«Не стріляти, це ж Сашко!»

Той день старшому солдату окремого полку спеціального призначення Олександру Я. запам’ятався дуже добре. Зранку він врятував своїх товаришів від бойового зіткнення з терористами, а по обіді сам потрапив у засідку, був поранений, але продовжував вести бій…

Це сталося на Донеччині, коли один із армійських підрозділів спеціального призначення здійснював розвідку визначеного району. Вздовж лісової посадки непомітно рухалася розвідувальна група. Попереду йшов, як і належить старшому розвіднику, Сашко. За ним — два офіцери, яких прикривав з тилу замикаючий боєць. Аж раптом перший подав візуальну команду «Сідай!»

Сільський мешканець та ще й вправний мисливець, Олександр добре вмів орієнтуватися в лісі. І цього разу, окрім тривожного відчуття, він вловив запах тютюнового диму. За кущами проглядалися силуети, а згодом пролунав сухий кашель. Обережно відхиливши гілки густих кущів, розвідник побачив табір бойовиків.

«Недооцінюють нас терористи, навіть постів та секретів не виставили», — подумав про себе Сашко, — «Пригостити б вас гранатами…»

Однак це були лише емоції, він дуже добре розумів, що йому необхідно зберігати холоднокровність. Тим паче, що в розвідгрупи було зовсім інше завдання: здобути розвідувальні дані.

Зафіксувавши координати, розвідники, не виявляючи себе, наче привиди, пішли назад. Уже на місці збору підрозділів офіцери по радіозв’язку доповіли про місцезнаходження терористів.

«Свою справу ми тут виконали, викликайте броню, висуваємося в інший квадрат», — наказав командир.

Прибувши в заданий район, спецпризначенці разом із розвідниками окремої аеромобільної бригади отримали нове бойове завдання. Їм необхідно було очистити від супротивника дорогу та прилеглу територію, щоб могла проїхати колона основних сил. А було це під містечком Сніжне…

Розвідувальний дозор, який становила двійка бронетранспортерів БТР-80, рухався дорогою. Вона пролягла між соняшниковим полем та лісосмугою. Саме її хащі й насторожували розвідників. Недарма кулеметні башти машин були націлені на «зеленку». У БТРах відкрили люки, а зброю зняли з запобіжників.

Зверху на одній з машин їхав Сашко. Сидів він спиною вперед, з неабиякою тривогою вдивляючись у гущу кущів та дерев, де могла зачаїтися небезпека.

Аж раптом тишу розірвали кулеметні черги та вибухи від гранат… Одна з перших куль влучила в Олександра, прострелила бокову складку його бронежилета. Друга — пройшла навиліт крізь ліве стегно. У той же час отримав смертельне поранення заступник командира групи спецпризначення сержант Євген Бурко.

Від сильного болю Сашко впав з броні. Кров залила весь його лівий черевик, а камуфляжні брюки набули бордового кольору. Проте розвідник продовжував вести вогонь зі свого автомата.

Весь розвіддозор, що потрапив під шквальний вогонь бойовиків, негайно перейшов до оборони. Однак сили були нерівні. Розвідники вирішили відступити. Попереду було болото, метрів за сто — очерет. Треба якось дійти до нього, а там — зайняти оборону, планував хлопець. Однак зробити це було нелегко.

А в очереті, приготувавшись до бою, вже залягли спецпризначенці. Побачивши пораненого бійця, хтось вигукнув: «Не стріляти, це ж Сашко!»

«Свої», — з полегшенням подумав хлопець. До нього відразу підбіг командир. Офіцер перев’язав рану бійця. А скільки радості було у його старшого брата Сергія, до речі, теж спецпризначенця, коли він побачив Сашка…

Далі евакуація та лікування в одній з військово-медичних установ, де вояком опікуються найкращі фахівці.

«Сподіваюся на швидке одужання, а там — знову на Схід, — розповідає старший розвідник Олександр Я. — Захищати свою рідну землю — це наш святий обов’язок, там мій брат, мої друзі, мої командири…».

Валентин ШЕВЧЕНКО, «Народна армія»

УНІАН в Google News