Купуй українське, або Кому належить наша країна?

Ми часто чуємо вислів "Купуй українське". А як сприймаємо його? Як вихід з кризи, як вияв здорового патріотизму, чи як можливість зекономити?

Останнім часом доволі часто доводиться чути вислів "Купуй українське". Дехто вбачає в цьому словосполученні вихід з кризи, інші – прояв здорового патріотизму, а ще хтось - можливість економити, бо імпортні товари, порівняно з вітчизняними, зараз подорожчали через девальвацію гривні.

Проте, український споживач не поспішає надавати перевагу рідній продукції. У багатьох слоган "купуй вітчизняне" викликає протистояння та бажання робити навпаки... На жаль, українська продукція не має позитивного іміджу на власному ринку. Я не хочу говорити за виробництво всієї продукції, бо не є знавцем, наприклад, вітчизняних авто (знайомі кажуть, імпортні краще) та інших галузей. Але переконана, що виробляється в нашій країні продукція, якою можна пишатися, і яку не соромно експортувати в інші країни. Чому ж українці так впевнені, що товар з написом на іноземній мові кращий за український аналог? І кому все ж таки належить наша країна?

Родом з минулого

Очевидно, ця проблема починається ще з часів Радянського Союзу, коли планова економіка породжувала постійний дефіцит, а подорожі за кордон були чимось нереальним. Імпортні товари, які нелегально потрапляли на ринок, виглядали чимось надзвичайним порівняно з тим, що лежало на полицях радянських магазинів. Тоді у населення сформувався чіткий стереотип меншовартості вітчизняних товарів та "кращості" імпортних.

Особисто мене цей стереотип не зачепив, бо після розпаду СРСР на наш ринок хлинув потік неякісного ширпотребу спочатку з Туреччини, а потім з Китаю. Тоді імпорт набув дещо негативного значення – неякісний  синтетичний одяг, пластилінові шоколадки та техніка, що ламається через 10 хвилин роботи. Проте, в умовах кризи 90-тих, коли грошей у населення було обмаль, а імпортний товар був дешевший за вітчизняний, населення віддавало перевагу першому, незважаючи навіть на його низьку якість. В умовах нерівної конкуренції українська промисловість "лягла" на дно, і почала оговтуватися майже через десять років, з початком нового тисячоліття.

Сьогодні українська промисловість може похвалитися сучасним обладнанням, новітніми технологіями тощо. Звичайно, не всі підприємства, бо для цього потрібен час та кошти. Не будемо далеко ходити, а візьмемо галузь, товари якої ми споживаємо щодня – харчову промисловість. Українська горілка визнала у всьому світі, українські солодощі імпортуються у кілька десятків країн світу, українське пиво вдало конкурує з пивом традиційних пивних країн, а про українське сало ходять легенди... "Україна може багато чого виробляти, особливо у харчовій промисловості. І українська якість може з легкістю конкурувати з імпортними товарами та продуктами", - підкреслює голова Ради акціонерів АТ «Оболонь» (одного з найбільших національних виробників пива) Сергій Блощаневич . Не дарма ж Україна носила, та й далі носить почесне звання житниці Європи. А зараз вона може стати й годувальницею Європи та світу. Проте для цього потрібне не лише бажання виробників, а й підтримка держави.

На кого працює держава?

Виробники скаржаться – часто лозунги, що проголошують у нашій державі урядовці та політики, не відповідають їхнім діям. Незважаючи на обіцянки національним компаніям, держава досі не розробила ефективну систему заходів для допомоги власним виробникам у кризовий час. Натомість, дуже часто для стримування інфляційних процесів на державному рівні дається добро на імпорт дешевої низькоякісної сировини, зокрема м’ясної. А вітчизняним виробникам держава "допомагає" шляхом  підвищення акцизів (на пиво, вино, горілку, тютюнові вироби), мовляв, треба наповнювати бюджет, і неважливо якою ціною. У таких умовах українським виробникам доводиться хіба що виживати, не кажучи вже про якийсь розвиток, підвищення конкурентоздатності тощо.

На жаль, наша держава нічого не робить для здобуття позитивного іміджу української продукції на світових ринках. А часто сама ж її дискредитує...

Натомість інші країни, у тому числі наші близькі сусіди, проводять програми захисту власних економік та виробників, не соромлячись вводять обмеження на імпорт, дотують національних виробників і створюють їм максимально комфортні умови роботи, бо усвідомлюють – основа будь-якої економіки у міцному власному виробництві.

За умов протекціонізму інших країн, їхня продукція потрапляє на український ринок, маючи більше преференції – дотації її здешевили, зробили більш конкурентоспроможною, українські служби часом не перевірили якість імпорту і... Озирніться довкола – наш ринок буквально заполонили імпортні товари – з сертифікатами якості та без, дешеві та не дуже, якісні та не зовсім... За таких умов "підтримки" нашої держави, власні виробники не в змозі конкурувати з імпортом.

Кому належить твоя держава?

Український ринок цікавий для багатьох країн – кожна з них прагне постачати на наш ринок свою продукцію. Це і не дивно – ринок найбільшої в Європі країни з понад 40-мільйонним населенням – ласий шматок. Тут рахунок йде не на тисячі, а на мільярди доларів. Але задумаймося: кожна гривня, витрачена на купівлю імпортного товару тече прямісінько за кордон у кишені людей, яким треба, щоб наш покупець обирав їхню продукцію. І для них головне одне – продати свій товар. Натомість, купуючи українські продукти та товари, населення оплачує заробітні плати українцям, відрахування в український бюджет і т.д. А експорт нашої продукції дозволяє залучати валюту в країну.

Якщо подивитися на проблему імпорту під таким кутом, більшість українських споживачів стане перед вибором – купувати своє, зроблене рідними руками, та інвестувати кошти у власну країну, чи обирати імпорт та сплачувати зарплату громадянам інших держав?

Тим більше, економіці ніколи не завадить здоровий патріотизм, який так високо розвинутий за кордоном. Ви коли-небуть чули, щоб американці казали погано про американські товари? А, наприклад, мешканці скандинавських країн, роблячи покупки, завжди віддадуть перевагу вирощеним у їхній країні овочам та фруктам перед імпортним, хоча їхні кліматичні умови не зовсім придатні для овочівництва, і коштує ця продукція у два-три рази дорожче за імпорт (бо затрати на вирощування більші). Саме це називається здоровий патріотизм та підтримка власної держави. 

До того ж, якщо ми чекатимемо, поки наша держава почне дійсно піклуватися про вітчизняну економіку та українських виробників, пройде не один десяток років і наші діти ризикують вирости на імпортному молоці, завезеному звідкілясь м’ясі та бавитися іграшками невідомої якості з невідомої країни. І якщо українці, не чекаючи блага від держави, зроблять свідомий вибір та віддадуть перевагу власним якісним продуктам та товарам, наша країна матиме стабільну економіку, міцних власних виробників та якісну продукцію.

Для мене вибір очевидний. І якщо так вирішить більшість українців, наступним кроком стане завоювання визнання написом "Made in Ukraine". У наших з вами силах зробити цей напис гордістю країни.

Оксана Голуб (УНІАН)

УНІАН в Google News