Черновецький попросив захисту в Черномирдіна

Черновецький попросив захисту в Черномирдіна

«Я на жодні експертизи не піду, тому що люди здібні завжди мають дивацтва... Моя мама любила друга мого батька. У 13 років її згвалтував працівник КДБ, одружив на собі, і вона народила йому троє дітей...»

Мер Києва Леонід Черновецький часто приймає іноземних послів. Сьогодні київський градоначальник мав рандеву з послом Російської Федерації Віктором Черномирдіним, який цілком може позмагатися з мером щодо красномовства та сили думки.

Прохання №1. Медичне

Міський голова, схоже, був не в кращому гуморі, мав вигляд сумний і стривожений. Так зазвичай виглядає людина, яка передчуває щось недобре, якій вночі сняться дуже неприємні сни.

Як відомо, над мером збиралися чорні хмари – слідча комісія ВР «призначила» йому психіатричну експертизу. З цього приводу він і запросив Черномирдіна. Хоча схоже було, що ні сам посол, ні навіть присутня при цьому преса не знали, що саме стане предметом їхньої бесіди.

Цього разу зустріч Черновецького – Черномирдіна, які зазвичай люблять повеселити публіку, виглядала не дуже весело. Черномирдін теж тримався якось напружено. Схоже, екзотичність прохання, яке висловив підозрюваний у психічному нездоров`ї мер, перевершила всі очікування бувалого ветерана російської політики. Якщо хтось вважає, що Черновецький уже не здатний нічим здивувати, той глибоко помиляється. Принаймні, обличчя Віктора Степановича витягнулося й різко змінило колір.

Черновецький почав зустріч з дифірамбів:

– Ви дуже значна політична фігура – прем`єр-міністр Росії – великої країни, батьківщини моєї мами. Я окремо з цього приводу хочу ще два слова сказати, – так почав зустріч мер, який нині офіційно вважається психічно здоровим. – Колишніх прем`єр-міністрів не буває, це вічна посада. Для мене велика честь з вами зустрітися. Від імені всіх киян вітаю вас на щирій українській мові.

Черномирдін, безумовно, був радий такому теплому вітанню, у відповідь він також подякував Черновецькому, що й той знайшов можливість зустрітися. Зазначив також, що пам`ятає, які добрі стосунки в Черновецького з мером Москви Юрієм Лужковим.

Після обміну люб`язностями Черновецький приступив до своїх прохань.

– Я б хотів до вас звернутися з двох питань. Перше питання – зараз створено слідчу комісію у Верховній Раді, на жаль, законно, про те, щоб перевірити діяльність київської чудової адміністрації. Ви знаєте, чим у нашій країні закінчуються такі перевірки... Я вітаю будь-які перевірки, які до нас приходять. Але жах у тому, що вчора ми одержали лист від Міністерства охорони здоров`я, яке теж підключилося до переслідування київського мера в тому, щоб я пройшов психіатричну експертизу України.

Черномирдін мовчав, але на обличчі людини, яка пережила війну на Балканах і російський дефолт, виразно читався подив.

– Сподіваюся, що у вас немає сумнівів з приводу мого психічного, морального стану?! – продовжував мер.

Черномирдін, зрозумівши, що питання риторичне й відповіді на нього давати не треба, полегшено зітхнув.

– Я абсолютно здорова людина, спортсмен, плаваю на рівні кандидата в майстри спорту, бігаю шість кілометрів вранці щодня. І так вже сорок років, починаючи з часів Радянської армії. Тому абсолютно не боюся експертизи, – продовжував переконувати мер. – Але жах у тому, що наше законодавство передбачає насильне відчуження мене від посади, якщо експертиза визнає мене неосудним. Зрозуміло, як робитиметься експертиза. Звичайно, я ніколи на жодні експертизи не піду. Це моє принципове рішення. Тому що люди здібні завжди мають дивацтва. Це властивість людей великих: Достоєвський – як один з прикладів. Ломоносов, який чотири роки сидів у одному класі. Усі вважали його дурнем. Ейнштейн, якого всі вважали ненормальним. Так, це нормальні люди. Але геніальність завжди межує з безумством. Це чиста правда. Немає жодного видатного політика, бізнесмена, економіста у світі, який би не був диваком, тому що дуже багато справ... Я працюю цілодобово, як і ви, як і багато значних людей. За рейтингами я входжу до десятки найвпливовіших людей України. І моя роль – економічна й політична – зростатиме. Ви знаєте, що я християнин, вірю в Бога. Але це вже такий відступ. Я б хотів, щоб ви дали оцінку цим страшним подіям. Адже це тільки початок. Якщо репресії щодо мене одержать повну реалізацію, це загрожує і іншим людям, які рубають сук, на якому вони сидять. Я звертаюся до вас як до дуайєна, як до дуже впливової фігури серед інших дипломатів. Буквально в понеділок ви одержите моє офіційне звернення.

На обличчі Черномирдіна з`явилися болісні сумніви. Ні, він не боявся посваритися з Ющенком чи втратити популярність у киян. Він болісно вирішував, чи має право Росія втручатися в психіатричні тонкощі іноземного мера. Чи здатне посольство хай навіть могутньої країни оскаржити діагноз міністерства країни перебування. На щастя, Черновецький знову не потребував відповіді.

– Я також звернувся до лідерів усіх політичних партій, до Президента України, до Юлії Володимирівни Тимошенко, яку переслідували, садили до в`язниці, – продовжував мер. – Два тижні вона перебувала в страшних умовах. Це правда. Через в`язницю в нас проходять майже всі видатні політики.

