«Бригада» по-французьки

«Бригада» по-французьки

Наразі фільм витягує харизматичний Жан Рено – похмурий, пошрамований, але ще від часів Бессонівського «Леона» напрочуд переконливий в ролі благородного вбивці... Рецензія

Наразі фільм витягує харизматичний Жан Рено – похмурий, пошрамований, але ще від часів Бессонівського «Леона» напрочуд переконливий в ролі благородного вбивці... Рецензія

У новому фільмі «22 кулі. Безсмертний» режисера Рішара Беррі все як у кіно. Причому, як у справжньому, чи пак американському, що не дивно, коли в якості продюсера виступає великий і жахливий Люк Бессон, відомий своєю любов’ю до голлівудського треш-видива. Тому, за сюжетом стрічки, колишній марсельський мафіозі на ім’я Шарль Матей (Жан Рено), відійшовши від справ, недовго насолоджується мирним родинним життям з дружиною і двома дітьми. Адже за спиною у симпатичного пенсіонера – криваве минуле, а також купа «компаньйонів», яких навіть забобонний страх перед людиною, що мала прізвиська «Скажений» і «Маніяк», не спиняє перед жорстокою розплатою над відступником. Словом, невдячні «колеги» вирішили помститися за минуле колишньому хрещеному батьку Марселя, а нині просто щасливому главі сімейства, доручивши кілерові вбити татуся-Шарля. Отже, зима в Марселі, підземна парковка, пара випущених автоматних обойм – і справу зроблено. Жертву залишили вмирати, не подбавши навіть про обов’язковий контрольний пострілу в голову, бо навіщо, коли влучило рівно двадцять дві кулі?..

До речі, у французькому оригіналі фільм Рішара Беррі називається просто «Безсмертний», але для нашого вітчизняного глядача, обтяженого недалекими спогадами про романтичного (і теж «безсмертного») Горця в однойменній стрічці з Кристофером Ламбером, прокатники вирішили додати заманливі «22 кулі». Фантастика, звичайно, адже, навіть не вразивши життєво важливі органи, така кількість свинцю несумісна з життям людини. І хоч сюжетної родзинки, яка б виправдала історію наступної вендети, і яку мала, скажімо, «Розплата» Мела Гібсона, у стрічці «22 кулі. Безсмертний» ми не знайдемо, але будь-який штамп у кіно рятує запрошена зірка.

Наразі фільм витягує харизматичний Жан Рено – похмурий, пошрамований, але ще від часів Бессонівського «Леона» напрочуд переконливий в ролі благородного вбивці.

Утім, фірмово-незворушний стиль чудового актора, чий герой у фільмі Беррі регулярно (і з однаковою терплячістю) когось вбиває, падає з мотоциклу, повзе крізь дротяну загорожу і приймає порцію окропу в обличчя, цього разу сприймається за відверту пародію. Крім того, не обійшлося без цілої зразково-показової галереї брутальних героїв-негідників на чолі з головним супротивником Тоні Заккія (Кад Мерад), врівноважених не менш ходульними архетипами на кшталт жінки-чесного копа (Марина Фоіс).

Подібні вади, мабуть, треба поставити на карб вищезгаданому любителю американського кіно Люку Бессону, який добряче доклав рук до вихолощенню французького духу з цієї голлівудської підробки. Утім, хоч і сумнівні, але безперечно моральні чесноти і непотрібне благородство невмирущого головного героя «22 куль», а також шаблонна брутальність решти опереткових героїв-злочинці, що діють під оперну музику – усе це, на щастя, аж ніяк не сприяє зарахуванню цього фільму до жанрової галереї фільмів про безжальну мафію на кшталт «Гомори» чи «Пророка».

Загалом французи люблять свою історію. Згадаймо хоча б нещодавню стрічку «Ворог держави № 1» з Венсаном Касселем – реальну історію гангстера 1970-х, який протягом двох десятків років грабував банки, ставши згодом мало не національним героєм Франції. Тож, не дивно, що найбільш привабливе у фільмі «22 кулі. Безсмертний» – це так само правдива історія батька марсельської мафії, яка лягла в сюжет фільму.

Так, прототипом героя Жана Рено в ньому був відомий марсельський мафіозі Жак Імбер на прізвисько «Скажений Джек». Між іншим, друг Алена Делона. У 1970-х його так само підстерегли, вгативши сім куль і кинувши напризволяще, і так само, вийшовши з лікарні, він до останнього мстився своїм ворогам. Нині це – добропорядний 80-річний пенсіонер, на честь якого, власне, і було знято кіно «22 кули. Безсмертний».

Хай там як, але через палке бажання французького режисера бодай пунктирно зняти чергову версію американського «Хрещеного батька» – абсолютно ігноруючи традицію рідного поліцейсько-гангстерського кіно на кшталт «36, Набережна Орфевр» і «Одного разу в Марселі» – фільм «22 кулі. Безсмертний» вийшов на диво розбалансований. Надмір затягнутих родинних сцен, купа обірваних сюжетів з третьорядними персонажами на кшталт злочинця Фісташки. Обов’язкові передсмертні сповіді бандитів, а також безліч класичних цитат з фільмів про гангстерів під класичну-таки музику – усе це робить з жорсткого бойовика щось на кшталт кримінальної мелодрами в стилі російської «Бригади». Ще й герой Жана Рено – благородний бандит, чий екранний образ, без сумніву, скопійований зі шляхетного Дона Карлеоне у виконанні Марлона Брандо у «Хрещеному батьку» Копполи.

Він живе у рідному Марселі за моральним кодексом старої гангстерської школи, дружить з іншими хрещеними батьками міста, поліцейських не вбиває і забороняє продавати наркотики на своїй території.

Утім, навряд чи наївний висновок про те, що шлях до мирного сімейного життя обов’язково лежить через наступні в біографії героя масові вбивства опонентів можна сприйняти за моральний імператив. Навіть для публіки віком до 16 років, як застерігає афіша фільму.

Ігор Бондар-Терещенко

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter