Сирійське фіаско Путіна

Повалення режиму родини Башара Асада змінює баланс сил на Близькому Сході. І не всі геополітичні гравці залишать свій вплив у Сирії хоча б на колишньому рівні. Росія вже біжить, підібгавши хвоста.

Біжи, Ваня, біжи

Бліц-повалення режиму Асадів змінює розклад сил у Сирії. Колишня збройова опора родини Асада – Росія, швидко виводить військових та вивозить майно зі стратегічних військових баз у містах Тартус та Хмеймім, закликаючи надати "зелені коридори". Зокрема, один з відомих російських воєнкорів Fighterbomber буквально благав дати можливість російським військовослужбовцям в Сирії евакуюватися.

Москва поставила не на того коня і перевзування у повітрі російських пропагандистів не зарадить ситуації та не допоможе втраті геополітичного впливу. Без режиму Асада РФ навряд збереже можливість залишатися на рівні ключових країн регіону – Ірану, Туреччини, Ізраїлю, Саудівської Аравії. Ба більше, Росія вже втратила роль противажника США на Близькому Сході.

Одним з факторів цього є знищена можливість оперативного реагування на конфлікти в регіоні і частково в Африці. Адже майже всі операції Росії в Африці обслуговувались через сирійські бази. Втім, це питання, хоча й дуже болюче, не є критичним.

"Приміром, їхні можливості впливу в Африці та невійськові проєкти нікуди не зникнуть", - впевнений експерт з міжнародної політики аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілія Куса.

Політичний аналітик Ігар Тишкевич теж вважає, що попри стрімку втечу з Дамаска, РФ має шанс залишитися в Сирії, просто на нових умовах. Приміром, більше не матиме впливу на формування влади у цій країні.

"Росія втрачає вплив, але зберігає шанс навіть залишитися в Сирії. Щоправда, на нових умовах, у форматі однієї з сил "другого порядку"", - зазначає він.

Але і це - не всі неприємні наслідки для росіян. Якщо ситуацію в Сирії вдасться стабілізувати на тривалий час, може бути розблоковано будівництво газопроводів, по яких потече газ з Катару, що позначиться на позиціях Росії на світовому енергетичному ринку. За словами Ігара Тишкевича, в такому разі РФ, втрачає європейський ринок газу (адже катарський газ (як і єгипетський), доставлений трубопровідною системою, буде дешевшим за російський).

Кому вигідна стабільна Сирія

Першу скрипку у Сирії тепер перебирає на себе Туреччина.

"Обриси нового уряду багато в чому будуть визначатися Анкарою, з часткою впливу аравійських монархій і, можливо, Ірану. Чому не РФ? Бо вона зробила ставку лише на Асада", - зазначає Ігар Тишкевич.

Ключовим пріоритетом Туреччини у Сирії є стабілізація ситуації і недопущення нових сутичок між сирійською опозицією. Адже вона, м’яко кажучи, є неоднорідною: окрім протурецьких проксі у поваленні режиму Башара Асада брали участь і сили, що пов’язують з США та з аравійськими монархіями. Саме останні, за словами Тишкевича, і увійшли до Дамаску.

Керівник Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос додає, що підвалини для внутрішньосирійського переговорного процесу вже закладені.

"Одним із чинників успіху Хаят Тахрір аш-Шам (коаліція, що брала участь у поваленні режиму Асада) стали успішні домовленості, укладені їх лідером Абу-Мухаммадом аль-Джулані з представниками інших етно-конфесійних груп та шейхами племен. Припускаю, що цей тренд продовжиться й надалі", - зауважив експерт.

Проте керівник Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик не впевнений, що у Сирії буде встановлено стійкий мир: "Чи призведе це до миру в Сирії та припинення громадянської війни? Навряд. Скоріше, до перемир’я та фіксації завоювань".

Ще один виклик, з яким доведеться зіткнутися новій сирійській владі - статус Голанських висот та відносини з Ізраїлем. Останній, скориставшись ситуацією, здійснив наземну операцію, бомбардує військові об’єкти на території Сирії, зокрема бази в Тартусі, та створив таку собі "зону безпеки".

