Владислав Кузнєцов / Міноборони

«Я солдат і ні про що не шкодую…»

У люк бронетранспортера терористи закинули гранату. Жмеринчанин Владислав Кузнєцов, 21-річний військовослужбовець служби за контрактом 95-ї окремої аеромобільної бригади, зумів за лічені секунди викинути її. Він врятував екіпаж із шістьох бійців, але сам втратив руку

Владислав Кузнєцов / Міноборони

…Того дня особовий склад високомобільних десантних військ йшов у наступ на ворога біля міста Лисичанськ Луганської області. Рухалися на дванадцяти бронетранспортерах. БТР-80, в якому знаходився Владислав, йшов попереду.

— Всі машини їхали на значній відстані одна від одної, — згадує Владислав. — Згодом кожен екіпаж ув’язався в окремий бій. Тієї миті, як наш боєць застрибував через люк усередину машини, слідом за ним залетіла ручна граната. Я почув хлопок, після цього мені під ноги щось впало: дивлюся — граната в бойовому стані, ось-ось вибухне. Якби десь інде впала, часу дістати і викинути її вже б не вистачило. Я вмить схопив її та викинув з люка.

Солдат зізнається, що з такою швидкістю, як викидав цю гранату, ще нічого в житті не робив. Бійці з екіпажу тоді навіть не збагнули, що їхнє життя висіло на волосинці. А бойова машина могла стати братською могилою для всіх, хто був у ній. Зрозуміли це лише, коли пролунав вибух. Руку, на жаль, Владислав відвести не встиг — не вистачило миті, граната розірвалася на відстані у кілька сантиметрів.

Його бойові побратими пригадують, що навіть з таким пораненням хлопець не занепав духом. Він вже знав, що в тому бою загинули його командир та ще двоє бійців, але заспокоював товаришів, що все буде добре і вони вийдуть із бою з честю.

Батьки Владислава розповідають, що на службу він пішов у вересні минулого року. Це було його свідоме рішення та втілення юнацької мрії — проходити службу в елітних військах.

…Нині Владислав Кузнєцов проходить лікування та реабілітацію у Вінницькому Військово-

медичному клінічному центрі Центрального регіону. Він отримав численні осколкові поранення м’якої тканини кінцівок, баротравму, розрив обох барабанних перетинок та найважче — внаслідок мінно-вибухового осколкового поранення втратив кисть правої руки. Попереду — тривале лікування.

Тепер, коли загроза життю Владислава минула, рідні та друзі почали збирати кошти на якісний протез для хлопця. Зараз йому потрібно майже 80 тис. доларів. Для сім’ї молодого бійця — це велика сума. Але рідні не втрачають надії в те, що Владислав повернеться до повноцінного життя.

Поранений десантник щиро вдячний медикам і волонтерам, які опікуються ним у госпіталі. А ті не перестають дивуватися силі волі й мужності відважного бійця. Попри все, хлопець постійно усміхається, жартує. Каже, що він солдат й ні про що не шкодує, адже зміг врятувати життя побратимам — а це найголовніше. А ще душею знову рветься на Схід, у рідну аеромобільну бригаду. Переживає, що не може бути з бойовими побратимами, і всім серцем бажає їм перемоги в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України.

Підготувала Наталія ТКАЧУК,

«Народна армія»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter