Як гуцули бринзу готували та гостей пригощали (фоторепортаж)
Як гуцули бринзу готували та гостей пригощали (фоторепортаж)

Як гуцули бринзу готували та гостей пригощали (фоторепортаж)

17:34, 13.09.2010
8 хв.

Містечко Рахів перетворилося на центр вівчарства та сироваріння, бо сюди з’їхалися майстри з усього району на щорічний фестиваль-ярмарок «Гуцульська бриндзя»...

У неділю, 12 вересня, містечко Рахів Закарпатської області перетворилося на центр вівчарства та сироваріння, бо сюди з’їхалися майстри цієї справи з усього району, і не тільки, на щорічний фестиваль-ярмарок «Гуцульська бриндзя». Гуцули у народних костюмах, з піднесеним настроєм та великим ентузіазмом хотіли показати, хто вони такі та що вміють. Робили це за допомогою свого запального характеру. Тішили гостей чарівною грою на музичних інструментах і народними танцями. Пригощали кулінарними витворами гуцульської кухні. Вразити туристів їм вдалося.

«Гуцульська бриндзя» – це свято повернення вівчарів з полонин додому. Щороку в квітні вони виходять з худобою в гори, де залишаються аж до початку вересня. Там доглядають овець, доять молоко, з якого роблять сир. Попрацювавши ціле літо на полонинах, вівчарі спускаються і влаштовують гучну забаву.

Фестиваль відбувався в урочищі Буркут, яке називають природнім   амфітеатром. На сцені амфітеатру виступали самобутні фольклорні колективи, оркестри народних інструментів, троїсті музики, фольк-рок-гурт Rock-H. 

Відео дня

На організованому ярмарку можна було придбати бринзу, вурду, овечий сир та сувеніри народних умільців. До речі, кілька слів про сувеніри. Оригінальні траплялися, але більше було китайських, продавці яких заполонили всі підходи до урочища. Тому перше враження про фестиваль склалося не найкраще. Але сподівання виправдалися трохи вище, де розклали свої імпровізовані двори села Рахівського району.

Кожне село намагалося показати, що саме у них живуть найкращі господині, які готують найсмачніші страви. Що їхні музики вміють найкраще забавляти людей. А потім, коли журі фестивалю оцінило усі експозиції, гуцули змагалися у гостинності, пригощаючи наввипередки туристів. Ми також визначили своїх улюбленців, але щодо гостинності, то вважаємо, що майже всі були рівні. Кожен, хто хотів, міг підійти і попробувати різноманітні страви. Якщо сподобались, можна було запитати рецепт приготування.

Завдяки фестивалю ми познайомилися з селами Рахівщини та переконалися, що у кожному є не просто чудові господині, а головне – хороші люди. Села, які готували свої експозиції: Водиця, Біла Церква, Кваси, Луги, Великий Бичків, Верхнє Водяне, Богдан, Видричка, Костилівка, Кобилецька Поляна, Білин, Лазенщина, Чорна Тиса та Ділове. Заглянувши у їхні двори на фестивалі, захотілося, щоб читачі знали, що в Карпатах є такі села, і що вони чекають гостей.

Гуцульська кухня

Найбільше, що приваблює у гуцульській кухні – це її незвичність. Страви, які часом подібні до тих, що готують в інших куточках України, але по-іншому називаються, мають від того свій специфічний смак. Бо цікавіше їсти ріпу з бринзою, ніж картоплю зі сиром. А як смакують пироги з капустов: ням-ням. Словами не передати, треба їхати та пробувати. Вам ще й шкварки до цього запропонують. Має гуцульська кухня і багато оригінального у своєму запасі. Якщо ви ще не коштували таких страв як: ґомбовці, фанки, токана з сиром, реселованик з бринзою, підроглиця, шалата, палачінки, ріпляники, лангоші, кремзлики, гурки, тертиник, бурчиник та інших, то Гуцульщина вас чекає.

Нема, напевне, такої страви в Карпатах, до якої не можна було б додати бринзи. Для цього регіону є характерним використання багатьох видів сирів, а також кукурудзяного борошна. Головними різновидами гуцульського сиру є бринза, вурда та будз. Відрізняються вони за кольором, смаком, структурою і технологією приготування. Спершу молоко скисає, його проварюють, утворюються згустки сиру, їх виймають руками, зліплюючи в кулі завбільшки з баранячу голову, вивішують, щоб процідився і спресувався. Коли сир дрібненько перетирають з сіллю, то виходить бринза, її зберігають у дерев`яних кадках. Справжня гуцульська бринза розсипчаста і солена. Якщо сир прокоптять - це будз. Вурда – це варений невитриманий сир.

Бринзу, на діалекті бриндзу, або, як її ніжно називають гуцули, бриндзю використовують як добавку в овочеві страви, начинки для пирогів, особливо в поєднанні з картоплею, у мамализі, до м`ясних страв і супів. Смакує бриндзя у кожному селі по-своєму. Господарі мають свої секрети приготування. Тому якщо хочете справжньої бринзи, їдьте на Гуцульщину. Думаю, там вас зустрінуть гостинно.

Гуцулам є що показати, бо вони пам`ятають, хто вони!

Р.S. Реалії нашого життя

Міліціонери, as usual, на посту

Зрозуміло, що на подібних фестивалях завжди присутня міліція. Її обов’язок забезпечувати громадський порядок, стежити за дотриманням норм закону. Дивились, стежили, але мало що робили. З одного боку, на святі все було спокійно. Але з іншого, коли в Україні заборонено курити в громадських місцях, а цей закон порушували навіть малі діти, та ще й поряд з міліціонерами, то вже звичне запитання: куди дивиться міліція? Ходити школярам з пивом також дозволялось, бо… на це є мама з татом, нехай виховують.

Вокзал, якого немає

На замітку для всіх, хто планує, або не збираючись, випадково потрапить до Рахова, нормального залізничного вокзалу в місті немає. Без проблем знайшли дорогу до цього вокзалу, але, зупинившись перед великою занедбаною спорудою, знову запитали місцевих: «Скажіть, будь ласка, де вокзал?». Нам відповіли: «Просто перед вами». Ага, дякуємо. Залу для очікування немає, туалету також. Що вже казати про аптеку, телефон чи якісь інші послуги. Рахівці розказали, що вокзал ремонтують уже рік, та все ніяк не доведуть роботи до кінця. Ми, правда, навіть початку тих робіт не бачили, якщо не врахувати кілька пластикових вікон та дверей. Українська інфраструктура, як завжди, підтверджує свій імідж. Добре, що протиставити їй можна красу нашої природи.

Хоча, як місцеві, так і туристи зуміли викрутитися. Думаю, усі здогадуються, туалет знаходять без проблем. А залом очікування став місцевий бар, напевне, страшнішого нам не доводилося бачити. Пияків там більше, ніж ворон у зграї. Молоді, пристойно вдягнені хлопці майже не трималися на ногах та поводилися дуже непристойно. Деталізувати не будемо. Свято показало нам свою приховану сторону, яка, до речі, характеризує усі масові дійства в Україні. На жаль, це проблема не лише тих хлопців, але й наша. Проблема усього суспільства, і якщо скажемо, що просто вибрали погане місце та поганий час, то дуже помилимося. 

Ярина Сало (УНІАН)

Фото Олі Ковалишин та автора

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся