Відкрився пам`ятник загиблим байкерам...

Не можна їздити швидше, ніж ангел-хранитель... Пам`ятник вийшов красивий...  Мотоцикл на високому бетонному стовпі, а на ньому – молода людина, розкинувши руки...

Все-таки щось в цьому є. Це виглядало гарно і гордовито, коли срібляста колона мотоциклів: ямах, хонд, судзук і навіть парочка харлеїв, - вишикувалася біля пункту ДАІ на Одеській трасі (саме там, біля Білої Церкви був встановлений пам`ятник загиблим байкерам). Їх на маленькому п`ятачку з`їхалася добряча тисяча, і допомогти їм розвернутися і вишикуватися, зупинити рух іншого транспорту на трасу вийшов регулювальник.

- Хочете кататися? – запитав мене весь у ластовинні та в кашкеті хлопець, що нагадував чи то одеського біндюжника, чи то ударника соцпраці зі старих фільмів, і, смикнувши за сукню, зміркував: - Тільки от ця ваша піжама розлітатиметься.

- Навіщо люди швидко їздять? – поставила я йому питання, яке ставила всім. - Треба кудись подіти адреналін?

- Ні. Для цього є жінки. Просто ми так живемо. Ви знаєте, як це буває. Поганий настрій, і ти сідаєш на мотоцикл. І все – світ змінюється – нічого не немає, тільки ти й дорога.

- Ой, дивіться, який смішний мотоцикл. Бузковий, саморобний. Вам подобається? – перебила я співрозмовника.

- У людини, яка його робила, немає всередині дизайну. Вміє тільки щось приварити, припаяти. Передок від мотоцикла, мотор від фольксвагена, колеса автомобільні та дві бочки прибив з-під якогось добрива, - скритикував співрозмовник.

- А що за мотоцикл у Шона Карра, зятя Юлії Тимошенко? – поцікавилася я (Сам Шон з Женею саме були десь тут).

Подружжя Євгенія і Шон Карр

- Це кастом-байк, Шон, кажуть, продав свій байк, і купив оцей, не дуже відомої фірми, але ручної збірки, - пояснив мені мотоцикліст.

Щойно відслужили панахиду і хлопці їхали на поминальну трапезу до кафе «Карбюратор» в Білій Церкві. Відкривати пам`ятник загиблими байкерам з`їхалися мотоциклісти з усієї України. 

Пам`ятник вийшов красивий...  Мотоцикл на високому бетонному стовпі, а на ньому – молода людина, розкинувши руки. Вгорі – хрест. Освятити його був запрошений священик з монастиря Марії Магдалени – отець Михаїл.

- Панотче, як ви ставитеся до такого заходу? Швидко їздити адже це – гординя?

- Молитва за покійних – блага справа, - відповів священик. - А ті, хто створював пам`ятник, зізнавалися мені, що хотіли б і вшанувати пам`ять і застерегти інших від надмірно швидкої їзди.

Потім я почула ще один вислів, який народився тут же, і який мені дуже сподобався: не можна літати швидше, ніж ангел-хранитель. Свого часу російські імператори заборонили дуелі, щоб якось застерегти сміливців. Неможливо заборонити байкерам швидко їздити (так, вони такі – нічого не поробиш), але мене зворушило, що лідери і піонери байкерського руху (власне, вони ініціювали створення пам`ятника) шукають струни, щоб якось прищепити обережність і поставити внутрішній обмежувач на швидкість своїх колег. Я чула виступи біля пам`ятника: вони не поетизували смерть, але вони тужили за своїми товаришами, і вони намагалися застерегти від помилок.

Священикові допомагав один байкер, у мотоциклі якого сиділа дитина. Судячи з вправності і лексики, церква для цього їздця була звичним місцем.

- В Україні немає якогось середнього портрета байкерів, я бував за кордоном, там зльоти байкерів - сімейні заходи, куди приїжджають з дітьми і дружинами, - розповів мені Олександр Мазур. - А в нас рух порівняно молодий. Я не їжджу швидко, я просто люблю подорожувати на мотоциклі.

Шибайголови, палисвіти, бабії та рокери в татуюваннях – такою нам здається ця група люди. Нині це ставлення видається дуже стереотипним і поверховим.  

- Ви давно їздите? – поцікавилася я у одного хлопця благодушного  зовні.

- На мотоциклі – рік. Але я про це завжди мріяв. Спочатку у мене не було грошей, потім я їх заробив. У моєму гаражі є машини, але вся рідня, батьки і дружина опиралися моїй купівлі мотоцикла, - розповів Олександр Стрілецький, - але мрія має здійснюватися. Я купив і їжджу. Але не дуже швидко, ну не більше двохсот в закритих місцях, трасою - сто сорок.

- А як люди вибирають мотоцикл?

- Так само як собак: схожих на себе. Є десять різновидів порід собак, і точно так само є десять порід мотоциклів, починаючи від спортивних і закінчуючи важкими туристами. Мій мотоцикл, як я – важкий турист.

- Суворий, але справедливий? – уточнила я.

- Важкий і ледачий, - уточнив співрозмовник. -  Є проблеми: умови страхування байкерів дуже дорогі. У мене син, і він в мене: екстремал. Я думаю, як у ньому пом`якшити цю пристрасть до екстріму. Тих, хто їздить на мотоциклах, близько п`яти тисяч, а тих, хто стрибає з парашутом, близько двадцяти тисяч. Мотоциклістів за минулий рік загинуло чотириста, а парашутистів – жодного. Парашутний спорт – безпечніший. Екстрім до екстріма не подібний. 

Перед панахидою виступив Юрій Попович, автор ідеї і голова добродійного фонду «Пам`ять загиблих байкерів».

- Виїжджаючи на трасу, не втрачайте контроль, вас чекають батьки, дружини, подруги, у вас є і ще мають бути діти. Тепер це місце стане для нас святим, ви зможете зупинитися і на колоні написати ім`я байкера, який від нас пішов. Під час щорічного фарбування пам`ятника ми списуватимемо ці імена, і писатимем їх вище. Цей монумент повинен нас всіх об`єднати. Щоб не було розладів у нашій сім`ї. У житті буває горе і біда, але запам`ятайте: те, що відбулося, це або випробування, або покарання. Загляньте в себе: якщо це покарання, отже ти його заслужив, якщо випробування – не турбуйся – живи далі, минеться. 

Пізніше в розмові з нами Юрій Попович зізнався:

- Тут люди з Польщі, Росії, Молдови, Англії. Для того, щоб закінчити пам`ятник, викупити бронзу, я продав свій другий мотоцикл. Я вручав подяки директорам підприємств, які давали мені техніку, щоб я для пам`ятника руками котлован не копав.Тільки на створення і установку потрібно було сорок тисяч доларів. Хлопці здавали.

Панахида закінчилася. Байкери роз`їжджалися. Останні з тих, що від`їжджали, поклали до пам`ятника квіти і написали імена загиблих товаришів.

Маша Міщенко

УНІАН в Google News