Як відомо, Голанські висоти були сирійською територією до 1967 року. Під час Шестиденної війни вони були захоплені Ізраїлем і пізніше анексовані. Анексія, яка відбулася 1981 року, не була визнана міжнародною спільнотою - відповідна резолюція Ради Безпеки ООН відмовила Ізраїлю в суверенітеті над Голанами.

Під час арабо-ізраїльської війни 1973 року Сирія спробувала повернути собі Голанські висоти, однак зазнала поразки. Ізраїль не збирається поступатися й зараз.

"Очевидно також, що жодна сирійська влада не визнає Голанські висоти - сирійську територію, окуповану та анексовану Ізраїлем - як територію єврейської держави. Який тут буде процес, сказати поки важко, але на початковому етапі, скоріше за все, повстанці утримаються від прямого протистояння з Ізраїлем", - наголошує Ігор Семиволос.  

США не визначились

Якщо Туреччина стає в регіоні номером один, то США поки не визначилися. Новообраний президент США Дональд Трамп заявив, що Америка не повинна втручатися у події в Сирії.

"Це не наша війна. Нехай все йде своїм чередом. Не втручайтеся", - зауважив політик.

Ілія Куса зазначає, що США опиняться перед вибором: залишитися і мати справу з Туреччиною та протурецькими бойовиками, чи піти та кинути сирійських курдів.

"Турки вмовлятимуть американців піти, з арабськими племенами спробують порозумітися, а з курдами або домовитися (з частиною з них), або розчавити силою. Якщо адміністрація Байдена нічого не зробить, ставку буде зроблено на Трампа, якому продадуть гарну угоду, в рамках якої американці підуть із Сирії, успішно "перемігши" терористів "ІГ" та героїчно дочекавшись катастрофи уряду Асада. А курдів змусять ухвалити реальність", - зауважив експерт.

Водночас, в США чудово розуміють, що Сирія більше не буде важелем для Росії у переговорах із Заходом, включно з українським питанням. Новообраний президент США Дональд Трамп після повалення режиму Асадів навіть натякнув, що "русские своих бросают".

"Асад пішов. Він утік зі своєї країни. Його покровитель – Росія, на чолі з Володимиром Путіним, більше не була зацікавлена в тому, щоб його захищати", - зазначив Трапм в одній з соцмереж.

Український фронт

Після стрімкої "евакуації" росіян з Сирії, з’явились побоювання, що цей російський контингент цілком може з’явитися на російсько-українському фронті. Але аналітики вважають, що у порівнянні з понад 600 тисяч окупантів, які вже перебувають в Україні "на нулі" та поблизу, це - крапля в морі. Мовляв, все, що було боєздатного в Сирії, РФ вже витягла з тих країв. Зокрема, один з найбільш відомих підрозділ російської армії - ПВК "Вагнер" - розбився об фортецю Бахмут і тепер не існує як окрема бойова одиниця.

Як зазначив керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко о падіння режиму Башара Асада у Сирії знаходилося близько 6000-7500 російських солдатів, включно з представниками приватних військових компаній.

"Навіть у випадку перекидання всіх цих військових до РФ з подальшим відправленням на війну проти України, це суттєво не вплине на ситуацію на фронті, враховуючи доволі високі щоденні втрати армії РФ у штурмових діях", - вважає він.

Виходячи з того, що, за даними Генерального штабу, щодня Збройні сили України виписують квитки до Кобзона щонайменше тисячі росіян, сирійського угруповання вистачить хіба на тиждень.

І хоча сил на кілька фронтів Росії не вистачило, відмовлятися від планів з загарбання якомога більшої кількості українських територій до інаугурації Дональда Трампа, намагання дути щоки в Африці, зокрема для блокування поставок додаткового газу на світовий ринок, Кремль не зупинить.

Та геополітичне приниження РФ вже сталося. І, можливо, воно не останнє.

Ярослав Конощук

УНІАН в Google News