Можливо, мер цим натякнув, що його краще спровадити до в`язниці, ніж до психлікарні.

– Але психлікарня страшна тим, що мене на все життя можуть посадити за грати з людьми, психічно ненормальними. Звичайно, зробити з мене божевільного для нинішньої влади – це не проблема. Тому я б хотів, щоб ваша оцінка, якщо не зараз – бо це серйозна тема, – то пізніше, обов`язково була дана.

Прохання №2. Генеалогічне

Закінчивши з першим питанням, Черновецький одразу перейшов до наступного.

– Є ще одна тема, яка мене турбує зараз і з якою я б також хотів до вас звернутися. У 26-му році в селі Вовча Бурла нині Алтайського краю, який знаходиться в глибинці Росії – великої, прекрасної країни, – більшовики закопали в землю живцем мого діда – Гаврила Гончарова. Незаконно народженого сина рідного брата письменника Гончарова. Це окрема історія. Пам`ятаєте, ви допомагали мені знайти могилу мого батька, я її знайшов...

Тут Черномирдін силувано кашлянув, намагаючись перервати сагу. Чи то хотів зберегти сімейні таємниці мера, чи то репутацію російського письменника, автора «Обломова».

Черновецький продовжив страшну історію своєї сім`ї:

– Я цю історію вам обов`язково розповім. Коли я знайшов могилу свого батька... Моя мама (бабуся? – Авт .) любила друга мого батька. У тринадцять років її згвалтував керівний працівник КДБ, одружив на собі, і вона народила йому трьох дітей. Дві дівчинки померли. Як усе було? Це все було дуже сумно. Коли мій дід загинув... А дітей до дванадцяти років не розстрілювали, їх залишали самих у селі. Село було не буржуйське, у ньому жили люди, які піднімали Росію... Я про це написав у своїй книзі, я вам її презентую. Мою бабцю разом з десятьма тисячами людей вивезли в тундру і без їжі, одягу залишили помирати. Померли всі. Мою бабцю й маму, вона була шістнадцятою дитиною в сім`ї, вивезли на човні. По човну стріляли червоноармійці. Човен був сім разів пробитий, але її все-таки привезли живою, і до 49-го року вона перебувала в тундрі, як собака. Вона жила в землянці. Брати моєї мами – мої дядьки - і сестри, росіянки, її підгодовували, носили продукти до 49-го року. І так вона в землянці померла. Зараз я хочу знайти рештки її та мого діда й перевезти їх на Байкове кладовище. Я вже заплатив за ці місця. Обов`язково хочу покласти їх поруч, тому що по-християнськи вони хоча б у землі мають бути поряд. Вони дуже любили одне одного.

Судячи з генеалогічних намірів, мер планує таки ще посидіти на своїй посаді.

– Я проситиму вас про сприяння, щоб підняли архіви КДБ. Ех, добре... Це все, що я хотів вам сказати.

Мер уже закінчив свою повість, але Черномирдін, наче в ступорі, продовжував мовчати. Слухаючи мера, він тільки час від часу піднімав брови. Навіть важко собі уявити, що думав у цей момент посол. На його обличчі читалося: палата номер шість...

Журналістів попросили піти. Поки всі до одного не вийшли, посол РФ не вимовив ні слова.

«СБУ Росії мені допоможе»

За двадцять хвилин відбувся брифінг. Віктор Степанович і Леонід Михайлович вийшли до журналістів. Посол виглядав, як прес-секретар покійного Бориса Єльцина (царство небесне) Сергій Ястржембський, який являв чудеса словесної акробатики, щоб пом`якшити скандальні заяви Єльцина. Як, наприклад, коли Єльцин сказав, що Росія знімає ядерні боєголовки, націлені на НАТО, а всі журналісти остовпіли, Ястржембський пояснив: «У виступі президента просто містилися перспективи скорочення світового ядерного арсеналу, та й то за певних умов». Або коли після сенсаційних нетверезих заяв виходив і оголошував, що президент утомився. Черномирдін відчував себе зобов`язаним захистити «слабкого» й представити його публіці цілком здоровим.

– Леонід Михайлович звернувся до мене з приводу тієї ситуації, яка відбувається навколо голови міськради, – сказав дипломат. – Ми, звичайно, відреагуємо на це. Я так розумію, це внутрішня справа України, але я розумію, що питання демократії – це серйозне питання. Ми сьогодні все вчимося демократії, і дуже обережно треба поводитися з цим словом. Тим більше з діями, які стоять за цими словами. Тому я думаю, що ми обов`язково висловимо свою позицію.

– Дуже поважаю Віктора Степановича, – знову розкланявся мер. – Ви чули, що я засвідчив свою пошану до нього при вас. Від імені киян я вітав його в мерії. Це для нас честь. Посол великої держави, найближчої до нас за менталітетом, традиціями.

Пауза, Черновецький болісно згадував, що ще треба сказати.

– Думаю, що будуть підняті архіви КДБ, – нарешті сказав він. – Я подзвонив сьогодні Наливайченку – голові СБУ – дуже порядній, красивій людині, патріотові України. Він пообіцяв потелефонувати керівнику КДБ чи СБУ Росії і підняти архіви.

– ...ФСБ, – незворушно поправив його Черномирдін.

Мабуть, у Черновецького таки не залишилося прихильників серед високих українських політиків, якщо він вирішив звернутися по допомогу до посла, якого нещодавно український МЗС хотів оголосити персоною нон-грата.

Ксеня Лесів

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter