, це – відчуття реваншизму. Тут майже кожна родина має тих, хто воював, або був переміщений. Сербія із своїм минулим не розрахувалася: не було визнання провини за воєнні злочини.

Але я маю питання до тих понад 50% громадян Сербії, які вважають більш правильним приєднання до Євразійського союзу. Чому вони не їдуть відпочивати в росію, чи купляти авто їхнього автопрому? Чи будуть їхні діти навчатися у Москві? Усі відповіді будуть негативними, бо насправді серби в питаннях відпочинку, навчання, авто віддають перевагу західному світу. Це сидіння на двох стільцях.

І чим сербів приваблює дружба з росією?

Тут важливо враховувати, що Сербія ніколи не була під "чоботом" росії. Після Другої світової війни югославський лідер Йосип Броз Тіто фактично вигнав Червону армію. І колишня Югославія була майже асоційованим членом НАТО, який надавав захист від СРСР (!). Тому зараз проросійська політика значною мірою для сербів є чимось міфічним, казковим. Не маючи уявлення ані про російську мову (в Сербії нею не розмовляють), ані про культуру й економіку, ніколи не живучи з росіянами, серби чомусь їх люблять. Любити якесь уявне "диво" завжди простіше.

Чи за таких умов переможуть європейські прагнення?

Дивіться, Вучич має свою пропаганду, свій націоналістичний наратив для сербського світу і водночас проводить проєвропейську політику, щоб втримати західних інвесторів. Він продовжує балансувати між росією та ЄС, але йому невигідно зараз йти до ЄС - Сербію влаштовує статус "вічного кандидата". Вучич дивиться на Орбана, як той переступає "червоні лінії", дивиться на Ердогана (президент Туреччини, – УНІАН) і розуміє, що бути "вічним кандидатом" теж вигідно.

Він робить свою країну авторитарною, і це толерують західні політики, зважаючи на необхідність вирішити проблему з Косово. З моєї точки зору, Захід поки не готовий до інтеграції Західних Балкан до ЄС, оскільки тут існує низка проблем, які потребують вирішення. Це й корупція, і протидія криміналітету тощо. Європа зараз не готова до розширення. Це - головна теза.

Чи постачала Сербія боєприпаси Україні, адже є інформація, що ніби так, і водночас має місце офіційне спростування?

Непрямо, через третю сторону. Міністр оборони говорив, що Сербія, продаючи зброю іншим країнам, не може гарантувати, що вона не опиниться на полі бою в Україні. І тут Сербія ніби йде в фарватері західних країн, США, і не буде себе компрометувати, тому, напевно, постачає боєприпаси.

Для Вучича головне – затриматися при владі в Сербії. І якщо йому буде потрібно, то у певний момент він розірве звʼязки з росією та запровадить санкції.

Як подаються у сербському інформаційному просторі зустріч президентів Сербії та України? Приміром, саміт у Тірані (Албанія), що відбувся наприкінці лютого.

Прорежимні медіа, а це – чотири національні телеканали, найбільш тиражні газети, радіостанції, подавали Вучича як такого собі "балканського Орбана". Наголошувалося, що Сербії вдалося прибрати зі спільної декларації учасників запровадження санкцій проти рф, а також тезу про зловмисний вплив росії в регіоні Західних Балкан. Так, він відвідав саміт, мав зустріч із Володимиром Зеленським, але зробив речі, вигідні росії. Для своєї сербської аудиторії Вучич представив себе впливовим балканським лідером, якому під силу змінювати зміст міжнародних документів.

Водночас незалежні аналітики наголосили на важливості іншого факту – Сербія вчергове визнала агресію росії проти України.

Чи багато в Сербії українських біженців? Чи мають вони допомогу та підтримку?

На початку року кількість тимчасово переміщених громадян України в Сербії становила 7,5 тисяч осіб. Зареєстрованих біженців, які перебувають у спеціальному центрі в місті Вранє на півдні країни, менше 50 людей. На державному телебаченні показують сюжети, як президент Вучич відвідує цей осередок біженців, і що серби дбають про українців, відправляють гуманітарну допомогу.

Насправді українські біженці оминають Сербію або затримуються тут на короткий час. Вони зупиняються не в центрах, а у родичів, знайомих чи друзів… На початку вторгнення й за рік після нього журналістам вдавалося знайти українських біженців, які були готові говорити на камери. Зараз нереально знайти таких людей, навіть серед української діаспори. Вони не хочуть публічності, у тому числі через проросійські настрої у сербському суспільстві.

З Сербії дивляться на війну в Україні ніби на якийсь матч – хто виявиться сильнішим. І якщо подається, що росія воює не з Україною, а з НАТО, то йде засудження українців. Дехто вважає цю війну продовженням експансії НАТО, що розпочалася в Сербії наприкінці 90-х. Вони не вбачають причини подій у російському імперіалізмі.

Навіть у школах сербські діти негативно ставляться до деяких українських однолітків. До речі, є показовим досвід моєї родини – наш син торік пішов до першого класу державної школи. Перед цим він з мамою спілкувався з психологом і педагогом. Моя дружина вийшла дуже здивованою з цієї зустрічі, оскільки в кабінеті працівників сербської державної школи висів портрет путіна. І навіть син потім питав у мене, чому там путін. Я не знаю, як це пояснити – чому там портрет російського лідера, а не, наприклад, сербського просвітницького діяча, на честь якого названа школа.

На початку вторгнення росії в Україну сусіди знали, що я засуджую повномасштабну війну, і у нашому будинку написали велику літеру Z. Мені погрожували, я мав вісім погроз, через що звертався до поліції…  Тому Сербію й оминають українські біженці.

В Україні під час війни зʼявилися повідомлення щодо перспектив визнання Косово. Реакція Вучича була блискавичною, він заявив, що Україна "втратить усе", якщо визнає Косово. Це ніби схоже на шантаж, чи не так? 

Моє враження – існує тихе порозуміння між Україною та Косово. Це взаємопідтримка, зумовлена схожою ситуацією, небезпекою, в якій колись перебували громадяни Косово, а зараз – українці. Тут можна сказати, що певним чином у України і Косово є спільний ворог – "сербсько-російський світ". Але Київ зараз принципово не може визнати незалежність Косово, бо виникли б запитання від інших країн, скажімо, Глобального Півдня. Західні партнери це розуміють і не вимагають цього від України. Це тактичний хід, але не довгостроковий.

Белград теж розуміє: якщо Україна визнає Косово, це може бути сигналом для інших держав.

У своїх заявах Москва щодо Косово проводить аналогію з Кримом, намагаючись виправдати себе. Хоча ці прецеденти не мають нічого спільного. Спільне тільки те, що у 1998-1999 роках Сербія спробувала розв’язати проблему Косово масовими етнічними чистками косівських етнічних албанців - так само, як росія поводить себе на українських територіях. Сербія у 90-х роках та росія мають тотожні методи етнічних чисток.

До речі, зараз співпраця між Україною і Косово на значно нижчому рівні, ніж між Москвою та Приштиною. росія відкрила офіс у Косово, а Україна – ні.

За яких умов можливе порозуміння Сербії з Косово? І чи реальні партнерські стосунки між двома країнами?

У Сербії такий інформаційних простір, що про злочини 90-х років тут не говорять. Кращий європейський фільм 2021 року "Куди ти йдеш, Аїдо?" (англ. Quo Vadis, Aida?) про геноцид у Сребрениці відмовились показувати по телебаченню у Сербії. Інший приклад – книга нашого колеги-журналіста Радета Радовановича "Сміх під шибеницею: чого б ви не хотіли знати про війну в Косово" (серб. "Smeh pod vešalima: Ono što ste želeli da ne znate o ratu na Kosovu"). Йому у публікації книги відмовили пʼять видавців у Сербії. А вона написана на основі документальних фактів про ці злочини. Тут можна стикнутися з великими неприємностями, якщо сказати: Сербія неправа, давайте визнаємо Косово.

Водночас і західні країни мають чітко пояснити, чому вони визнали Косово – бо Сербія не могла дбати про своїх громадян албанського походження. На цій території у 90-х роках був сербський апартеїд – албанські школи були ліквідовані, автономію Косово скасовано, понад 1,5 мільйона албанців не могли користуватися рідною мовою. Це була страшна ситуація, коли албанська мова була у підпіллі – діти навчалися десь у квартирах, у приватних будинках вчителів. Це відомо незалежним журналістам, але звичайні громадяни Сербії цього не знають.

У Сербії не хочуть визнати злочини 90-х років, пояснити, чому відбувалася війна з НАТО, що це було певне покарання і запобігання подальшому розвитку конфлікту.

Крім цього, за останні 30 років, що минули з введення багатопартійної системи в країні, домінуючою ідеологією є сербський націоналізм. Він не визнає нічого, окрім сербських етнічних інтересів на просторах колишньої Югославії. Це руйнівна ідеологія, наслідки якої відчуває увесь регіон. Адже сербські націоналісти впливають на Чорногорію, у Боснії цей вплив спричинив постійну інституційну кризу. Також потерпає Косово. Белград блокує розвиток Косово, його інтеграцію в міжнародні інституції.

Одного дня може знову постати питання обміну територіями. У 2018 році неформально було запущено таку ідею: пропонувалося, що Сербія визнає Косово, але північ Косово відходить до Сербії, а Прешевська долина (муніципалітети в Сербії, населені албанцями, – УНІАН) приєднається до Косова. Але тоді цю ідею не підтримала Німеччина в особі канцлерки Ангели Меркель, а також росія. Остання взагалі не зацікавлена, щоб проблема Косово вирішилася. Доки вона існуватиме, росія може розраховувати на Сербію як на свого союзника на міжнародній арені.

Який вплив Сербії на інші балканські країни?

Боснія внаслідок підтримки Сербії і росії має серйозну політичну кризу, що загрожує розпадом країни. Чорногорія була лідером євроінтеграції, але з 2020 року пригальмувала, коли православна церква – і сербська, і російська (хоча щодо участі останньої прямих доказів немає) – організовувала молитовні протести. Це була своєрідна контрреволюція в країні.

Торік, на виборах у грудні, чимало виборців із сербськими паспортами привезли до Белграду з Республіки Сербської, що є частиною Боснії та Герцеговини, і це була перша дієва політтехнологія "сербського світу". Ці вибори були важливі президенту Вучичу та правлячій партії, оскільки, як свідчить політична практика, зміна влади в столиці за короткий час призводить до зміни влади в республіці…

Все ж таки, президент Сербії та його оточення розуміють, що реальніше їм "сербський світ" створювати без Косово. Скоріше за все, Белград поступово погодиться на розбудову державності Косово, але буде вимагати більшого впливу в Республіці Сербській, що є частиною Боснії та Герцеговини, та у Чорногорії, хоча остання є членом НАТО. Від ситуації на українському фронті залежить, чи вдасться сербським націоналістам реалізувати цю ідею.

Ірина Синельник

УНІАН в Google News